Постанова № 24079377, 17.04.2012, Житомирський окружний адміністративний суд

справа №0670/11999/11

категорія 8.2.1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2012 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Попової О.Г.,

при секретарі Степанові П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Житомирі адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнігран" до Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнігран" звернулось до суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Малинської міжрайонної державної податкової інспекції (Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби) №0001442340 від 24.11.2011 року, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 104434,00 грн., прийняте на підставі акту перевірки №197/23-12/24584514 від 14.11.2011 року. В акті перевірки зафіксовано порушення з боку товариства пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК України, оскільки, на думку податкового органу, взаємовідносини між ТОВ "Юнігран" та ФОП ОСОБА_1 не мали реального характеру. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на момент здійснення перевірки податковий кредит по господарським операціям з ФОП ОСОБА_1 підтверджений податковими накладними, які мали всі необхідні реквізити, передбачені ст.201 ПК України. Крім того, укладений між TOB «Юнігран» та ФОП ОСОБА_1 договір не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними, факт придбання TOB «Юнігран» у ФОП ОСОБА_1 товару, його транспортування і використання у подальшій господарській діяльності підтверджено всіма документами, ведення і зберігання яких передбачено правилами податкового і бухгалтерського обліку. Тому висновки податкового органу про завищення товариством податкового кредиту у серпні 2011 року в сумі 104433,75 грн., в результаті чого зменшено залишок від'ємного значення на суму 104433,75 грн. є неправомірними.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі та просили його задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечували та просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Малинською міжрайонною державною податковою інспекцією проведено невиїзну документальну перевірку з питань правових відносин TOB «Юнігран» з ФОП ОСОБА_1 за серпень 2011 року, за результатами якої складено акт №197/23-12/24584514 від 14.11.2011 року.

В акті перевірки зазначено, що ТОВ "Юнігран" порушено вимоги пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.198.3 ст.198, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого підприємством завищено податковий кредит у серпні 2011 року в сумі 104433,75 грн.

Перевіркою встановлено відсутність фактичного отримання ТОВ "Юнігран" товару від ФОП ОСОБА_1 у серпні 2011 року, в результаті чого показник податкового кредиту у розмірі 104433,75 грн. податкової декларації ТОВ "Юнігран" з ПДВ за серпень 2011 року не підтверджено. У ході перевірки встановлено відсутність реального продажу товару, що свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків.

На підставі акту перевірки Малинською МДПІ винесено податкове повідомлення-рішення №0001442340 від 24.11.2011 року, яким товариству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 104434,00 грн.

Суд не погоджується з висновками податкового органу з огляду на наступне.

Підставою для висновку податковим органом про завищення позивачем податку на додану вартість в розмірі 104433,75 грн., згідно акту перевірки, стало невизнання задекларованого позивачем податкового кредиту за операціями із отримання товарів (послуг) від ФОП ОСОБА_1 в серпні 2011 року. В акті зазначено, що укладений із ФОП ОСОБА_1 договір поставки є правочином, який відповідно до ст.ст.203, 215, 216, 228, 662, 655, 656 ЦК України є нікчемним, так як підприємством не надано товарно-транспортних накладних на транспортування ТМЦ, на день перевірки ФОП ОСОБА_1 згідно бази АІС "РПП" направлений запит на встановлення місцезнаходження, серед постачальників ФОП ОСОБА_1 є ТОВ "Паритет-78" яким не задекларовано податкове зобов"язання в сумі 164520 грн.

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 (постачальник) та ТОВ "Юнігран" (замовник) укладений договір поставки №02/11-10 від 02.11.2010 року, відповідно до якого постачальник зобов'язується систематично постачати та передавати у власність замовника товар, на підставі заявлених замовником замовлень на постачання, а замовник зобов'язується приймати цей товар та оплачувати його на умовах, визначених цим договором (а.с.36-37).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.4 договору постачальник поставляє товар в асортименті і в кількості, зазначеній в замовленні на постачання; постачання товару здійснюється замовником за адресою вказаною у замовленні.

Відповідно до заявки ТОВ "Юнігран" на поставку товару ТОВ "Юнігран" в серпні 2011 року відповідно до договору поставки №02/11-10 від 02.11.2010 року поставка товару здійснювалась на умовах самовивозу товару зі складу постачальник, ФОП ОСОБА_1, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.88).

На виконання умов даного договору постачальником виписувались податкові накладні (а.с.38- 48), видаткові накладні (а.с.49-58) та акти прийому-передачі (а.с.59-65), З постачальником проводились щомісячно звірки розрахунків (а.с.87).

Податкові накладні відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року №996-XIV, із змінами і доповненнями, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України та наказу Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 року №969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", і в ході проведення перевірки та в судовому засіданні даний факт відповідач не спростував.

Перевезення товару від ФОП ОСОБА_1 до ТОВ "Юнігран" здійснювалось власним транспортом позивача і підтверджується подорожніми листами (а.с.111-124), наказами про прийняття на роботу водіїв (а.с.127-128), свідоцтвами про реєстрацію транспортних засобів позивача (а.с. 129-130).

Для отримання ТМЦ виписувались довіреності, що підтверджується реєстром документів на серпень 2011 року (а.с.86).

На час здійснення господарських операцій контрагент позивача - ФОП ОСОБА_1 був зареєстровано як платник податку на додану вартість та перебував в Державному Реєстрі фізичних осіб.

Придбані у ФОП ОСОБА_1 ТМЦ (зуб ковша, рельсовий круг, ролики конвеєрні, стрічки конвеєрні, барабан натяжний) в подальшому були продані кінцевим споживачам за цінами, вищими від ціни придбання, що підтверджується видатковими і податковими накладними (а.с.66-85 ).

Відповідно до ст.198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з п.187.8 ст.187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до п.187.9 ст.187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Якщо у подальшому такі товари/послуги, основні виробничі засоби фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами. Датою використання товарів/послуг, основних виробничих засобів вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Відповідно до пп.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Судом встановлено і не спростовано відповідачем, що здійснення господарських операцій з контрагентом ФОП ОСОБА_1 підтверджено належним чином оформленими первинними документами, а їх купівля пов'язана з господарською діяльністю позивача, так як одним із видів діяльності позивача за КВЕД являється оптова торгівля (а.с.96).

Отже, отримання товару від ФОП ОСОБА_1 підтверджується відповідним договором, видатковими та податковими накладними, актами прийому-передачі, реєстром довіреностей за серпень 2011 року, актом звірки, які оформлені відповідно до вимог законодавства.

Щодо визнання податковим органом договору між позивачем і ФОП ОСОБА_1 нікчемним, то відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між позивачем і ФОП ОСОБА_1 з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи Малинською ОДПІ Житомирської області ДПС не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Реальне настання правових наслідків за визначеним Малинською ОДПІ Житомирської області ДПС правочином підтверджено і не оспорюється висновками акту документальної перевірки. Так, контрагент позивача виконав повністю взяті на себе зобов'язання по постачанню товару, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за придбання ТМЦ. Позивач у своїх бухгалтерській та податковій звітностях відобразив вчинені операції, правомірно відніс вартість поставок відповідно до валового доходу та валових витрат, своєчасно сплатив податки.

В листі ДПА України №20289/16-1617 від 29.09.2010 року зазначено, що при визнанні угод нікчемними податковий орган зобов'язаний аналізувати реальність здійснення господарської діяльності на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст договору поставки №02/11-10 від 02.11.2010 року не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цього договору.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Докази на спростування факту постачання товару від ФОП ОСОБА_1 позивачу відповідачем не надані.

Щодо зазначено в акті, що перевіркою не виявлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) придбання та продажу товару, спростовується документами щодо подальшого продажу товару, який здійснювався з метою отримання прибутку. Подальший продаж здійснювався позивачем за ціною вище ніж придбано, що свідчить про наявність господарської мети - одержання прибутку.

Отже, висновки податкового органу щодо укладення угод без мети настання реальних наслідків є абсолютно необґрунтованим. Досягнення економічних і соціальних результатів, а також мети одержання прибутку, відповідно до ч.2 ст.3 Господарського кодексу України є визначальними характеристиками підприємництва.

Щодо зазначеного в акті перевірки, як на підставу для не включення до складу податкового кредиту суми ПДВ, сплаченої в ціні за куплені ТВЦ, що в ланцюгу поставок у контрагента позивача - ФОП ОСОБА_1 є ТОВ "Паритет-78", яким не задекларовано податкове зобов"язання, то Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності постачальниками контрагента.

Крім того встановлено, що позивач не здійснював господарських операцій безпосередньо з іншими контрагентами, ніж з ФОП ОСОБА_1, будь-яких доказів щодо обізнаності позивача зі станом податкового обліку постачальників ФОП ОСОБА_1 відповідач не навів.

При цьому, в акті перевірки відсутні застереження щодо існування розбіжностей між зобов"язаннями позивача і його безпосереднього постачальника ФОП ОСОБА_1 в серпні 2011 року.

Згідно ст.61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19 Конституції України).

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентом.

За таких обставин добросовісний покупець не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, якщо він виконав усі передбачені законодавством умови щодо формування податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Така ж позиція викладена в інформаційному листі ВАСУ від 20.07.2010 року №1112/11/13-10.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. З огляду на припис наведеної норми процесуального права, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, контролюючий орган має доводити недобросовісність платника податків. Будь-яких беззаперечних та достатніх доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача при формуванні сум податкового кредиту відповідачем - суб'єктом владних повноважень, суду не надано .

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем були надані всі первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість в розмірі 104433,75 грн., суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача і задовольняє позов товариства в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.71, 86, 158-163, 186, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Малинської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області Державної податкової служби №0001442340 від 24.11.2011 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя: О.Г. Попова

Повний текст постанови виготовлено: 23 квітня 2012 р.