Рішення № 24054378, 27.03.2012, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.03.12 р. Справа № 5006/7/25/2012

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Сгари Е.В.

при секретарі судового засідання Журило О.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом: Міністерства юстиції України, м. Київ

До відповідача: Державного підприємства «Селидіввугілля», м. Селидове

За участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державної казначейської служби України, м. Київ

Предмет спору: стягнення збитків у розмірі 14673,80грн.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 - довір.;

від відповідача: не прибув;

від третьої особи: не прибув.

СУТЬ СПОРУ:

Рішеннями Селидівського міського суду Донецької області від 12.12.2006р. у справах №2-2161-2006 та №2-2162-2006 позовні вимоги заявників задоволені в повному обсязі та зобов'язано ДП «Селидіввугілля» виплатити заборгованості по компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за дні затримки виплат, а саме ОСОБА_2 - 7829,94 грн. та ОСОБА_3 - 7182,72 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 05.07.2011р.; платіжні доручення №1840 від 06.10.2011р. та №1837 від 06.10.2011р., рішення Селидівського міського суду Донецької області №2-2162-2006 від 12.12.2006р., рішення Селидівського міського суду Донецької області №2-2161-2006 від 12.12.2006р.

Позивач наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач у жодне судове засідання не прибув, через канцелярію суду 06.03.2012р. надав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що у заявлених Міністерством юстиції України збитках не вбачається причинно-наслідковий зв'язок між діями ДП «Селидіввугілля» та шкодою, завданою органами державної влади України тривалим невиконанням рішень Селидівського міського суду Донецької області від 12.12.2006р., винесених на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_2

Третя особа - Державне казначейство України у судові засідання не прибула, пояснень по справі не представила, вимоги ухвал суду не виконала, хоча про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 та ОСОБА_3, особи, на користь яких позивачем по цій справі сплачена спірна сума, звертались до Селидівського міського суду Донецької області з цивільним позовом про стягнення з ДП «Селидіввугілля» заборгованості по компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за дні затримки виплат.

Рішеннями Селидівського міського суду Донецької області від 12.12.2006 року по справі № 2-2162-2006 з ДП «Селидіввугілля» стягнуто на користь ОСОБА_2 загальну суму 7829,94 грн., від 12.12.2006р. №2-2161-2006 з ДП «Селидіввугілля» стягнуто на користь ОСОБА_3 загальну суму 7182,42 грн.

У зв'язку із тривалим невиконанням боржником вищевказаних рішень суду, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись за захистом своїх порушених прав до Європейського суду.

05.07.2011р. Європейський суд з прав людини в рамках справи за заявою №32707/05, поданою ОСОБА_4, та 9 іншими заявами проти України прийняв односторонню декларацію Уряду України щодо врегулювання питань, викладених у заявах №46337/08 та №47941/08, які подані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Зокрема, Урядом України визнано факт порушення норм Конвенції в частині тривалого виконання рішень національного суду у справах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з метою досягнення мирного врегулювання спору вирішено сплати 690 євро на користь ОСОБА_2 та 690 євро на користь ОСОБА_3

На виконання взятих Урядом зобов'язань з державного бюджету України на особисті рахунки вищевказаних осіб з державного бюджету України було сплачено по 7336,90 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 06.10.2011р. №1840 та №1837.

Таким чином, виплачена за рішенням Європейського суду з прав людини за заявами №46337/08 та №47941/08 з державного бюджету України сума у загальному розмірі 14673,80грн. є збитками державного бюджету України.

Відповідно до ст.14 Закону України „Про міжнародні договори України" від 29.06.2004р., Міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов'язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Статтею 15 зазначеного закону, встановлено, що чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі -Конвенція) була підписана від імені України 9 листопада 1995 року та ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року. Законом України від 9 лютого 2006 року № 3436-IV до офіційного тексту та назви Конвенції були внесені зміни та застосований новий переклад. Згідно з пунктом 3 статті 59-1 Конвенції для тих держав, які підписали цю Конвенцію і які ратифікуватимуть її після набрання нею чинності, Конвенція набирає чинності з дня здачі на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи ратифікаційних грамот. У рішенні Європейського суду від 25 липня 2002 року по справі "Совтрансавто-Холдинг" проти України" 11 вересня 1997 року визначено як дату вступу Конвенції в законну силу щодо України.

Згідно із ст.46 Конвенції, Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточне рішення Європейського суду з прав людини у будь-якій справі, в якій вони є сторонами.

У зв'язку із обов'язком України виконувати рішення Європейського суду у справах проти України, Верховною Радою України 23.02.2006 р. прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Відповідно до ст.2 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду є обов'язковим для виконання Україною відповідно до вищезазначеної статті 46 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського суду, позитивним обов'язком держави є забезпечення ефективної реалізації прав осіб на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та встановлення певних засобів, потрібних для захисту права власності.

Міністерство юстиції України, як особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою та має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (в порядку регресу), на підставі статті 1191 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до ДП "Селидіввугілля" про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду.

Відповідно до ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Згідно з частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно із статтею 1192 зазначеного Кодексу, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Так, у зв'язку з недотриманням ДП „Селидіввугілля" законодавства про працю ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були змушені звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.

Рішеннями Селидівського міського суду Донецької області були встановлені порушення ДП "Селидіввугілля" норм законодавства про працю та позовні вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволені.

Однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду (пункт 9 частини 2 статті 129 Конституції України).

Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України „Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Набуття вищевказаними рішеннями Селидівського міського суду Донецької області законної сили призвело до виникнення у відповідача ДП „Селидіввугілля", як боржника, за вказаними рішеннями обов'язку із його виконання.

Обов'язок виконання рішення покладався саме на відповідача протягом усього строку існування заборгованості по компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за дні затримки виплат, а обов'язок органу державної виконавчої служби з примусового виконання вказаних рішень був похідним та виник внаслідок фактичного ухилення відповідача від виконання своїх конституційних обов'язків з виплат заборгованості по компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за дні затримки виплат.

За загальним правилом статті 614 Цивільного кодексу України відсутність вини доводиться заподіювачем шкоди.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Статтею 2 Цивільного кодексу України врегульовано, що держава Україна є учасником цивільних відносин.

Відповідно до статті 170 Цивільного кодексу України, держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

За приписами частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, рішення судів та інші юридичні факти.

Як вбачається із матеріалів справи, внаслідок виконання рішення Європейського суду від 05.07.2011 р. у справі № 32707/05 державі заподіяно матеріальні збитки у загальному розмірі 14673,80 грн., у зв'язку з чим відповідно до ст.9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та статей 15-17 Цивільного кодексу України, Міністерство юстиції України, як орган державної влади, звернулося до суду за захистом цивільних прав та інтересів у межах, на підставі та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, а саме за захистом прав та інтересів держави шляхом відшкодування заподіяних збитків.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, чинне цивільне законодавство допускає можливість відшкодування шкоди в порядку регресу, якщо інше не встановлено законом.

Право кожного громадянина на своєчасне одержання винагороди за працю та соціальних виплат закріплено у статті 43 та статті 46 Конституції України.

Згідно із статтею 8 Конституції України її норми є нормами прямої дії і мають найвищу юридичну силу.

Реалізація зазначених конституційних прав громадян врегульована Законом України „Про оплату праці", Кодексом законів про працю України, іншими законодавчими та нормативними актами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме винні дії відповідача призвели до понесення Державою України збитків у загальному розмірі 14673,80 грн., та результатом саме його неправомірних дій є заподіяння державі матеріальних збитків і іншого відповідачем не доведено.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи наведене вище вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати розподіляються у відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 Господарського процесуального Кодексу України.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.2, 11, 23, 170, 614, 1166, 1191, 1192 Цивільного кодексу України, ст.ст.3, 8, 43, 124, 129 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Закону України „Про судоустрій і статус суддів", Закону України „Про виконавче провадження", Закону України „Про міжнародні договори України", керуючись ст.ст.4-2, 4-3, 22, 33, 34, 35, 43, 44, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Міністерства юстиції України, м. Київ в інтересах держави України задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства „Селидіввугілля" (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. Карла Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь Державного бюджету України (рахунок Державного казначейства України №31116115700028, код банку 820172, ЄДРПОУ 20055032) збитки в сумі 14673,80 грн.

Стягнути з Державного підприємства "Селидіввугілля"(85400, Донецька область, м.Селидове, вул. Карла Маркса, 41, ЄДРПОУ 33426253) на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1609,50 грн.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене до Донецького апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дати підписання його повного тексту.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписаний 02.04.2012р.

Суддя Сгара Е.В.