Ухвала суду № 2403235, 31.03.2008, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий по 1-ій інст. Карпинець В.І. Справа № 22а-1317/08

Господарський суд Закарпатської обл. (№ 14/174) Рядок статзвіту № 69

Доповідач: Шавель Р.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2008 року м.Львів

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого - судді Шавеля Р.М.,

суддів Кушнерика М.П. та Олендера І.Я.,

при секретарі - Соколовській А.С.,

з участю осіб, які взяли участь у справі:

прокурора - Шуменди Р.Р.,

пред-ка позивача - Фатули М.М., довіреність № 296/Ф/10 від 14.01.2008р.,

пред-ка відповідача - Греци Я.В., довіреність від 24.07.2007р.,

пред-ка відповідача - ОСОБА_2, довіреність від 04.03.2008р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову господарського суду Закарпатської області від 03.08.2007р. у справі за позовом Ужгородського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції /МДПІ/ до Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ «ВЕП-Трейд» та Приватного підприємця /ПП/ ОСОБА_1 про визнання недійсним договору, -

в с т а н о в и л а:

09.07.2007р. Ужгородський міжрайонний прокурор звернувся в інтересах держави в особі Ужгородської МДПІ до господарського суду із позовною заявою, в якій просить на підставі ст.234 ЦК України і ст.207 ГК України визнати недійсним договір про надання послуг з розповсюдження товарів, укладений 01.10.2005р. між ТзОВ «ВЕП-Трейд» та ПП ОСОБА_1, як такий, що вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином (фіктивний) та вчинений з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства (а.с.2-5).

Постановою господарського суду Закарпатської обл. від 03.08.2007р. в задоволенні заявленого Ужгородським міжрайонним прокурором в інтересах держави в особі Ужгородської МДПІ позову відмовлено за безпідставністю (а.с.78-83).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, постанову господарського суду оскаржив позивач Ужгородська МДПІ, яка покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову господарського суду та прийняти нову постанову, якою заявлений позов задоволити.

Апелянт вказує, що виконання спірного договору не підтверджується поясненнями осіб, які перебували у фінансово-господарських відносинах з ТзОВ “ВЕП-Трейд”; згідно тверджень останніх з ПП ОСОБА_1 вони жодних стосунків не мали. Також сама ПП ОСОБА_1 не заперечила проти факту невиконання укладеного договору.

Судом першої інстанції не було враховано того, що спірний договір був укладений без наміру створити будь-які юридичні наслідки, ТзОВ “ВЕП-Трейд” при його укладенні мало на меті уникнути небажаних податкових наслідків та зменшити оподатковуваний прибуток підприємства, тобто ухилитися від сплати податку на прибуток.

Також матеріалами справи стверджується, що відповідачі фактично укладений договір не виконали, лише після закінчення підготовчого провадження по справі між відповідачами були частково проведені розрахунки по договору. Наведеним фактам господарським судом дана невірна правова позиція (а.с.89-93).

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача на підтримання апеляційної скарги, заперечення представників відповідачів, думку прокурора, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, 01.10.2005р. між відповідачами ТзОВ “ВЕП-Трейд” /замовник/ та ПП ОСОБА_1 /виконавець/ було укладено договір про надання послуг з розповсюдження товарів, відповідно до умов якого виконавець прийняв на себе зобов'язання надати замовнику послуги по розповсюдженню інформації і рекламної продукції щодо товару, який продається замовником; збору замовлень на товар і своєчасної передачі вказаної інформації замовнику, інформуванню потенційних клієнтів замовника про переваги товару, який продається замовником; про місцезнаходження офісних і складських приміщень замовника; формуванню маршрутів поставки товарів клієнтам, які не мають змоги забирати товар замовника шляхом самовивозу, а також вжити інших заходів, які стимулюють зростання товарообігу замовника (а.с.18).

Відповідно до п.2.1. цього договору за надані послуги замовник сплачує виконавцеві винагороду в розмірі 5,5 відсотків від товарообороту (включаючи податок на додану вартість) підприємства за звітний квартал за умови виконання плану по товарообороту. План по товарообороту становить 600 тис.грн. на квартал, включаючи податок на додану вартість. За умови невиконання плану товарообороту розмір винагороди становить три відсотки від товарообороту (включаючи податок на додану вартість) за звітний квартал.

Оплата за надані послуги здійснюється після підписання акта виконаних робіт протягом 30 календарних днів (п.2.2. вказаного договору).

Виконання вказаного договору підтверджується наявними в матеріалах Актом виконаних робіт за IV квартал 2005 року, Звітом про продаж товарів за IV квартал 2005 року, платіжними дорученнями № 1188 від 26.07.2007р., № 1485 від 30.10.2007р., № 1473 від 29.10.2007р., № 1467 від 24.10.2007р., № 1492 від 06.11.2007р.; а також податковою накладною № 0105/7 від 01.07.2005р. (а.с.19, 57-61, 151, 152); випискою з банку (а.с.75).

Виходячи з наведеного, керуючись ч.1 ст.202 ЦК України та ч.1 ст.173, ст.174 ГК України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що правовим наслідком укладення спірного договору є виникнення господарського зобов'язання, в силу якого ПП ОСОБА_1 зобов'язувалася вчинити дії господарського характеру, а ТзОВ “ВЕП-Трейд” прийняв на себе зобов'язання оплатити вартість наданих йому послуг в порядку і строки, обумовлені договором.

При цьому господарським судом правильно визначено належним доказом по справі Акт виконаних робіт за IV квартал 2005 року, який згідно ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні” є первинним документом, та підтверджує факт здійснення господарської операції.

Також факт виконання спірного договору стверджується пред'явленою ПП ОСОБА_1 претензією (а.с.65), доказами сплати грошових коштів по укладеному договору (а.с.151, 152), що є безпосереднім правовим наслідком вчинення оспорюваного правочину і повністю спростовує його фіктивність.

Згідно ч.1 ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Частиною 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки Якщо ж одна сторона діяла без наміру створити юридичні наслідки, а інша сторона такий намір мала, то правочин не може бути визнаний недійсним.

На виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права, через що майнові наслідки визнання правочинів фіктивними в законодавстві не передбачені.

Невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивну угоду. Позивач, який настоює на визнання правочину недійсним, повинен довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Як вбачається з обставин справи, судом апеляційної інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину (укладення угоди) та його виконання відповідачі не мали наміру створення правових наслідків, обумовлених цією угодою.

Висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем факту укладення фіктивного правочину та/або такого, що суперечить інтересам держави і суспільства ґрунтується на тому, що пояснення ПП ОСОБА_1, надані 23.04.2007р. працівникам УМВПМ ДПІ у м.Ужгороді (а.с.32), не відповідають дійсності, спростовується матеріалами справи і поясненнями відповідача і його представника, даними в суді.

Факт надання послуг по спірному договору доводиться наявними в матеріалах справи довідками приватних підприємців (а.с.62-64), якими підтверджується надання ПП ОСОБА_1 послуг щодо поширення інформації про продукцію, що реалізовувалася ТзОВ “ВЕП-Трейд”, та збору замовлень.

Також враховано господарським судом й те, що ПП ОСОБА_1 не вступала з покупцями продукції у безпосередні договірні відносини від свого імені, а лише на виконання договору від 01.10.2005р. розповсюджувала рекламну продукцію, що реалізовувалась замовником. За таких умов пояснення окремих працівників підприємств не можуть вважатися належними та допустимими доказами фіктивності договору, не можуть спростовувати факт виконання ПП ОСОБА_1 зобов'язань по спірному договору.

Правильно підкреслено судом першої інстанції й те, що непроведення в повному обсязі оплати за надані послуги в рамках укладеного договору не може слугувати підставою для визнання його фіктивним або недійсним. Окрім цього, на час апеляційного розгляду справи між відповідачами повністю проведені розрахунки по спірному договору (а.с.151, 152).

Як слідує із заявленого позову, підставами для визнання договору недійсним податковим органом визначено таку обставину як вчинення такого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:

1) - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;

2) - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;

3) - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.

Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави.

Як вбачається з обставин справи, судом апеляційної інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину (укладення договору) та його виконання відповідачі мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що послуги, які обумовлені укладеним договором, безпосередньо пов'язані з господарською діяльністю ТзРВ “ВЕП-Трейд”, тому витрати на придбання таких послуг останнім правомірно віднесені до складу валових витрат виробництва і обігу відповідно до п.5.2 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що також не спростовано матеріалами Акта перевірки № 6/23-0/33760860 від 19.01.2007р. “Про результати виїзної планової перевірки ТзОВ “ВЕП-Трейд” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 21.09.2005р. по 30.09.2006р. (а.с.8-17), та яким не встановлено відповідних порушень.

Окрім цього, санкції, передбачені ч.1 ст.208 ГК України, по своїй правовій природі є адміністративно-господарськими санкціями, а тому можуть застосуватись лише протягом строків, встановлених ст.250 ГК України.

Враховуючи, що оспорюваний договір був вчинений 01.10.2005р., тому на момент звернення позивача до суду сплили строки, встановлені ст.250 ГК України щодо застосування адміністративно-господарських санкцій, встановлених ч.1 ст.208 ГК України.

Таким чином, заявлений позивачем позов про визнання недійсним податкового зобов'язання є необґрунтованим і такими, що не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно та повно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови суду колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції у Закарпатській області на постанову господарського суду Закарпатської області від 03.08.2007р. залишити без задоволення, а згадану постанову господарського суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий: Р.М.Шавель

Судді: М.П.Кушнерик

І.Я.Олендер