Постанова № 24081077, 26.03.2012, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 березня 2012 року Справа № 1170/2а-21/12

Кіровоградський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого -судді Кармазиної Т.М.

за участю секретаря -Сириці І.О.,

за участю представників:

позивача -Сімонова Д.О.,

відповідача -Панасенко І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кіровограді справу за адміністративним позовом Малого приватного підприємства «Тарон»до Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0000012360 від 03 січня 2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції є незаконним, необґрунтованим та безпідставним. Так, позивач зазначав, що МПП «Тарон»є добросовісним платником податків, тому на думку останнього, відповідати за дії своїх контрагентів не повинно. Також вказує на те, що жодним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність органів державної податкової служби не передбачено право визначення податкового зобов'язання платнику податків з підстав визнання угоди нікчемною. Господарські операції позивача з ПП «Каїр» підтверджені належними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Також позивач зазначає, що укладені між ним та його контрагентом правочини відповідають обов'язковим загальним вимогам, що передбачені ст.203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину та дані угоди недійсними в судовому порядку не визнавались. Тому на думку позивача, висновок податкового органу про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів, які б дозволяли вважати укладені угоди нікчемними правочинами на підставі закону.

Також, позивач посилався на те, що під час здійснення господарських операцій, сторонами яких є МПП «Тарон»та ПП «Каїр», даний контрагент перебував у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та мав свідоцтво платника податку на додану вартість.

Крім того, позивач зазначав, що ним повністю відображено у своєму бухгалтерському та податковому обліку господарські операції проведені з ПП «Каїр», факт придбання яких підтверджується відповідними договорами підряду, податковими накладними, актами здачі-приймання робіт, а також подальшого їх використання в господарській діяльності.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі із зазначених підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні в обґрунтування заперечень проти позову посилався на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Оскільки, позивачем порушено вимоги ч.ч.2 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 Цивільного кодексу України та пп.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за серпень 2011 року у розмірі 56563 грн..

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до акту Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №154/23-6/13758371 від 14.12.2011р. про результати документальної позапланової невиїзної перевірки МПП «Тарон»з питань дотримання вимог податкового законодавства, в частині правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість та правомірності декларування валових доходів та валових витрат з податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Каїр»за період з 01.08.2011р. по 31.08.2011р., перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.ч.2 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України та пп.198.2, 198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2011 року на суму 56563 грн. (а.с.11-25)

На підставі даного акту перевірки Кіровоградською об'єднаною державною податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення №0000012360 від 03 січня 2012 року, згідно якого податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на загальну суму 84845 грн., в тому числі основний платіж 56563 грн. та штрафні (фінансові) санкції у розмірі 28282 грн. (а.с.9).

Судом встановлено, що позивач протягом перевіряємого періоду перебував у фінансово-господарських відносинах з ПП «Каїр». Зокрема, МПП «Тарон»(замовник) укладено з ПП «Каїр»(виконавець) договір надання послуг, згідно якого виконавець зобов'язувався виконати роботи -послуги бульдозера та скреперів причіпних (з гусеничним трактором), а замовник зобов'язувався прийняти дані послуги та сплатити за них певну грошову суму.

Факт отримання позивачем від ПП «Каїр»вищезазначеного товару підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме податковою накладною №927 від 19.08.2011р., актом здачі-приймання робіт (надання послуг)№ОУ-0000051. (а.с.28,29)

Вищезазначену податкову накладну позивачем включено до складу податкового кредиту податкової декларації з ПДВ за серпень 2011 року, що встановлено податковим органом при перевірці МПП «Тарон»та не заперечувалось представниками сторін в судовому засіданні. (а.с.90-92)

Позивачем за отриманий товар перераховано на розрахункові рахунки ПП «Каїр»вартість отриманого товару, про що свідчать платіжні доручення та виписки банку по рахунках позивача (а.с.26, 27, 86, 88).

Відповідно до п.п.14.1.179 та п.п.14.1.181 Податкового кодексу України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді; податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.п.201.1, 201.4, 201.6 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу.

Згідно ст.1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. №996-XIV (далі за текстом -Закон №996-XIV) первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинами 1, 2 ст.9 Закону №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отримані позивачем податкові накладні не мають недоліків, які згідно зі ст.201 Податкового кодексу України, ч.2 ст.9 Закону №996-XIV, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704, спричиняють втрату ними статусу податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наведені норми чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що підставою для бухгалтерського обліку господарської операції щодо отримання позивачем у ПП «Каїр»послуг бульдозера та скреперів причіпних (з гусеничним трактором) є належні первинні документи, які містять всі необхідні реквізити та відповідають вимогам, встановленим чинним законодавством для первинних документів, які фіксують факт здійснення даних господарських операцій.

З аналізу вищенаведених норм Податкового кодексу України та правовідносин позивача з ПП «Каїр»вбачається, що позивачем дотримано всіх вимог закону пов'язаних з формуванням податкового кредиту, оскільки єдиною підставою для цього являється наявність у платника податку -покупця належно оформленої податкової накладної.

Крім того, суд враховує, що підставою зарахування сплаченого податку до податкового кредиту відповідного звітного періоду, та при наявності умов, визначених пп.200.1-200.4 ст.200 Податкового кодексу України, є наявність передбачених законом бухгалтерських документів, що підтверджують факти отримання товару (послуги) та його оплати, а також наявність мети отримання товару (послуги), пов'язаної із подальшим використанням отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника.

Суд також зазначає, що наявність вищевказаних законодавчо визначених обставин для формування податкового кредиту є обов'язковою, але, не є безумовною підставою для визнання правомірності такого формування за умови, якщо податковий орган доведе, що відомості у документах, на підставі яких вони сформовані, не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції з придбання товару (робіт, послуг) не мали реального характеру.

Так, у відповідності до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Факт використання товару позивачем у власній господарській діяльності, та, відповідно, реальність виконання договору сторонами, підтверджується первинними бухгалтерськими документами, щодо отримання даних послуг, використання їх в господарській діяльності, що підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи.

На підтвердження використання бульдозера та скреперів причіпних (з гусеничним трактором), наданих ПП «Каїр»у власній господарській діяльності, позивачем надано докази, а саме договір підряду №100/07 від 26.10.2007р., укладений між Замовник Управлінням капітального будівництва облдержадміністрації та Підрядник МПП «Тарон»про будівництво станції біологічної очистки стоків в смт.Петрово Петрівського району Кіровоградської області, додаткова угода №9/11, довідка про вартість виконаних будівельних робіт за серпень 2011р., акт №4 приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2011р. (а.с.78, 79, 80, 81-82) Крім того, позивачем надано ліцензію на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, дозвіл на виконання будівельних робіт та дозвіл на продовження виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію обладнання підвищеної небезпеки (а.с.74, 75, 76-77)

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 - директор ПП «Каїр», підтвердив, що між його підприємством та позивачем були господарські взаємовідносини, підтвердив дійсність укладення ПП «Каїр»з МПП «Тарон»договору про надання послуг бульдозера та скреперів (з гусеничним трактором), а також те, що сторонами виконано всі умови даного договору в повному обсязі. Також повідомив, що дану техніку він орендував у ПП «Алтіма». До того ж вказав, що техніка використовувалась в смт.Петрово на будівельних роботах.

Суд критично оцінює твердження відповідача, що фінансово-господарські договори між позивачем та ПП «Каїр» є нікчемними.

Так, станом на час укладення позивачем з даним контрагентом договорів та їх виконання, дана юридична особа були зареєстрована в єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.49-50) та була платником податку на додану вартість.

У відповідності з вимогами частин 2, 3 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому підставою недійсності правочину у відповідності до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до вимог ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" нікчемні правочини характеризуються таким ознаками як спрямованість на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина або знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами.

Акт Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №154/23-6/13758371 від 14.12.2011р. не містить жодних посилань на наявність ознак, які передбачені ч.1 ст.228 ЦК України.

Крім того, податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 ЦК України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено пунктом 11 статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 року № 509-ХІІ „Про державну податкову службу в Україні".

Відповідачем не було надано доказів на підтвердження недотримання сторонами в момент укладення договорів вимог, встановлених частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 ЦК України, що є підставою для визнання правочинів недійсними.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю -не настають.

Посилання відповідача на частини 1, 5 статтю 203, статтю 215 є безпідставними, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Недійсність правочинів між позивачем та контрагентом не визнана в судовому порядку, у зв'язку з чим, факти, викладені в акті перевірки, не можуть бути належними доказами наявності порушень позивачем вимог ч.ч.2 ст.203, ч.ч.1,2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України відносно того, що укладені ним правочини з контрагентом не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також відповідачем не наведено доказів, що свідчили б, що договір про надання послуг, сторонами яких є позивач та ПП «Каїр» укладений з метою, що суперечить інтересам держави, в тому числі, в частині ухилення від сплати податків, в передбаченому законодавством обсязі та отримання незаконної податкової вигоди.

Крім того, відповідачем не доведено, що ПП «Каїр»було створено з відома або за участі позивача, з метою ухилення від оподаткування, порушення економічних інтересів держави щодо несплати встановлених законом податків.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984, передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Зміст акта перевірки позивача свідчить про те, що перевірка проводилася на підставі установчих документів позивача, автоматизованих комп'ютерних інформаційних систем: АРМ „Аудит", АРМ - свідоцтво (ПДВ), АІС - „ТАХ", АРМ „Облік платників і платежів", АРМ „Бест звіт", розшифровки співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів.

Крім того, акт перевірки МПП «Тарон»ґрунтується на підставі висновків акта №123/2361/37426697 від 11.11.2011р. „Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Каїр» з питань дотримання правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2011р. в частині взаємовідносин з ПП «Алтіма», яким встановлено нікчемність правочинів та містить висновок про те, що податковий кредит позивача за серпень 2011р. сформовано на підставі неіснуючих операцій, при цьому конкретні угоди та первинні документи, складені на їх виконання, при проведенні перевірки податковим органом не досліджувались.

З цього приводу, суд зазначає, що відсутність в розпорядженні податкового органу документів суб'єкта господарювання, необізнаність податкового органу про його діяльність не є безумовною підставою для висновку про нікчемність всіх угод, укладених таким суб'єктом господарювання, та для висновку про настання у зв'язку з цим несприятливих наслідків для його контрагентів.

Відповідачем не надано жодних доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість.

До того ж, суд враховує, що Кіровоградською ОДПІ обставини реального здійснення позивачем господарської діяльності, не досліджувались та в ході розгляду справи не спростовано.

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Враховуючи те, що факт отримання позивачем у ПП «Каїр»послуг бульдозера та скреперів причіпних (з гусеничним трактором) підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами, суд дійшов висновку про фактичне підтвердження наявності у позивача підстав для віднесення суми сплаченого даним контрагентом ПДВ у розмірі 56563 грн. до податкового кредиту та про протиправність збільшення суми грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість на загальну суму 84845 грн., в тому числі основний платіж 56563 грн. та штрафні (фінансові) санкції 28282 грн.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов'язку щодо доказування правомірності прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

На підставі аналізу встановлених обставин і правовідносин, що їм відповідають, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та неправомірність прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, яке необхідно скасувати. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Таким чином, судові витрати у розмірі 35 грн., здійснені позивачем, підлягають стягненню з Державного бюджету України на користь МПП «Тарон».

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об'єднаної державної податкової інспекції №0000012360 від 03 січня 2012 року.

Присудити Малому приватному підприємству «Тарон»з Державного бюджету України судові витрати в сумі 35 грн..

Постанова суду набирає законної сили в порядку, встановленому ст.254 КАС України.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України -протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, копія якої одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено -30.03.2012р..

Cуддя підпис

З оригіналом згідно:

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду Т.М. Кармазина