Постанова № 23924296, 02.04.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2012 р. Справа № 2а/0470/897/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіЗахарчук Н. В. при секретаріМосковська О.г. за участю: представника позивача - Тренбач С.А представника відповідача - Товста Н.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ТОВ "Молочна фабрика "Рейнфорд" до Лівобережна МДПІ м. Дніпропетровська про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

11 січня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» (далі - позивач або ТОВ «МФ «Рейнфорд») звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська (далі - відповідач або Лівобережна МДПІ) про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення №0101822301 від 29.07.2011 року, яким було збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1088711, 50 грн. (у т.ч. 909306,00 грн. - основного зобов'язання, 179405,50 грн. - штрафних санкцій).

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що складене за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «МФ «Рейнфорд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2011 р. на підставі акту №2658/23/13472597 від 29.06.2011 року податкове повідомлення-рішення №0101822301 від 29.07.2011 року є протиправним та прийнятим всупереч вимогам чинного законодавства України, у зв'язку із тим, що позивач не допускав порушення Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із змінами і доповненнями та Податкового кодексу України, а отже вважає податкове повідомлення-рішення таким, що підлягає скасуванню.

Представник відповідача надав заперечення проти позову посилаючись на законодавчі підстави своїх дій, а тому просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» (код ЄДРПОУ 13472597) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010 року по 31.03.2011 року.

За результатами перевірки складено Акт №2658/23/13472597 від 29.06.2011 року, яким встановлено порушення ТОВ «МФ «Рейнфорд» п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, п. 198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року, в результаті чого було завищено податковий кредит у загальній сумі 909306,00 грн.(за серпень 2010 року у сумі 269976,00 грн., за вересень 2010 року - 69313,00 грн., за жовтень 2010 року - 288 307,00 грн., за листопад 2010 року - 64485,00 грн., за грудень 2010 - 25537,00 грн., за лютий 2011 року - 237,00 грн.), пп.168.1.1, п.п 168.1.2 п.168.1 ст.168, п.171.1 ст.171 Податкового кодексу України - встановлено несвоєчасне перерахування податку з доходів фізичних осіб до бюджету з заробітної плати за січень 2011 року, абз. б) п.19.2 ст. 19 Закону України №889 в частині не включення даних про виплати доходу самозанятим особам.

На підставі акту перевірки№2658/23/13472597 від 29.06.2011 року Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська було винесено податкове повідомлення-рішення №0101822301 від 29.07.2011 року, яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 1088711, 50 грн. (у т.ч. 909306,00 грн. - основного зобов'язання, 179405,50 грн. - штрафних санкцій).

Позивачем зазначене податкове повідомлення рішення було оскаржено до Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області. Рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про результати розгляду скарги №27080/10/25-008 від 13.09.2011 року податкове повідомлення-рішення №0101822301 від 29.07.2011 залишено без змін, а скаргу платника податків - без задоволення.

ТОВ «МФ «Рейнфорд» було подано повторну скаргу на рішення ДПА у Дніпропетровській області в порядку адміністративного оскарження. Рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області про результати розгляду повторної скарги №6147/6/10-2115 , вх.. №1177 від 05.12.2011 року податкове повідомлення-рішення №0101822301 від 29.07.2011 та рішення ДПА у Дніпропетровській області від 13.09.2011 року - залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Будучі незгідним із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному податковому повідомленню-рішенню, суд виходить із наступного.

В судовому засіданні встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ТОВ «МФ «Рейнфорд» були укладені наступні договори: договір поставки №33 від 12.07.2010 року між ТОВ «Молочна фабрника «Рейнфорд» (Покупець) та ТОВ «НПП «Брат» (Постачальник) на поставку молока незбираного, договір поставки №47 від 20.12.2010 року між ТОВ «Молочна фабрника «Рейнфорд» (Покупець) та ПП «Альянс-СД» (Пстачальник) на поставку молока незбираного.

В якості доказів, Позивачем до суду були надані первинні документи щодо виконання вищевказаних договорів, копії яких залучені до матеріалів справи.

Позивач не погоджується з висновком відповідача, що до порушення ТОВ «МФ «Рейнфорд» ч. 1, 5 ст. 203, п. 1, 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, та вчинені правочини є нікчемними, й в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім ти, що пов'язані з їх недійсністю.

Стаття 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст. 203 ЦК України). Законом встановлена презумпція правомірності правочину. Так, у відповідності з ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не). Отже, основним критерієм для того, аби вважати правочин нікчемним, є його недійсність, встановлена законом, що вимагається (ч. 2 ст.215 ЦК України)

Як свідчать наявні у матеріалах справи первинні документи, зміст укладених ТОВ «МФ «Рейнфорд» договорів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також жодним чином не суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків та набуття сторонами цивільних прав та обов'язків, що обумовлені ними, а саме: продавець/виконавець за договорами передав товар покупцю/виконав роботу та передав її результат покупцю, та отримав за це обумовлену договорами суму, покупець - прийняв товар/роботу та здійснив їх оплату на користь продавця, зобов'язання сторонами виконані в повному обсязі, заборгованість відсутня.

Суд не погоджується з висновком відповідача про наявність ознак нікчемності правочинів в укладених ТОВ «МФ «Рейнфорд» договорах в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України, бо такий висновок зроблений на підставі невірного тлумачення змісту вказаної норми матеріального права.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорюванні правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорюванні правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов'язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним.

Також згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-ХІІ встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

В ході розгляду справи в судовому засіданні представник відповідача не надав суду жодного судового рішення, яке набрали законної сили, за яким правочини, вчинені ТОВ «МФ Рейнфорд» визнані відповідним судом недійсними.

Суд бере до уваги думку Пленуму Верховного суду України, яка викладена у Постанові від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. Також, при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Тобто факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, яких відповідач не навів.

Представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено правомірності своїх висновків щодо нікчемності правочинів, викладених в акті перевірки з урахуванням наданих відповідачу повноважень та у спосіб, що передбачений законодавством України, оскільки податкові органи правом на встановлення нікчемності правочинів не наділені. Дії відповідача щодо викладення висновків, зазначених в акті перевірки про нікчемність правочинів є неправомірними та такими, що вчинені за межами наданих відповідачу функцій та повноважень, передбачених ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст.20 Податкового кодексу України.

Підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно з пп. 7.2.6 п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) згідно 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Підпункт 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Податкового кодексу України, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлює, що до податкового кредиту не відносяться суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з наведених вище та досліджених судом доказів, у позивача наявні всі належним чином оформлені документи, які підтверджують здійснення господарський операцій між ТОВ «МФ «Рейнфорд» та контрагентами - ТОВ «НПП «Брат» та ПП «Альянс-СД», а саме: товарні накладні, ветеринарні свідоцтва, податкові накладні тощо (містяться у матеріалах справи).

Стосовно твердження Відповідача щодо відсутності у Позивача подорожніх листів, які є підтвердженням здійснення поставки товару від постачальника до пункту призначення покупця ТОВ «МФ «Рейнфорд» суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємств.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

З аналізу даної норми, суд доходить висновку, що подорожні листи не є первинним документом в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Позивачем було надано до суду належним чином оформлені накладні (на яких міститься печатка юридичної особи - ТОВ «МФ Рейнфорд»), які підтверджують факт здійснення поставки товару від контрагентів Позивача до ТОВ «МФ «Рейнфорд».

Окрім того, побічним підтвердженням здійснення фактичного постачання молока на територію ТОВ «Молочна фабрика «Рейнфорд» від ПП «Альянс-СД» та ТОВ «НВП «Брат» є витяги з Книг обліку в'їзду-виїзду автотранспорту, які містяться в матеріалах справи.

Також при розгляді справи у судовому засіданні представником позивача надано копію постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2011 року за позовом Приватного підприємства «Альянс-СД» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.07.2011 року позовні вимоги ПП «Альян-СД» задоволено та визнано висновки ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська щодо нікчемності договорів, укладених між ПП «Альянс-СД» та контрагентами протиправними.

Таким чином, суд не погоджується із доводами Відповідача про неможливість віднесення ТОВ «МФ «Рейнфорд» до податкового кредиту суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «НВП «Брат» та ПП «Альянс-СД» за період серпень-грудень 2010 року та лютий 2011 року у сумі 909306,00 грн., оскільки господарські угоди щодо поставки молока з ТОВ «НВП «Брат» та ПП «Альянс-СД» були здійснені з метою реального настання правових наслідків., з метою отримання економічної вигоди.

Відповідачем не доведено обставини, які б свідчили про заниження Позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 909306,00 грн.

Таким чином суд визнає, що податкове повідомлення-рішення №0101822301 від 29.07.2011 року про нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» зобов'язання з податку на додану вартість та штрафних санкцій у розмірі 1088711,50 грн., прийняте Лівобережною міжрайонною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська, суперечить чинному законодавству України і підлягає скасуванню.

За змістом частин 4, 5 ст.11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Таким чином, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для встановлення обставин справи та для ухвалення судового рішення.

Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Приймаючи до уваги викладене та враховуючи надані представниками сторін у судовому засіданні пояснення, а також докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій та висновків, а вимоги та свідчення позивача підтверджені матеріалами справи та поясненнями представників сторін.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» обґрунтовані та підтверджені належними доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст., 158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» до Лівобережної міжрайонної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0101822301 від 29.07.2011 року про донарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Молочна фабрика «Рейнфорд» податкового зобов'язання по сплаті податку на додану вартість у повному обсязі.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Текст постанови у повному обсязі виготовлений 27.03.2012 р.

Суддя Н.В. Захарчук