Постанова № 24056261, 26.04.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2012 № 39/203

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Зубець Л.П.

Скрипка І.М.

при секретарі судового засідання Рижовій В.В.,

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: ОСОБА_2 довіреність № 30 від 31.12.2011 року;

ОСОБА_3 довіреність № 19 від 31.12.2011 року;

від відповідача за первісним позовом: ОСОБА_4 довіреність № 05 від 23.01.2012 року;

ОСОБА_5 довіреність № 17 від 30.01.2012 року;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року

у справі № 39/203 ( суддя Гумега О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал",

до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України,

про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року у справі № 16-06/04.10, -

за зустрічним позовом Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України,

до Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал",

про зобов'язання виконати рішення, прийняте Адміністративною колегією Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року № 64/01-П, -

встановив:

У листопаді 2011 року Публічне акціонерне товариство „Акціонерна компанія „Київводоканал" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року у справі № 16-06/04.10.

Крім того, у грудні 2011 року Київське міське територіальне відділення Антимонопольного комітету України звернулося до господарського суду міста Києва з зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" про зобов'язання виконати рішення, прийняте Адміністративною колегією Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року № 64/01-П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 12.12.2011, на підставі ст. ст. 60, 65, 86 ГПК України зустрічний позов прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.01.2012 року у задоволені первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено повністю. Зобов'язано ПАТ „АК „Київводоканал" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року у справі № 16-06/04.10 „Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу", передбачене пунктом 2 статті 50 та частини 1 статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Києві, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ПАТ „АК „Київводоканал" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною, в якій просить скасувати дане судове рішення та прийняти нове, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі, а у задоволені зустрічного - відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків викладених в рішенні місцевого господарського суду обставинам справи.

КМТВ Антимонопольного комітету України у своєму відзиві на апеляційну скаргу просить суд апеляційну скаргу ПАТ „АК „Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.02.2012 року вищезазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

В судовому засіданні 06.03.2012 року було оголошено перерву до 29.03.2012 року.

В судовому засіданні, яке відбулося 29.03.2012 року було оголошено перерву до 26.04.2012 року.

Представники позивача за первісним позовом в судовому засіданні 26.04.2012 року вимоги апеляційної скарги підтримали, просили апеляційну скаргу задовольнити з підстав викладених вище.

Представники відповідача за первісним позовом в судовому засіданні 26.04.2012 року заперечували проти доводів ПАТ „АК „Київводоканал", викладених в апеляційній скарзі, просили суд апеляційну скаргу ПАТ „АК „Київводоканал" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року - без змін.

У судовому засіданні, яке відбулось 26.04.2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги ПАТ „АК „Київводоканал" слід відмовити, а рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року - залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно із частиною 2 статті 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи Адміністративна колегія Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України, розглянувши матеріали справи № 16-6/04.10 про порушення Публічним акціонерним товариством „Акціонерна компанія „Київводоканал" законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на ринку, розпочатої за заявою Житлово-будівельного кооперативу „Гідроприлад-76", та подання з попередніми висновками від 11.08.2011 року № 407, своїм рішенням від 23.08.2011 року № 64/01-П (далі - Рішення) постановила:

1. визнати, що Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" (м. Київ, код ЄДРПОУ - 03327664) протягом 2008 - першого півріччя 2011 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Києві, в межах розташування водопровідно-каналізаційних мереж, які знаходяться у його володінні та користуванні, із часткою 100 відсотків, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента.

2. Визнати дії Публічного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал", які полягають у нарахуванні протягом 2008 - І півріччя 2011 років, всупереч вимогам законодавства, плати за холодну воду, яка використовується на потреби гарячого водопостачання, Житлово-будівельному кооперативу "Гідроприлад-76" та Житлово- будівельному кооперативу "Обчислювач - 13", що не є балансоутримувачами теплових пунктів, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України "Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Києві, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

3. Зобов'язати Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини Рішення.

4. За порушення, зазначене в пункті 2 резолютивної частини Рішення, відповідно до абзацу другого частини другої статті 52 Закону України "Про захист економічної конкуренції", накласти на Публічне акціонерне товариство "Акціонерна компанія "Київводоканал" штраф у розмірі 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень.

Відповідно позовної заяви позивач за первісним позовом вважає рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року № 64/01-П по справі № 16-6/04.10 таким, що прийняте відповідачем за первісним позовом з неповним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, при недоведенні обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими, з неправильним застосування норм матеріального права, у зв'язку з чим просить суд визнати дане рішення недійсним на підставі ст. 59 Закону України „Про захист економічної конкуренції".

Відповідач за первісним позовом проти вимог первісного позову заперечує з підстав їх необґрунтованості та недоведеності позивачем за первісним позовом.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Правовідносини, пов'язані з обмеженням монополізму та захистом суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, є предметом регулювання господарського законодавства і спір у даній справі відноситься до підвідомчості господарських судів та підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель. Особливості спеціального статусу Антимонопольного комітету України обумовлюються його завданнями та повноваженнями, в тому числі роллю у формуванні конкурентної політики, та визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в особливому порядку призначення та звільнення Голови Антимонопольного комітету України, його заступників, державних уповноважених Антимонопольного комітету України, голів територіальних відділень Антимонопольного комітету України, у спеціальних процесуальних засадах діяльності Антимонопольного комітету України, наданні соціальних гарантій, охороні особистих і майнових прав працівників Антимонопольного комітету України на рівні з працівниками правоохоронних органів, в умовах оплати праці.

Приписами ст. 4 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що Антимонопольний комітет України будує свою діяльність на принципах: законності; гласності; захисту конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Закону розпорядження, рішення та вимоги органу Антимонопольного комітету України, голови територіального відділення Антимонопольного комітету України, вимоги уповноважених ними працівників Антимонопольного комітету України, його територіального відділення в межах їх компетенції є обов'язковими для виконання у визначені ними строки, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 1 статті 7 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначено, що у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має повноваження, в тому числі, розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції; перевіряти суб'єкти господарювання, об'єднання, органи влади, органи місцевого самоврядування, органи адміністративно-господарського управління та контролю щодо дотримання ними вимог законодавства про захист економічної конкуренції та під час проведення розслідувань за заявами і справами про порушення законодавства про захист економічної конкуренції; при розгляді заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, проведенні перевірки та в інших передбачених законом випадках вимагати від суб'єктів господарювання, об'єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю, їх посадових осіб і працівників, інших фізичних та юридичних осіб інформацію, в тому числі з обмеженим доступом тощо.

Відповідно до ст. 36 Закону України „Про захист економічної конкуренції" визначені підстави для початку розгляду органами Антимонопольного комітету України справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за заявами суб'єктів господарювання, громадян, об'єднань, установ, організацій про порушення їх прав внаслідок дій чи бездіяльності, визначених цим Законом як порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Пунктом 11 Положення про територіальне відділення Антимонопольного комітету України, затвердженого розпорядженням Комітету від 23 лютого 2001 року № 32-р, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 березня 2001 року за № 129/5482 передбачено, що діяльність щодо виявлення, попередження та припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції здійснюється територіальним відділенням з додержанням процесуальних засад, визначених законодавчими актами України, а також Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що затверджуються Комітетом.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" Антимонопольний комітет України здійснює свою діяльність відповідно до Конституції України, законів України "Про захист економічної конкуренції", "Про захист від недобросовісної конкуренції", цього Закону, інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до цих законів.

Згідно частини першої статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції", зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку є дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або ущемлення інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом (частина третя наведеної статті).

Частиною 1 статті 48 Закону України "Про захист економічної конкуренції" визначено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; накладення штрафу тощо.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 50 Закону України "Про захист економічної конкуренції" антиконкурентні узгоджені дії є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції.

Як визначено статтею 41 Закону України „Про захист економічної конкуренції", а також зазначено і у п. 12 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правил розгляду справ), які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 року № 5 (в редакції Розпорядження Антимонопольного комітету № 84-р від 14.02.2011 року), доказами у справі можуть бути будь-які фактичні дані, які дають можливість встановити наявність або відсутність порушення. Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і третіх осіб, поясненнями службових осіб та громадян, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Усні пояснення сторін, третіх осіб, службових чи посадових осіб та громадян, які містять дані, що свідчать про наявність чи відсутність порушення, фіксуються у протоколі.

Пунктом 32 Правил розгляду справ встановлено, що у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення. Під час вирішення питання про накладення штрафу у резолютивній частині рішення вказується розмір штрафу. Резолютивна частина рішення, крім відповідних висновків та зобов'язань, передбачених статтею 48 Закону України „Про захист економічної конкуренції", у необхідних випадках має містити вказування на дії, які відповідач повинен виконати або від яких утриматися для припинення порушення та усунення його наслідків, а також строк виконання рішення.

Крім того, слід врахувати, що згідно пункту 15 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 визначено, що у вирішенні спірних питань, пов'язаних з визначенням органами Антимонопольного комітету України монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на певних ринках товарів, господарським судам слід мати на увазі, зокрема, таке.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкта аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища (підпункт 15.1 пункту 15).

Обов'язок з доведення в суді факту зайняття суб'єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на Антимонопольний комітет України або його територіальне відділення, яке є стороною у справі.

Водночас за змістом приписів статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" суб'єкт господарювання, який заперечує зайняття ним монопольного (домінуючого) становища на ринку товару, має довести, що він зазнає значної конкуренції (підпункт 15.4 пункту 15).

Господарські суди у розгляді справ мають перевіряти правильність застосування органами Антимонопольного комітету України відповідних правових норм, зокрема, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року № 49-р. Однак господарські суди не повинні перебирати на себе не притаманні суду функції, які здійснюються виключно органами Антимонопольного комітету України, та знову встановлювати товарні, територіальні (географічні), часові межі певних товарних ринків після того, як це зроблено зазначеними органами, й на підставі цього робити висновки про наявність чи відсутність монопольного (домінуючого) становища суб'єкта господарювання на ринку (підпункт 15.5 пункту 15).

Як вбачається з матеріалів справи № 16-6/04.10 та підтверджується матеріалами даної справи, ПАТ „АК „Київводоканал" здійснює діяльність по наданню послуг з централізованого водопостачання та водовідведення на підставі ліцензії № 470992 серії АВ, виданої Міністерством з питань житлово-комунального господарства України від 23 грудня 2009 року.

Взаємовідносини, що виникають між надавачем та споживачем послуг з (водопостачання та водовідведення регулюються, зокрема, Законом України „Про питну воду та питне водопостачання", „Правилами користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України", затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 27.06.2008 року № 190 та зареєстрованими в міністерстві юстиції України 07.10.2008 за № 936/15627 (далі - Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України), „Правилами приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України", затвердженими наказом Держбуду України від 19.02.2002 року № 37 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 26.04.2002 року за № 403/6691, та „Правилами приймання стічних вод абонентів у систему каналізації м. Києва", затвердженими розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 04.08.2009 року № 876.

Судом першої інстанції, під час розгляду даної справи було здійснено перевірку правильності застосування відповідачем за первісним позовом при винесенні оскаржуваного Рішення Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002 року № 49-р, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 01.04.2002 за № 317/6605 (далі - Методика).

Колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що відповідач за первісним позовом в оскаржуваному Рішенні обґрунтовано, при наявності законних підстав визнав, що ПАТ „АК „Київ водоканал" протягом 2008 - першого півріччя 2011 років займало монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Києві, в межах розташування водопровідно-каналізаційних мереж, які знаходяться у його володінні та користуванні, із часткою 100 відсотків, оскільки на цьому ринку у нього немає жодного конкурента, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що послуги водопостачання та водовідведення ЖБК „Гідроприлад-76" отримує на підставі договору на послуги водопостачання та водовідведення від 25 листопада 1998 року № 5970/4-09, укладеного з ПАТ „АК „Київ водоканал" (надалі - Договір).

ЖБК „Гідроприлад-76" повідомило Відділення, що з часу укладення Договору Товариство виставляє ЖБК „Гідроприлад-76" окремі рахунки на оплату частини обсягу холодної (питної) води, яка подається до групового бойлеру, розташованого по вул. Островського, 11 (далі - Тепловий пункт), що знаходиться на балансі ПАТ „Київенерго" і від якого здійснюється постачання теплової енергії та гарячої води до житлових будинків № 7, 9,11, 13 та 15 по вул. Островського.

Відповідно до матеріалів справи, нарахування ЖБК „Гідроприлад- 76" за питну (холодну) воду, яка йде на виготовлення гарячої води у 2008 році склали 10 068,94 грн., у 2009 році - 11 655,95 грн., у січні-лютому 2010 року - 2 552,70 грн.

При цьому, мешканці будинку ЖБК „Гідроприлад-76", який розташований за адресою: вул. Островського, 11, оплачують комунальну послугу „гаряче водопостачання" для подальшого перерахування цих коштів на рахунок ПАТ „АК „Київ водоканал" за холодну (питну) воду, яка використовується для вироблення/створення комунальної послуги з централізованого постачання гарячої води, та на рахунок ПАТ „Київенерго" за теплову енергію, як складову зазначеної послуги.

Предметом Договору є постачання питної води для потреб будинку, але без конкретизації потреб, на які ця вода використовується, до того ж, в Договорі не передбачається постачання холодної або гарячої води, а відтак позивач за первісним позовом вважає, що оскільки ЖБК „Гідроприлад-76" є безпосереднім споживачем послуг питного водопостачання та водовідведення, що надаються позивачем за первісним позовом відповідно до Договору, то питна вода, виробником і постачальником якої є ПАТ „АК „Київ водоканал" і яка використовується для приготування гарячої води, входить до предмету вищевказаного Договору, а тому підлягає оплаті ЖБК „Гідроприлад-76".

Однак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі твердження позивача за первісним позовом є хибними та не ґрунтується на умовах Договору на норм чинного законодавства з огляду на наступне.

Згідно з абз. 1 п. 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, суб'єкти господарювання, у яких теплові пункти (котельні) перебувають на балансі або вони передані в управління, повне господарське відання, користування, концесію, здійснюють розрахунки з виробником на основі укладених договорів за весь обсяг питної води, яка відпущена з систем водопостачання і використана на потреби гарячого водопостачання та інші потреби, а також розраховуються за власний обсяг водовідведення.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, груповий бойлер, розташований по вул. Островського, 11 знаходиться на балансі ПАТ „Київенерго", а не на балансі ЖБК „Гідроприлад-76".

Відповідно до статей 1 та 14 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезенням побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Законом України „Про житлово-комунальні послуги" та тарифами на житлово-комунальні послуги, які затверджені виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією), не передбачено такого виду комунальної послуги, як питна (холодна) вода, що використовується для приготування гарячої води.

Згідно із статтею 19 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, зокрема, з об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною особою чи фізичною особою і споживачем.

Відповідно до пункту 1 Договору, укладеного між ЖБК „Гідроприлад-76" та ПАТ „АК „Київ водоканал", останній зобов'язується забезпечити ЖБК „Гідроприлад-76" постачання питної води та прийняти від Заявника каналізаційні стоки, а ЖБК „Гідроприлад-76" зобов'язується сплатити за вищезазначені послуги згідно з умовами Договору та Правил.

Пунктами 3.1 та 3.3 Договору передбачено, що кількість води, яка подається ПАТ „АК „Київ водоканал" та використовується Заявником, визначається за показниками водо-лічильників, зареєстрованих Товариством. Якщо водо-лічильники відсутні, Товариство визначає інший спосіб обліку використаної води, передбачений Правилами.

Умовами Договору не визначено порядку обліку і порядку розрахунків за постачання питної (холодної) води до Теплового пункту, балансоутримувачем якого є ПАТ „Київенерго", для приготування гарячої води, що в подальшому використовується у будинку ЖБК „Гідроприлад-76".

Також, не передбачено і не враховується у розрахунках для сплати фактичний обсяг спожитої (холодної) води, яка йде на підігрів і в гарячому стані подається до будинку ЖБК „Гідроприлад-76", за показаннями лічильника на подавальному трубопроводі та лічильника у зворотному трубопроводі вузлу обліку теплової енергії.

При цьому, Додаткової угоди про постачання питної (холодної) води, яка використовується для виготовлення гарячої води, між ПАТ „АК „Київ водоканал"та ЖБК „Гідроприлад-76" не укладалось.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вірними та обґрунтованими є доводи відповідача за первісним позовом, викладені в оскаржуваному Рішенні про те, що метою укладення Договору було постачання питної води для потреб будинку ЖБК „Гідроприлад-76" і цей Договір не пов'язаний з постачанням питної (холодної) води ЖБК „Гідроприлад-76" для виготовлення гарячої.

Крім того, згідно інформації, наданої ЖБК „Гідроприлад-76" Міністерством економіки України (лист від 18.12.2009 року № 3803-25/763), Міністерство з питань житлово-комунального господарства України (відповідно до Указу Президента України від 9 грудня 2010 року №1085/2010, реорганізовано у Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України) (далі - Міністерство) щодо порядку надання та оплати послуг з холодного та гарячого водопостачання повідомило, що між теплопостачальними організаціями та водопостачальними організаціями існує неврегульований конфлікт інтересів, а саме: ПАТ „Київенерго" відмовляється укладати договори з ПАТ „АК „Київ водоканал", оскільки не вважає себе виконавцем такої послуги як гаряче водопостачання, тому не виконує вимоги, визначені у пункті 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, натомість ПАТ „АК „Київ водоканал" вимушений виставляти рахунки до сплати за обсяги спожитої холодної води, яка йде на підігрів в теплові пункти. Проте "...Правила є чинними і підлягають обов'язковому виконанню всіма юридичними особами, незалежно від форм власності і підпорядкування, та фізичними особами-підприємцями, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення".

Разом з тим, у відповіді Міністерства зазначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору, який укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем.

Таким чином, Міністерство вважає, що якщо умовами договору, укладеного між ПАТ „АК „Київ водоканал" та ЖБК „Гідроприлад-76" не передбачено постачання питної (холодної) води для приготування гарячої води та не обумовлюється порядок розрахунків за постачання питної (холодної) води, що подається до групового бойлеру ПАТ „Київенерго" для приготування гарячої води, вимоги ПАТ „АК „Київ водоканал" щодо оплати обсягів питної води для гарячого водопостачання не є правомірними.

Також, за інформацією Головного управління житлового господарства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (листи від 01.02.2010 року № 046/6-233 та від 31.05.2010 року № 046/6-1346), плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання. У разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання. Тобто, здійснювати розрахунки зі споживачами за послуги гарячого водопостачання за показаннями лічильників, встановлених на групу будинків, житлово-експлуатаційні організації права не мають, оскільки позбавлені можливості виставляти споживачам додаткові рахунки за понаднормове споживання гарячої води.

За таких обставин, вірним є висновок місцевого господарського суду, що у позивача за первісним позовом відсутні підстави для посилання на статті 22 та 32 Закону України „Про питну воду та питне водопостачання" у якості обґрунтування правомірності виставлення ЖБК „Гідроприлад-76" та іншим житлово-експлуатаційним організаціям рахунків за послуги гарячого водопостачання за показаннями лічильників, встановлених на групу будинків.

Позивач за первісним позовом посилається на те, що Правила користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України, зокрема п. 3.13, не є законом, тому не мають зобов'язальної сили для ПАТ „Київенерго", як балансоутримувача теплових пунктів, укладати з позивачем за первісним позовом договори на постачання питної води для потреб гарячого водопостачання. Зокрема, позивач за первісним позовом посилається на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2010 року у справі № 2а-12540/09/2670. Позивач вказує, що зі своєї сторони ним вжито всіх можливих та залежних від нього заходів для врегулювання питання виставлення рахунків ПАТ „Київенерго" за питну воду, що використовується на потреби гарячого водопостачання.

Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується з вищенаведеними доводами позивача за первісним позовом, з огляду на наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.02.2010 року у справі № 2а-12540/09/2670 положення пункту 3.13 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України не чинним не визнано, при цьому Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (лист Міністерства економіки України від 18.12.2009 № 3803-25/763) зазначило, що ці Правила є чинними і підлягають обов'язковому виконанню всіма юридичними особами, незалежно від форм власності і підпорядкування, та фізичними особами-підприємцями, що мають у власності, господарському віданні або оперативному управлінні об'єкти, системи водопостачання та водовідведення, які безпосередньо приєднані до системи централізованого комунального водопостачання та водовідведення.

А тому, якщо умовами договору, укладеного між ПАТ „АК „Київ водоканал" та ЖБК „Гідроприлад-76", не передбачено постачання питної (холодної) води для приготування гарячої води та не обумовлюється порядок розрахунків за постачання питної (холодної) води, що подається до групового бойлеру ПАТ „Київенерго" для приготування гарячої води, вимоги ПАТ „АК „Київ водоканал" щодо оплати обсягів питної води для гарячого водопостачання не є правомірними.

Крім того, позивач за первісним позовом стверджує, що відповідач за первісним позовом не задовольнив подану ПАТ „АК „Київ водоканал" заяву від 30.04.2010 року № 483 про зупинення провадження у справі № 16-6/04.10 до завершення розгляду господарським судом міста Києва справи № 37/334, чим порушив ч. 2 ст. 38 Закону України „Про захист економічної конкуренції".

Однак, колегія суддів зазначає, що приписами ч. 2 ст. 38 Закону України „Про захист економічної конкуренції" передбачено можливість, а не обов'язок зупинення розгляду справи відповідним органом Антимонопольного комітету України за заявою особи, яка бере участь у справі, до завершення розгляду, зокрема, господарським судом пов'язаної з цією справою іншої справи.

При цьому, місцевим господарським судом враховано роз'яснення Вищого господарського суду України, викладені у пункті 6 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 року № 15 стосовно недодержання органом Антимонопольного комітету України інших процедурних правил у розгляді справ про порушення конкурентного законодавства або при проведенні ним перевірки додержання суб'єктом господарювання конкурентного законодавства, а саме зазначено, що таке недодержання може мати наслідком визнання господарським судом відповідного рішення такого органу недійсним лише у випадках, коли відповідне порушення унеможливило або істотно ускладнило з'ясування фактичних обставин, що мають значення для прийняття органом Антимонопольного комітету України правильного рішення у справі, наприклад, порушено право особи, яка бере участь у справі, на подання доказів, клопотань, усних і письмових пояснень (заперечень), пропозицій щодо питань, які виносяться на експертизу, тощо.

Якщо порушення органом Антимонопольного комітету України процедурних правил у розгляді справи про порушення конкурентного законодавства не призвело до прийняття неправильного рішення по суті розглянутої ним справи, то у господарського суду з урахуванням положень частини другої статті 59 Закону України „Про захист економічної конкуренції" немає підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що аналіз змісту оскаржуваного Рішення та документів, наявних в матеріалах даної справи, фактично свідчить про те, що факт незадоволення поданої ПАТ „АК "Київ водоканал" заяви від 30.04.2010 року № 483 про зупинення провадження у справі № 16-6/04.10 до завершення розгляду Господарським судом міста Києва справи № 37/334 не призвів до прийняття відповідачем за первісним позовом неправильного рішення по суті розглянутої ним справи.

За таких же обставин, судом не приймаються до уваги твердження позивача за первісним позовом про те, що відповідач за первісним позовом безпідставно залишив без розгляду подані позивачем за первісним позовом клопотання про витребування доказів від 22.08.2011 року № 2186/12 та клопотання про залучення до справи третіх осіб від 22.08.2011 року № 2187/12.

Також помилковими є доводи позивача за первісним позовом про те, що в оскаржуваному Рішенні не відображено жодних обставин стосовно взаємовідносин між ним та ЖБК „Обчислювач 13", оскільки зі змісту оскаржуваного Рішення вбачається, що заява ЖБК „Обчислювач - 13" від 13.10.2010 року вх. № 231 приєднана до матеріалів справи № 16-6/04.10, а оскаржуване Рішення прийняте з урахуванням даної заяви.

З огляду на вищенаведене та положення чинного законодавства України, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що відповідачем за первісним позовом в оскаржуваному Рішенні правомірно кваліфіковано дії ПАТ „АК „Київ водоканал", що полягають у нарахуванні протягом 2008 - І півріччя 2011 років, всупереч вимогам законодавства, плати за холодну воду, яка використовується на потреби гарячого водопостачання, житлово-будівельному кооперативу „Гідроприлад-76" та житлово-будівельному кооперативу „Обчислювач-13", що не є балансоутримувачами теплових пунктів, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Києві, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку та зобов'язання припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Частиною першою статті 59 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи № 16-6/04.10 та повноту їх встановлення в оскаржуваному Рішенні, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем за первісним позовом дотримано вимог Закону України „Про захист економічної конкуренції", Правил розгляду справ, які затверджено розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 року № 5 (в редакції Розпорядження Антимонопольного комітету № 84-р від 14.02.2011 року) та вірно застосовано норми Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку, затвердженої розпорядженням названого Комітету від 05.03.2002 року № 49-р.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Викладені в оскаржуваному Рішенні висновки відповідача за первісним позовом відповідають фактичним обставинам справи № 16-6/04.10, нормам матеріального та процесуального права, є законними та обґрунтованими.

Натомість, позивачем за первісним позовом в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України не доведено обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на наведене, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується із висновком місцевого господарського суду, що викладені в оскаржуваному Рішенні висновки відповідача за первісним позовом відповідають фактичним обставинам справи № 16-6/04.10, вимогам чинного законодавства України, є законними та обґрунтованими, а відтак відсутні підстави для визнання спірного рішення недійсним на підставі ст. 59 Закону України „Про захист економічної конкуренції", а тому вимоги позивача за первісним позовом до відповідача за первісним позовом про визнання недійсним спірного рішення є необґрунтованими, матеріалами справи не підтверджуються та задоволенню не підлягають.

Що стосується зустрічних позовних вимог Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України до Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" про зобов'язання виконати рішення, прийняте Адміністративною колегією Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року № 64/01-П, то слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення у справі № 16-6/04.10, яке на даний час є чинним, не скасовано та не визнано судом недійсним, зобов'язано ПАТ „АК „Київводоканал" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини Рішення.

Згідно пункту 2 резолютивної частини Рішення визнано дії ПАТ „АК „Київводоканал", які полягають у нарахуванні протягом 2008 - І півріччя 2011 років, всупереч вимогам законодавства, плати за холодну воду, яка використовується на потреби гарячого водопостачання, Житлово-будівельному кооперативу „Гідроприлад-76" та Житлово-будівельному кооперативу „Обчислювач-13", що не є балансоутримувачами теплових пунктів, порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції", у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку послуг з централізованого водопостачання та водовідведення у м. Києві, що може призвести до ущемлення інтересів споживачів, яке було б неможливим за умов існування значної конкуренції на цьому ринку.

Відповідачем за зустрічним позовом не припинено порушення законодавства про захист економічної конкуренції, яке полягає у нарахуванні протягом 2008 - І півріччя 2011 років, всупереч вимогам законодавства, плати за холодну воду, яка використовується на потреби гарячого водопостачання, Житлово-будівельному кооперативу "Гідроприлад-76" та Житлово- будівельному кооперативу "Обчислювач - 13", що не є балансоутримувачами теплових пунктів, чим порушено вимоги законодавства про захист економічної конкуренції. Докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ст. 25 Закону України „Про Антимонопольний комітет України" з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про зобов'язання виконати рішення органів Антимонопольного комітету України.

Відповідно до ст. 48 Закону України „Про захист економічної конкуренції" за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, в тому числі про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 56 Закону України „Про захист економічної конкуренції" рішення, розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень надаються для виконання шляхом надсилання або вручення під розписку чи доведення до відома в інший спосіб. Рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.

Копія Рішення надіслана позивачем за зустрічним позовом відповідачу за зустрічним позовом супровідним листом № 26-01/2482 від 23.08.2011 року, отримання копії Рішення не заперечується відповідачем за зустрічним позовом.

Враховуючи, що Київським міським територіальним відділенням Антимонопольного комітету України доведено порушення ПАТ „АК „Київводоканал" законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 та частиною першою статті 13 Закону України „Про захист економічної конкуренції", а Рішення на даний час є чинним, не скасовано та не визнано судом недійсним, то колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги про зобов'язання ПАТ „АК „Київводоканал" припинити порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначене у пункті 2 резолютивної частини рішення Адміністративної колегії Київського міського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 23.08.2011 року у справі № 16-6/04.10 є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до положень частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Позивачем за первісним позовом, всупереч статей 33, 34 ГПК України не надано суду належних письмових документів та матеріалів на підтвердження та обґрунтування своїх позовних вимог, доводи позивача за первісним позовом викладені в апеляційній скарзі не підтверджуються наявним у справі доказами та спростовуються чинним законодавством.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

постановив:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал" на рішення господарського суду міста Києва від 23.01.2012 року у справі № 39/203 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва 23.01.2012 року у справі № 39/203 залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам апеляційного провадження.

4. Справу № 39/203 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя Остапенко О.М.

Судді Зубець Л.П.

Скрипка І.М.