Постанова № 24062788, 14.05.2012, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.05.2012 р. справа №5009/54/12

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддівБогатиря К.В. Дучал Н.М., Склярук О.І. При секретарі: Савченко І.В.за участю представників сторін:

від боржника:не з'явивсявід кредитора: від скаржника:не з'явився ОСОБА_4 -довір. № 858/10-014 від 12.03.2012р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової службина ухвалу господарського судуЗапорізької областівід20.02.2012р.у справі№ 5009/54/12 (суддя Юлдашев О.О.)за заявою кредиторатовариства з обмеженою відповідальністю "Ювіско Груп" м. Київдо боржникатовариства з обмеженою відповідальністю «Трансфер» м. Запоріжжяпробанкрутство

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 20.02.2012р. у справі №5009/54/12 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс ТОВ «Трансфер»м.Запоріжжя як відсутнього боржника (ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі-Закон); ліквідовано юридичну особу -ТОВ «Трансфер»; припинено провадження по справі №5009/54/12.

Ухвала суду мотивована тим, що ліквідатором до реєстру вимог кредиторів було внесено вимоги тільки ініціюючого кредитора у сумі 17 000,00 грн. основного боргу, вимоги якого залишились непогашені через відсутність майна та грошових коштів у підприємства-банкрута. На підставі цього суд дійшов висновку про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу банкрута

Державна податкова інспекція в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби звернулась до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на ухвалу господарського суду Запорізької області від 20.02.2012р. у справі № 5009/54/12 за заявою ініціюючого кредитора ТОВ "Ювіско Груп" м. Київ до боржника ТОВ «Трансфер»м. Запоріжжя про банкрутство.

Ухвалою від 27.04.2012р. апеляційна скарга була прийнята Донецьким апеляційним господарським судом до провадження.

Оскаржуючи ухвалу суду, ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя просить апеляційний суд її скасувати та направити справу на розгляд до господарського суду Запорізької області. В обґрунтування апелянт посилається на те, що господарський суд Запорізької області не повідомляв ДПІ про процесуальні дії з моменту порушення справи про банкрутство до винесення ухвали про ліквідацію банкрута та припинення провадження у справі. Тому скаржник вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.

Статтею 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону у разі, якщо громадянин-підприємець -боржник або керівні органи боржника-юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Загальні підстави для порушення провадження у справі про банкрутство визначені ч.3 ст. 6 Закону. Цією нормою передбачено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Вимоги до заяви про порушення справи про банкрутство встановлені ст. 7 Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити, зокрема: виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, з зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання.

Відповідно до ч. 8 ст. 7 Закону до заяви кредитора додаються відповідні документи: рішення суду, господарського суду, які розглядали вимоги кредитора до боржника; копія неоплаченого розрахункового документа, за яким відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банківською установою боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, виконавчі документи (виконавчий лист, виконавчий напис нотаріуса тощо) чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредиторів; докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги, забезпеченої заставою у разі, якщо єдина підтверджена вимога кредитора, який подає заяву, забезпечена активами боржника.

За змістом ч. 3 ст. 6, ч. ч. 1, 8 ст. 7 Закону справа про банкрутство порушується господарським судом лише у разі підтвердження кредитором неплатоспроможності боржника документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, ініціюючий кредитор звернувся з заявою про порушення справи про банкрутство, обґрунтовуючи тим, що 28.11.2011р. йому було видано простий вексель Серія АА № 0073185 на суму 17 000грн. зі строком платежу за пред'явленням. Нотаріусом було вчинено протест про неоплату векселя від 16.12.2011р. №1703 та видано виконавчий напис нотаріуса №1704 від 16.12.2011р. З метою примусового стягнення ініціюючий кредитор звернувся до виконавчої служби, постановою від 12.01.2012р. Жовтневим ВДВС Запорізького міського управління юстиції повернуто виконавчий документ - виконавчий напис №1704 від 16.12.2011р., оскільки в результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що боржник за адресою, вказаною у виконавчому документі, та відповіді Головного управління статистики у Запорізькій області, не знаходиться. Відсутність боржника за адресою підтверджується і актом державного виконавця. Тому ТОВ Ювіско Груп»звернулось на підставі ст. 52 Закону (керівні органи боржника-юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням) до господарського суду з відповідною заявою.

Але колегія суддів, розглянувши вищевказані документи виконавчого провадження, вважає, що вони не підтверджують безспірність та неплатоспроможність боржника -ТОВ "Трансфер", оскільки суперечать вимогам Закону України «Про виконавче провадження»(далі-Закон про виконавче провадження).

Згідно ч. 1 ст. 27 Закону про виконавче провадження у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Статтею 32 цього Закону передбачені заходи примусового виконання рішень, до яких віднесені:

1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб;

2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні;

4) інші заходи, передбачені рішенням.

Крім того, до прав державного виконавця закон відносить: з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від органів, установ, організацій, посадових осіб, сторін та учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, у тому числі конфіденційну; безперешкодно входити до приміщень і сховищ, що належать боржникам або зайняті ними, проводити огляд зазначених приміщень і сховищ, у разі необхідності примусово відкривати та опечатувати такі приміщення і сховища; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

У постанові про повернення виконавчого документу стягувачеві від 12.01.2012р. зазначено «в результаті вжитих державним виконавцем заходів встановлено, що боржник за адресою вказаною у виконавчому документі та довідці Головного управління статистики у Запорізькій області не знаходиться». Також державним виконавцем складено акт від 12.01.2012р. (а.с. 36-37, 39) у відповідності до п. 4.11.2. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999р. № 74/5. В цьому акті зазначено, що боржник за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 145 оф. 21, не знаходиться.

Колегія суддів звергає увагу на те, що в акті державного виконавця від 12.01.2012р. відсутні будь-які відомості щодо залучення понятих при проведенні виконавчих дій, а також в присутності кого складався цей акт та проводились дії.

Однією з підстав для звернення з заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ст. 52 Закону є відсутність керівних органів боржника-юридичної особи за її місцезнаходженням.

З врахуванням викладеного, колегія суддів апеляційної інстанції не приймає такий акт державного виконавця як належний доказ, який би підтверджував факт відсутності боржника ТОВ «Трансфер»за його місцезнаходженням, оскільки в акті не зазначено про вжиття державним виконавцем заходів щодо розшуку боржника -юридичної особи та майна ТОВ «Трансфер».

Згідно ч. 2 ст. 40 Закону про виконавче провадження розшук боржника - юридичної особи та іншого майна боржника організовує державний виконавець. Розшук оголошується відповідно за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання, перебування, місцезнаходженням боржника чи місцезнаходженням його майна, або за місцем проживання (місцезнаходженням) стягувача.

Інші дії та бездіяльність державного виконавця, пов'язані з розшуком боржника або його майна, можуть бути оскаржені у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом (ч. 4 ст. 40 Закону про виконавче провадження).

Відповідно до п. п. 2, 5 ч. 1 ст. 47 Закону про виконавче провадження виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що про наявність обставин, зазначених у частині першій цієї статті, державний виконавець складає акт.

Але стягувач в особі ініціюючого кредитора доказів оскарження дій або бездіяльності державного виконавця, пов'язаних з невжиттям заходів до розшуку боржника-юридичної особи та його майна та безпідставним поверненням виконавчого документа, до суду не надав.

Також апеляційний суд не приймає як доказ відсутності боржника -протокол загальних зборів учасників ТОВ «Трансфер»від 17.12.2011р. про прийняття рішення про припинення боржника у зв'язку з ліквідацією з урахуванням викладеного.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

В матеріалах справи № 5009/54/12 відсутні докази, які б підтверджували факт внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про прийняття зборами учасників боржника рішення про припинення ТОВ «Трансфер»у період до винесення господарським судом Запорізької області ухвали від 03.01.2012р. про порушення справи про банкрутство.

Отже, не зважаючи на недотримання ініціюючим кредитором вимог чинного законодавства, господарський суд Запорізької області визнав ТОВ «Трансфер»банкрутом та відкрив ліквідаційну процедуру, призначивши ліквідатором ініціюючого кредитора. Цей факт підтверджується постановою від 23.01.2012р.

Господарським судом від ліквідатора отриманий звіт, ліквідаційний баланс ТОВ "Трансфер", які розглянуті та затверджені ним, а провадження у справі -припинено, що підтверджується ухвалою суду від 20.02.2012р.

Згідно ч. 5 ст. 52 Закону ліквідатор письмово повідомляє про визнання господарським судом відсутнього боржника банкрутом усіх відомих йому кредиторів відсутнього боржника, які в місячний строк з дня одержання повідомлення можуть направити ліквідатору заяви з вимогами до банкрута.

Порядок виявлення кредиторів по ст. 52 Закону про банкрутство передбачений шляхом направлення ліквідатором на адресу відомих йому кредиторів письмового повідомлення про визнання боржника банкрутом. У зв'язку з цим всі кредитори зобов'язані в місячний термін звернутися з грошовими вимогами до ліквідатора банкрута. Іншого порядку повідомлення кредиторів, ніж направлення ліквідатором на адресу відомих йому кредиторів письмового повідомлення про визнання боржника банкрутом, стаття 52 Закону про банкрутство не передбачає, в тому числі і публікування оголошення в офіційному друкованому органі.

Згідно ст. 25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: аналізує фінансове становище банкрута; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банкруту; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає у встановленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню. Протягом п'ятнадцяти днів з дня призначення ліквідатора відповідні посадові особи банкрута зобов'язані передати бухгалтерську та іншу документацію банкрута, печатки і штампи, матеріальні та інші цінності банкрута ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків відповідні посадові особи банкрута несуть відповідальність відповідно до законів України. Ліквідатор (арбітражний керуючий) має право замовити виготовлення дубліката печатки та штампів у разі їх втрати.

Відповідно до ст.26 Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або повного господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси.

Статтею 34 Закону передбачено, що ліквідатор забезпечує належне оформлення, упорядкування та зберігання всіх, в тому числі фінансово-господарських, документів банкрута протягом ліквідаційної процедури.

Зі звіту ліквідатора вбачається, що ліквідатором на юридичну адресу підприємства не надсилалися письмові вимоги до керівника ТОВ "Трансфер" про передачу можливих активів, документів та печатки підприємства.

Одним із можливих способів встановлення місцезнаходження бухгалтерської та іншої первинної документації банкрута апеляційний суд вважає вжиття ліквідатором заходів щодо з'ясування фізичної або юридичної особи, яка є засновником товариства з обмеженою відповідальністю -банкрута. При утворенні товариства з обмеженою відповідальністю не виключена можливість покладення виконання обов'язків керівника на засновника, якщо він є фізичною особою або інший розподіл між засновником та керівником функцій управління товариством. В будь-якому випадку саме засновник призначає керівника товариства з обмеженою відповідальністю та контролює його діяльність, приймає рішення про припинення діяльності товариства. Можливим способом встановлення особи засновника ТОВ "Трансфер" є звернення ліквідатора до органу державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців із запитом про надання інформації з цього питання, в тому числі шляхом отримання копії Статуту банкрута. Ліквідатором не було встановлено особу засновника банкрута, відсутнє звернення до засновника безпосередньо із запитом щодо з'ясування особи та місцезнаходження останнього керівника ТОВ "Трансфер", бухгалтерської та первісної господарської документації, печатки та штампів, майнових активів банкрута. Ознайомившись з бухгалтерською документацією, ліквідатор мав би можливість отримати інформацію про наявність у боржника нерухомого майна в інших населених пунктах України, окрім м. Запоріжжя або за кордоном. Також ліквідатором не було здійснено заходів, направлених на встановлення місцезнаходження статуту банкрута, в якому містяться відомості щодо зайняття ТОВ "Трансфер" конкретними видами підприємницької діяльності, в тому числі зовнішньоекономічної. У випадку виявлення вказаних відомостей, ліквідатор повинен був направити запит до органів державної митниці стосовно наявності або відсутності у банкрута боргів зі сплати мита, пов'язаного з митним контролем та оформленням товару тощо. До майнових активів, крім майна та грошових коштів, входить також дебіторська заборгованість, акції та інші цінні папери, майнові права. Пунктом 90 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009р. № 15 передбачено, що обсяг ліквідаційної маси не обмежується визначенням, наведеним в ст.26 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки згідно ч.1 ст.213 ГК України у процедурах банкрутства використовуються майнові активи, які належать боржнику на підставі речових та зобов'язальних прав, а також права інтелектуальної власності. Права вимоги за зобов'язаннями та об'єкти права інтелектуальної власності можуть бути предметами цивільного обігу, а тому вони підлягають включенню до складу ліквідаційної маси і реалізації ліквідатором у порядку, встановленому Законом.

Статтею 66 Господарського кодексу України передбачено, що майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Джерелами формування майна підприємства є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; доходи від цінних паперів; майно, придбане в інших суб'єктів господарювання, організацій та громадян у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст.67 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно ст.71 ГК України облік і звітність підприємства здійснюються відповідно до вимог статті 19 цього Кодексу та інших нормативно-правових актів.

Статтею 144 ГК України встановлено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно ст.145 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом.

Як вбачається з доданого ліквідатором звіту, ним були направлені запити до можливих кредиторів за останньою юридичною адресою банкрута у м. Запоріжжя.

Однак матеріалами справи підтверджується, що банкрут здійснював свою підприємницьку діяльність в іншому регіоні, де мав інше місцезнаходження.

Із доданих до заяви про порушення справи про банкрутство документів вбачається, що боржник у простому векселі Серія АА №0073185 від 28.11.2011р. зазначає адресу: м.Київ, вул. Василенка, буд. 15, офіс 303. Проте, у витязі з ЄДПОУ, наданому Головним управлінням статистики у Запорізькій області від 12.01.2012р. № 15-09/67 вбачається, що боржник перереєструвався 14.12.2011р.,при цьому вказано, що місцем проведення первісних реєстраційних дій є Солом'янському районна в місті Києві державна адміністрація, дата реєстрації -07.05.1996р.

Матеріали справи підтверджують, що боржник фактично здійснював свою господарську діяльність саме у м. Києві.

Крім того, з наданого звіту ліквідатора та доданих до нього документів вбачається, що банкрут знаходиться на обліку у ДПІ у Солом'янському районі м. Києва (а.с. 75).

Ліквідатор додав до свого звіту лише докази поштового направлення повідомлень до УПФУ в Жовтневому районі м. Запоріжжя, Південного міжрайонного центру зайнятості м. Запоріжжя, Запорізького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в особі виконавчої дирекції, Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в м. Запоріжжя, ПАТ по газопостачанню та газифікації «Запоріжгаз»,ВАТ «Запоріжобленерго», концерну «Міські теплові мережі», Жовтневого ВДВС Запорізького МУЮ. Жодної відповіді від вказаних державних контролюючих органів та підприємств ліквідатор до суду не представив.

Також ліквідатор в порушення ч. 5 ст. 52 Закону не повідомив державні контролюючи органи м. Києва за місцем його попередньої та фактичної підприємницької діяльності про банкрутство ТОВ «Трансфер», не з'ясував про наявність або відсутність інформації про повноту та своєчасність сплати страхових внесків та інших обов'язкових платежів.

За таких обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що ліквідатор повинен був здійснити на стадії ліквідаційної процедури повні заходи щодо встановлення можливих потенційних кредиторів за попереднім місцезнаходженням банкрута.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що від моменту порушення цієї справи уся процедура банкрутства проводилася з порушенням вимог чинного законодавства, тому висновки суду першої інстанції про можливість винесення ухвали про ліквідацію товариства з обмеженою відповідальністю "Трансфер" згідно ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" є помилковими, такими, що не відповідають вимогам ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом. За таких обставин, ухвала господарського суду Запорізької області від 20.02.2012р. у справі № 5009/54/12 про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу підлягає скасуванню.

Пунктом 36 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18.12.2009р. передбачено, що законом не врегульовано подальшого перебігу провадження у справі у випадках, коли у встановленому законодавством порядку виявлено безпідставність вимог кредитора (кредиторів), за заявою якого (яких) було порушено справу про банкрутство боржника, або коли порушено провадження у справі про банкрутство підприємств, стосовно яких діє законодавча заборона порушувати справи про банкрутство. У таких випадках судам слід припиняти провадження у справі на підставі пункту 7 частини першої статті 40 Закону (за відсутності інших підстав для такого припинення) та пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України (за відсутністю предмету спору).

Оскільки законні підстави для провадження справи про банкрутство ТОВ "Трансфер" на підставі ст. 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" відсутні, провадження у справі № 5009/54/12 підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 80, 99, 101, 102, 103, 104, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Державної податкової служби на ухвалу господарського суду Запорізької області від 20.02.2012р. у справі № 5009/54/12 -задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Запорізької області від 20.02.2012р. у справі №5009/54/12 скасувати.

Провадження у справі № 5009/54/12 про банкрутство ТОВ «Трансфер»м. Запоріжжя припинити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Копію постанови направити державному реєстратору за місцем знаходження товариства з обмеженою відповідальністю «Трансфер»м. Запоріжжя для внесення до Єдиного державного реєстру відповідного запису про скасування судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство у зв'язку з ліквідацією банкрута та прийняття іншого судового рішення про припинення провадження у справі про банкрутство.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Н.М. Дучал

О.І. Склярук

Надруковано: 7 прим.

1. боржнику,

1.кредитору,

1. скаржнику,

1. у справу,

1. ДАГС,

1-ГСЗО,

1-держреєстратору