Ухвала суду № 23938321, 23.04.2012, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Толстолуцька М.М.

Суддя-доповідач - Ханова Р.Ф.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2012 року справа №2а/0570/185/2012 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді: Ханової Р.Ф.

суддів: Яманко В.Г.

Яковенка М.М.

при секретарі судового засідання:

Левченко Г.О.

за участю представників:

від позивача: Тищенко М.А. - голова правління

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

управління Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька

на постанову Донецького окружного адміністративного суду

від 13 березня 2012 року (повний текст складений 19 березня 2012 року)

по адміністративній справі № 2а/0570/185/2012 (суддя Толстолуцька М.М.)

за позовом Кредитної спілки «Схід»

до

управління Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька

про

визнання нечинним рішення № 1063/02-62/1-25607298 від 18 липня 2011 року, -

ВСТАНОВИВ :

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року адміністративний позов Кредитної спілки «Схід» до Управління Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі міста Донецька, внаслідок чого з мотивів протиправності прийняття визнане нечинним рішення Управління Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька № 1063/02-62/1-25607298 від 18 листопада 2011 року «Про застосування фінансових санкцій за несплату, неповну або несвоєчасну сплату авансових платежів із страхових внесків в розмірі 1377, 23 грн.».

Ухвалюючи рішення у справі суд першої інстанції виходив з того, що норми на підставі яких застосовані штрафні (фінансові) санкції на момент прийняття спірного рішення втратили чинність та недоведеності складу правопорушення невідь за приписами раніше існуючих норм покладених в основу застосування санкцій.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову (арк. справи 112-115).

Апеляційний розгляд справи здійснювався із застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідно до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, встановила наступне.

Відповідачем прийняте спірне рішення яке є правовим актом індивідуальної дії, визнання недійсними якого здійснюється за правилами КАС України відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17 КАС України (арк. справи 9).

Зазначене рішення, як спосіб реалізації владних управлінських функцій прийняті начальником управління на підставі пункту 7 частини 9 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-4. Наведену частину дев'яту статті 106 виключено на підставі Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-17 від 8 липня 2010 року, з 1 січня 2011 року (розділ 8 «Прикінцеві та Перехідні положення»). Таким чином, відповідачем на момент застосування фінансових санкцій та нарахування пені застосована неіснуюча норма Закону, що доводить безпідставність прийняття спірного рішення відповідно до пункту 1 частини 3 статті 2 КАС України.

Даючи оцінку спірним відносинам у цій частині, необхідно виходити з позиції Конституційного Суду України наведеній у пункті 2 мотивувальної частини рішення у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року № 1-7/99, викладеної стосовно дії загально - правового принципу норми права у часі. Позиція Конституційного Суду України за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як зазначено абзацом першим даного Рішення в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

Виходячи з аналізу норми покладеної в основу застосування санкцій та нарахування пені вона діяла з 1 січня 2004 року до 1 січня 2011 року, саме цей проміжок часу норма визначала склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Як зазначено абзацом четвертим вказаного Рішення, відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу.

Відповідно до пункту 22 статті 99 Конституції України виключно законами України визначаються зокрема діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. Зазначені норми найшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення у Рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001, у справі №1-22/2001(справа про відповідальність юридичних осіб). Абзацом сьомим мотивувальної частини даного Рішення передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом п'ятим мотивувальної частини зазначеного Рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

На момент прийняття спірних рішень норм, які встановлюють відповідальність за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, не існувало. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зокрема органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями принципу законності викладених пунктом 1 частини першої статті 9 КАС України.

З огляду на зазначене, відповідач помилково застосував норми матеріального закону, що були чинними на момент вчинення позивачем, як страхувальником правопорушення, без врахування того, що ця сама норма передбачає не тільки засади юридичної (адміністративної) відповідальності, алей саму відповідальність за правопорушення. На момент притягнення до відповідальності норм, тобто підстав для відповідальності не існувало, що доводить протиправність (незаконність) спірних рішень.

Стосовно складу правопорушення колегія суддів зазначає, що з урахуванням документів, досліджених судом першої інстанції, правильно та повно встановлені обставини у справі. Об'єкт застосування штрафу відсутній.

З огляду на зазначене відповідач не довів склад правопорушення, за які ним застосовані штрафні (фінансові) санкції, безпідставно застосував відповідальність до позивача не передбачену законом.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції надана правильна правова оцінка спірним правовідносинам та постанова прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 24, 160, 167, 184, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ворошиловському районі м. Донецька на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року у справі № 2а/0570/185/2012 - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2012 року у справі № 2а/0570/185/2012 - залишити без змін.

Вступна та резолютивна частини ухвали постановлені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 23 квітня 2012 року. Ухвала у повному обсязі складена у нарадчій кімнаті 23 квітня 2012 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Р.Ф. Ханова

Судді: В.Г. Яманко

М.М. Яковенко