Постанова № 24079716, 23.04.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2012 року Справа № 0870/305/12

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Сіпаки А.В.

при секретарі судового засідання Глінському А.А.

за участю представника відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі адміністративну справу

за позовною заявою: Приватного акціонерного товариства «Промвибух»

до: Державної податкової інспекції у Шевченківському районі

м. Запоріжжя

про: визнання протиправними та скасування податкових

повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення - рішення винесені відповідачем №0001512302 та №0001502302 від 23.12.2011 оскільки вважає, що вони винесені з порушенням норм діючого законодавства.

Позовні вимоги обґрунтовують тим, що співробітниками відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності , достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів під час взаємовідносин з ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» за період з 01.09.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 04.11.2011 № 165/23-2/32613399, на підставі якого прийняті наступні податкові повідомлення - рішення: від 23.12.2011 № 0001502302, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 274 грн. 00 коп. та від 23.12.2011 №0001512302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 592 грн. 00 коп.

Так зобов'язання по оскаржуваним податковим повідомленням - рішенням виникли внаслідок того, що перевіряючими зроблено висновок про нікчемність правочинів укладених між позивачем та його контрагентом ТОВ «Запоріжіндустріалресурс».

Вважають, що відповідачем хибно зроблені висновки щодо нікчемності правочинів, оскільки всі господарські відносини із вказаним контрагентом підтверджуються первинними документами бухгалтерської звітності.

На підставі вищевикладеного просять вищевказані податкові повідомлення - рішення скасувати.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти позовних вимог в повному обсязі, зокрема зазначивши, що співробітниками відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності , достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів під час взаємовідносин з ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» за період з 01.09.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 04.11.2011 № 165/23-2/32613399, яким встановлено порушення позивачем вимог пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994 (далі - Закон №334/94-ВР); п.198.1 п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України.

Так на підставі вищевказаного акту перевірки, податковим органом було винесено податкові повідомлення - рішення від 23.12.2011 № 0001502302, яким позивачу донараховано суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 274 грн. 00 коп. та від 23.12.2011 №0001512302, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1 592 грн. 00 коп..

В ході перевірки встановлено, що позивачем неправомірно включено до складу валових витрат, витрати пов'язані з придбанням товару у ТОВ «Запоріжіндустріалресурс», що призвело до завищення валових витрат у І кварталі 2011 року на суму 6 365 грн. 00 коп.. Крім того позивачем неправомірно сформовано податковий кредит по вищевказаному контрагенту за червень 2011 року на підставі нікчемності правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Запоріжіндустріалресурс», що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 1 273 грн. 00 коп..

Так податковим органом зроблено висновки про нікчемність правочинів укладених між позивачем та вищевказаним контрагентом, які не спричиняють реального настання правових наслідків.

На підставі вищевикладеного представник відповідача просить суд відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст.9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Державна податкова адміністрація України, до складу якого входить державна посадкова інспекція у Шевченківському районі м. Запоріжжя, є одним із органів державної виконавчої влади. Відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам чинного законодавства України.

Судом встановлено, що співробітниками відповідача була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів під час взаємовідносин з ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» за період з 01.09.2010 по 30.06.2011, за результатами якої складено акт від 04.11.2011 № 165/23-2/32613399.

Так вищевказаним актом встановлено порушення позивачем вимог Закону №334/94-ВР, Податкового Кодексу України. Вказане порушення відбулось в зв'язку з тим, що позивачем неправомірно віднесено до складу податкового кредиту, суми валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Запоріжіндустріалресурс».

На підставі вищевказаного акуту перевірки, податковим органом прийняті оскаржувані податкові повідомлення - рішення.

При з'ясуванні обставин справи судом встановлено, що 04.03.2011 позивач придбав у ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» наступний товар: ролик натяжний, амортизатор передній правий, амортизатор передній лівий, диск гальмівний, колодки передні, с/б передній, опора передня, підшипник передній.

Вказане придбання оформлене видатковою накладною №РН-0210 від 04.03.2011 та рахунком - фактурою №СФ-0210 від 10.02.2011.

Крім того, судом встановлено, що передача даного товару відбулась у відповідності до акту прийому - передачі №511 від 08.06.2011 та товар передано завідуючому матеріальним складом, який в подальшому списав вказане придбання на автомобіль НОМЕР_2, що підтверджується актами списання №СпТ-000328 від 30.06.2011, №СпТ-000327 від 30.06.2011.

Розрахунок за придбаний товар проводився у безготівковій формі, що підтверджується платіжним дорученням №5391 від 04.03.2011 на суму 7 638 грн. 00 коп. разом з ПДВ.

Щодо віднесення позивачем вказаних сум до складу валових витрат, суд зазначає, що придбаний товар позивач використав у своїй господарській діяльності, а саме придбані запчастини були поставлені на вищевказаний легковий автомобіль, що підтверджується актом виконаних робіт №13/2 від 09.06.2011, який підписаний ФОП ОСОБА_2 та позивачем. Із зазначеним підприємцем 04.01.2009 був укладений договір на виконання ремонтних послуг автомашин та тракторів №149.

Розрахунок за надані послуги був здійснений платіжним дорученням №6370 від 20.06.2011.

Так суд вважає, що відповідачем не правомірно зроблені вищевказані висновку виходячи з наступного.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено вичерпний перелік вимог для отримання покупцем права на відображення податкового кредиту, а саме: дата здійснення «першої події» та наявність податкової накладної.

Крім того, Податковим кодексом України встановлено перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаного товару були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Податкового кодексу України акт перевірки не містить, тому ТОВ «Запоріжіндустріалресурс» цілком правомірно включило суму ПДВ до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується належним доказом.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Щодо контрагента позивача, суд зазначає, що вищевказаний контрагент позивача зареєстрований у встановленому законом порядку як платники ПДВ. Жодні відомості про анулювання свідоцтва цього платника податків на додану вартість чи його ліквідацію на момент здійснення операцій з позивачем податковим органом не надано.

Крім того суд не приймає до уваги посилання відповідача на ту обставину, щодо відсутності товарно-транспортних накладних, за якими перевозився товар, оскільки статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХІV від 16.07.1999 (далі - Закон №996-ХІV) передбачено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Також, відповідно до наказу Міністерства транспорту України «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» №363 від 14.10.1997, товарно-транспортна накладна визначена як документ на перевезення вантажів наряду з іншими документами, а саме подорожними листами. Тільки дорожній лист вантажного автомобіля є документом без якого перевезення вантажів не допускається (п. 11.3), але даний документ є документом вантажовідправника або перевізника, а не отримувача товару та зберігається і знаходиться у них, копія отримувачу товару не надається.

Товарно-транспортна накладна з 22.05.2006 виключена як бланк суворої звітності, у зв'язку з втратою сили «Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом і обліку транспортної роботи» №228/253 від 07.08.1996 та у зв'язку з чим, даний документ є не обов'язковим документом для застосування підприємствами.

Товарно-транспортна накладна є документом, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку їх на шляху, складського оприбуткування, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажів та обліку виконаною роботи, відповідно до термінів та понять закріплених в «Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в України», затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997.

Отже, з аналізу вищевказаних приписів діючого законодавства України, вбачається, що товарна - транспортна накладна не є документом суворої звітності, а тим самим обов'язковою до застосування (як бланк суворої звітності виключено на підставі наказу Міністерства транспорту та зв'язку №493 від 22.05.2006р.); не являється документом податкового обліку та лише на підставі документів податкового обліку можливо нарахування та обчислення податків та обов'язкових платежів.

В акті перевірки податковим органом жодним чином не спростовано достовірність первинних документів, які складались позивачем з його контрагентом під час здійснення господарських операцій.

Викладені обставини справи та докази на їх підтвердження свідчать про те, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Слід зазначити, що чинне законодавство України не встановлює обов'язок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. Суми податку на додану вартість, які включені в ціну товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають об'єктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень п. 36.1, 36.5, 38.1, 44.1, 47.1, 49.2 ПК України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну (персональну) відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Окрім того, згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, будь-яка особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. В даному випадку ТОВ «Запоріжіндустріалресурс», яким при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, не зобов'язане нести відповідальність за дії інших осіб.

Щодо твердження відповідача про нікчемність укладеного правочину, суд зазначає, що відповідачем не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження «безтоварності» здійснених позивачем господарських операцій. Не надано також добутих у визначений процесуальним законодавством спосіб доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Зазначене вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про безтоварність проведених позивачем господарських операцій.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним

для чинності правочину. Зокрема, частиною 5 статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст. 234 ЦК України встановлено, що правочин, який вчинено без наміру

створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином є фіктивним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Недійсність фіктивного правочину не встановлена законом, а отже такий правочин не є нікчемним. Згідно із статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З аналізу матеріалів справи вбачається, що зміст вказаних вище договорів не суперечать актам цивільного законодавства, а відповідачем не надано доказів, які б підтверджували, що зміст цих угоди не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Крім того, слід зазначити, що згідно п. 81.1 ст. 81 ПК України, посадові особи органу державної податкової служби мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування органу державної податкової служби, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (об'єкта), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється), мета, вид (планова або позапланова), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу державної податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу державної податкової служби; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Наявні матеріали справи та здійснений аналіз зазначених норм свідчить про підстави виникнення у податкового органу права на проведення документальної позапланової виїзної перевірки позивача у зв'язку з отриманням постанови слідчого у кримінальній справі.

Абзац 5 ст.114 КПК України вказує, що постанови слідчого, винесені відповідно до закону у кримінальній справі, яка перебуває у його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами організаціями, посадовими особами і громадянами.

Водночас, пункт 86.9 ст. 86 ПК України встановлює особливості оформлення результатів податкових перевірок у разі, якщо такі перевірки призначені відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність. Зокрема положеннями даної статті встановлено, що у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Як встановлено судом документальна позапланова виїзна перевірка позивача призначена у зв'язку з отриманням постанови слідчого СВ ПМ ДПА в Запорізькій області від 20.06.2011 про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Промвибух» в рамках кримінальної справи відповідно до підпункту 78.1.11 пункту 78.1 ст.78 ПК України.

В свою чергу, ані норма пункту 86.9 статті 86, ані норма підпункту 78.1.11 пункту 78.1 ст. 78 ПК України не конкретизують коло осіб, щодо яких може бути призначено документальну позапланову перевірку за наявності відповідної постанови компетентної особи, винесеної в порядку кримінально-процесуального законодавства.

Таким чином, особливий порядок прийняття податкового повідомлення-рішення, передбачений пунктом 86.9 статті 86 ПК України поширюється на всі випадки, коли проведення податкової перевірки було призначено відповідно до кримінально - процесуального закону або закону про оперативно - розшукову діяльність, а тому у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом ДПС за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально - процесуального закону або закону про оперативно - розшукову діяльність, податкове повідомлення - рішення за результатами проведення такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Крім того, відповідно до пункту 58.4 ст. 58 ПК України, у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом.

Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Разом з тим, суд вважає необхідним звернути увагу на лист Державної податкової адміністрації України № 1754/7/23-8017 від 25.01.2011 року щодо перевірок у рамках кримінальної справи, де також чітко визначено, що за результатами перевірок платників податків, призначених в рамках порушеної кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки і збори (ст. 212 КК України), контролюючий орган визначає суми грошових зобов'язань, але податкове повідомлення-рішення не приймає. В інших випадках (за результатами перевірок платників податків відносно яких та/або їх посадових осіб кримінальну справу не порушено або порушено кримінальну справу, предметом якої не є податки і збори) грошові зобов'язання визначаються та, відповідно, приймається податкове повідомлення-рішення щодо платників податків в загальновстановленому порядку.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не правомірно винесено податкові повідомлення - рішення № 0001512302 від 23.12.2011 та № 0001502302 від 23.12.2011.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 94, 158-163, 186 КАС України, Податковим Кодексом України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Промвибух» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжя № 0001512302 від 23.12.2011 та № 0001502302 від 23.12.2011.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя /підпис/ А.В. Сіпака

Постанова виготовлена в повному обсязі 16.05.2012