Рішення № 23968166, 07.05.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" травня 2012 р. Справа № 21/031-12

Господарський суд Київської області у складі судді Яреми В.А., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Сервіс», м. Київ

до Приватного підприємства «АВП-груп», Київська обл., м. Матюші

про стягнення 183 879,89 гривень

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №91 від 03.06.2011р.)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

19.03.2012р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Бетон Сервіс»(далі-ТОВ «Бетон Сервіс»/позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Приватного підприємства «АВП-груп»(далі-ПП «АВП-груп»/відповідач) про стягнення 183 879,89 грн., з яких: 147 039,90 грн. попередньої оплати, сплаченої за договором №10-06 від 01.06.2010р., 20 817,22 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами та 16 022,77 грн. інфляційних втрат.

Відповідач не скористався правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, та відзив на позовну заяву не надав.

Ухвалою господарського суду Київської області від 20.03.2012р. порушено провадження у справі №21/031-12 та призначено справу до розгляду на 02.04.2012р.

Ухвалами господарського суду Київської області від 02.04.2012р. та 18.04.2012р. розгляд даної справи відкладався на 18.04.2012р. та 07.05.2012р. відповідно.

В судові засідання 02.04.2012р., 18.04.2012р. та 07.05.2012р. представник відповідача не з'явився, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду даної справи був повідомлений належним чином.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначає позивач, 01.06.2010р. між сторонами було укладено договір №10-06 (далі-Договір), на виконання умов якого відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-000291 від 01.06.2010р. на суму 184 599,90 грн.

Зазначений рахунок позивач оплатив часткового у розмірі 183 799,90 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням останнього №633 від 01.06.2010р.

Втім, відповідач свої обов'язки за Договором в частині поставки оплаченого товару належним чином не виконав, поставивши лише товар загальною вартістю 36 760,00 грн., що підтверджується підписами та відбитками печаток сторін на видатковій накладній №РН-000121 від 02.06.2010р., копія якої міститься в матеріалах справи.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків в частині поставки решти оплаченого товару та з метою досудового врегулювання даного спору, 22.07.2011р. позивачем було направлено відповідачу лист, відповідно до якого позивач інформував останнього про недопоставку оплаченого товару та вимагав повернення залишку сплачених коштів.

На зазначений лист відповідач відповів 28.02.2012р. листом №27, відповідно до якого відповідач визнав факт неповної поставки оплаченого товару та зобов'язався повернути залишок сплачених коштів та/або здійснити допоставку товару при наявності відповідних можливостей.

Посилаючись на те, що решту оплаченого товару за Договором на суму 147 039,90 грн. відповідач не поставив, решту попередньої оплати не повернув, позивач просить суд стягнути з відповідача, зокрема, 147 039,90 грн. попередньої оплати, сплаченої за Договором з підстав ст. 693 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Оскільки відповідачем не надано суду ані відзиву на позовну заяву, ані будь-яких інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд у відповідності до ст. 75 ГПК України, здійснював розгляд даної справи за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив, що заявлена позовна вимога підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Водночас, враховуючи відсутність в матеріалах справи, а також не надання сторонами суду ані оригіналу, ані належним чином посвідченої копії договору №10-06 від 01.06.2010р., суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача на те, що виставлення рахунку-фактури №СФ-000291 від 01.06.2010р. та подальша часткова поставка товару за накладною №РН-000121 від 02.06.2010р. здійснювалась на виконання умов договору №10-06 від 01.06.2010р.

Статтею ж 181 ГК України встановлено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З огляду наведеного, суд здійснював розгляд даної справи за наявними у ній рахунком-фактурою №СФ-000291 від 01.06.2010р. та накладною №РН-000121 від 02.06.2010р.

Виходячи з матеріалів даної справи, суд дійшов висновку, що відносини між сторонами в частині заявленої позовної вимоги підпадають під дію правових норм, що регулюють правовідносини в сфері поставки.

Відповідно до ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Приписами ст. 712, 692, 693 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Приписами ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки станом на день прийняття рішення відповідач частково поставив попередньо оплачений позивачем товар, решту попередньої оплати не повернув, зазначені факти відповідачем не спростовані, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, тому вимога позивача про стягнення з відповідача 147 039,90 грн. попередньої оплати підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків в частині поставки попередньо оплаченого товару, позивач просить суд стягнути з відповідача 20 817,22 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами з підстав ст. 536, 693 ЦК України, нарахованих на 147 039,90 грн. заборгованості за аналогією в порядку ст. 1048 ЦК України виходячи з розміру облікової ставки НБУ.

Приписами статей 693, 536 ЦК України встановлено, що на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Звертаючись до суду із зазначеною позовної вимогою, позивач посилався на те, що до спірних правовідносин повинно бути застосовано аналогію закону, а саме положення ст. 1048 ЦК України.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Водночас, враховуючи неможливість застосування до спірних правовідносин за аналогією закону положень ст. 1048 ЦК України з огляду на відмінність правової природи договорів поставки і позики, а також недоведеність позивачем факту погодження сторонами розміру процентів за користування продавцем (відповідачем) чужими грошовими коштами, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 20 817,22 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами є необґрунтованою, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.12.2010р. у справі №9/67-38.

Вимога ж позивача про стягнення з відповідача 16 022,77 грн. інфляційних втрат, нарахованих з липня 2010р. по лютий 2012р. на 147 039,90 грн. заборгованості задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відповідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статей 612, 530 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, в порушення наведених законодавчих положень позивачем не надано суду належних та допустимих доказів, зі змісту яких можна встановити період (дата, місяць, рік) з якого відповідач вважається таким, що прострочив у розумінні ст. 612 ЦК України.

Посилання ж позивача на повідомлення про вручення поштового відправлення №03146 0230640 7, як на доказ отримання 26.07.2011р. відповідачем претензії від 22.07.2011р. про повернення коштів судом не приймається, оскільки зазначене повідомлення підтверджує лише факт отримання відповідачем певної кореспонденції від позивача, у той час, як доказів, що підтверджують факт надіслання зазначеним рекомендованим листом відповідачу саме спірної претензії суду не надано.

З огляду наведеного, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 16 022,77 грн. інфляційних втрат не відповідає вимогам статей 530, 612, 625 ЦК України, а тому задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 09.03.2011р. у справі №12/49.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до статті 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст. 44, 49, 59, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 530, 536, 612, 625, 693, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 265 Господарського кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства «АВП-груп»(09151, Київська обл., Білоцерківський р-н, с. Матюші, вул. Фрунзе, 27, ідентифікаційний код 35088864) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон Сервіс»(01013, м. Київ, вул. Промислова, 4, ідентифікаційний код 32375228) 147 039 (сто сорок сім тисяч тридцять дев'ять) грн. 90 коп. попередньої оплати та 2 940 (дві тисячі дев'ятсот сорок) грн. 79 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Повне рішення складено 10.05.2012р.

Суддя В.А. Ярема