Постанова № 24012329, 26.04.2012, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

26 квітня 2012 року 10:09 № 2а-2879/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Аблова Є.В.;

при секретарі судового засідання Мальчик І.Ю.,

за участю сторін:

представника позивача -Синюка А.С.,

представника відповідача -Приходька О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпроект" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання протиправним та недійсним податкового повідомлення-рішення та рішення про опис майна у податкову заставу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням доповнень до позовної заяви) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача від 04.04.2011 р. № 0001142311/0; визнання протиправними, недійними та скасування рішення відповідача про опис майна у податкову заставу від 30.12.2011 р. № 4353 та податкову вимогу від 30.12.2011 р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм чинного законодавства України було прийняте протиправне податкове повідомлення-рішення, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, а також прийняті протиправне рішення про опис майна у податкову заставу та податкова вимога, що призвело до порушення прав та законних інтересів позивача.

Відповідач проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення та податкову вимогу законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газпромпроект" зареєстроване Солом'янською районною у місті Києві державною адміністрацією та є платником податку на додану вартість (ЄДРПОУ 32766217).

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва на підставі постанови слідчого СВ ПМ Ленінської МДПІ від 13.12.2010 р. щодо призначення документальної невиїзної перевірки ТОВ відповідальністю "Газпромпроект", була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ "Востокстройград" за період з 01.01.2010 р. по 01.12.2010 р.

Взаємовідносини позивача з ТОВ "Востокстройград" ґрунтувалися на договорі на виконання робіт від 13.07.2010 р. № 07/13, за яким контрагент як підрядник, зобов'язувався виконати за завданням позивача як замовника, роботи по виконанню польових геодезичних робіт, встановленню охоронних значків в Черкаській області, а останній, в свою чергу, зобов'язувався прийняти та оплатити виконані роботи.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору і сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи ТОВ "Востокстройград" були видані позивачу акт здачі-приймання вишукувальних робіт від 30.08.2010 р. № 1 та податкова накладна від 30.08.2010 р. № 300822 на суму 1 771 284,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 295 214,00 грн.). На думку позивача, податкова накладна від 30.08.2010 р. № 300822 , як це передбачено податковим законодавством, є документами, що дає йому право на податковий кредит в розмірі 295 214,00 грн.

В той же час, як зафіксовано в акті перевірки, згідно даних акту документальної невиїзної перевірки контрагента ТОВ "Востокстройград" від 31.12.2010 р. № 923/23/35554352, отриманого від ДПА у м. Києві, встановлено, що товариство та його посадові особи відсутні за місцезнаходженням; ним не надані податковому органу підтверджуючі документи щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з податку на додану вартість за серпень 2010 року. Отже, фінансово-господарська діяльність ТОВ "Востокстройград", здійснювалась ним поза межами правового поля, що, в свою чергу, свідчить про ненабуття належним чином цивільної право -дієздатності. Таким чином, правочини (договори), укладені таким контрагентом є такими, що вчиненні без мети настання реальних правових наслідків, тобто є фіктивними в силу своєї нікчемності.

За результатами перевірки складено акт від 17.03.2011 р. № 2564/23-11/32766217, яким зафіксовані порушення позивачем норм податкового законодавства з податку на додану вартість, а саме: пп.7.2.3., пп.7.2.6. п.7.2., пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", в результаті чого занижено податок на додану вартість за серпень 2010 року в розмірі 295 214,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акту перевірки від 17.03.2011 р. № 2564/23-11/32766217, позивачем були подані відповідачу до зазначеного акту заперечення від 23.03.2011 р. № 23-03/11, за результатами розгляду яких, відповідачем надана відповідь від 30.03.2011р. № 8779/10/23-1109 про залишення висновків акту перевірки без змін.

На підставі акта перевірки від 17.03.2011 р. № 2564/23-11/32766217, відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 04.04.2011 р. № 0001142311/0 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 295 214,00 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 73 804,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог виходячи з наступного.

У зв'язку з тим, що перевірка позивача проводилась з урахуванням періоду до набрання чинності Податковим кодексом України (до 01.01.2011 р.), розгляд та вирішення адміністративної справи здійснюється з урахуванням норм податкового законодавства, яке діяло до 31.12.2010 р.

Відповідно до ст. 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ч.1 ст.204 ЦКУ).

Відповідно до ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч.1 ст.216).

Згідно ст.228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, а також те, що фінансово-господарська діяльність ТОВ "Востокстройград" -контрагента позивача, здійснювалась ним поза межами правового поля, а укладені ним правочини (договори) є такими, що вчиненні без мети настання реальних наслідків, суд погоджується з висновками відповідача щодо недійсності договорі на виконання робіт від 13.07.2010 р. № 07/13, укладеного між позивачем та ТОВ "Востокстройград", в силу його нікчемності.

Формування податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Згідно п.1.7. ст.1. Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначеного цим Законом Країни.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 вищевказаного Закону України податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Пп. 7.5.1. п. 7.5. цього Закону України визнає датою виникнення права платника податку на податковий кредит дату списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт і послуг) або дату отримання податкової накладної.

Право платника податку (покупця) на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплаченого у зв'язку з придбання товарів (робіт, послуг), кореспондується з обов'язком платника податку (продавця) утримати та перерахувати до бюджету відповідні суми податку.

Згідно пп. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу або дата відвантаження товарів.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 зазначеного закону, до податкового кредиту не дозволяється включення будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. У разі, коли на момент перевірки платника податку податковим органом, суми податку попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними вище документами, тоді платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством України, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену документами.

Такі ж самі положення закріплені й в ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України.

Отже, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Закон України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" (далі-Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ -це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно ст.9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Враховуючи наведені правові норми, а також ті обставини, що податкові накладні, видані позивачу ТОВ "Востокстройград" на виконання нікчемного правочину, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати такі документи первинними бухгалтерськими документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", тобто документами, які дають позивачу право на податковий кредит.

Таким чином, суд вважає висновки відповідача щодо заниження позивачем податку на додану вартість за серпень 2010 року в розмірі 295 214,00 грн. правомірними, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення від форми "Р" від 04.04.2011 р. № 0001142311/0 - законним та обґрунтованим, отже таким, що не підлягає скасуванню.

Відповідно до пп.54.3.2. п.54.3. ст.54 Податкового кодексу України (далі-Кодекс), контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно п.57.3. ст.57 Кодексу, у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1-54.3.6 п.54.3 ст.54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відповідно до п.59.1. ст.59 Кодексу, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно пп.14.1.153. п.14.1. ст.14 Кодексу, податкова вимога - письмова вимога органу державної податкової служби до платника податків щодо погашення суми податкового боргу.

На виконання викладених законодавчих вимог, у зв'язку з несплатою позивачем визначеного податковим повідомленням-рішенням від форми "Р" від 04.04.2011 р. № 0001142311/0 грошового зобов'язання з податку на додану вартість, відповідачем було надіслано позивачу податкову вимогу від 30.12.2011 р. № 3690.

Згідно п.87.2. ст.87 Кодексу, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Пунктом 88.1. ст.88 Кодексу визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Відповідно до пп.14.1.155. п.14.1. ст.14 Кодексу, податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Право податкової застави виникає, зокрема, у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу (пп.89.1.2. п.89.1. ст.89 Кодексу).

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке

перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому (п.89.2. ст.89 Кодексу)

На виконання викладених законодавчих вимог, у зв'язку з несплатою позивачем визначеного податковим повідомленням-рішенням від форми "Р" від 04.04.2011 р. № 0001142311/0 грошового зобов'язання з податку на додану вартість, відповідачем було прийняте рішення про опис майна у податкову заставу від 30.12.2011 р. № 4353.

Враховуючи викладе, суд вважає, що відповідачем, при надіслані позивачу оскаржуваної податкової вимоги від 30.12.2011 р. № 3690 та винесення оскаржуваного рішення про опис майна у податкову заставу від 30.12.2011 р. № 4353, були виконані вимоги діючого податкового законодавства України, отже оскаржувані податкова вимога та рішення про опис майна у податкову заставу є законними, обґрунтованими та такими, що не підлягають скасуванню.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва, за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін по справі, вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, повністю виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятих ним оскаржуваних рішень.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Газпромпроект" відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилаються особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Суддя Аблов Є.В.