Рішення № 23964940, 18.01.2012, Апеляційний суд Одеської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2012 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі

головуючої судді Мизи Л.М.

суддів Процик М.В., Заїкіна А.П.

при секретарі Благорозумному О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 липня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до суб»єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за невикористану відпустку, заробітної плати та моральної шкоди,

встановила:

21 квітня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним позовом, в обгрунтування якого посилалася на те, що з 05 лютого 2008 року працювала продавцем в продовольчому магазині на підставі трудового договору від 05 лютого 2008 року, укладеного з ОСОБА_2 та зареєстрованим в Роздільнянському районному центрі зайнятості 12 лютого 2008 року. При проходженні чергового санітарного обстеження у неї було виявлено онкологічну хворобу, 25 квітня 2008 року вона отримала направлення до лікувального закладу у м. Києві, про що повідомила дружину ОСОБА_2 - ОСОБА_3, яка фактично працювала бухгалтером у свого чоловіка, і терміново 26 квітня 2008 року виїхала до м.Києва, де з 28 квітня 2008 року в онкологічному центрі пройшла обстеження, їй проведена доопераційна підготовка та операція та післяопераційне лікування. 08 вересня 2008 року їй встановлена група інвалідності і закритий листок непрацездатності. 09 вересня 2008 року вона намагалася здати листки непрацездатності для оплати, але ОСОБА_3 відмовила в їх прийнятті і повідомила, що вона звільнена за прогули, однак копію розпорядження їй не видала, до роботи вона не була допущена. Лише 24 вересня 2010 року ОСОБА_3 прийняла листки непрацездатності, про що склала розписку, однак в оплаті лікарняних їй відмовлено, а також не виплачена компенсація за невикористані дні відпусток за весь період роботи.

Своє звільнення позивач вважала незаконним, оскільки роботодавцем не було витребувано від неї пояснень з приводу відсутності на роботі, звільнення проведено підчас її тимчасової непрацездатності. Після уточнення вимог позивач просила поновити на роботі, стягнути компенсацію за невикористані відпустки за весь час роботи з 05 лютого 2008 року по день звільнення в сумі 2341 грн.30 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу - 26100 грн. та у відшкодування моральної шкоди - 10 000 грн..

Відповідач позов не визнав з тих мотивів, що звільнення проведено з дотриманням трудового законодавства, відпустки позивачу надавалися щорічно, компенсація за невикористану частину останньої відпустки переведена поштовим переказом, крім того, позивач пропустила строк звернення до суду. В решті позову відмовлено.

Рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 липня 2011 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки з 05 лютого 2008 року по 05 лютого 2010 року в загальній сумі 922 грн. 32 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду, мотивуючи тим, що резолютивна його частина суперечить мотивувальній, судом порушено норми матеріального права, судом неповно з»ясувано обставини, які мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Колегія суддів, розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши її доводи, а також законність та обгрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та позовних вимог, приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалене у справі судове рішення зазначеним вимогам закону не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_1 з 05 лютого 2008 року на підставі укладеного в передбаченому законом порядку трудового договору з ОСОБА_2 працювала продавцем магазину Продтовари та товари повсякденного попиту (а.с.6).

Розпорядженням № 14 від 30 квітня 2010 року ОСОБА_1 звільнена з роботи з 30 квітня 2010 року за підставами ч.4 ст. 40 КЗпП України за невихід на роботу без поважних причин (а.с.48).

Суд при стягненні компенсації за невикористані відпустки за період роботи з 05 лютого 2008 року по 05 лютого 2010 року, виходив передусім з того, що компенсацію за використану відпустку за період роботи з 05 лютого 2010 року по день звільнення позивач отримала поштовим переказом, однак жодних мотивів, з яких він дійшов такого висновку, в рішенні не навів.

Разом з тим, позивач визнала отримання переказом 400 грн. як частину невиплаченої заробітної плати за квітень 2010 року та відповідно зменшила свої позовні вимоги в заяві від 14 липня 2011 року (а.с. 63,.72-76). Зазначене не заперечував і відповідач.

Що стосується компенсації за невикористану відпустку з 05 лютого 2010 року, то позивач заперечувала отримання такої компенсації. Надані відповідачем у підтвердження перерахування вказаної компенсації квитанції не є належними доказами, оскільки в них не утримуються дані про адресу, за якою направлено переказ, та прізвище отримувача цього переказу ( а.с. 67, 68).

Таким чином, висновок суду першої інстанції в цій частині не заснований на належних доказах, а так як інших доказів суду не надано, суд безпідставно відмовив позивачу в цій частині вимог. При цьому колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що жодних доказів з цього питання не надано і суду апеляційної інстанції.

Як вбачається з отриманих апеляційним судом з Управління Пенсійного фонду України в Роздільнянському районі Одеської області звітів роботодавця ОСОБА_2, весь період роботи з 05 лютого 2008 року по квітень 2010 року ОСОБА_1 нараховувалася лише заробітна плата, з якої утримувалися обов»язкові платежі. Відомості про нарахування відпускних відсутні, тобто такі нарахування не проводилися.

Виходячи з вищевказаного компенсація за невикористані відпустки повинна бути стягнена за весь період роботи, тобто з 05 лютого 2008 року по 30 квітня 2010 року.

Розмір компенсації за невикористані відпустки повинен розраховуватися у відповідності з підпунктом а) пункту 1, пунктом 2 та пунктом 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (з послідуючими змінами), тобто обчислення середньої заробітної плати для виплати вказаної компенсації повинно проводитися виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передували місяцю виплати компенсації за невикористанні відпустки, а в даному випадку - місяцю звільнення з роботи.

Так як позивач звільнена з 30 квітня 2010 року, то до розрахунку компенсації слід брати заробітну плату за останні 12 місяців до звільнення.

Разом з тим, всупереч вищевказаним правилам відповідач розрахував компенсацію за невикористані дні відпустки за період роботи з 05 лютого 2008 року по 05 лютого 2010 року, з яким погодився суд першої інстанції, не з заробітної плати за останні 12 місяців перед звільненням, а взяв до розрахунку заробітну плату окремо за кожен рік, за який не була використана відпустка, в зв»язку з чим розмір компенсації вирахуваний неправильно і в цій частині рішення суду не є законним.

Відповідно до звітів ОСОБА_2 та даних Пенсійного фонду, загальна сума заробітної плати позивача за останніх 12 місяців роботи склала - 8545 грн. (118-144).

Згідно п.7 Порядку обчислення середньої заробітної плати розмір компенсації обчислюється шляхом ділення сумарної заробітної плати за 12 місяців на число календарних днів за рік та одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Трудовим договором від 05 лютого 2008 року передбачена тривалість щорічної відпустки ОСОБА_1 24 календарних дні (а.с.6). Таким чином, за період роботи з 05 лютого 2008 року по 30 квітня 2010 року позивач не використала 53 календарні дні відпустки.

Звідси, сума компенсації за невикористані дні відпустки за весь період роботи складає 1240 грн. 73 коп. ( 8545 : 365 х 53), яка підлягає стягненню на користь позивача.

При цьому колегія суддів не погоджується з тим розрахунком компенсації, який надала позивач, оскільки остання виходила з розміру заробітної плати 1800 грн., але доказів отримання нею такої заробітної плати судам не надано. Твердження позивача в цій частині є голослівним.

Відмову в задоволенні вимог про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд мотивував тим, що позивач пропустила строк звернення до суду, передбачений ст. 233 КЗпП України, та що вона не заявила клопотання про поновлення цього строку.

Однак з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він не заснований на законі і суперечить обставинам справи та доказам у справі.

Статтею 233 КЗпП України у справах про звільнення встановлено місячний строк для звернення до суду, який обчислюється з дня вручення копії наказу або з дня видачі трудової книжки.

Оскільки згідно з до вимогами закону трудова книжка зберігалася у позивача, то строк в даному випадку повинен обчислюватися з дня вручення позивачу копії розпорядження про її звільнення.

Однак в матеріалах справи відсутні докази вручення ОСОБА_1 копії розпорядження про її звільнення. Крім того, обидві сторони підтвердили, що ОСОБА_1 копія розпорядження не вручалася. Посилання відповідача на вручення копії розпорядження батькові ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, оскільки в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо цієї обставини, не надані такі докази і суду апеляційної інстанції. На думку колегії суддів, акт про те, що копія розпорядження передана батькові ОСОБА_1, який утримується в матеріалах справи, не є належним доказом, оскільки відсутня дата його складання, відсутній підпис батька ОСОБА_1 - ОСОБА_4 про отримання розпорядження, а крім того, він складений заінтересованими особами: відповідачем ОСОБА_5 та його підлеглими ОСОБА_6 і ОСОБА_7 (а.с. 25, 49).

Таким чином, суд дійшов помилкового висновку про пропущення ОСОБА_1 строку для звернення до суду.

Стосовно законності звільнення ОСОБА_1 з роботи колегія суддів приходить до наступного висновку.

Між сторонами був укладений безстроковий трудовий договір в передбаченому законом порядку. Правовідносини між сторонами регулюються нормами КЗпП України.

Розпорядженням № 14 від 30 квітня 2010 року ОСОБА_1 звільнена з 30 квітня 2010 року за невихід на роботу без поважних причин за ч.4 ст.40 КЗпП України (а.с. 48). Разом з тим, в розпорядженні про звільнення не зазначено, за які саме дні невиходу на роботу позивач звільнена.

Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз»яснив, що у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з»ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40 і п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

За підставою ч.2 ст. 40 КЗпП України працівник може бути звільнений за вчинення прогулу без поважних причин. В даному випадку позивач в зв»язку з тяжкою онкологічною хворобою спочатку знаходилася в умовах стаціонару на обстеженні та підготовці до оперативного втручання, птім їй була проведена операції та після операційне стаціонарне лікування, що підтверджено довідками Київського міського онкологічного центру та листками непрацездатності, отримання яких від ОСОБА_1 підтверджено розпискою ОСОБА_3 та й не заперечувалося відповідачем (а.с. 16, 59,60). За таких обставин, причини відсутності позивача на роботі не можуть бути визнані неповажними.

Крім того, при звільненні позивача відповідачем порушено порядок та правила звільнення працівника з ініціативи роботодавця. ОСОБА_1 звільнена з ініціативи власника в порушення вимог ч.2 ст. 40 КЗпП України в період тимчасової непрацездатності, а також звільнення проведено без дотримання вимог ст. 149 КЗпП України, оскільки перед звільненням від ОСОБА_1 не витребувано пояснення з приводу відсутності на роботі.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення на роботі є обгрунтованими.

В зв»язку з незаконним звільненням на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу. Однак позов в цій частині підлягає частковому задоволенню, оскільки позивач до розрахунку брала заробітну плату в розмірі 1800 грн. в місяць, але такий розмір заробітної плати не підтверджений жодним доказом, про що зазначалося вище. Розмір заробітної плати підтверджується даними Пенсійного фонду, звітами відповідача до цієї установи та довідками відповідача ( а.с.69-71, 117-145).

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинен проводитися за правилами, визначеними вищевказаним Порядком обчислення середньої заробітної плати ( пп. з п.1, п.2, п.8).

Згідно з п.2 Порядку середня заробітна плата обчислюється з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов»язана відповідна виплата. В даному випадку звільненню передували лютий та березень 2010 року, заробітна плата в яких за даними Пенсійного фонду та довідок відповідача склала відповідно 869 грн. та 884 грн., а всього 1753 грн. (а.с.118-144).Середньоденна заробітна плата, розрахована за п.8 Порядку за цей період склала 29 грн.71 коп. (1753 : 59 дн.). Вимушений прогул з 30 квітня 2010 року по день ухвалення рішення 22 липня 2011 року склав 14 місяців 23 дні. Звідси середній заробіток за час вимушеного прогулу складе 12 954 грн. 33 коп. ( 29.71 х 14 міс. 23 дн.).

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, якщо ці порушення призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Заявляючи вимоги про стягнення моральної шкоди позивач посилалася на те, що в зв»язку з незаконним звільненням, яке потягнуло ще й відмову в оплаті листків непрацездатності, вона позбавлена засобів для існування, для придбання необхідних медикаментів та підтримання свого здоров»я, що викликало стрес та завдало їй моральних страждань.

Колегія суддів вважає доводи позивача обгрунтованими, а вимоги - доведеними. Враховуючи, що позивач перенесла тяжку хворобу і своєчасно ( на другий день після закриття лікарняного) з»явилася на роботу, де їй було відмовлено в оплаті лікарняних та повідомлено про звільнення за прогули, а враховуючи також ті обставини, що заробітна плата була єдиним джерелом доходів ОСОБА_1, та беручи до уваги тяжкість хвороби, безумовну необхідність подальшого лікування, колегія суддів вважає безперечним та доведеним, що в зв»язку з грубим порушенням трудових прав ОСОБА_1 пережила стрес та моральні страждання, а незаконне позбавлення її джерела доходів вимагає від неї додаткових зусиль для організації життя. При визначені розміру відшкодування, колегія суддів вважає, що відшкодування в розмірі 2000 грн. в повній мірі відповідатиме засадам розумності, виваженості та справедливості.

З огляду на зазначене, враховуючи, що судом допущена неповнота з»ясування обставин, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення спору, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав згідно з п.п. 1-4 ч.1 ст. 309 ЦПК України для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог в межах вищевикладеного.

При цьому середній заробіток та компенсація за невикористані відпустки стягуються без утримання податків та обов»язкових платежів, оскільки відрахування та утримання таких платежів не входить до компетенції суду, а має бути здійснена при виконанні рішення суду.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати позивача по оплаті юридичної допомоги адвоката за квитанцією № 4209 від 22 червня 2011 року в розмірі 350 грн. (а.с.62).

Також згідно з ч.3 ст. 88 ЦПК України та пп.1 п.1 ст.2 Закону України «Про судовий збір» з відповідача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 214 грн. 60 коп. в дохід держави.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309 , 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 22 липня 2011 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 продавцем магазину Продуктів харчування та повсякденного попиту згідно з безстроковим трудовим договором № 15190800033 від 05 лютого 2008 року, укладеним ОСОБА_1 з ОСОБА_2 та зареєстрованим Роздільнянським районним центром зайнятості Одеської області 12 лютого 2008 року за № 15190800033.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2010 року по 22 липня 2011 року в сумі 12954 грн.33 коп. та компенсацію за невикористану відпустку з 05 лютого 2008 року по 30 квітня 2010 року в сумі 1240 грн. 73 коп., а всього 14195 грн.06 коп. без утримання податків та інших обов»язкових платежів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 2000 грн. та витрати на оплату юридичної допомоги 350 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір 214 грн. 60 коп. в дохід держави ( банківські реквізити: Отримувач ГУ ДКУ в Одеській області, Код ЄДРПОУ 23213460, Р\рахунок 31216206700007, МФО 828011, Банк отримувача : ГУ ДКУ в Одеській області, призначення платежу: Судовий збір, Код 02892913, Пункт 1 КБК 22030001).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуюча Миза Л.М.

Судді Процик М.В.

Заїкін А.П.