Рішення № 24054571, 23.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-35/2085-2012 23.04.12

За позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія

"Нафтогаз України"

до Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

про стягнення 702 711,76 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 -предст. за довір.;

від відповідача: ОСОБА_2 -предст. за довір.;

Рішення прийняте 23.04.2012 у зв'язку із оголошеною у судовому засіданні перервою з 19.03.2012 до 11.04.2012, з 11.04.2012 до 18.04.2012 та з 18.04.2012 до 23.04.2012.

У судовому засіданні 23.04.2012, на підставі ч.2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи:

На розгляд господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про стягнення 702 711,76 грн., з яких: 639 914,58 грн. -основний борг, 30 055,41 грн. -пеня, 26 938,17 грн. -інфляційні втрати, 5 803,60 грн. -проценти річні, та стягнення судових витрат.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.02.2012 порушено провадження у справі №5011-35/2085-2012, розгляд справи призначено на 19.03.2012.

14.03.2012 через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

У судових засіданнях 19.03.2012, 11.04.2012, 18.04.2012 та 23.04.2012 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувались перерви.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.01.2011 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі -позивач) та Публічним акціонерним товариством "Київгаз" (далі -відповідач) було укладено договір купівлі-продажу природного газу №14/171/11 (далі -Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати відповідачу у 2011 році імпортований природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат відповідача з урахуванням вартості його транспортування магістральними трубопроводами у обсязі до 6 535,100 тис.куб.м., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити природний газ (п.п. 1.1., 2.1. договору).

Згідно із п. 3.5. договору приймання-передачі газу, поставленого позивачем у відповідному місяці поставки оформлюється актами приймання-передачі.

Як передбачено п. 5.1. договору, оплата за газ, з урахуванням вартості його транспортування, здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 15 числа наступного за місяцем поставки.

Пунктом 6.2. договору передбачено, що за несвоєчасну оплату газу у строки, зазначені у п. 5.1. договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Як свідчать наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі за період з січня 2011 по січень 2012 позивач передав відповідачеві природний газ на загальну суму 6 061 003,74 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначає про те, що відповідач за отриманий природний газ розрахувався частково, сплативши 5 421 089,16 грн., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість за поставлений природний газ у розмірі 639 914,58 грн.

У зв'язку із несвоєчасною оплатою відповідачем природного газу, позивач також просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 30 055,41 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 938,17 грн. та проценти річні у розмірі 5 803,60 грн.

У поданому відзиві на позов відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що платіжним дорученням №26862 від 21.02.2012 він оплатив природний газ, спожитий у січні 2012 у розмірі 639 725,31 грн., а також на те, що у відповідача відсутня вина у порушенні зобов'язання з огляду на несвоєчасне підписання позивачем акту приймання-передачі за січень 2012.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З наданих суду доказів вбачається, що відповідачем були порушені зобов'язання в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 639 914,58 грн.

Однак, як свідчать матеріали справи та пояснили представники сторін після порушення провадження у справі відповідач сплатив суму основного боргу перед позивачем, про що свідчить наявне в матеріалах справи платіжне доручення № 26862 від 21.02.2012, яке було проведе банком 24.02.2012, та наданий позивачем акт звірки розрахунків за період з 01.01.2011 по 31.03.2012.

Відповідно до п. 1-1) ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Оскільки відповідач сплатив позивачеві борг у сумі 639 914,58 грн. і в цій частині у сторін не залишилось неврегульованих питань, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору між сторонами в частині позовних вимог про стягнення 639 914,58 грн. основного боргу.

З огляду на зазначене, суд припиняє провадження в справі в частині вимог про стягнення основного боргу в розмірі 639 914,58 грн.

Як передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з приписами ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та процентів річних, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість, у зв'язку із чим вказані позовні вимоги підлягають задоволенню згідно із розрахунками позивача.

Згідно із Рекомендаціями щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, що містяться у листі Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Разом з тим, як свідчать наявні в матеріалах справи докази, наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат вказаним вимогам не відповідає, оскільки прострочення оплати відповідачем становило від 7 до 28 днів, розрахунок інфляційних втрат здійснений без урахування часткових оплат боргу відповідачем, а інфляційні втрати розраховувались позивачем не з суми боргу за відповідний період, а з сум, до яких були включені суми інфляційних за попередні періоди.

За таких обставин, вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладених вище обставин, наявних у матеріалах справи письмових доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у загальній сумі 35 859,01 грн.

З огляду на часткове задоволення позову, судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача і відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сума судового збору з вимог, щодо яких припинено провадження у справі, підлягає поверненню позивачу відповідно до п. 5 ч.1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" та п. 4.12. Постанови Пленум Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 43, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства "Київгаз" основного боргу у сумі 639 725,31 грн.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, буд. 4-Б, ідентифікаційний код 03346331) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) 30 055,41 грн. (тридцять тисяч п'ятдесят п'ять гривень 41 коп.) -пені, 5 803,60 грн. (п'ять тисяч вісімсот три гривні 60 коп.) -процентів річних, 717,18 грн. (сімсот сімнадцять гривень 18 коп.) -судового збору.

4. В іншій частині у позові відмовити.

5. Повернути Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ідентифікаційний код 20077720) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 12 798,29 грн. (дванадцять тисяч сімсот дев'яносто чотири гривні 51 коп.).

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

7. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Суддя М.Є. Літвінова

Дата підписання

повного тексту рішення: 28.04.2012