Постанова № 24080536, 23.03.2012, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2012 року 2а-2415/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Колеснікової І.С., при секретарі судового засідання Гололобові В.Ю., за участю представників сторін

від позивача: Ричек В.В., Тінькова О.В.,

від відповідача: Пустякова О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Єврофасад»доБаришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврофасад»(надалі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області (надалі - відповідач) про часткове скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2010 № 0000282332/0 та від 18.02.2011 № 0000282332, за якими позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1129347, 30 грн.( за основним платежем -868147, 28 грн. та штрафними санкціями - 261200, 02 грн.); про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2010 № 0000292332/0 та від 18.02.2011 № 0000292332, за якими позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1041776, 76 грн.( за основним платежем -694517, 83 грн. та штрафними санкціями -347258, 93 грн.); визнання незаконними дій відповідача щодо визначення та віднесення договору підряду № ЕФ-ЕД-0109 від 01.09.2009 до складу нікчемних правочинів.

У ході судового розгляду справи позивач уточнив позовні вимоги та просив суд скасувати податкові повідомлення -рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 15.12.2010 № 0000282332/0 та від 18.02.2011 № 0000282332, у частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Єврофасад»податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1129347, 30 грн.( за основним платежем -868147, 28 грн. та штрафними санкціями -261200, 02 грн.) та скасувати податкові повідомлення -рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 15.12.2010 № 0000292332/0 та від 18.02.2011 № 0000292332, у частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Єврофасад»податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1041776, 76 грн. ( за основним платежем -694517, 83 грн. та штрафними санкціями -347258, 93 грн.).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення ним вимог підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР є необґрунтованими, оскільки підприємством у відповідності до вимог чинного законодавства, на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів та податкових накладних сформовано податковий кредит та валові витрати, проте, як стверджує позивач, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладеної між позивачем та його контрагентом - ТОВ «С.Дж.Р.Груп» угоди та неправомірно донарахував суми податку на додану вартість та податку на прибуток. Тому, на думку позивача, рішення податкового органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Представник позивача у судовому засіданні 23.03.2012 підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав, заперечення надав суду у письмовій формі та просив суд у його задоволені відмовити. В обґрунтування заперечень пояснив, що позивачем безпідставно сформовано податковий кредит та валові витрати по угоді, укладеній з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», оскільки вважає її нікчемною, спрямованою на порушення публічного порядку. Таким чином, на думку відповідача, оскаржувані рішення прийняті ним з урахуванням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач діяв у межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.03.2012 заперечував з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, у період з 29.10.2010 по 25.11.2012 посадовими особами Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2010.

У ході перевірки перевіряючими встановлено, зокрема, порушення позивачем положень підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (надалі - Закон України «Про податок на додану вартість»), що виявилось у завищенні позивачем суми податкового кредиту: за жовтень 2009 року у розмірі 34763, 00 грн., за листопад 2009 року у розмірі 86402, 04 грн., за січень 2010 року у розмірі 206191, 67 грн., за лютий 2010 року у розмірі 63340, 33 грн., за березень 2010 року у розмірі 188702, 41 грн. та за квітень 2010 року у розмірі 115118, 38 грн. Загалом - на суму 694517, 83 грн.

Поряд із цим, перевіряючими встановлено порушення позивачем положень підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що виявилось у неправомірному включенні до складу валових витрат на придбання послуг з експедиційного обслуговування за ІV квартал 2009 року у розмірі 151456, 30 грн., за І квартал 2010 року у розмірі 572793, 01 грн. та за ІІ квартал 2010 року у розмірі 143897, 98 грн. Загалом - на суму 868147, 00 грн.

Крім того, під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» є нікчемним і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на тому, що договори, податкові накладні та первинні бухгалтерські документи від імені директора ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» підписані ОСОБА_1, який, за поясненнями останнього, фінансово-господарську діяльність, як директор ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», не проводив, підприємство зареєстрував за грошову винагороду, жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем, не видавав, не підписував та не уповноважував на це будь - яких осіб.

Ураховуючи вказані обставини, відповідач дійшов висновку про відсутність у ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по взаємовідносинах з позивачем та відсутність наміру та фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Поряд із цим відповідач зазначає, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» не мали реального характеру.

З огляду на ту обставину, що правочин, укладений між позивачем та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», на думку відповідача, є нікчемним, надані до перевірки первинно-бухгалтерські документи позивача не взяті до уваги, що в свою чергу призвело до встановлення недостатнього документального підтвердження виконання умов за договором підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109, укладеного між ТОВ «Єврофасад» та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»та, як наслідок, призвело до встановлення відповідачем порушень формування позивачем податкового кредиту та валових витрат.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 02.12.2010 № 2816/23-2/32095952 (надалі -Акт перевірки).

Не погоджуючись із висновками акта перевірки, позивач звернувся до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області з відповідними запереченнями. За наслідками розгляду заперечень позивача висновки акта перевірки залишено без змін.

На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.12.2010 № 0000282332/0 та № 0000292332/0, за якими згідно з підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 № 2181-III (надалі -Закон України № 2181), позивачеві визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 146957, 43 грн. (за основним платежем у розмірі 879940, 03 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2670017, 40 грн.), а також по податку на додану вартість у розмірі 1044099, 99 грн. (за основним платежем у розмірі 696066, 65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 348033, 34 грн.).

Не погоджуючись із зазначеними рішеннями, позивач звернувся до Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області, Державної податкової адміністрації у Київській області та до Державної податкової адміністрації України з відповідними скаргами.

За наслідками адміністративного оскарження, скарги позивача залишено без задоволення, а рішення відповідача - без змін.

Водночас відповідачем, за наслідками адміністративного оскарження, прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.02.2011 № 0000282332 та № 0000292332, якими позивачеві визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 146957, 43 грн. (за основним платежем у розмірі 879940, 03 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 2670017, 40 грн.), а також по податку на додану вартість у розмірі 1044099, 99 грн. (за основним платежем у розмірі 696066, 65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 348033, 34 грн.).

Як встановлено судом, позивач, не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями у частині донарахування податкових зобов'язань, нарахованих на підставі висновків відповідача про нікчемність договору підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109, укладеного між ТОВ «Єврофасад» та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», оскаржив їх у судовому порядку.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено, що між ТОВ «Єврофасад»та ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп» у період, що перевірявся, було укладено договір підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109 на комплекс робіт по влаштуванню фасадної системи.

Відповідно до пункту 2.1. договору підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109, підрядник - ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», зобов'язується на свій ризик та власними силами у строки та на умовах цього договору виконати комплекс будівельно-монтажних робіт з улаштування фасадних систем з матеріалів замовника на об'єкті.

Згідно умов договору підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109, фактом підтвердження належного виконання підрядних робіт за договором є підписання сторонами акту здавання комплексних робіт в експлуатацію.

На підтвердження факту виконання робіт між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» підписано документи первинного бухгалтерського обліку.

Зокрема, за договором підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109 між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» було підписано акти по влаштуванню фасаду (а.с.119-126 том І), факт виконання робіт за договором підряду підтверджується також актами огляду прихованих робіт (а.с.145-183 том І ).

Поряд із цим, ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за договором підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109 виписало на адресу позивача належним чином оформлені податкові накладні:

від 30.10.2009 № 9065 на загальну суму 208578, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -34763, 00 грн.) (а.с.141 том І); від 25.11.2009 № 9963 на загальну суму 250000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -41666, 57 грн.) (а.с.140 том І); від 25.11.2009 № 9964 на загальну суму 268412, 22 грн. (у т.ч. ПДВ - 44735, 37 грн.) (а.с.139 том І); від 18.01.2010 № 452 на загальну суму 245000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -40833, 33 грн.) (а.с.138 том І); від 19.01.2010 № 477 на загальну суму 200000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -33333, 33 грн.) (а.с.137 том І); від 28.01.2010 № 832 на загальну суму 490000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -81666, 67 грн.) (а.с.136 том І); від 29.01.2010 № 905 на загальну суму 302150, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -50358, 33 грн.) (а.с.135 том І); від 24.02.2010 № 1823 на загальну суму 244152, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -40692, 00 грн.) (а.с.134том І); від 26.02.2010 № 1949 на загальну суму 135890, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -22648, 33 грн.) (а.с.133 ом І); від 24.03.2010 № 2780 на загальну суму 380690, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -63448, 33 грн.) (а.с.132 том І);

від 30.03.2010 № 2946 на загальну суму 431524, 44 грн. (у т.ч. ПДВ -71920, 74 грн.) (а.с.130 том І); від 28.04.2010 № 3921 на загальну суму 150000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -25000, 00 грн.) (а.с.129 том І); від 27.04.2010 № 3889 на загальну суму 315269, 17 грн. (у т.ч. ПДВ - 52544, 86 грн.) (а.с.128 том І); від 30.04.2010 № 4148 на загальну суму 225441, 12 грн. (у т.ч. ПДВ -37573, 52 грн.) (а.с.127 том І); від 29.03.2010 № 2880 на загальну суму 320000, 00 грн. (у т.ч. ПДВ -53333, 33 грн.) (а.с.127 том ІІІ).

Розрахунки між суб'єктами господарювання проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками, наявними у матеріалах справи (а.с.216-217 том І).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, загальна вартість виконаних робіт становить 4167106, 98 грн. (у т.ч. ПДВ - 694517, 83 грн.).

Як то вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, на підставі податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів, отриманих від контрагента, позивачем за жовтень-листопад 2009 року та січень-квітень 2010 року сформовано податковий кредит з суми сплаченого податку на додану вартість у складі ціни придбаних послуг, та валові витрати.

Судом встановлено, що за наслідками розгляду матеріалів перевірки відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»є нікчемними.

Такий висновок податкового органу ґрунтується виключно на поясненнях директора контрагента позивача, отриманих у ході досудового слідства по кримінальній справі № 69-107, порушеної відносно ОСОБА_1 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України, відповідно до яких він не має відношення до фінансово-господарської діяльності ТОВ «С.Дж.Р.Груп», жодних документів (договори, податкові накладні, акти виконаних робіт), що засвідчують факт фінансово-господарських відносин з позивачем не видавав та не підписував.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Згідно положень частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та контрагентом -ТОВ «С.Дж.Р.Груп»недійсними у судовому порядку.

Водночас, суд звертає увагу на наступне. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частини першої статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач стверджує про нікчемність господарських операцій, здійснених між відповідачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп», судом досліджено дане питання та встановлено таке.

В матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії первинних облікових документів, зокрема, актів по влаштуванню фасаду, а також актів огляду прихованих робіт, копії банківських виписок, що підтверджують факт реального виконання робіт та перерахування коштів за роботи.

Суд звертає увагу, що документи були надані позивачем податковому органу під час здійснення перевірки, що відображено в Акті перевірки (сторінка 6-8).

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 00071 (а.с.205 том І), основними видами діяльності позивача за КВЕД є будівництво будівель.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлено з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

У судовому засіданні представником позивача надано пояснення, що роботи за договором підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109 на комплекс робіт по влаштуванню фасадної системи виконувалися у зв'язку з реконструкцією з надбудовою та розширенням нежитлового будинку по вул. І. Лепсе, 6 А, м. Київ. (п.1.1.2 Договору підряду).

На підтвердження факту реальності вказаних господарських операцій та безпосереднього відношення будівельних робіт до господарської діяльності позивача, позивачем надано до матеріалів справи копії протоколу передачі проектної документації стадії «Р»за договором від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109, яким позивачу ТОВ «С.Дж.Р.Груп»надано робочі проекти по реконструкції з надбудовою та розширенням нежитлового будинку по вул. І. Лепсе, 6А, м. Київ. Том 1 та том 2 (а.с.2-104 том ІІІ).

Також, позивачем надано лист, яким повідомлено ТОВ «ЄДІТЕПЕ»(генпідрядника) про необхідність погодження залучення субпідрядником ТОВ «С.Дж.Р.Груп». Вказаний лист містить резолюцію генпідрядника «погоджено», що також засвідчує реальність оспорюваних господарських операцій.

Поряд із цим, позивач надав копії актів передачі ТОВ «С.Дж.Р.Груп»матеріалів для проведення робіт по договору від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109 (а.с.105-133 том ІІІ), так як за умовами договору підряду будівельні роботи ТОВ «С.Дж.Р.Груп»проводяться з використанням матеріалів замовника.

Щодо посилання відповідача на відсутність у позивача форм № КБ-2в та № КБ-3, суд зазначає таке.

Типові форми первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма № КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма № КБ-3), затверджені наказом Мінрегіонбуду від 4 грудня 2009 року N 554, приведені у відповідність до вимог чинного законодавства. Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності.

Відповідно до Пояснень щодо заповнення "Акта приймання виконаних підрядних робіт" (типової форми № КБ-2в) визначено, що Акт складається щомісячно фахівцями будівельного підприємства (незалежно від форми власності цього підприємства), якщо підприємством у звітному періоді виконувались будівельні та монтажні роботи, роботи з капітального та поточного ремонту будівель і споруд та інші підрядні роботи із залученням бюджетних коштів або коштів підприємств, установ та організацій державної форми власності.

Поясненнями щодо заповнення "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма № КБ-3) передбачено, що Довідка за формою № КБ-3 складається для визначення вартості виконаних обсягів підрядних робіт і проведення розрахунків за виконані підрядні роботи з будівництва.

Виходячи з викладеного, якщо будівництво фінансується із залученням бюджетних коштів, складання Акта приймання виконаних підрядних робіт (типова форма № КБ-2в) для генпідрядної та субпідрядних організацій є обов'язковим. При цьому, по об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми можуть не застосовуватись.

У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку, що довідки за формами № КБ-2в та № КБ-3 не є обов'язковою для визначення сторонами вартості підрядних робіт. Крім того, за договором підряду від 01.09.2009 № ЕФ-ЕД-0109 між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» було підписано акти по влаштуванню фасаду (а.с.119-126 том І), які визначають вид та вартість підрядних робіт.

Таким чином, ураховуючи правочин, предметом якого є будівельні та суміжні з будівництвом роботи та беручи до уваги вид діяльності позивача, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище роботи позивачем були використанні у власній господарській діяльності.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечується відповідачем, що на час укладання та виконання правочинів контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «С.Дж.Р.Груп» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів підряду.

На підтвердження своєї позиції відповідачем не надано, як того вимагають положення чинного законодавства України, доказів, які б свідчили про те, що документи, виписані на виконання договорів, були сфальсифікованими, як і не надано відомостей про звернення до правоохоронних органів у зв'язку з виявленими порушеннями складання завідомо неправдивих документів звітності.

Посилання відповідача на відсутність мети у ТОВ «С.Дж.Р.Груп» щодо реального настання правових наслідків та укладення правочинів задля заниження об'єкту оподаткування і несплати податків при постачанні товару судом не приймається до уваги з таких підстав.

Суд звертає увагу на ту обставину, що фактично перевіряючи дійшли висновку про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп» лише з тих підстав, що за поясненнями директора даного підприємства він не мав відношення до його діяльності та не підписував будь-які фінансові документи.

З метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивної оцінки доказів, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом було витребувано інформацію стосовно результатів розгляду кримінальної справи № 69-107, порушеної відносно ОСОБА_1 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України.

Як вбачається з листа Державної податкової служби України від 15.02.2012 № 2011/5/09-0016 та доданої до нього копії постанови податкової міліції Державної податкової адміністрації України від 27.04.2011, кримінальну справу № 69-107, порушену відносно ОСОБА_1 за фактом створення фіктивного підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп»за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 205 Кримінального кодексу України - закрито за відсутності складу злочину.

Підставою для закриття кримінальної справи стало те, що у ході проведення досудового слідства порушення норм чинного законодавства ОСОБА_1 не знайшло свого підтвердження.

Так, будучі допитаним як обвинувачений по суті пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_1 змінив покази та заявив, що він дійсно являється засновником, а також директором підприємства ТОВ «С.Дж.Р.Груп».

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованості висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «С.Дж.Р.Груп»відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача з ТОВ «С.Дж.Р.Груп», що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Щодо неправомірного включення позивачем до податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 694517, 83 грн., суд зазначає таке.

На момент виникнення спірних правовідносин законом, що визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, був Закон України «Про податок на додану вартість».

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд дійшов висновку, що достатніми підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів та послуг; використання зазначених товарів та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за жовтень-листопад 2009 року та січень-квітень 2010 року у складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «С.Дж.Р.Груп», та які сплачені (нараховані) ним у зв'язку з придбанням послуг.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) -в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає виключний випадок невключення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), а саме непідтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7).

Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні містять усі дані стосовно змісту операцій з надання послуг, вимоги щодо яких встановлені приписами підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відтак, у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців підтверджує, що ТОВ «С.Дж.Р.Груп»станом на 31.05.2011 зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.222-228 том І).

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Окремо варто зауважити, що для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту та подальшого відшкодування ПДВ з бюджету, в розумінні податкового законодавства, не передбачається обов'язкова умова про сплату цих сум до бюджету контрагентами. Якщо контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми від'ємного значення з податку на додану вартість.

Незважаючи на це, відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності інших осіб. Невиконання такими особами свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, тягне негативні наслідки саме для цих осіб. На переконання суду, своїми рішеннями відповідач встановив для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України, суперечить вимогам статті 19 Конституції України, яка зобов`язує органи державної влади, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС" АД проти Болгарії»(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що «платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності».

Щодо заниження податку на прибуток у розмірі 868147, 00 грн., суд зазначає таке.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

При цьому, відповідно пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у даному Законі, не дозволяється.

Отже, з огляду на наведені законодавчі приписи, підставою для зменшення платником об'єкта оподаткування (податкових зобов'язань) з податку на прибуток на суму вартості наданих послуг є факт реального надання послуг та безпосередній зв'язок витрат на оплату цих послуг з господарською діяльністю платника податків, що передбачає використання у власній господарській діяльності придбаних послуг або ж призначення останніх для такого використання.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16.07.1999 № 996-XIV, податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до суб'єкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

У судовому засіданні було встановлено, що на виконання зазначеного вище договору між позивачем та ТОВ «С.Дж.Р.Груп»виконував на користь позивача підрядні роботи, що підтверджують податкові накладні, акти виконаних робіт, акти огляду прихованих робіт, проектна документація, банківські виписки та інші первинні документи бухгалтерського обліку, що були досліджені в судовому засіданні, та досліджені перевіряючими під час проведення перевірки. Дані обставини не заперечувались відповідачем, як під час проведення перевірки так і в судовому засіданні. Вказані документи містять назву замовника та підрядника, перелік виконаних робіт, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме роботи були виконані та за якою ціною.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суд витребовував у податкового органу докази, які можуть підтвердити доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

При розгляді даної справи відповідачем не наведено жодних доводів та не подано будь-яких належних доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, факт здійснення господарських операцій, за наслідками виконання яких у позивача виникло від'ємне значення податку, податковим органом не заперечувалося, доказів того, що безпосередній контрагент позивача був виключений з реєстру платників податку на додану вартість, а його свідоцтво платника податку на додану вартість було анульовано у встановленому чинним законодавством порядку.

До того ж суд зазначає, що чинне законодавство не зобов'язує і не наділяє юридичних осіб правом перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів, свідоцтв своїх контрагентів по угодах та достовірність їх підписів. Позивач, як платник податків, діяв у межах діючого законодавства, не обізнаний про умисел контрагента та не відповідає за його звітність. При цьому суд приймає до уваги доводи позивача про те, що він не має права витребовувати у контрагента документи з метою доведення, ким саме виконувались прийняті ним роботи, або перевіряти кількість працюючих осіб контрагента, а відтак і щодо відсутності у діях позивача порушень норм чинного податкового законодавства з наведених вище підстав.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати за перевіряємий період, а висновки Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1129347, 30 грн. ( за основним платежем -868147, 28 грн. та штрафними санкціями -261200, 02 грн.) та по податку на додану вартість у розмірі 1041776, 76 грн.( за основним платежем -694517, 83 грн. та штрафними санкціями -347258, 93 грн.), - є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій у цій частині на підставі підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є також протиправним.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Водночас, відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, законодавець в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, покладає саме на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності, спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів та довести його недобросовісність.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 157-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення - рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 15.12.2010 № 0000282332/0 та від 18.02.2011 № 0000282332, у частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Єврофасад» податкового зобов'язання по податку на прибуток у розмірі 1129347, 30 грн.( за основним платежем - 868147, 28 грн. та штрафними санкціями - 261200, 02 грн.).

Скасувати податкові повідомлення - рішення Баришівської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області від 15.12.2010 № 0000292332/0 та від 18.02.2011 № 0000292332, у частині визначення товариству з обмеженою відповідальністю «Єврофасад» податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 1041776, 76 грн.( за основним платежем - 694517, 83 грн. та штрафними санкціями - 347258, 93 грн.).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Колеснікова І.С.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 28 березня 2012 р.