Ухвала суду № 23923381, 27.03.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2012 р.Справа № 2а-1870/6574/11Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції в м.Суми на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2011р. по справі № 2а-1870/6574/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Суми Технокорм"

до Державної податкової інспекції в м.Суми

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Суми Технокорм» (далі-позивач, ТОВ «Суми Технокорм») звернулось до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в місті Суми (далі відповідач, ДПІ в м. Суми), в якій просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06.04.2011 року за №0000552312/0/26700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» в загальному розмірі 70495,00грн; за №0000562312/0/26703, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в загальному розмірі 61188,00грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2011р. по справі № 2а-1870/6574/11 задоволено зазначений позов. Визнано протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 06.04.2011 року за №0000562312/0/26703, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість в загальному розмірі 61188,00грн. та від 06.04.2011 року за №0000552312/0/26700, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 70495,00грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову суду якою відмовити позивачу в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Представник позивача, у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення судової повістки, яке надійшло до суду.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення судової повістки, яке надійшло до суду.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

У відповідності до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, заперечення, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судовим розглядом, ДПІ в м. Суми проведено планову виїзну перевірку TOB «Суми Технокорм» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009р. по 31.12.2010 року.

За результатами вказаної перевірки від 21.03.2011р., ДПІ в м. Суми було складено відповідний акт перевірки №1763/2312/33813152/31 з викладенням в ньому висновків щодо заниження податкового зобов'язання по податку на прибуток та податку на додану вартість (т.1,а.с.40-59).

На підставі зазначених висновків акту перевірки ДПІ в м. Суми винесено податкові повідомлення - рішення № 0000552312/0/26700, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на прибуток» в загальному розмірі 70495,00 грн. в т.ч. за основним платежем 56396,00грн. та штрафні (фінансові) санкцій 14099,00 грн.; №0000562312/0/26703, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» в загальному розмірі 61188,00 грн. в т.ч. за основним платежем 48950,00грн. та штрафні (фінансові) санкцій 12238,00 грн. (т.1, а. с. 7-8).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з неправомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення рішення про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування через відсутність реального здійснення угоди.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення правових відносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення правових відносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також у звязку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.5. ст. 7 цього ж Закону, встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення правових відносин, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями. Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, порушення якого встановлено відповідачем, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 зазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону передбачено, що до складу валових витрат не належать будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із вказаного випливає, що суму податкового кредиту, позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві в ціні товару, та правомірно відніс витрати по вказаним операціям до складу валових витрат.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту позивачу через відсутність декларування відповідних сум податкових зобовязань його контрагентами, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини. Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обовязки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобовязань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обовязків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обовязок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобовязань його контрагентами.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія вважає, що відповідачем не доведено правомірності прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень .

За таких обставин, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м.Суми залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2011р. по справі № 2а-1870/6574/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бершов Г.Є.Судді(підпис) (підпис) Ральченко І.М. Рєзнікова С.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бершов Г.Є.