Постанова № 24081291, 03.05.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №11.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 травня 2012 року Справа № 2а/1270/2741/2012

Луганський окружний адміністративний суд

у складі головуючого судді Чернявської Т.І.,

за участю

секретаря судового засідання Андріасян Е.А.

та

представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 20.12.2011 № 556)

від відповідача - не прибув

від третіх осіб - не прибули

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську

справу за адміністративним позовом

публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк»

до відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та публічне акціонерне товариство «Ідея Банк»

про скасування постанов,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а/1270/2741/2012 за адміністративним позовом публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» до відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції, в якому позивач просить:

- скасувати постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 серпня 2010 року б/н про арешт автомобілю марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року;

- скасувати постанову державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 07 листопада 2011 року ВП № 29768516 в частині накладання арешту на автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року.

В обґрунтування заявленого адміністративного позову позивач зазначив, що 25 квітня 2007 року між ОСОБА_3 (заставодавець) та акціонерним банком «Український комунальний банк» (з 27 квітня 2011 року публічне акціонерне товариство акціонерний банк «Український комунальний банк» - заставодержатель) укладено договір застави транспортного засобу, за яким передано у заставу банку автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року. Заставне майно оцінено сторонами у 47935,00 грн. Зазначений договір застави забезпечує вимоги заставодержателя, що випливає з умов кредитного договору від 12 квітня 2007 року № 01500/07-12-1265, за яким позичальнику надано кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 53974,80 грн. Позивачем як заставодержателем зареєстровано обтяження заставного майна в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. На момент укладення договору застави транспортного засобу «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, предмет застави не був обтяжений правами третіх осіб. В подальшому заставодавцем змінено прізвище. Станом на цей час її прізвище - ОСОБА_2.

30 березня 2012 року позивачу стало відомо, що при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження № 30534898, постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 серпня 2010 року б/н накладено арешт на зазначений автомобіль, що знаходиться у заставі банку. При виконанні того ж зведеного виконавчого провадження постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 листопада 2011 року за № ВП 29768516 накладено арешт та заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, що належить ОСОБА_3. До складу арештованого майна на підставі зазначеної постанови від 10 листопада 2011 року за № ВП 29768516 входить також автомобіль «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходиться у заставі банку.

Позивач вважає, що оскаржувані постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, винесені державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції, є такими, що порушують право позивача на реалізацію права позачергового задоволення кредиторських вимог за рахунок предмета застави шляхом звернення стягнення на предмет застави у спосіб, обраний ним на власний розсуд, виходячи з діючого законодавства України та умов договору застави. Таким чином, подальше утримання заставного автомобілю «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, під арештом згідно постанов державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції позивач вважає безпідставним, а самі постанови такими, що порушують право заставодержателя на задоволення вимог із заставного майна, передбачене частиною 5 статті 18 Закону України «Про заставу».

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, та просив задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2012 року про відкриття провадження у справі № 2а/1270/2741/2012 до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучені ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та публічне акціонерне товариство «Ідея Банк».

Представники відповідача та третіх осіб у судове засідання не прибули, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином (арк. справи 38-41, довідковий лист).

Клопотанням від 20 квітня 2012 року за № 2494, яке передано суду через представника позивача у судовому засіданні, відділ Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції просить розглядати справу за їх відсутності (арк. справи 42).

У встановлений судом строк відповідачем не подано ані заперечень проти позову, ані заяви про визнання позовних вимог.

Відповідно до частини 6 статті 71 та частини 4 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за відсутності відповідача на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, з таких підстав.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди відповідно до вимог частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Позовну заяву у відповідності із частиною 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби (частина 3 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що про оскаржувані постанови відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 серпня 2010 року б/н про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та від 04 листопада 2011 року ВП № 29768516 про відкриття виконавчого провадження, якими накладено арешт на автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року, який належить ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство «Український комунальний банк» дізналось 30 березня 2012 року під час ознайомлення зі зведеним виконавчим провадженням № 30534898 щодо боржника ОСОБА_2 (арк. справи 7).

Оскільки адміністративний позов про оскарження постанов відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 серпня 2010 року б/н про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та від 04 листопада 2011 року ВП № 29768516 про відкриття виконавчого провадження в частині накладення арешту поданий до суду 04 квітня 2012 року, про що свідчить штамп реєстрації вхідної кореспонденції (арк. справи 3), суд прийшов до висновку про дотримання публічним акціонерним товариством «Український комунальний банк» строку на оскарження зазначених постанов, встановленого частиною 2 статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час судового розгляду, 12 квітня 2007 року між акціонерним банком «Український комунальний банк» та ОСОБА_3 (згідно довідки обласного адресного бюро УМВС України в Луганській області від 17 квітня 2012 року прізвище ОСОБА_3 змінено на ОСОБА_2) укладено кредитний договір № 01500/07-12-1265, за яким позичальнику надано кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 53974,80 грн. (арк. справи 10-12, 29 на звороті).

12 квітня 2007 року між ОСОБА_3 (заставодавець) та акціонерним банком «Український комунальний банк» (заставодержатель) укладено договір застави транспортного засобу № 1657, за яким передано у заставу банку автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року. Заставне майно оцінено сторонами у 47935,00 грн. Зазначений договір застави забезпечує вимоги заставодержателя, що випливає з умов кредитного договору від 12 квітня 2007 року № 01500/07-12-1265, за яким позичальнику надано кредит у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 53974,80 грн. (арк. справи 8).

Акціонерним банком «Український комунальний банк» як заставодержателем обтяження заставного майна зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що свідчить витяг від 18 квітня 2007 року № 12149301 (арк. справи 9).

Відповідно до статті 1 Закону України вiд 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України вiд 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору. Якщо предмет застави відповідно до закону чи договору повинен знаходитись у заставодержателя, право застави виникає в момент передачі йому предмета застави. Якщо таку передачу було здійснено до укладення договору, - то з моменту його укладення.

Частиною 1 статті 58 Закону України вiд 02 жовтня 1992 року № 2654-XII «Про заставу» встановлено, якщо в результаті видання органом державної виконавчої влади чи органом місцевого і регіонального самоврядування акта, який не відповідає чинному законодавству, порушуються права заставодержателя або інших осіб щодо володіння, користування та розпорядження предметом застави, такий акт визнається недійсним судом.

Судом встановлено, що постановою відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 серпня 2010 року б/н, винесеною в рамках виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду від 03 липня 2009 року по справі № 2н-9700/2009 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь відкритого акціонерного товариства «Плюс Банк» заборгованості за кредитним договором в сумі 9336,74 грн., накладено арешт на автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Зазначене публічне обтяження зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що свідчить витяг від 19 травня 2011 року № 31445098 (арк. справи 14, 43, 44).

Постановою відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 04 листопада 2011 року ВП № 29768516 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2011 року по справі № 2-1021/11 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованості за кредитними договорами в загальній сумі 49108,67 грн., накладено арешт на все майно боржника, тобто і на автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, державний номер НОМЕР_1. Зазначене публічне обтяження зареєстровано в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, про що свідчить витяг від 10 листопада 2011 року № 33722116 (арк. справи 45, 46, 47).

На час винесення відділом Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції постанови від 10 серпня 2010 року б/н про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначались Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року).

Відповідно до статті 4 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року) заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Згідно із статтею 50 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті (опису), вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами в першу чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, в тому числі кошти на рахунках та вкладах боржника в установах банків та інших кредитних організаціях, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. За наявності даних про кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших кредитних організаціях, на них накладається арешт. У разі відсутності у боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржникові інше майно, за винятком майна, на яке згідно з законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на грошові кошти боржника. Боржник має право вказати ті види майна чи предмети, на які необхідно звернути стягнення в першу чергу. Остаточно черговість стягнення на кошти та інше майно боржника визначається державним виконавцем. Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів не вказано певного номера рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності в боржника коштів та цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження зобов'язаний винести постанову про звернення стягнення на майно боржника, яку не пізніше трьох днів надсилає сторонам. Якщо у виконавчому документі про стягнення грошових коштів указаний певний номер рахунка, з якого мають бути стягнені грошові кошти, то в разі відсутності коштів на цьому рахунку державний виконавець не пізніше місячного строку з дня відкриття виконавчого провадження звертається до органу, який видав виконавчий документ, з клопотанням про заміну способу та порядку виконання рішення шляхом звернення стягнення на майно боржника або встановлення іншого способу та порядку виконання рішення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірах і обсягах, необхідних для виконання за виконавчим документом з урахуванням витрат на виконання та стягнення виконавчого збору. У випадках коли боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Стаття 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року) визначає, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеної у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника. У разі коли коштів, одержаних від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, виконавчий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, визначеному пунктом 6 частини першої статті 40 цього Закону. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту.

Арешт на майно боржника відповідно до статті 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року) може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису й арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а у разі потреби - обмежити права користування майном або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису й арешту. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт застосовується: 1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; 2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника; 3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Відповідно до статті 58 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року) майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 55 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам, призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржникові, стягувачеві, а у випадках, коли обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу,- також зберігачеві.

З системного аналізу норм статей 52 та 55 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року) слідує, що знаходження майна боржника у заставі не виключає можливості накладення на нього арешту для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями.

Згідно із статтею 59 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року) майно боржника може бути звільнено з-під арешту: за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований державний виконавець, якщо під час розгляду відповідної скарги боржника виявлено порушення встановленого цим Законом порядку накладення арешту; за наявності письмового висновку експерта щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або коли витрати, пов'язані із зверненням на нього стягнення, перевищать грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, майно боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований; за рішенням суду у всіх інших випадках по незакінчених виконавчих провадженнях.

Право заставодержателя на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту у разі звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, прямо передбачено частиною 4 статті 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла до 09 березня 2011 року).

За таких обставин, позовні вимоги про скасування постанови відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 серпня 2010 року б/н про арешт автомобілю марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року, який належить ОСОБА_2, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На час винесення відділом Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції постанови від 04 листопада 2011 року ВП № 29768516 про відкриття виконавчого провадження умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначались Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (в редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)», який набрав чинності 09 березня 2011 року).

Заходами примусового виконання рішень згідно із статтею 32 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діє з 09 березня 2011 року) є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Відповідно до статті 52 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діє з 09 березня 2011 року) звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються. На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця. У разі якщо сума, що підлягає стягненню за виконавчим провадженням, не перевищує десяти розмірів мінімальної заробітної плати, звернення стягнення на єдине житло боржника та земельну ділянку, на якій розташоване це житло, не здійснюється. У такому разі державний виконавець зобов'язаний вжити всіх заходів для виконання рішення за рахунок іншого майна боржника.

Згідно із статтею 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діє з 09 березня 2011 року) звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. У разі якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно, такий документ повертається стягувачу-заставодержателю в порядку, встановленому пунктом 8 частини першої статті 47 цього Закону. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю. Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або якщо йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про зняття арешту із заставленого майна.

У відповідності із статтею 57 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діє з 09 березня 2011 року) арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 60 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діє з 09 березня 2011 року) регламентовано, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Право заставодержателя на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту у разі звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, прямо передбачено частиною 4 статті 54 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (у редакції, яка діє з 09 березня 2011 року).

За таких обставин, позовні вимоги про скасування постанови відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 04 листопада 2011 року ВП № 29768516 в частині накладання арешту на автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року, який належить ОСОБА_2, також є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 03 травня 2012 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 08 травня 2012 року, про що згідно вимог частини 2 статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» до відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2, публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» та публічне акціонерне товариство «Ідея Банк», про скасування постанов задовольнити повністю.

Скасувати постанову відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 10 серпня 2010 року б/н про арешт автомобілю марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року, який належить ОСОБА_2.

Скасувати постанову відділу Державної виконавчої служби Стахановського міського управління юстиції від 04 листопада 2011 року ВП № 29768516 в частині накладання арешту на автомобіль марки «ЗАЗ DAEWO FSO TF 69Y», 2007 року випуску, колір - синій, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3, виданого РЕВ МРВ м. Стаханова Луганської області від 11 квітня 2007 року, який належить ОСОБА_2.

Стягнути з Державного бюджету України на користь публічного акціонерного товариства «Український комунальний банк» (ідентифікаційний код 24191588, місцезнаходження: м. Луганськ, вул. Шевченка В.В., буд. 18-А) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 32,19 грн. (тридцять дві гривні дев'ятнадцять копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Згідно з частиною 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 08 травня 2012 року.

СуддяТ.І. Чернявська