Ухвала суду № 23984352, 12.04.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2012 р.Справа № 2а-4032/11/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючого судді: Рєзнікової С.С.

суддів: Катунова В.В.

Ральченко І.М.

за участю:

секретаря судового засідання: Галан О.О.

представника позивача: Машир В.О.

представника відповідача: Казимир Ю.М.

прокурора Овчарова А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України та Прокуратури Ленінського району м. Харкова на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р. по справі № 2-а-4032/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб»

до Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Харківагроснаб»(далі ТОВ «Харківагроснаб»), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова, в якому просив суд: скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000220700, № 0000240700 та № 0000250700 від 06.04.2011 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень - рішень задоволено.

Скасовано податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова № 0000220700, № 0000240700, № 0000250700 від 06.04.2011 року

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач та представник прокуратури подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог позивача.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 215, ч.1 ст. 216, ст. 228 ЦК України. Такі ж доводи апеляційної скарги викладені і в апеляції прокуратури.

Позивач подав заперечення на апеляційні скарги, в яких, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідач підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник прокуратури Ленінського району м. Харкова підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача просив залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення суду першої інстанції без змін.

В ході розгляду справи в апеляційній інстанції, колегією суддів було замінено Державну податкову інспекцію у Ленінському районі м. Харкова на правонаступника Західну міжрайонну державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника прокурора та представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач пройшов визначену діючим законодавством процедуру державної реєстрації, набув статусу суб'єкта господарювання юридичної особи, про що йому видане відповідне свідоцтво серії А00 № 501457 та взятий на податковий облік до ДПІ у Ленінському районі м. Харкова 16.01.1999 року за № 3533.

25.03.201 1 року фахівцями відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Харківагроснаб»з питань правомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість за липень-листопад 2010 року по взаємовідносинах з TOB «Фінвестбуд».

За результатами перевірки складено акт від 25.03.2011 року № 404/07-004/25190036, яким зафіксовані порушення положень п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" в частині безпідставного віднесення до складу податкового кредиту податкових накладних, отриманих від ТОВ "Фінвестбуд" на суму 850596,66 грн., а саме: за липень 2010 року суму ПДВ в розмірі 288874,17 грн.; серпень 2010 року суму ПДВ в розмірі 32808,33 грн.; за вересень 2010 року суму ПДВ в розмірі 14035,00 грн.; за жовтень 2010 року суму ПДВ в розмірі 514879,16 грн. У зв'язку з чим, з урахуванням результатів попередніх перевірок, у відповідності п.п. 7.7.1 та п.п.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", зі змінами та доповненнями, TOB фірмою "Харківагроснаб" зменшено залишок заявленої суми бюджетного відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 232426,00 грн., зменшено заявлену суму бюджетного відшкодування по податковій декларації з податку на додану вартість за листопад 2010 року на суму 484745,00 грн., зменшено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2010 р. на суму 56448,00 грн., за серпень 2010 ку на 32808,00 грн., за вересень 2010 року на 109294,00 грн. та донараховано суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет за вересень 2010 року на суму 223649,00 грн., за жовтень 2010 ку на суму 30134,00 грн.

Порушення, встановлені під час проведення перевірки, стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень № 0000220700, № 0000240700, № 0000250700 від 06.04.2011 року.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав належних доказів правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, оскільки, як вбачається з наявних письмових доказів, факт порушення позивачем вимог податкового законодавства не знайшов свого підтвердження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Основними видами діяльності позивача згідно видів діяльності за КВЕД є: 51.90.0 - інші види оптової торгівлі, 45.25.1 - інші спеціалізовані будівельні роботи, 45.11.0- розбирання та знесення будівель; 51.19.0- посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту; 15.61.0 - виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості; 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту (довідки статистки АА № 317866).

На виконання основних видів діяльності між позивачем та TOB «Фінвестбуд»укладено договори поставки від 26.07.2010 року № 26/07-10, від 20.08.2010 року № 20/08-10, від 07.09.2010 року № 07/09-10, від 27.09.2010 року № 27/09-10, від 26.10.2010 року № 26/10-10, від 07.07.2010 року № 07/07-10 (а.с.7-8,25-26, 46-47,56-57,88-89, 99-100 т.2)

На виконання вказаних договорів TOB «Фінвестбуд»виписані податкові накладні від 28.07.2010 року № 277, від 20.08.2010 року № 35703, від 27.08.2010 року № 36402, від 15.09.2010 року № 38303, від 27.09.2010 ку № 39502, від 14.10.2010 року № 41203, від 27.10.2010 року № 42501, від 29.09.2010 року № 39705, від 26.10.2010 року № 42403, від 19.07.2010 року № 244 (а.с. 15-16,34-36,49,68-70,92,105, т.2)

Статтею 1 розділу 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Отже, суд зазначає, що вказані договори виконані сторонами у повному обсязі без претензій та зауважень.

Сума податку на додану вартість, яка була включена позивачем до складу податкового кредиту підтверджена податковими накладними

Дослідивши вказані податкові накладні суд встановив, що вони відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. г. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037, тобто у суду відсутні підстави вважати зазначені податкові документи недійсними.

Вищенаведене свідчить про те, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені податковими накладними, складеними контрагентом, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім як у власній господарській діяльності, так і в подальшій реалізації.

Факт подальшого використання товару позивачем у його господарській діяльності підтверджується контрактами, укладеними між позивачем та AT «ГМК Казахалтин», ТОО «Степногорский горно-химическим комбінатом», Компанією «Азербайджан Интернейшнл Майнинг Компани Лимитед», копії яких наявні в матеріалах справи та вантажно - митними деклараціями форми МД-2, якими підтверджується факт перетину товарами митного кордону України (а.с. 19, 20, 38, 41, 52, 75-79, 81-83, 94, 95, 107, 108 т.2).

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що угоди, укладені між позивачем та TOB «Фінвестбуд»мали реальний характер, а висновки податкової інспекції про нікчемність договорів (а.с.9 зворотній бік, т. 1) є помилковими. Посилання представника відповідача на виправлення дати договорів у платіжних дорученнях № 283 від 19.07.2010 року та № 286 від 22.07.2010 року не спростовують висновків суду щодо реальності укладених договорів та сплати по ним податку на додану вартість.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються належними доказами.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені вимоги, додержання сторонами яких, є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства: особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обґрунтування відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання такого правочину нікчемним, оскільки відповідачем не доведено, на підставі якої саме статті Цивільного кодексу України правочини, вчинені між позивачем та його контрагентами є нікчемними

Крім того, пунктом 3 ст. 215 ЦК України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або, якщо він не визнаний судом недійсним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до вимог ст. 228 Цивільного кодексу України, законодавцем з 01.01.2011р. виключено правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і віднесено такі правочини до оспорюваних (недійсних).

Відтак, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать виключно до прерогативи судових органів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення, прийнято ДПІ у Ленінському районі м. Харкова за відсутності правових підстав для його прийняття, з огляду на що вони підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, відповідач, заперечуючи проти позову, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надав беззаперечних доказів на підтвердження правомірності, законності та обґрунтованості прийнятого оскаржуваного податкового повідомлення -рішення.

Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 30.06.2011 р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ч.1 ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Західної міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби України та Прокуратури Ленінського району м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 30.06.2011 р. по справі № 2а-4032/11/2070 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Рєзнікова С.С.Судді Катунов В.В. Ральченко І.М.

Повний текст ухвали виготовлений 17.04.2012 р.