Постанова № 23920125, 25.04.2012, Сумський окружний адміністративний суд

КОПІЯ

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 квітня 2012 р. Справа № 2a-1870/1869/12

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кравченка Є.Д.,

за участю секретаря судового засідання - Єреп Ю.В.,

представників позивача - Качан М.О., Кучкової О.В.,

представника відповідача - Іващенка О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу № 2а-1870/1869/12 за позовом Товариства реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) до Державної податкової інспекції в місті Суми про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) (далі - позивач) звернулося до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції в місті Суми (далі - відповідач), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення № 0000621503/0/6655 від 26.01.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 664 098, 91 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 531 279, 13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 132 819, 78 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що податкове повідомлення-рішення від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655 прийняте за результатами перевірки позивача та на підставі акту від 03.01.2012 № 2/15-319/21103448 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Тріз" з питань достовірності визначення податкового кредиту за серпень 2010, вересень 2010, жовтень 2010, листопад 2010, грудень 2010.

Щодо збільшення суми ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет позивач зазначає, що він не погоджується з позицією відповідача стосовно того, що відсутність підтвердження сплати постачальниками товару у ланцюгу постачання податку на додану вартість до державного бюджету позбавляє покупця права на податковий кредит по податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати до бюджету податку на додану вартість постачальниками товару у ланцюгу постачання не впливає на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України "Про податок на додану вартість" не ставив таке право платника податку на додану вартість в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання постачальниками товару своїх податкових зобов'язань та сплати ними сум податків до Державного бюджету.

Законодавством України на покупця товару - платника податку не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту перевіряти дотримання постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Державна податкова інспекція в місті Суми, заперечуючи проти позову, свою позицію обґрунтовує тим, що перевіркою було встановлено, зокрема, порушення позивачем вимог п.п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями, а саме: збільшується сума ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 531 279, 13 грн. за серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року.

Перевіркою правильності визначення податкового кредиту встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту було включено суму ПДВ з контрагентами по операціям не підтвердженим стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Крім того, перевіркою встановлено укладання та виконання цивільно-правових відносин, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту.

Відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) є підставою для створення умов, за яких вищезазначені платники податків не мали намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, що призвело до відображення податкового кредиту та валових витрат, що суперечить моральним засадам суспільства, тобто проведення «безтоварних» операцій без сплати грошових коштів та податків від цих операцій - тим самим нанесення шкоди державі та суспільству.

На думку відповідача, контрагенти позивача в ланцюгу не виконують свої податкові зобов'язання зі сплати податку до бюджету з продажу товару, що дає підстави вважати безтоварність господарських операцій, оскільки сам факт складання податкової та видаткової накладної не є підставою для підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки товарів.

Діюче законодавство ставить у пряму залежність факт включення постачальником товарів (послуг) податкових зобов'язань з відповідним їх декларуванням, з наданням податкової накладної, і відповідно унеможливлює надання податкової накладної покупцю чи отримувачу послуг без включення податкових зобов'язань з боку постачальників.

Таким чином, в разі надання податкової накладної без декларування податкових зобов'язань, даний документ не може вважатися підставою для включення сум до податкового кредиту підприємством-покупцем або отримувачем послуг.

За таких обставин, посадовими особами відповідача було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями, а саме: збільшується сума ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 531 279, 13 грн., в т.ч. за серпень 2010 - 152 029, 53 грн., за вересень 2010 - 112 380, 60 грн., за жовтень 2010 - 59 034, 00 грн., за листопад 2010 - 35 787, 00 грн., за грудень 2010 - 172 048, 00 грн.

Враховуючи викладене, ДПІ в м. Суми вважає, що правочини, вчинені ТОВ «Тріз» та такі, що виконувались протягом перевіряємого періоду з покупцями останнього товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків,а тому є нікчемними, а позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ у розмірі 664 098, 91 грн., в т.ч. за основним платежем 531 279, 13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 132 819, 78 грн., не підлягають задоволенню у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, виходячи з підстав, викладених у запереченнях на адміністративний позов (а.с. 225-228).

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

В судовому засіданні встановлено, що позивач - Товариство реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) зареєстрований як юридична особа, що підтверджується копією виписки з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 17), копією довідки з ЄДРПОУ № 29/12 (а.с. 200) та копією статуту позивача (а.с. 11-16, 201-211).

Посадовою особою відповідача 26.12.2011 була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка з питань достовірності визначення податкового кредиту за серпень - грудень 2010 року, про що складено акт від 03.01.2012 № 2/15-319/21103448 про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Тріз" з питань достовірності визначення податкового кредиту за серпень 2010 року, вересень 2010 року, жовтень 2010 року, листопад 2010 року, грудень 2010 року (а.с. 19-31).

В ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.3 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 із змінами та доповненнями, а саме: збільшується сума ПДВ, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на 531 279, 13 грн., в т.ч. за серпень 2010 - 152 029, 53 грн., за вересень 2010 - 112 380, 60 грн., за жовтень 2010 - 59 034, 00 грн., за листопад 2010 - 35 787, 00 грн., за грудень 2010 - 172 048, 00 грн.

Позивач, не погодившись із висновками перевірки, звернувся до ДПІ в м. Суми із запереченням від 19.01.2012 на висновки акту перевірки (а.с. 32-33). За результатами розгляду заперечення висновки акту документальної невиїзної позапланової перевірки визнані правомірними (а.с. 34-35).

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 664 098, 91 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 531 279, 13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 132 819, 78 грн. (а.с. 10).

Не погодившись із вказаним податковим повідомленням-рішенням позивач оскаржив його до ДПС в Сумській області (а.с. 36-38). За результатами розгляду скарга була залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення - без змін (а.с. 39-41).

Як зазначає в своєму запереченні та підтримує у судовому засіданні відповідач, за результатами автоматизованого співставлення даних податкової звітності з податку на додану вартість по податковим зобов'язанням та податковому кредиту ним встановлено відсутність права у позивача на податковий кредит у зв'язку з взаємовідносинами із наступними контрагентами за відповідні періоди.

За серпень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ «ТРІЗ» на податковий кредит в сумі 152029,53 грн. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ «Орбіта МТР», ТОВ «Будівельна компанія АРТ», ТОВ «Вестербрідж», ТОВ «Вестлайн» поставки товарів у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За вересень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ «ТРІЗ» на податковий кредит в сумі 120140 грн 63 коп. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ «Сенатор Компані», ТОВ «Тантал 1», ТОВ «Орбіта МТР», ТОВ «Укрфінпром 08» поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За жовтень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ «ТРІЗ» на податковий кредит в сумі 59034 грн. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ «Сенатор Компані», ТОВ «Орбіта МТР» поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій , а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За листопад 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ «ТРІЗ» на податковий кредит в сумі 36320 грн. 53 коп. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ «Сенатор Компані» , ТОВ «Орбіта МТР» поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

За грудень 2010 року податковим органом встановлено відсутність права у ТОВ «ТРІЗ» на податковий кредит в сумі 173330 грн. 50 коп. Перевіркою встановлено факт неможливості здійснення ТОВ «Сенатор Компані», ТОВ «Київ-Восток-Сервіс» поставки товарів, у зв'язку з відсутністю транспортних засобів, власних та орендованих складських приміщень необхідних для здійснення господарських операцій, а тому є підстави вважати, що операції носять безтоварний характер.

Досліджуючи під час перевірки реальність угод, укладених позивачем, відповідач не встановив порушень у документуванні позивачем господарських операцій, веденні бухгалтерського та податкового обліку за цими операціями. Проте, встановив, що в зв'язку з тим, що фактичне місцезнаходження контрагентів не встановлено, відсутність основних фондів, транспортних засобів, є підстави вважати, що операції між позивачем та контрагентами носять безтоварний характер, а відповідно відсутність у позивача права на включення сум ПДВ за такими операціями до податкового кредиту.

Однак, суд не погоджується з зазначеними твердженнями відповідача з огляду на наступне.

Виконання господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується видатковими накладними (а.с. 47, 50-52, 56, 102-105, 107-112, 116).

Оплата за поставлений товар підтверджується копіями виписок банку (а.с. 117-125).

В підтвердження факту поставки товару, надання послуг, підприємствами-контрагентами позивача було надано податкові накладні (а.с. 62-67, 71-72, 76-78, 82-87, 92-101).

Із акту перевірки вбачається, що порушень в оформленні податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, перевіряючими під час проведення перевірки не встановлено.

Суд також зазначає, що на підтвердження фактичного здійснення господарської операції з придбання продукції скаржником були надані копії документів щодо складського руху отриманої продукції (а.с. 175-189).

Відповідно до п. 1.7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. А за змістом п. 1.8 вказаного закону бюджетне відшкодування це сума податку, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.п. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Так, п.1.8 ст.1 Закону України „Про податок на додану вартість", містить загальні норми щодо самого поняття „бюджетне відшкодування" та джерела його формування для подальшого використання, а норми ст. 7 вказаного Законну передбачає підстави та порядок одержання платником податку бюджетного відшкодування і не вказує на те, що кошти повертаються платнику податку лише за умови сплати такого податку його контрагентами.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону України „Про податок на додану вартість", не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

З матеріалів справи, а саме акту перевірки, вбачається, що позивач виконав вимоги п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість", сплативши податок на додану вартість в ціні товару, придбаного у безпосередніх постачальників, які, в свою чергу, виконали вимоги п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість"- видали покупцеві, яким є позивач, належним чином оформлені податкові накладні на визначені та сплачені покупцем суми податку.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальні підтвердження розміру свого податного кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентами продавця (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця. Крім того, як вбачається з матеріалів справи податковий орган не довів суду навіть факт несплати податку на додану вартість контрагентами в ланцюгу постачання.

Також, відповідач не заперечує, що позивачем повністю сплачено ПДВ в ціні товарів продавцю.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 ст.7 вищезазначеного Закону не дозволяється включати до складу податкового кредиту будь-які витрати по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними.

Таким чином, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем. Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Досліджуючи під час перевірки реальність угод, укладених позивачем, відповідач не встановив порушень у документуванні позивачем господарських операцій, веденні бухгалтерського та податкового обліку за цими операціями. Проте, встановив, що укладання та виконання цивільно-правових відносин, проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій з надання податкової вигоди покупцям переважно за допомогою контрагентів, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування податкового кредиту, є підстави вважати, що операції між позивачем та його контрагентами носять безтоварний характер, а відповідно відсутність у позивача права на включення сум ПДВ за такими операціями до податкового кредиту.

Із акту перевірки вбачається, що порушень у оформленні податкових накладних, виписаних контрагентами позивача, перевіряючими під час проведення перевірки не встановлено.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав всі вимоги Закону щодо документального оформлення податкового обліку.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо безтоварності правочину, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг виробничого, транспортного і торгівельного обладнання для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ і суму валових витрат.

За таких обставин, суд не приймає до уваги доводи відповідача щодо відсутності у контрагентів позивача основних фондів та виробничих активів і транспортних засобів, оскільки вказані доводи не підтверджені належним чином і не мають правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків або порушення позивачем правил оподаткування.

Доказів відсутності контрагентів позивача за своїм місцезнаходженням у перевіряємий період відповідачем суду не надано.

На підставі зазначеного, суд вважає, що твердження ДПІ в м. Суми про безтоварність укладених позивачем угод, а відповідно відсутність у позивача права на включення сум ПДВ за такими операціями до податкового кредиту суперечить законодавству та спростовується документами, на підставі яких позивачем відображено ці операції у бухгалтерському та податковому обліку.

Таким чином, до розміру податкового кредиту позивачем було включено суми ПДВ, сплачені у складі ціни фактично придбаних послуг, із метою здійснення господарської діяльності.

Відповідачем в акті перевірки, також, визначено, що правочини, оформлені позивачем протягом перевіряемого періоду з покупцями товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (ч.1 ст.208 ГК України).

Положення ст.ст.207, 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 ЦК України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Як вбачається з ч. 2, 1 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 6.11.09р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

З наведених норм законодавства слідує, що висновки про нікчемність правочинів, тим більш визнання правочинів нікчемними відносяться виключно до компетенції судів, а не податкових органів.

Частиною 3 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, наявність у спірних правовідносинах правової підстави, з посиланням на яку суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення чи вчинено діяння, а також обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, позовні вимоги про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655, прийняте Державною податковою інспекцією в м. Суми, є законними і обґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) до Державної податкової інспекції в місті Суми про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в місті Суми від 26.01.2012 № 0000621503/0/6655, яким Товариству реалізації інженерних задач "Тріз" ЛТД (Товариство з обмеженою відповідальністю) збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 664 098, 91 грн., в т.ч. за основним платежем у розмірі 531 279, 13 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 132 819, 78 грн.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії повного тексту постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя (підпис) Є.Д. Кравченко

З оригіналом згідно

Суддя Є.Д. Кравченко

Постанову складено у повному обсязі та підписано 28 квітня 2012 року.