Постанова № 24015602, 20.03.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Кірієнко В.О.

Суддя-доповідач - Чумак С.Ю.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2012 року справа №2а/0570/22405/2011

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Чумака С.Ю.,

суддів: Ляшенка Д.В. та Ястребової Л.В.,

при секретарі Полторацькій С.С.,

за участю представників позивача Гладкової Л.М. та Стрихар Г.В. та представників відповідача Єфанової Н.В., Москалік Є.Ю. і Алфьорової Ю.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Донецьку апеляційну скаргу Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2012 року у справі № 2а/0570/22405/2011 за позовом Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 8 квітня 2011 року № 0000202330,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 8 квітня 2011 року № 0000202330, яким йому збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 4699948,07 грн. В обґрунтування позовних вимог послався на безпідставність висновків податкової інспекції про нікчемність правочинів з придбання товарно-матеріальних цінностей у ТОВ «Іолід» та зазначив, що у нього були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту за господарськими операціями з вказаним контрагентом, а висновки акту перевірки щодо нікчемності правочинів, укладених між позивачем та вказаним контрагентом носять характер припущень та спростовуються наявними первинними документами, які підтверджують реальний характер цих відносин, у звязку з чим вказане податкове повідомлення-рішення є неправомірним і підлягає визнанню нечинним.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2012 року позовні вимоги задоволено повністю, оскаржуване податкове повідомлення-рішення скасовано. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджено фактичне відбуття господарських операцій між позивачем та ТОВ «Іолід», що свідчить про наявність підстав для відображення наслідків їх здійснення в податковому обліку. З огляду на зазначене суд дійшов висновку про безпідставність вкладених в акті перевірки висновків щодо порушень позивачем порядку формування податкового кредиту та податкових зобовязань за грудень 2010 року, внаслідок відображення в декларації з податку на додану вартість господарських операцій з придбання товарів від ТОВ «Іолід».

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування скарги апелянт зазначив, що наданими до перевірки документами не підтверджується факт реального здійснення постачання вугільної продукції від ТОВ «Іолід» до позивача. До таких висновків апелянт приходить з огляду на відсутність у позивача залізничних накладних, відсутність оплати позивачем, як це передбачено договором, перевезення вугілля від шахти до збагачувальної фабрики, зазначення платником послуг із залізничного перевезення ДП «Вугілля України», а не позивача, відсутність документів, які підтверджують право власності ТОВ «Іолід» на вугілля тощо. Апелянт вважає, що факт придбання позивачем у ТОВ «Іолід» вугільної продукції первинними документами не підтверджується.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши за матеріалами справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що остання підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню, з наступних підстав.

25 жовтня 2010 року між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «Іолід» укладено договір поставки вугілля № 243, згідно умов якого постачальник ТОВ «Іолід» зобовязався поставити покупцю вугільну продукцію, а Покупець прийняти та оплатити належний Продавцю товар на умовах, встановлених цим договором. Відповідно до даного договору, зокрема, вугілля постачається на умовах DDP (залізнична станція призначення п. 2.1), датою виконання зобовязання по поставці вугілля є дата календарного штемпеля залізничної станції призначення на перевізному документі (п. 2.3)., постачальник зобовязаний надати вантажоотримувачу вугілля одночасно з прибуттям кожної партії вугілля залізничні накладні (пп. 3.1.4), постачальник зобовязаний надати покупцеві копії посвідчень якості на поставлене вугілля, копії залізничних накладних, складені на кожну партію вугілля реєстри залізничних накладних із вказівкою провізної плати, номерів вагонів, залізничних накладних тощо ( пп. 3.1.7), якщо інше не погоджене сторонами, постачальник зобовязаний протягом трьох банківських днів з дати виставлення рахунків компенсувати покупцеві його затрати по оплаті з власного особового рахунку вартості додаткових зборів залізниці та вартості перевезення залізницею відвантаженого постачальником рядового вугілля від шахти до збагачувальної фабрики, а також вартості додаткових зборів залізниці за відвантаження постачальником вугільного концентрату від збагачувальної фабрики (пп. 3.1.11), покупець зобовязаний прийняти вугілля, поставлене на умовах цього Договору (пп. 3.3.2), покупець не має права розвантажувати вугілля із вагонів без представників вантажовідправника до закінчення часу, встановленого на прибуття його представників, або часу, повідомленого вантажовідправником про своє прибуття для проведення спільного приймання вугілля (п. 5.7), покупець забезпечує оплату залізничного тарифу по перевезенню вугілля(п. 7.5).\ т. № 1 а.с. 17-22\.

На підтвердження виконання вказаних договорів ТОВ «Іолід» передав позивачу податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи ( т. № 1 а.с. 154-170), а також складені акти приймання-передачі вугільної продукції. / т. № 2 а.с. 212, 214, 217, 219, 221, 223, 225, 227, 229, 231, 234, 236, 237, 239, 241, 243, 245,

В рахунок оплати за договором позивачем 20 травня 2011 року платіжними дорученнями перераховано ТОВ «Іолід» 65 мільйонів гривень, що підтверджується відповідною випискою з банку. \ т. № 3 а.с. 54\.

Позивач, за наслідками договору поставки з ТОВ «Іолід» включив до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суму в розмірі 3759958,46 грн.

В березні 2011 року відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «Іолід» за грудень 2010 року, за якої був складений акт № 1510/23-3/32442295 від 31 березня 2011 року (т. № 1 а.с. 32-55).

Згідно висновків вказаного акту відповідачем встановлені порушення позивачем:

- пп. пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР в результаті чого безпідставно було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 3759958,46 грн. за грудень 2010 року нараховану на вартість товарно-матеріальних цінностей, отриманих від ТОВ «Іолід» у звязку із не підтвердженням факту придбання товарів чи послуг при здійсненні нікчемного правочину. Зазначені порушення призвели до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за підсумками поточного звітного періоду, з урахуванням залишку відємного значення попереднього звітного періоду за грудень 2010 року на суму ПДВ 3759958,46 грн.

- частин 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, п. 1 ст. 216, ст.. 228, 662, 655 та 656 Цивільного кодексу України та визнано правочин щодо виконання умов договору № 243 від 25.10.2010 року, укладеного між ДП «Макіїввугілля» та ТОВ «Іолід» нікчемним.

Зазначені висновки стали наслідком встановлення відповідачем в ході перевірки відсутності обєктів оподаткування по операціях з придбання позивачем вугільної продукції у ТОВ «Іолід» внаслідок укладання між вказаним підприємством та позивачем нікчемного правочину, який не спричинив реального настання правових наслідків.

8 квітня 2011 року на підставі викладеного в акті перевірки відповідачем прийнято оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення № 0000202330 (т. 1 а.с. 24) про донарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість в загальній сумі 4699948,07 грн, з яких за основним платежем 3759958,46 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 939989,61 грн .

Спірним питанням даної справи є правомірність відображення позивачем в податковому обліку за грудень 2010 року наслідків здійснення господарських операцій з придбання вугільної продукції у ТОВ «Іолід».

Відповідно до підпунктів 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним в період виникнення спірних відносин, сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (підпункт 7.5.1 пункту 7.5. статті 7 закону України «Про податок на додану вартість».

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів податковий кредит формувався позивачем за фактом придбання товарно-матеріальних цінностей (вугілля) у ТОВ «Іолід» та надання останнім відповідних податкових накладних у грудні 2010 року.

Відповідність зазначених накладних вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037) відповідачем не оспорюється.

Системний аналіз пп. 7.2, 7.4, 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» дає підстави стверджувати, що податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача є підставою для нарахування податкового кредиту та формування валових витрат останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Колегія суддів зазначає, що наявність цивільно-правового договору не є безумовним свідченням правомірності вчиненої платником податку господарської операції у тому разі, якщо такий договір не визнаний недійсним у судовому порядку. У даній категорії спорів дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та формування валових витрат. Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність людських ресурсів, кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 № 1112/11/13-10 „Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" звертається увага судів на те, що наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але не вичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Відповідно до цього ж інформаційного листа Вищого адміністративного суду України, яким узагальнені висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Податковий кредит та бюджетне відшкодування за такими операціями не можуть бути надані платникові податку.

У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту є безпідставним і податок на додану вартість не підлягає відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.

Оскільки підставою для нарахування податкових зобовязань з податку на додану вартість стало встановлене порушення порядку формування податкового кредиту позивачем, колегія суддів вважає необхідним надати оцінку та розглянути в цілому обґрунтованість формування податкового кредиту на предмет їх належності, реальності та правомірності за спірний період, в якому встановлені порушення.

Виходячи із приписів чинного законодавства України, платник податків в податковому обліку має відобразити лише господарські операції, що реально відбувалися. Реальність виконання господарських операцій має встановлюватися, окрім іншого, за наслідками співставлення даних первинного бухгалтерського обліку та даних податкового обліку платника податків. Зокрема, відповідно до вимог пункту 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року та пункту 1.6. Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня 2003 року, дані, що наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник фізична особа, в інших випадках підписами відповідальних посадових осіб (керівник, головний бухгалтер), печаткою.

Суд першої інстанції зазначив, що про фактичне виконання сторонами умов договору з ТОВ «Іолід» від 25 жовтня 2010 року, предметом яких є постачання вугільної продукції у грудні 2010 року.

Разом з тим суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем для перевірки відповідачу були надані лише установчі документи, податкова декларація з ПДВ за грудень 2010 року, податкові накладні за грудень 2010 року, акти приймання-передачі вугільної продукції за грудень 2010 року, договір поставки від 25 жовтня 2010 року № 243, реєстр отриманих податкових накладних за грудень 2010 року та залізничні квитанції за той же період.

Проте у позивача відсутні документи, які за умовами договору повинні у нього бути в обовязковому порядку, зокрема, довіреності на складання актів звіряння та актів прийому-передачі (п. 3.1.6 Договору), залізничні накладні (п. 3.1.7 Договору), документи про оплату вартості перевезення залізницею відвантаженого постачальником вугілля від шахти до збагачувальної фабрики (п. 3.1.11 Договору), документи про оплату вартості залізничного тарифу (п. 7.5 Договору). Навпаки всупереч положенням Договору в наданих для перевірки та у судове засідання залізничних квитанціях платником зазначене ДП «Вугілля України», а у податкових накладних в розділі ІІ «Товарно-транспортні витрати» зазначено, що ці витрати позивачем не сплачувались.

Крім того, на час проведення перевірки у позивача були відсутні акти звіряння взаємних розрахунків з ТОВ «Іолід» (п. 7.4 Договору).

Співставленням кількості відвантаженого вугілля згідно залізничних квитанцій (31391,87 тон) та кількості вугілля в податкових накладних (33056,51 тон) колегією суддів встановлено невідповідність цих даних одне одному.

Також суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з дослідженими залізничними квитанціями відвантаження вугілля здійснювалось з 29 листопада 2010 року, тоді як перший акт прийому-передачі вугільної продукції між ТОВ «Іолід» та ДП «Макіїввугілля» датований лише 21 грудня 2010 року, до того ж в цих актах відсутні дані про місце, де вони складались і в якому покупець нібито приймав товар, відсутні також дані про будь-яке оприбуткування позивачем поставленої продукції. З огляду ж на зміст залізничних квитанцій, в яких відправниками зазначені ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат» або ЗАТ «Янівське», вантажоодержувачами Трипільська ТЕС, ВАТ «Центренерго», Змієвська ТЕС, Старобішевська ТЕС та ВАТ «Донецькобленерго», а платником ДП «Вугілля України» колегія суддів приходить до висновку, що акти прийому-передачі вугілля між ТОВ «Іолід» та ДП «Макіїввугілля» складені формально з метою штучного створення документів, які свідчать про нібито виконання договору від 25 жовтня 2010 року № 243, і не відповідають дійсним обставинам поставки та транспортування вугілля.

В наданих для перевірки первинних документах ні ТОВ «Іолід», ні позивач не зазначені як виробник, відправник або одержувач вугільної продукції. Зазначені підприємства також не здійснювали жодних платежів за залізничне перевезення вугілля та не вчинювали жодних дій по такому перевезенню. Як вже зазначалось вище відправниками, одержувачами та платниками зазначені інші особи. У звязку з цим колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що зазначені залізничні квитанції не підтверджують факт поставки вугілля від ТОВ «Іолід» до ДП «Макіїввугілля». Крім того, жодним належним документом не підтверджується і право власності ТОВ «Іолід» на нібито поставлену ним вугільну продукцію. При цьому листи ТОВ «Донбаський збагачувальний комбінат», в яких зазначено про належність певного вугілля ТОВ «Іолід» не можуть вважатись такими документами в сенсі статті 70 КАС України в частині їх належності та допустимості, оскільки не є саме документальним підтвердженням права власності.

До того ж з довідки Антрацитівської обєднаної державної податкової інспекції від 25 березня 2011 року вбачається, що з листопада 2010 року по січень 2011 року ТОВ «Іолід» декларації до податкового органу не надавались, основні засоби відсутні, складські приміщення, трудові ресурси, виробничі потужності, для здійснення будь-якого виду діяльності також відсутні, підприємство не знаходиться за юридичною адресою. \ т. № 3 а.с. 27-28\.

Фактично у позивача відсутні будь-які первинні документи, які підтверджують поставку вантажу за спірним договором, окрім податкових накладних, а також факту проведеної оплати за нібито поставлену вугільну продукцію.

За таких обставин враховуючи відсутність документального підтвердження здійснення поставки вугільної продукції саме від ТОВ «Іолід» до ДП «Макіїввугілля», колегія суддів вважає, що вказане свідчить про відсутність фактичного постачання товарів.

З огляду на вказане колегія суддів у сукупності з іншими вищезазначеними обставинами вважає, що відповідачем доведено відсутність реального виконання договору поставки вугілля від 25 жовтня 2010 року № 243, у звязку з чим позивач не мав права нараховувати податковий кредит за вказаним договором.

При цьому доводи позивача про його посередницьку діяльність в даному випадку судом до уваги не приймаються, оскільки вони суперечать умовам договору поставки від 25 жовтня 2010 року № 243, в якому не зазначається, що ДП «Макіїввугілля» здійснює посередницькі послуги в цій поставці, а навпаки в договорі зазначено, що саме позивач є покупцем і саме до нього переходить право власності на вугільну продукцію після підписання між сторонами акту приймання-передачі вугілля п. 2.4 Договору. Разом з тим, незважаючи на наявність актів приймання-передачі вугілля, оприбуткування останнього позивачем не відбулось, що також підтверджує факт відсутності поставки вугілля від ТОВ «Іолід» до ДП «Макіїввугілля».

Відповідно до абзацу 2 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР у разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про правомірність дій відповідача при прийнятті оскаржуваного повідомлення-рішення.

За таких обставин, враховуючи наведені норми законів, колегія суддів дійшла висновку,що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, його висновки суперечать обставинам справи, що призвело до неправильного її вирішення, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з винесенням нової про відмову у задоволенні позовних вимог.

Повний текст виготовлено 27 березня 2012 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. 195, 196, ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ст. 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 31 січня 2012 року у справі № 2а/0570/22405/2011 скасувати.

В задоволенні позову Державного підприємства «Макіїввугілля» до Макіївської обєднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 8 квітня 2011 року № 0000202330 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: С.Ю.Чумак

Судді: Д.В.Ляшенко

Л.В.Ястребова