Постанова № 23967894, 08.05.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" травня 2012 р. Справа № 48/489 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Овечкіна В.Е.,суддів :Чернова Є.В., Цвігун В.Л.,за участю представників:позивача -не з'явились,відповідачів третіх осіб прокуратури-Кілеса П.В., -не з'явились, -Савицька О.В.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу компанії "Paray LLC" в особі представництва "Парай ЛЛС"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2012у справі№48/489за позовом компанії "Paray LLC"до (треті особи1.Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, 2.Державної казначейської служби України - ТОВ "Черкаська продовольча компанія" (далі - ТОВ "ЧПК"), Черкаська митниця)за участю прокуратури м.Києва простягнення збитківДо початку судового засідання від компанії "Paray LLC" в особі представництва "Парай ЛЛС" надійшло клопотання від 07.05.2012 про відкладення розгляду справи з причин хвороби представника позивача, яке (клопотання) підлягає відхиленню з огляду на те, що, по-перше, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження неможливості явки свого представника з вказаної причини. По-друге, чинний Господарський процесуальний кодекс України (ст.28) не обмежує кількість представників сторони, які можуть прийняти участь у засіданні господарського суду.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 30.11.2011 (суддя Бойко Р.В.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 (судді: Верховець А.А., Пантелієнко В.О., Гарник Л.Л.), в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовних вимог.

Компанія "Paray LLC" в особі представництва "Парай ЛЛС" (далі - Компанія) в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, а саме ст.43 ГК України, ст.2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст.10 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною" та ст.ст.32-34,43,84,105 ГПК України. Зокрема, скаржник наголошує на ненаданні судами оцінки поясненням позивача та третьої особи-1 щодо поважності причин відсутності реалізації та відсутності вивезення готової продукції протягом 90-ти днів з моменту її виготовлення. Заявник вважає, що внаслідок дії незаконних (протиправних) нормативно-правових актів держави Україна (п.100 розділу 2 Закону України від 28.12.2007 №107, визнаного неконституційним згідно рішення КСУ від 22.05.2008 №10-рп/2008, та п.2 переліку, затвердженого наказом Мінекономіки України від 18.02.2008 №102/74, визнаного незаконним і скасованого в порядку адміністративного судочинства), позивач був позбавлений права на власний розсуд під надані гарантії держави розпорядитися своєю власністю (виробленою з давальницької сировини готовою продукцією), а саме не зміг реалізувати готову продукцію на території України або вивезти її за межі митної території України, внаслідок чого поніс збитки (прямі витрати) у розмірі вартості ввезеної давальницької сировини (13401985,46 доларів США) та вартості її переробки (920438,03 доларів США). Враховуючи тривалість судового процесу щодо скасування незаконного наказу Мінекономіки України, готова продукція зіпсувалася та була знищена згідно актів у порядку, визначеному законодавством. Судом безпідставно, шляхом за межі позовних вимог, було визнано встановленими обставини щодо знищення готової продукції на підставі неналежних доказів. Заявник не пов'язує завдані збитки лише з вартістю знищеної готової продукції, оскільки знищено було тільки частину готової продукції (2204045,41 кг), а іншою частиною було оплачено послуги ТОВ "ЧПК" по її переробці. На думку заявника, посилання судів на наявність у позивача права з 22.05.2008р. реалізувати готову продукцію на території України порушує принцип свободи підприємницької діяльності, гарантований ст.43 ГК України, так як в згаданий період (після 22.05.2008р.) Компанія вже мала домовленості з контрагентами про вивезення готової продукції за межі митної території України. Компанія також вказує на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про те, що застосування до ТОВ "ЧПК" спеціальної санкції у вигляді необхідності отримання індивідуальної ліцензії на проведення зовнішньоекономічних операцій, не позбавило позивача можливості самостійно вивезти готову продукцію за межі митної території України, оскільки діяльність позивача в частині розпорядження готовою продукцією прямо пов'язана з діяльністю ТОВ "ЧПК", яке було уповноваженим на оформлення її вивезення та реалізації за межами митної території України.

Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності їх юридичної оцінки судами попередніх інстанцій, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників відповідача та прокуратури, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувана постанова - залишенню без змін з наступних підстав.

Залишаючи без змін первісне рішення про відмову в позові, апеляційний господарський суд виходив з того, що:

23.01.2006р. між Компанією та Товариством укладено договір про наміри, відповідно до умов якого сторони висловили намір поставити партіями на митну територію України давальницьку сировину, яка належить Компанії в загальній кількості до 27000000 кг з метою її подальшої переробки Товариством, одержання готової продукції та подальшого її вивезення за межі митної території або реалізації на території України.

У період з 15.09.2006р. по 30.03.2007р. на підставі вказаного договору між Компанією (замовник) та Товариством (виконавець) було укладено договори на переробку давальницької сировини (надалі - Договори), за умовами яких, з урахуванням додаткових угод №1, замовник поставляє, а виконавець приймає за погодженим графіком на давальницьких умовах м'ясну сировину (в подальшому - давальницька сировина) та переробляє її в "м'ясо сушене свинини" (готовий продукт). Право власності на давальницьку сировину та готовий продукт належить замовнику та до виконавця не переходить.

На виконання вказаних договорів Компанією було поставлено, а Товариством прийнято та перероблено давальницьку сировину (загальною вартістю 13401985,46 доларів США) в "м'ясо сушене свинини", що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (вантажно-митними деклараціями, актами приймання-передачі готової продукції).

В якості оплати вартості переробки давальницької сировини позивачем на підставі договорів на переробку давальницької сировини було перераховано грошові кошти та передано продукцію на користь Товариства у загальному розмірі 920438,03 доларів США.

Даний спір виник у зв'язку зі спричиненням позивачу шкоди у розмірі 14322423,49 доларів США, що еквівалентно 114149715,21 грн., завданих протиправною дією нормативних актів держави Україна, що, на думку Компанії, зумовило неможливість розпорядження належним йому майном (м'ясо сушене свинини у обсязі 2235670,36 кг).

Позивач вказує, що шкода полягає у вартості давальницької сировини та вартості її переробки на готову продукцію.

Однак, умовами Договорів передбачено поставка позивачем давальницької сировини (м'яса свинини) та переробка такого м'яса Товариством у готову продукцію (м'ясо сушене свинини). Наявними в матеріалах справи документами (актами переробки м'яса свинини та актами приймання-передачі готової продукції) підтверджується виконання Товариством умов Договорів та виготовлення із поставленого м'яса свинини готової продукції та передачу її у власність позивача.

Таким чином, давальницька сировина (м'ясо свинини) була перероблена на виконання умов Договорів у відповідності до замовлення позивача з передачею йому у власність готової продукції.

Отже, визначення розміру шкоди виходячи з вартості поставленої давальницької сировини та вартості її переробки, що було передбачено умовами укладених між позивачем та Товариством Договорів, тобто, було зроблено незалежно від діяльності державних органів, є безпідставним.

Позивач зазначає про обмеження розпорядження 26803970,918 кг м'яса свинини, з якого, на його думку, було виготовлено 2235670,36 кг готової продукції, що в подальшому була знищена через зіпсування.

При цьому, із актів приймання-передачі готової продукції для знищення, укладених між позивачем та Товариства (3 акти, додані позивачем до клопотання про приєднання доказів від 11.11.2011 р.), листів позивача (№08/06/11 від 17.06.2011р., №08/06/12 від 25.06.2008р., №08/07/04 від 02.07.2008р., №08/07/05 від 15.07.2008р.) та актів знищення продукції вбачається, що знищено 2204045,41 кг готової продукції, а не 2235670,36 кг, як вказує позивач у позовній заяві.

З актів переробки м'яса свинини вбачається, що для виготовлення 2204045,41 кг готової продукції було витрачено 16001,55 тон давальницької сировини, що відповідає поясненням Митниці щодо залишків не розмитненої давальницької сировини.

Відтак, різниця між загальною кількістю ввезеної давальницької сировини (26803,97 тон) та кількістю м'яса (16001,55 тон), витраченого на виготовлення 2204045,41 кг готової продукції (яка знищена у 2008 році), а саме 10802,42 тон давальницької сировини, ніяким чином не пов'язана із тими обставинами, на які вказує позивач у позові.

Обґрунтування шкоди вартістю давальницької сировини та її переробки у готову продукцію є безпідставним, оскільки переробка такої сировини здійснена на виконання Договорів, укладених між позивачем та ТОВ "ЧПК", а кількість давальницької сировини, вказана у позові, не відповідає кількості сировини, реально витраченої на виготовлення готової продукції, в подальшому знищеної у зв'язку з її зіпсуванням.

В якості обґрунтування протиправної поведінки позивач вказує, що 09.01.2008р. митниця відмовила у здійсненні митного оформлення готової продукції у режимі імпорту з посиланням на п.100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а 06.03.2008р. митниця відмовила у здійсненні митного оформлення готової продукції з метою вивезення її за межі митної території України на підставі відсутності у Товариства індивідуальної ліцензії, як того вимагав наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 №10-рп/2008 визнано неконституційним Закон України №107 від 28.12.2007, а наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 в частині, яка стосується Товариства, скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2008, що набрала законної сили 30.06.2010р.

Наведене, на думку позивача, зумовило знищення 22356703,36 кг готової продукції у зв'язку із закінченням терміну її зберігання та відсутності у Товариства належних умов для зберігання такої продукції.

З актів приймання-передачі готової продукції для знищення, складених між позивачем та Товариством (3 акти, додані позивачем до клопотання про приєднання доказів від 11.11.2011 р.), листів позивача (№08/06/11 від 17.06.2011р., №08/06/12 від 25.06.2008р., №08/07/04 від 02.07.2008р., №08/07/05 від 15.07.2008р.) та актів знищення продукції вбачається, що знищено 2204045,41 кг готової продукції, а не 2235670,36 кг, як вказує позивач у позовній заяві.

Із актів переробки м'яса свинини та актів знищення продукції (том 1) вбачається, що спірна готова продукція, яка знищувалася, була виготовлена у період з червня 2007р. по березень 2008р.

За змістом ТУ У 15.1-24350064-015:2006 "М'ясо сушене яловичини, свинини, птиці" з урахування змін №1, погоджених висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17.07.2007, строк придатності до споживання м'яса сушеного, упакованого герметично, чи під вакуумом чи в атмосфері інертних газів, становить не більше 12 місяців при температурі від 8 до 25 С, та не більше 24 місяців при температурі від 0 до 8 С.

Знищення позивачем всієї продукції відбулося у період з 17.06.2008р. по 17.07.2008р.

Згідно пунктів 2.8 Договорів строк виготовлення готової продукції та вивезення її за межі митної території України (розмитнення та продажу на митній території України) не повинен перевищувати 90 календарних днів з моменту ввезення давальницької сировини.

Обмеження щодо реалізації продукції, виготовленої з давальницької сировини на території України, введені п.100 розділу 2Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", набрали чинності з 01.01.2008р. та діяли до 22.05.2008р. (рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 у справі №10-рп/2008).

Враховуючи приписи ст.ст.2,5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) та пунктів 2.8 Договорів, готова продукція, що була виготовлена до 01.10.2007 р. (90 днів до 01.01.2008 р.) мала бути вивезена до встановлення відповідних обмежень.

Поважних причин невивезення такої продукції позивачем не надано.

Більш того, з 22.05.2008р. приписи п.100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратили чинність, і на вказаний момент не закінчився термін зберігання всієї готової продукції (навіть за умови її зберігання при температурі від 8 до 25 С - річний строк), що не виключало можливості її реалізації на митній території України.

Також наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 не встановлював заборони на імпорт продукції, а вводив обмеження щодо необхідності одержання третьою особою-1 індивідуальної ліцензії на проведення зовнішньоекономічних операцій.

Доказів звернення Товариства за такою ліцензією матеріали справи не містять, а позивач, як власник готової продукції, та особа, до якої обмеження наведеним наказом не вводилися, не позбавлений був можливості самостійно ініціювати вивезення готової продукції за межі митної території України.

Посилання заявника на відсутність в такому разі підстав для погашення векселів спростовується змістом ст.2 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин), яка визначає підставою погашення відповідного векселя наявністю копії вивізної вантажної митної декларації з відміткою митниці, яка здійснила митне оформлення готової продукції, про фактичне перетинання готовою продукцією митного кордону України (незалежно від особи експортера).

Також, не надано доказів не вивезення готової продукції, яка була виготовлена, до прийняття вказаного наказу (18.02.2008р.). Суд відзначає, що 90-денний строк на вивезення продукції, на момент прийняття наказу закінчився по готовій продукції, виготовленій до 18.11.2007р.

Товариство зверталося з вимогою здійснити митне оформлення готової продукції лише двічі у січні 2008 року та березні 2008 року, а обсяг готової продукції, яка заявлялася до митного оформлення відповідає двом вантажівкам, тобто значно менше 2204045,21 кг готової продукції. Доказів заявлення до митного оформлення іншої продукції матеріали справи не містять.

За змістом положень глави 40 Митного кодексу України (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) знищення товару, ввезеного на митну території України, відбувається під митним контролем за умови наявності письмового дозволу митного органу.

В даному випадку знищення готової продукції, яка була виготовлена з давальницької сировини здійснено без письмового дозволу та без участі представників митних органів, що також встановлено постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2009 у справі №33-5/09.

Тобто акти знищення, які не містять підпису представника митних органів, не можуть вважатися належними доказами знищення такої продукції.

З листа позивача №08/06/10 від 11.06.2008 вбачається, що лише по 113856,82 кг готової продукції, виготовленої у червні 2007 року, закінчується термін зберігання, а по решті обсягів продукції позивач вказує на механічне пошкодження первинної упаковки в процесі транспортування та складування, що призвело до потемніння та пліснявіння продукції, і як наслідок втрати товарного вигляду. На підставі наведеного позивач просив Товариство провести лабораторні дослідження.

Із листів позивача №08/06/11 від 17.06.2011, №08/06/12 від 25.06.2008, №08/07/04 від 02.07.2008, №08/07/05 від 15.07.2008 вбачається, що за наслідком розгляду результатів лабораторних досліджень позивачем прийнято рішення про знищення товару.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем знищено продукцію у червні-липні 2008 року, хоча на вказаний момент не закінчився річний строк зберігання продукції (навіть за умови її збереження при температурі від 8 до 25 С), а готова продукція, строк придатності по якій закінчився (при умові її збереження при температурі від 8 до 25 С) (виготовлена у червні-липні 2007 року) мала бути вивезена позивачем самостійно протягом 90 днів, тобто ще у 2007 році, коли були відсутні будь-які заборони чи обмеження.

Відтак, причиною знищення у зв'язку із закінченням строку придатності продукції, виготовленої у червні-липні 2007 року, було не встановлення державою заборон чи обмежень, а невиконання позивачем приписів Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" та умов укладених з ТОВ "ЧПК" договорів щодо своєчасного вивезення готової продукції.

Відсутність місць для складування готової продукції зумовлено не діяльністю державних органів, а порушенням позивачем умов ст.ст. 2, 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" щодо своєчасного вивезення готової продукції. До того ж, позивачем не надано доказів неможливості забезпечення збереження готової продукції при температурі від 0 до 8 С (як на території Товариства, так і на території інших підприємств), що б дозволило її збереження протягом 24 місяців.

За таких обставин, неконституційній п.100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та часткова незаконність наказу Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 не знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з обставинами, на які вказує позивач в обґрунтування позовних вимог.

Таким чином, позивачем не доведено існування ані наявності шкоди (саме у розмірі вартості замороженого м'яса, яке за його замовленням було перероблено у готову продукцію), ані причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою держави та наявністю шкоди позивача, ані розміру завданої шкоди.

Колегія погоджується з висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Згідно зі ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Дійсно, згідно з ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади АР Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Разом з тим, згідно зі ст.1173 ЦК України, на яку послався позивач в обґрунтування позовних вимог, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, АР Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, на відміну від загальної норми ст.1166 ЦК України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками, вини), спеціальна норма ст.1173 ЦК України допускає обґрунтованість відшкодування шкоди незалежно від вини державних органів, тобто за наявності трьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, збитків та їх розміру, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та збитками).

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

За умови відсутності вказаних трьох елементів цивільно-правова відповідальність держави у вигляді відшкодування шкоди не настає.

Як встановлено апеляційним судом, в період з 01.01.2008р. по 22.05.2008р. діяла неконституційна норма п.100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якою було встановлено заборону на реалізацію на території України належної позивачу готової м'ясної продукції, виробленої з давальницької сировини, а наказом Мінекономіки України від 18.02.2008 №102/74, визнаного в подальшому незаконним і скасованим в порядку адміністративного судочинства, було запроваджено стосовно ТОВ "ЧПК" спеціальну санкцію у вигляді обов'язку отримання індивідуальної ліцензії на проведення зовнішньоекономічних операцій.

Разом з тим, згідно зі ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, позивач має довести, що внаслідок дії незаконних правових актів держави Україна в спірний період (з 01.01.2008р. по 17.07.2008р.) були порушені саме його права чи інтереси.

Як достеменно встановлено судами, до митних органів на початку січня та на початку березня 2008 року з клопотаннями щодо митного оформлення в режимі імпорту готової м'ясної продукції, виробленої з давальницької сировини, та щодо її митного оформлення з метою вивезення за межі митної території України зверталася третя особа-1 (ТОВ "ЧПК"). Саме вказаному товариству митницею було відмовлено у вчиненні митного оформлення продукції, що переконливо свідчить про недоведеність порушення прав позивача внаслідок застосування митницею чинних на той час нормативних заборон та обмежень щодо м'ясної продукції, виробленої з давальницької сировини.

Крім того, позивач, як власник готової продукції, стосовно якого обмеження наказом Мінекономіки України від 18.02.2008 №102/74 не запроваджувалися, не надав жодних доказів позбавлення його можливості самостійно ініціювати вивезення готової продукції за межі митної території України. При цьому, вказаний наказ не встановлював заборони на імпорт продукції.

Наведеним спростовуються передчасні посилання скаржника на позбавлення його права самостійно розпорядитися на власний розсуд готовою продукцією, виготовленою з використанням давальницької сировини в період з січня по липень 2008 року, яке (право) гарантується державою згідно зі ст.10 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною", оскільки порушення такого права позивач пов'язує виключно з порушенням прав свого контрагента (ТОВ "ЧПК"), що не відповідає приписам ст.1 ГПК України.

Водночас, порушення вимог ст.2 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" в частині заборони застосування підзаконних актів (наказу Мінекономіки України від 18.02.2008 №102/74), що у будь-який спосіб створюють для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності менш сприятливі умови, ніж встановлені законами України, якщо таке порушення і мало місце, то це стосувалося не позивача (нерезидента), а виключно ТОВ "ЧПК", яке у разі завдання товариству збитків, спричинених дією згаданого незаконного наказу та обумовленою цим відмовою митниці у митному оформленні готової продукції, не позбавлено можливості самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав.

Слід також зазначити, що твердження заявника щодо його позбавлення права розпорядитися на власний розсуд готовою продукцією внаслідок дії незаконних правових актів держави суперечать доводам скаржника щодо прямої пов'язаності його діяльності в частині розпорядження готовою продукцією з діяльністю ТОВ "ЧПК", яке згідно умов договорів на переробку давальницької сировини було уповноваженою особою на оформлення вивезення та реалізації готової продукції за межами митної території України. Отже, реалізація позивачем права власника вказаної продукції цілком залежала від дій контрагента Компанії, а не від дії незаконних правових актів держави.

Водночас, з матеріалів справи не вбачається, судами не встановлено та позивачем не доведено вжиття ним та третьою особою-1 протягом жовтня 2007р.- липня 2008р. всіх залежних від них заходів щодо уникнення збитків від псування готової м'ясної продукції, зокрема, таких, що були б спрямовані на своєчасне (в межах визначеного договорами 90-денного строку) вивезення її певної частини (тієї, що виготовлена до 18.11.2007р.) за межі митної території України, а також на забезпечення належних умов транспортування, складування та зберігання м'ясної продукції, виготовленої після 18.02.2008р.

Отже, судами попередніх інстанцій на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів в їх сукупності з достовірністю встановлено та позивачем не спростовано недоведеність завдання йому збитків в спірній сумі внаслідок дії неконституційних положень закону та незаконного правового акту органу державної виконавчої влади у зв'язку з відсутністю причинно-наслідкового зв'язку між незаконністю нормативно-правових актів держави Україна та збитками позивача, обумовленими знищенням виготовленої з давальницької сировини готової м'ясної продукції, більша (переважна) частина якої зіпсувалася та була знищена власником в період дії вказаних актів з інших причин (незабезпечення позивачем та третьою особою-1 належних умов транспортування, складування та зберігання м'ясної продукції, а інша частина продукції зіпсувалася через недотримання без поважних причин 90-денного терміну її вивезення за межі митного кордону України, передбаченого умовами укладених з ТОВ "ЧПК" договорів на переробку давальницької сировини.

Судами також правомірно враховано той факт, що як після визнання неконституційним п.100 розділу 2 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (з 22.05.2008 року) так і на момент знищення більшої частини готової продукції (у червні-липні 2008 року) її мінімальний річний термін придатності до реалізації ще не минув. Адже, у листі №08/06/10 від 11.06.2008 позивач визнає, що лише по 113856,82 кг готової продукції, виготовленої у червні 2007 року, закінчується термін зберігання, а по решті обсягів продукції позивач вказує на механічне пошкодження первинної упаковки в процесі транспортування та складування, що призвело до потемніння та пліснявіння продукції, і як наслідок втрати товарного вигляду.

Відповідно до ст.ст.42,44 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Підприємництво здійснюється, зокрема, на основі принципів комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

В розрізі цього апеляційним судом правомірно відхилено бездоказові посилання заявника на позбавлення його в період дії незаконних правових актів (до знищення зіпсованої продукції в червні-липні 2008р.) права розпорядитися власною готовою продукцією як шляхом її реалізації на території України так і шляхом вивезення готової продукції за межі митної території України, оскільки, по-перше, в період дії неконституційного положення п.100 розділу 2 Закону України від 28.12.2007 №107 (з 01.01.2008р. по 22.05.2008р.) позивач не вчиняв дій щодо вивезення готової продукції за межі митної території України з метою її реалізації за кордоном, а, навпаки, мав намір реалізувати продукцію в Україні. В свою чергу, як правильно встановлено судами, вже після скасування законодавчої заборони на реалізацію вказаної продукції, позивач не вживав жодних заходів щодо її реалізації в Україні, бажаючи вивезти продукцію за межі митної території України.

При цьому, доказів реального існування договірних правовідносин з контрагентами після 22.05.2008р., які (правовідносини) виникли б з метою вивезення готової продукції та її реалізації за межами, митної території України заявник не надав та матеріали справи не містять.

Наведеним спростовуються посилання заявника на ст.43 ГК України в обґрунтування своїх доводів щодо порушення принципу свободи підприємницької діяльності Компанії.

Таким чином, понесені позивачем збитки від псування м'ясної продукції знаходяться в причинно-наслідковому зв'язку з обставинами своєчасного невивезення готової продукції за межі митної території України та незабезпеченням належних умов її транспортування, складування та зберігання, тобто є наслідком його власних прорахунків в господарській діяльності в спірний період (комерційний розрахунок та власний комерційний ризик), а не наслідком дії незаконних правових актів держави України.

Інші наявні заперечення скаржника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі (договори на переробку давальницької сировини, вантажні митні декларації, рахунки, інвойси, акти приймання-передачі готової продукції) та до намагань надати перевагу певним доказам (акти знищення зіпсованої продукції), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про перевагу одних доказів над іншими доказами, про достовірність того чи іншого доказу, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З цих же підстав, колегія не вправі оцінювати причини відсутності реалізації та відсутності вивезення позивачем готової продукції протягом 90-ти днів з моменту її виготовлення на предмет їх поважності чи неповажності.

Відтак, висновок суду першої інстанції про недоведеність всіх обов'язкових елементів для настання цивільно-правової відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, передбаченої ст.1173 ЦК України (протиправної поведінки; шкоди та її розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою), не спростовано скаржником.

Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для скасування постанови.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 у справі №48/489 залишити без змін, а касаційну скаргу компанії "Paray LLC" в особі представництва "Парай ЛЛС" -без задоволення.

Головуючий, суддя В.Овечкін

Судді: Є.Чернов

В.Цвігун