Постанова № 23924831, 27.04.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.1.5

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 квітня 2012 року Справа № 2а/1270/658/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого -судді: Матвєєвої В.В.

при секретарі: Захаровій Ю.О.

за участю сторін:

представника позивача -

ДПІ в Артемівському районі м. Луганська: ОСОБА_1 (довіреність № 454/9-10-000 від 19.03.2012, дійсна до 31.12.2012),

представника відповідача - ТОВ «Лукра»: ОСОБА_2 (довіреність № 1

від 12.12.2011, дійсна до 12.12.2014)

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби до товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра» про стягнення коштів, одержаних за нікчемним правочином, -

ВСТАНОВИВ:

17 січня 2012 року позивач Державна податкова інспекція в Артемівському районі міста Луганська звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра», яким просив стягнути з відповідача в доход держави кошти в розмірі 795 120,00грн., перерахованих товариству з обмеженою відповідальністю «Темір» за нікчемною угодою від 29.12.11 №29/1 про придбання матеріалів для виробництва лакофарбових виробів.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ДПІ в Артемівському районі було проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Лукра» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Компанія «Темір», за результатами якої складено акт від 19.07.11 №325/23-20/30996264.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «Лукра» (покупець) та ТОВ «Компанія «Темір» укладено договір від 29.12.2010 №29/1 про придбання лакофарбових матеріалів, поставка товарів за умовами угоди покладалась на ТОВ «Компанія «Темір».

По взаємовідносинам із виконання вказаного договору відповідачем було сформовано податковий кредит на суму 132 520грн. В обґрунтування правомірності формування зазначеного податкового кредиту відповідачем були надані податкові накладні та видаткові накладні, докази про сплату грошових коштів у безготівковій формі з рахунку ТОВ «Лукра» на рахунок контрагента, інших документів, які б підтверджували факт здійснення господарської операції з придбання матеріалів для виготовлення лакофарбових виробів надано не було.

Крім того позивач зазначив, що відмітки про використання довіреностей, по яким отримувався товар, не співпадають по номеру та даті з видатковими накладними, записи у журналі обліку виданих накладних містять підчистки та виправлення.

Позивач вважає, що матеріали, які отримував відповідач по договору від 29.12.2010 №29/1 (двоокис титану, лак, аеросил, уайт-спірит, барабан) віднесені до третього класу небезпечних речовин, а тому відповідно до Наказу Міністерства внутрішніх справ України № 822 від 26.07.04 «Про затвердження Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів» єдиним документом, що підтверджує факт перевезення матеріалів для виготовлення лакофарбової продукції та отримання їх позивачем повинна бути товаротранспортна накладна форми 1 - ТН.

Позивач також зазначив, що ним було отримано акт камеральної перевірки, проведеної Ленінською МДПІ від 29.07.11 №1440/16/24194546 ТОВ «Компанія «Темір», згідно до якого зазначене підприємство за зазначеною податковою адресою не знаходиться, до ЄДРПОУ внесено запис про відсутність за місцезнаходженням, свідоцтво платника податку на додану вартість анульовано 20.07.11.

З огляду на наведене позивач вважає, що відповідач не надав первинні документи у підтвердження реальності здійснення господарських операцій, а тому така господарська операція не відбулася і відповідно у ТОВ «Лукра» не виникло права на податковий кредит, головною метою ТОВ «Лукра» було одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету за відсутності наміру здійснити реальну підприємницьку діяльність.

За таких обставин позивач вважає що угода від 29.12.2010 №29/1 не спричинила настання реальних правових наслідків, є нікчемною, а тому у відповідності до ст. 208 Господарського кодексу України з відповідача повинно бути стягнуто в дохід держави кошти у розмірі 795 120,00грн., перераховані товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Темір» за зазначеною угодою.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві, позов просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, надав письмовий відзив у я кому зазначив що за господарськими договорами, укладеними ТОВ «Лукра» з ТОВ Компанія «Темір» підприємство отримало на підставі видаткових накладних, продукцію, яку використало при виготовленні лакофарбових матеріалів, що реалізовані кінцевому покупцеві. Тобто придбаний товар використано в господарській діяльності з метою його подальшого використання у оподаткованих операціях.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Оскільки надані до матеріалів справи цивільно-правові договори укладені позивачем з його контрагентами не визнані судом недійсними та їх недійсність не встановлена законом, то вони на цей час є чинними. Також надані до матеріалів справи видаткові та податкові накладні відповідають порядку їх складання та видання, в тому числі відповідають нормам ПКУ.

Відповідач також зазначив, що він звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до ТОВ Компанія «Темір» про визнання недійсним договору, укладеного з ним на підставі висновків, вказаних в акті перевірки ТОВ «Лукра». Проте рішенням господарського суду від 06.03.12 у справі №3пд/5014/430/2012 було відмовлено ТОВ «Лукра» у задоволенні позовних вимог за необґрунтованістю. У зв'язку з останнім угода між ТОВ «Лукра» та ТОВ Компанія «Темір» є чинною та повністю відповідає вимогам закону, з огляду на що позовні вимоги ДПІ відповідач вважає необґрунтованими.

Крім того відповідач наголосив, що факт реальності здійснення господарських операцій з отримання ТОВ «Лукра» товарів від ТОВ Компанія «Темір» та сплати їх вартості, підтверджують акти приймання-передачі, податкові накладні, видаткові накладні та платіжні доручення. Факт використання отриманих товарів у господарській діяльності підтверджується актом звірення розрахунків з дилером ТОВ «Лукра» - ТОВ «Азовпродакт».

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, надав пояснення, аналогічні викладеному у запереченнях.

В судовому засіданні встановлено наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Лукра» є юридичною особою та знаходиться на обліку в ДПІ в Артемівському районі у м. Луганську (а.с.55)

У період з 11.07.11 по 12.07.11 позивачем була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Лукра» з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ Компанія «Темір» та ПП «Рубікон-Гранд» за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт №325/23-20/30996264 від 19.07.11 (а.с.6-17).

Відповідно до висновків акту встановлені порушення частин 1,2 статті 228 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим угоди, укладені ТОВ «Лукра» з ПП «Рубікон-Гранд» та ТОВ «Компанія «Темір» позивач вважає такими, що суперечать інтересам держави і суспільства та є нікчемними (а.с.17).

Відповідно до акту перевірки позивачем встановлено, що між відповідачем та ТОВ Компанія «Темір» було укладено договір від 29.12.10 №29/1 про придбання товару - лакофарбових виробів відповідно до накладних та рахунках-фактурах до даного договору. На виконання зазначеного договору ТОВ Компанія «Темір» на користь ТОВ «Лукра» були вписані податкові накладні у квітні 2011 року на загальну суму 795 120грн,00грн., утому числі ПДВ 132520,00грн.

Позивач зробив висновок про нікчемність зазначеного договору на підставі наступного:

- відмітки про використання довіреностей при отриманні товару не співпадають по даті та номеру з видатковими накладними;

- записи в журналі обліку виданих довіреностей у тому числі під №71 містять виправлення та підчистки;

- придбані лакофарбові матеріали не підтверджені сертифікатами якості, або іншими документами, що підтверджують небезпеку придбаної продукції, що є порушенням п. 3 Постанови МОЗ України від 13.12.2002 №41 «Про затвердження методичних вказівок «Гігієнічна регламентація лакофарбових матеріалів, призначених для використання у виробництві»;

- лакофарбові матеріали перевозились без оформлених належним чином товаротранспортних накладних на порушення ст. 20 Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів»;

- в результаті проведення відповідних заходів встановлено що у ТОВ Компанія «Темір» матеріальна база відсутня, відсутні приміщення, устаткування, автотранспортні засоби для доставки товару та надання послуг, відсутні трудові ресурси (а.с. 14-16).

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази прийшов до наступного.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам законодавства, а також моральним засадам суспільства. Нормами зазначеної статті передбачено умови чинності правочинів, а саме: зміст правочину не повинен суперечити цивільному законодавству; правочини можуть укладати лише особи, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, наявність правочину свідчить про єдність внутрішньої волі і волевиявлення суб'єкта, при укладенні правочину обов'язкове дотримання передбаченої законом форми; правочин має бути реальним, тобто спрямованим на настання правових наслідків, що зумовлені ним, відповідність правочину соціальним вимогам.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачена презумпція правомірності правочину, під якою розуміється те, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому не вимагається прямої вказівки на правомірність тих чи інших дій в акті цивільного законодавства. Спростувати презумпцію правомірності правочину можливо лише у випадку, коли недійсність правочину передбачена прямою нормою закону, так само як застосувати наслідки такого правочину можливо лише за санкціями, встановленими законом.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з частиною 1 статті 207 Господарського Кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із ст. 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст.228 ЦК України, правочин, вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемним.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьої, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

За змістом ч.1 ст.208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною умовою наявність умислу на укладення угоди з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Наявність умислу у юридичної особи означає, що підприємство усвідомлювало або повинно було усвідомлювати протиправність складеної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнуло або свідомо допускало настання протиправних наслідків.

Умисел юридичної особи визначається лише як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що вчинила дії, спрямовані на укладення угоди від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленим.

Умисел (намір) юридичної особи на свідоме укладення угоди завідомо суперечної інтересам держави та суспільства визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Податковим органом заявлено позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Лукра» грошових коштів в сумі 795120,00 грн., отриманих за договором від 29.12.10 №29/1, укладеним з ТОВ Компанія «Темір» на користь Державного бюджету. Матеріально-правовими підставами для такого позову податкова інспекція, серед інших, визначила ст.ст. 203, 215, 228 Цивільного кодексу України та статті 207, 208 Господарського кодексу України. При цьому податкова інспекція фактично посилається на існування наміру на вчинення господарського зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише у однієї зі сторін - ТОВ «Лукра».

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.

За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що питання доказування наявності або відсутності умислу особи на вчинення дій, які суперечать інтересам держави або суспільства належить до кримінального судочинства.

При вирішення зазначеної справи суд приймає до уваги наявність постанови про відмову у порушенні кримінальної справи від 11.11.11 на підставі п.2 ст.6 КПК України у відношенні засновника і директора ТОВ «Лукра» Тимошенко Л.І., яка була порушена 27.10.2011 СО ПМ СДПІ у м. Луганську по ч. 3 ст. 212 КК України за заниження податкових зобов'язань за червень 2009 - квітень 2011 року на суму 2 522 473,00грн. (а.с.82). Із зазначеної постанови вбачається можлива спрямованість умислу посадової особи не на укладення господарських угод, які суперечать інтересам держави, тобто є нікчемними, а на настання інших наслідків.

Доказів існування обвинувального приговору у відношенні директора ТОВ «Лукра» позивач суду не надав.

Відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України» умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Таким чином, з урахуванням відсутності обвинувального вироку суду, яким би був підтверджений умисел посадової особи відповідача ТОВ «Лукра» на вчинення правочину який суперечить інтересам держави та суспільства -договору від 29.12.10 №29/1, суд вважає недоведеним наявність умислу у відповідача на укладення такого договору.

Крім того суд зазначає, що як вбачається з договору купівлі-продажу від 29.12.10 №29/1, продавець ТОВ Компанія «Темір» зобов'язався передати, а покупець ТОВ «Лукра» прийняти та оплатити лакофарбові матеріали у кількості та за ціною відповідно до накладних та рахунків-фактур (а.с.5).

На виконання зазначеної угоди у квітні 2011 року були виписані видаткові та податкові накладні на загальну суму 795120,00грн, у тому числі ПДВ 132520,00грн, копії яких були надані відповідачем у судовому засіданні.

Актами приймання-передачі підтверджується факт отримання товару позивачем.

Факт повної сплати за отриманий товар підтверджено платіжними дорученнями за квітень - червень 2011 року.

Актом звірки взаєморозрахунків ТОВ «Лукра» з ТОВ «Азовпродакт» підтверджено використання у виробництві відповідача отриманих лакофарбових матеріалів.

Таким чином, в матеріалах справи наявні документальні підтвердження здійснення господарських правовідносин між ТОВ «Лукра» та ТОВ Компанія «Темір».

Суд також приймає до уваги наявність рішення господарського суду від 06.03.12 у справі №3пд/5014/430/2012 за позовом ТОВ «Лукра» до ТОВ «Компанія «Темір» про визнання договору купівлі продажу № 29/1 від 29.12.2010 недійсним. Зазначеним рішення господарського суду підтверджено дотримання норм ст. 203 ЦК України та фактичного виконання зазначеного договору сторонами (а.с.63-68).

Відповідно п.1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином посилання позивача на нікчемність господарської угоди між ТОВ «Лукра» та ТОВ Компанія «Темір» є лише припущенням, що не ґрунтується на належних доказах.

Суд не приймає до уваги посилання представника позивача на наявність постанови Луганського окружного адміністративного суду у справі №2а-6985/11/1270 за позовом ТОВ «Лукра» до ДПІ у Артемівському районі про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ Компанія «Темір», яким відмовлено у задоволенні позову, оскільки встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Таким чином наявність зазначеного судового рішення не може бути підтвердженням наявності умислу на вчинення правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства і як наслідок не може бути підставою для стягнення в доход держави коштів перерахованих за такою угодою.

Відповідно ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 17, 94, 158, 159, 161-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Державної податкової інспекції в Артемівському районі міста Луганська Луганської області Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лукра» про стягнення в доход держави коштів у розмірі 795 120,00грн., перерахованих товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Темір» за нікчемною угодою від 29.12.2010 №29/1 відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складено та підписано 3 травня 2012 року.

Суддя В.В. Матвєєва