Ухвала суду № 24086124, 03.05.2012, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" травня 2012 р. м. Київ К/9991/12705/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Степашко О.І.,

при секретарі Сватко А.О.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «БІ ЕНД ЕЙЧ»(далі -Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012

у справі № 2а-10007/11/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва (далі -ДПІ),

за участю прокуратури Шевченківського району м. Києва,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства -Апалькова Є.Ю., Галанського Д.П.,

ДПІ -не з'явились,

Генеральної прокуратури України -Чубенка В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 06.09.2011 позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ від 30.06.2011 № 0004152312/0 та № 0004162312/0. У прийнятті цієї постанови суд першої інстанції виходив з наявності документального підтвердження факту поставки позивачеві спірних рекламних послуг та зв'язку витрат на їх оплату з господарською діяльністю Товариства. Крім того, за висновком суду першої інстанції, визначальною умовою формування податкового кредиту при імпорті товару є сплата платником відповідної суми податку під час митного оформлення імпортованої продукції.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з мотивів відсутності факту придбання позивачем товару за дистриб'юторськими договорами як підстави для виникнення у платника права на податковий кредит внаслідок передачі цього товару на безоплатній основі. До того ж, апеляційний суд послався на відсутність доказів реального виконання операцій з поставки рекламних послуг позивачеві.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору, посилаючись на помилкове скасування апеляційним судом правильної та вмотивованої постанови суду першої інстанції.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі з'ясовано, що:

- ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2011, оформлену актом від 10.06.2011 № 1409/23-12/20006513;

- за наслідками цієї перевірки контролюючим органом було донараховано позивачеві податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 730 993 грн. (у тому числі 584 794 грн. за основним платежем та 146 199 грн. за штрафними санкціями) згідно з податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2011 № 0004152312/0, а також податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 23 560 931 грн. (у тому числі 18 848 745 грн. за основним платежем та 4 712 186 грн. за штрафними санкціями) за податковим повідомленням-рішенням від 30.06.2011 № 0004162312/0;

- в основу прийняття названих актів індивідуальної дії податковим органом покладено висновки про:

безпідставне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за операціями з поставки рекламних послуг, наданих позивачеві товариством з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»на підставі договорів від 05.01.2009 № 1-05/01/09 та від 25.03.2009 № 1-25/03/09; адже, за посиланням ДПІ, фактично спірні послуги вказаний постачальник замовляв у інших підприємств, діяльність яких мала ознаки фіктивності; на момент перевірки первинні документи, складенням яких опосередковувалися операції з поставки цих послуг, відсутні; товариство з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп»визнано банкрутом постановою господарського суду Київської області від 03.08.2010 у справі № Б18/098-10;

незаконне включення Товариством до податкового кредиту сум ПДВ, сплачених під час митного оформлення у режимі імпорту безоплатно одержаних фільмокопій та рекламної продукції; так, на підставі дистриб'юторських угод, укладених протягом 2008-2010 років позивачем (дистриб'ютор) з ліцензіарами (нерезидентами THE WALT DISNEY COMPANY LIMITED, UNITED INTERNATIONAL PICTURES B.V та SONY PICTURES RELEASING INTERNATIONAL CORPORATION), Товариству на визначений строк передавалися на безоплатній основі засоби для розповсюдження в кінотеатрах фільмів та реклами (цифрові фільмокопії, жорсткі диски, рекламні матеріали); право власності на вказані матеріали залишалося за ліцензіарами та не передавалося Товариству; зазначені матеріали ввозилися позивачем у режимі імпорту з оформленнями вантажних митних декларації типу ІМ-40.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Таким чином, як випливає зі змісту наведеного припису Закону, однією з визначальних умов виникнення у платника права на податковий кредит, є саме факт придбання товарів (послуг).

За визначенням, що міститься у пункті 1.4 статті 1 названого Закону, поставка товарів -це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

При цьому відповідно до абзацу другого цього ж положення Закону не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі.

Отже, податкове законодавство розрізняє тимчасове набуття певних прав на майно (як-от -право користування), що не охоплюється поняттям поставки товару, та передачу товару у власність від постачальника до покупця як кваліфікуючу ознаку операції з поставки товару.

В даному разі, як вбачається з установлених судами обставин справи та підтверджується наявними у справі доказами, в рамках названих дистриб'юторських угод фільмокопії та рекламні матеріали надавалися позивачеві без передачі права власності на цю продукцію, що виключає факт придбання Товариством зазначених товарів як обов'язкову підставу для визначення податкового кредиту.

Аналіз змісту та правової природи зазначених угод свідчить про ввезення позивачем вказаної продукції в режимі тимчасового ввезення та в режимі знищення або руйнування, тоді як невірне визначення платником митного режиму під час здійснення митного оформлення товару (а саме -розміщення вказаної продукції у режимі імпорту) не змінює юридичної сутності господарської операції.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України погоджується з наданою апеляційним судом правовою оцінкою обставин справи щодо безпідставного віднесення Товариством до податкового кредиту 18 407 683 грн. ПДВ, сплаченого при розмитненні спірної продукції.

Правильним є і висновок апеляційного суду про порушення Товариством податкової дисципліни під час формування валових витрат та податкового кредиту за результатами придбання послуг у товариства з обмеженою відповідальністю «Медіамаркет Груп».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом наведених правових норм та з урахуванням вищевказаних правил формування податкового кредиту витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактичні здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операцій, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

У розгляді цієї справи апеляційний суд на підставі ретельного дослідження наявних у справі доказів зазначив про відсутність у позивача оригіналів первинних документів, складених за наслідками поставки спірних рекламних послуг Товариству. Наявні ж у справі фактичні дані (як-от -акти здачі-прийняття виконаних робіт), за висновком апеляційного суду, не містять необхідної інформації ані щодо змісту та видів спірних послуг, ані відносно дійсного виконавця цих послуг.

Скаржником не наведено достатньо переконливих доводів про порушення апеляційним судом правил оцінки доказів у встановленні цих обставин та не подано належних доказів на їх спростування.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов цілком вмотивованого висновку про законність донарахування Товариству оспорюваних сум податкових зобов'язань за названими податковими повідомленнями-рішеннями та обґрунтовано відмовив у позові.

А тому процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови Київського апеляційного адміністративного суду не вбачається.

З огляду на реорганізацію відповідача у справі Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне замінити ДПІ її правонаступником -державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

Керуючись статтями 55, 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Замінити державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м. Києва її правонаступником - державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби.

2. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «БІ ЕНД ЕЙЧ»залишити без задоволення.

3. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2012 у справі № 2а-10007/11/2670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко