Ухвала суду № 24034140, 25.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 квітня 2012 р.Справа № 2а-14721/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П.

за участю секретаря судового засідання Волкової А.М.

представників позивача Трубарєва Ю.О., Шаповал Ю.П., Кіслань С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011р. по справі № 2а-14721/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петроль-РЗС"

до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 р. по справі № 2-а-14721/11/2070 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Петроль РЗС" задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова №0000211800 від 17.06.2011 року , стягнуто судові витрати зі сплати судового збору з державного бюджету України на користь позивача в сумі 28, 23 грн.

Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 р. по справі № 2-а-14721/11/2070 з підстав порушення норм матеріального права та процесуального права, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам даної справи, та винести нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши осіб, що прибули у судове засідання, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.195 КАС України справа розглядається в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення є акт №1741/18/21193658 від 07.06.2011 р., складений за результатами позапланової невиїзної перевірки TOB "Петроль РЗС" з питань правомірності формування податкового кредиту за грудень 2010 року по взаємовідносинам з TOB "Енергія 2010" та правильності обчислення ПДВ за грудень 2010 року. За висновками акту перервіки позивачем порушені вимоги п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.7.4 ст.7 „Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено розмір податкового кредиту на суму 7 862,00 грн. за грудень 2010 року.

На підставі акту перевірки, відповідачем винесене податкове повідомлення-рішення №0000211800 від 17.06.2011 р. яким підприємству збільшена суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 9827,50 грн. (основний платіж -7862,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 1965,50 грн.).

За результатами оскарження зазначеного рішення в порядку адміністративного узгодження, скарги позивача залишені без задоволення, податкове повідомлення-рішення №0000211800 від 17.06.2011 р. - залишене без змін.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про відсутність порушень з боку позивача при формуванні податкового кредиту та необґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України Закону України „Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, застановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно з пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 вказаного Закону не включається до складу податкового кредиту сума податку, сплаченого у зв'язку з придбанням (виготовленням) матеріальних та нематеріальних активів (послуг), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника.

Підпунктом 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких належить до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, і не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом (іншим подібним документом згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Пунктом 7.5. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій; або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ "Енергія10 " укладено договір поставки нафтопродуктів №НР83 від 17.12.2010 р. , за умовами якого TOB "Енергія 10" поставила товарно-матеріальні цінності на суму 47174,40 грн. позивачу. Поставка товару здійснюється силами постачальника. Реальність здійснення господарської операції підтверджується належним чином оформленими видатковими та податковою накладними, що наявні у матеріалах даної справи. Факт перевезення товару підтверджується товарно-транспортною накладною форми 1-ТН та подорожнього листом. За отриманий товар TOB "Петроль РЗС" розрахувалось в повному обсязі в сумі, що підтверджується платіжним дорученням.

Свідченням подальшого використання приданого пального господарській діяльності TOB "Петроль РЗС" є докази реалізації товару TOB "Петроль-АЗС" за укладеним між ними договором №55/07 від 01.10.2007 р.

Таким чином, за результатами здійснення операції з купівлі нафтопродуктів позивачем було віднесено до складу свого податкового кредиту ПДВ суму податку на додану вартість за податковою накладною, отриманою від "Енергія 2010". Зазначений документ первинного податкового й бухгалтерського обліку підтверджує факт сплати податку на додану вартість в ціні товару і опосередковує момент виникнення у позивача права на податковий кредит.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на акт документальної невиїзної позапланової перевірки від 09.03.2011р. ТОВ " Енергія10" яким встановлено відсутність у контрагента позивача власних офісних, складських приміщень, транспортних засобів, земельних ділянок, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначений документ не є належним доказом неможливості вчинення господарської операції ТОВ "Енергія 10". Крім того, за висновками цього акту податковим органом встановлено порушення ТОВ " Енергія 10" вимог цивільного законодавства, а саме ч.1 ст.203, ст.215, п.1 ст.216, 228 ЦК УКраїни.

Крім того, колегія суддів вважає доцільним зауважити, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення, ґрунтуються на твердженні про порушення позивачем вимог ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України. Такі висновки працівниками органу ДПС зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки ПК України та Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не визнають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів ДПС під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України «Про державну податкову службу в Україні» та ПК України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

Відповідно ст. 228 ЦК України (в редакції, що діяла з 01.01.11 р.) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 3. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Таким чином законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних. Відтак можна зробити висновок, що повноваження на встановлення законності правочинів, вчинених позивачем за тими критеріями ознак, на які посилається відповідач, належать виключно до прерогативи судових органів.

Колегія суддів також звертає увагу, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що перелічені у ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентом, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, ДПІ, перекручуючи норми чинного законодавства України, невірно їх застосовує в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

Згідно ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не подано достатньо доказів на користь власної правової позиції, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011 р. по справі № 2-а-14721/11/2070 прийнята відповідно вимог чинного матеріального та процесуального законодавства, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.12.2011р. по справі № 2а-14721/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Жигилій С.П. Присяжнюк О.В.

Повний текст ухвали виготовлений 27.04.2012 р.