Рішення № 24055840, 26.04.2012, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2012 р. Справа № 18/463/12

За позовом Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а

до Відкритого акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос", 36039, м. Полтава, вул. Монастирська, 12

про стягнення 16056,12 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Представники до перерви:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

Представники після перерви:

від позивача: ОСОБА_1

від відповідача: ОСОБА_2

Розгляд справи продовжується після перерви, оголошеної відповідно до ст. 77 ГПК України в судовому засіданні 05.04.2012 року.

В судовому засіданні 26.04.2012 року після виходу з нарадчої кімнати на підставі ст. 85 ГПК України судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть справи: розглядається позовна заява про стягнення 16056,12 грн. збитків у вигляді неотриманих коштів за послуги теплопостачання.

Представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судових засіданнях та наданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с. 42-43) проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що у відповідності до чинного законодавством України саме на позивача покладено обов'язок підготувати та укласти договір на постачання теплової енергії, а також на сплив строків позовної давності за даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив:

Між Відкритим акціонерним товариством "Бурова компанія "Букрос" (відповідач, споживач) та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (теплопостачальна організація), перейменованим в подальшому в Полтавське обласне комунальне виробниче підприємство теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (позивач) було укладено договір на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 32/141 від 09.12.2003 року (а.с. 11-12), згідно умов якого теплопостачальна організація зобов'язалася за відповідну плату постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення гарячого водопостачання приміщень споживача до межі розподілу будівель АДРЕСА_1 (п. п. 1, 10, 11 договору).

Відповідно до п. 17 договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води № 32/141 від 09.12.2003 року (далі - договір), даний договір для опалення та гарячого водопостачання укладено на період з 01.12.2003 року по 01.12.2008 року та вважається продовженим на наступний рік, якщо за місяць до закінчення його строку не надійде заяви від однієї зі сторін про відмову від цього договору або його перегляд.

Додатковою угодою б/н від 03.02.2011 року (а.с. 13) були внесені зміни до п. 1 вищезгаданого договору та доповнено перелік приміщень, що обслуговуються, квартирами № 193 та № 195.

Як зазначається позивачем у позовній заяві та підтверджується наявними у справі копіями довідки б/н від 18.05.2006 року, довідки б/н від 11.03.2009 року, акту комісійної перевірки б/н від 25.11.2010 року, виписок з домової книги № 1/13 та № 1/14 від 06.01.2011 року, акту комісійної перевірки б/н від 03.02.2011 року, виписок з домової книги № 3/144 та № 3/145 від 03.03.2011 року (а.с. 20-30), квартири № 193 загальною площею 63,0 м 2 та № 195 загальною площею 63,7 м2 по АДРЕСА_1 належать відповідачеві на праві власності, послуги з постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на вказані приміщення у період з 18.07.2006 року по 02.02.2011 року надавалися без укладення відповідного договору з теплопостачальною організацією.

26.05.2009 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією поштової квитанції (а.с. 31), позивачем відповідачеві було направлено претензію № 19/1236 від 21.05.2009 року (а.с. 31) з вимогою про погашення існуючої заборгованості в сумі 13392,14 грн., яка була залишена останнім без реагування, що і стало приводом для звернення до суду з даним позовом.

За таких обставин позивач просить суд стягнути з відповідача збитки у вигляді неотриманих коштів за послуги з теплопостачання, що були надані у період з липня 2006 року по січень 2011 року, тобто до моменту внесення до спірного договору змін додатковою угодою б/н від 03.02.2011 року, в розмірі 16056,12 грн. згідно наданих розрахунків (а.с. 7-10).

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до приписів ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно ч. 1 ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування шкоди, приймаючи до уваги загальні положення ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, необхідною є наявність загальних умов деліктної відповідальності, тобто протиправної поведінки (дії або бездіяльності), шкідливого результату такої поведінки (шкоди, збитків), прямого причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою й спричиненою шкодою та вини. При цьому відповідно до п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди", встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Необхідно довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Питання про наявність або відсутність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом шляхом оцінки усіх фактичних обставин справи.

Згідно ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно положень ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При цьому Кабінет Міністрів України, уповноважені Президентом України міністерства, інші центральні органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№ 1875-IV від 24.06.2004 року), відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Положеннями ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" (№ 2633-IV від 02.06.2005 року) та ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" серед основних обов'язків споживачів передбачено обов'язок укласти з теплопостачальною організацією договір на постачання теплової енергії, підготовлений нею на основі типового договору.

Слід зазначити, що Закон України "Про теплопостачання" в даному випадку є спеціальним по відношенню до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та має пріоритет у застосуванні при вирішенні спору, що випливає з правовідносин по наданню послуг теплопостачання.

Отже, обов'язок вчинення спрямованих на укладення договору на постачання теплової енергії дій покладається саме на споживача. Невчинення таких дій (бездіяльність) в даному випадку є протиправною поведінкою споживача, яка мала наслідком безоплатне споживання поставленої теплової енергії, що суперечить положенням Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про теплопостачання" та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року.

Таким чином, між бездіяльністю відповідача щодо укладення договору на постачання теплової енергії та понесеними позивачем збитками у вигляді неотриманих грошових коштів за надані ним послуги з теплопостачання існує безпосередній причинно-наслідковий зв'язок.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Ті ж самі приписи містить п. 6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 року "Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди".

Відповідачем не було надано до суду жодних доказів в обгрунтування відсутності своєї вини у невиконанні покладеного на нього обов'язку щодо укладення з позивачем договору на постачання теплової енергії, підготованого ним на основі типового договору.

Стосовно наданих позивачем розрахунків розміру понесених збитків суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 225 ГК України, при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків

Як вбачається з наявних у справі розрахунків збитків, позивачем були враховані тарифи на послуги з гарячого водопостачання та опалення, встановлені Рішеннями Полтавської обласної ради "Про тарифи на послуги централізованого опалення та постачання гарячої води" від 15.04.2005 року, від 10.08.2006 року, від 28.02.2007 року, від 20.06.2008 року та від 27.03.2009 року (а.с.14-18), які існували у відповідний період надання послуг, а розрахунки здійснені з урахуванням загальної (опалювальної) площі спірних приміщень - 63,0 м2 (кв. № 193) та 63,7 м2 (кв. № 195), внаслідок чого суд приймає дані розрахунки збитків як обгрунтовані належним чином, підтверджені необхідними доказами та такі, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

З урахуванням вищенаведеного викладені у відзиві на позовну заяву доводи відповідача щодо покладення обов'язку підготувати та укласти договір на постачання теплової енергії на позивача не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки нормами спеціального закону на теплопостачальну організацію покладено обов'язок лише підготувати проект такого договору, виходячи з його типової форми, на підставі відповідного звернення споживача, тобто обов'язок вчинення дій, спрямованих на укладення договору на постачання теплової енергії дій (надіслання заяви, пропозиції тощо) нормами спеціального закону покладено на споживача.

Разом з тим, за результатами розгляду викладеного у відзиві на позов клопотання відповідача про застосування строків позовної давності на підставі норм ст. ст. 256, 257, 261, 267 ЦК України суд дійшов висновку, що правомірними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, є позовні вимоги про стягнення збитків за період з березня 2009 року по січень 2011 року в розмірі 8020,07 грн., оскільки позовну заяву було подано до суду лише 16.03.2012 року, що підтверджується відтиском штампу вхідної кореспонденції, а позивачеві було відомо про бездоговірне користування відповідачем послугами з постачання теплової енергії щонайменш з 18.07.2006 року, про що, зокрема, зазначається ним у позовній заяві.

Клопотання про витребування додаткових доказів по справі в порядку ст. 38 ГПК України від сторін не надходили.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Сторони вільні у наданні до суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Таким чином, господарський суд, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з'ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спорів, дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати у відповідності до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос" (36039, м. Полтава, вул. Монастирська, 12, р/р 26009300122 в ЦВ ПІБ, МФО 331069, код ЄДРПОУ 00143136) на користь Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", 36008, м. Полтава, вул. Комарова, 2а, р/р 260007148 в АК "Полтава-банк", МФО 331489, код ЄДРПОУ 03338030) - 8020,07 грн. збитків та 803,95 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

Суддя Гетя Н.Г.

Повний текст рішення складено 03.05.2012 року.