Постанова № 24081187, 04.05.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 травня 2012 року Справа № 1170/2а-179/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря - Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача -Бондар О.В., Розинко С.С.,

відповідача -Бобуха С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Приватного підприємства „Газінтех" до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції Кіровоградської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 23.12.2011р. №0001732310, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 20980 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 10490 грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 15 листопада 2011р. працівниками податкової інспекції проведено перевірку ПП „Газінтех", за результатами якої складено акт №154/23-1/34629270, яка на думку позивача є незаконною, оскільки у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки і дії по проведенню такої перевірки є незаконними, оскільки вчинені в порушення вимог Податкового кодексу України. Також, на думку позивача, висновки викладені в акті перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки відповідач протиправно посилається в акті, що підприємством безпідставно включено до податкового кредиту суми ПДВ по операціям з ПП „Белвас" в рамках укладених угод, які є нікчемними, оскільки правочини, за наслідками укладення яких, позивачем було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за липень 2011р., спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними. Всі господарські операції ПП „Газінтех" з ПП „Белвас", зазначені в акті перевірки, оформлено належним чином відповідними первинними документами та відображено в його бухгалтерському та податковому обліках у відповідності до норм чинного законодавства України.

Крім того, позивач посилався на те, що Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією не прийнято до уваги, що контрагент ПП „Белвас" на час здійснення господарських операцій з ПП „Газінтех", був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також був платником ПДВ. Тому, на думку позивача, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків постачальником, ні за можливі недостовірність відомостей про нього.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, та зазначав, що податкова під час проведення перевірки діяла на підставах, у межах повноважень та в порядку, передбаченому чинним податковим законодавством.

Також, посилався на прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України, так як в ході проведення податковим органом перевірки ПП „Газінтех" встановлено, що правочини між позивачем та ПП „Белвас", здійснено без мети настання правових наслідків, що, на думку відповідача, дає підстави вважати, що позивачем порушено вимоги Цивільного кодексу України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Приватне підприємство „Газінтех" зареєстровано виконавчим комітетом Кіровоградської міської ради 21.09.2006р., що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №746034 (а.с.36) та перебуває на податковому обліку в Кіровоградській об'єднаній державній податковій інспекції та є платником податку на додану вартість, про що свідчить копія свідоцтва. (а.с.92).

Судом встановлено, що Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією на підставі наказу №3448 від 10.11.2011р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки»(а.с.112), 15.11.2011р. проведено перевірку ПП „Газінтех", за результатами якої складено акт №154/23-1/34629270. (а.с.116-133)

Статтею 79 Податкового кодексу України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Так, за змістом п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

З аналізу наведених норм чинного законодавства України вбачається, що законодавець усуває безпідставне втручання посадових осіб державного органу у підприємницьку діяльність.

Тобто, наказ про проведення позапланової перевірки є, перш за все, посвідченням дій посадових осіб від імені державного органу.

Крім того, суд зазначає, що порушення вчинені під час перевірки, за результатами якої складено акт, не є безумовною підставою для скасування рішень, винесених на підставі даного акту.

Так само, окремі недоліки акту перевірки, який є службовим документом, що стверджує факт проведення перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового законодавства, не можуть бути безспірною підставою для скасування винесених на підставі цього акту податкових повідомлень-рішень.

Отже, факти порушення процедури проведення перевірки (у разі їх наявності) не зумовлюють недійсність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки, за доведеності порушень податкового законодавства з боку платника податку.

За таких обставин, суд не бере до уваги посилання позивача на порушення, допущені під час здійснення перевірки.

До того ж, наказ №3448 від 10.11.2011р. про проведення перевірки та повідомлення направлено на адресу позивача 10.11.2011р. (а.с.115)

Стосовно посилання позивача в позовній заяві на неправомірність висновків, викладених в акті перевірки, суд зазначає, що посилання стосовно неправомірності, як на думку позивача, висновків викладених в акті перевірки фактично породжують факт оскарження такого акту, що є неприпустимим, оскільки акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, а тому не може бути оскаржений в судовому порядку. Акт перевірки є службовим документом, думка (позиція) ревізора щодо результатів перевірки, яка викладена ним для використання уповноваженою службовою особою при прийнятті конкретного управлінського рішення.

Відповідно до акту №154/23-1/34629270 від 15.11.2011р. перевіркою встановлено порушення позивачем ч.ч.1,5 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України; п.п.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2011р. на загальну суму 20980 грн..

У зв'язку з чим, Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0001732310 від 23.12.2011р., яким ПП „Газінтех" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 31470 грн., у тому числі, за основним платежем -20980 грн., та штрафні (фінансові) санкції в сумі 10490 грн.. (а.с.11).

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП „Белвас". Зокрема, ПП „Газінтех" (покупець) укладено з ПП „Белвас" (продавець) договір купівлі-продажу від 01.04.2011р., згідно якого Продавець зобов'язується передати належний йому товар у власність покупцеві, а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору. (а.с.81)

Дані операції з контрагентом позивачем включено до складу дозволеного податкового кредиту у липні 2011 року на загальну суму ПДВ 20980 грн..

Факти придбання позивачем у ПП „Белвас" вищезазначеного товару підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а саме: видатковою накладною №РН-0296 від 21.07.2011р.(а.с.28), податковими накладними №68 від 14.07.2011р. та №100 від 21.07.2011р. (а.с.29-30).

Вищезазначені податкові накладні позивачем включено до складу податкового кредиту за липень 2011 року, що встановлено податковим органом при перевірці ПП „Газінтех" та про що свідчить податкова декларація з ПДВ з додатком. (а.с.143-146)

Позивач за отриманий товар у контрагента розрахувався частково готівковими коштами, про що свідчать копії квитанцій до прибуткових касових ордерів (а.с.95), частково перерахував на розрахункові рахунки ПП „Белвас" вартість отриманого товару, що підтверджується платіжними дорученнями. (а.с.96-97).

Крім того, суд враховує, що контрагент позивача ПП „Белвас", на запит суду, підтвердив що між ним та ПП „Газінтех" були фінансово-господарські відносини, надавши фінансово-господарські документи та докази декларування та сплати податкових зобов'язань (а.с.78-85)

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача з його контрагентом ПП „Белвас" є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Аналіз наведеної норми дає підстави вважати, що для віднесення платником податку до податкового кредиту суми податку на додану вартість необхідно, зокрема, підтвердити відповідними бухгалтерськими документами факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуг), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ПП „Белвас" вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даного товару (робіт, послуг), використання його в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

Так, на підтвердження використання отриманого товару від ПП „Белвас" у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, які підтверджують факт подальшого використання даного товару при виконанні газопровідних робіт, а саме: рахунки-фактури (а.с.24-27), податкові накладні (а.с.31-34), довідка про вартість виконаних будівельних робіт за липень 2011р. (а.с.35), акт №1 приймання виконаних будівельних робіт за липень 2011 року (а.с.12-17), підсумкова відомість ресурсів (а.с.18-23).

Із наведеного вбачається, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що кошти, які було перераховано позивачем на розрахункові рахунки ПП „Белвас" є компенсацією за отриманий товар, а також наявність документального підтвердження виконання операцій купівлі-продажу між даними юридичними особами, наданими суду первинними документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даному контрагенту ПДВ у розмірі 20980 грн. до податкового кредиту та про відсутність у відповідача підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 31470 грн., у тому числі, за основним платежем -20980 грн., та штрафні (фінансові) санкції в сумі 10490 грн..

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські угоди між позивачем та ПП „Белвас" є нікчемними, з наступних підстав.

Так, станом на час проведення господарських операцій між ПП „Газінтех" та ПП „Белвас", дана юридична особа була зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.53-54), та була платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось і представником відповідача в судовому засіданні.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №154/23-1/34629270 від 15.11.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, з урахуванням положень пп.4.1.4 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доки контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам. Податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентами не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 ЦК України відносно того, що укладені позивачем за перевіряємий період правочини із вищезазначеними контрагентами не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір купівлі-продажу, сторонами яких є позивач та ПП „Белвас" укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що дана юридична особа була створена з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Тобто, встановлення факту наявності або відсутності об'єкта оподаткування, дата виникнення такого податкового зобов'язання можливі лише на підставі первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, внаслідок яких утворюється об'єкт оподаткування.

Відповідно до ст.83 ПК України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом; податкова інформація; експертні висновки; судові рішення; інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Так, акт перевірки позивача ґрунтується на підставі висновків довідки Кіровоградської ОДПІ від 10.10.2011р. №102/23-1/32222453 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП „Белвас" з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинам з ПП „Євросвіт" за період з 01.07.2011р. по 31.07.2011р., якою встановлено нікчемність правочинів, укладених даними юридичними особами.

При цьому, жодних заходів щодо встановлення реальності вищезазначених правочинів податковим органом не вживалося.

З цього приводу, суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб'єкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, та для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

До того ж, суд враховує, що Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке необхідно скасувати.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 32,19 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь ПП „Газінтех".

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов -задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0001732310 від 23 грудня 2011 року.

Присудити Приватному підприємству „Газінтех" з Державного бюджету України судові витрати в сумі 32,19 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено -08.05.2012р.

Суддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина