Постанова № 23919582, 27.04.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2012 р. Справа № 2а/0570/3334/2012

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардейської дивізії, 17

час прийняття: 12 год. 00 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Голубової Л.Б.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом Управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі міста Горлівки

Донецької області

до державного підприємства «Шахта «Комсомолець»

про стягнення заборгованості з відшкодування пенсій, виплачених у звязку з

трудовим каліцтвом в сумі 897216,65 гривень

за участю:

представника позивача: не зявились,

від відповідача: не зявились

Управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області (надалі позивач, Управління) звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до державного підприємства «Шахта «Комсомолець» (далі відповідач, підприємство) про стягнення заборгованості з відшкодування пенсій, виплачених у звязку з трудовим каліцтвом в сумі 897216,65 гривень, яка виникла внаслідок невиконання умов мирової угоди, затвердженою ухвалою господарського суду Донецької області від 04 березня 2003року по справі № 18/236Б.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до мирової угоди та графіку погашення заборгованості боржника перед кредиторами заборгованість відповідача перед Управлінням в сумі 3 927 893,82 гривень повинна бути сплачена у березні 2003 року. Виконуючи вимоги мирової угоди, підприємством було сплачено заборгованість по відшкодуванню пільгових пенсій у сумі 59 604,50 гривень. Управлінням було списано заборгованість із збору на обовязкове державне пенсійне страхування, термін сплати якої не настав у сумі 2 971 072,67 гривень. Залишок з регресних вимог складає 897 216,65 гривень.

У судове засідання представник позивача не зявився, через канцелярію суду 23 квітня 2012 року надав клопотання про розгляд справи без участі представника управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області.

Відповідач, державне підприємство «Шахта «Комсомолець», відповідно до виписки та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрований за адресою, вказаною у позові, проте у встановлені судом строки заперечень та необхідних документів або заяви про визнання позову до канцелярії суду не надав.

Відповідно до частини 8 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру.

Відповідно до частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

На підставі наведеної норми, а також врахувавши клопотання позивача, суд прийшов висновку про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області є субєктом владних повноважень органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього статтею 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011 з наступними змінами та доповненнями.

У відповідності до пункту 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону (крім норм, зазначених в абзаці шостому пункту 1 цього розділу) та Положення про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 01 березня 2001 року № 121/2001 з наступними змінами та доповненнями.

Згідно зі статтею 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011 з наступними змінами та доповненнями, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України.

Пенсійний фонд України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до статті 7 Положення, Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, до яких, зокрема відноситься позивач.

Відповідач державне підприємство «Шахта «Комсомолець», відповідно до виписки та довідки органів статистики з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців зареєстрований, як юридична особа з кодом 35626746 (а.с. 10-11).

Відповідно до умов мирової угоди, затвердженою ухвалою господарського суду Донецької області від 03 березня 2003 року у справі № 18/236 Б та графіком погашення заборгованості державне підприємство «Шахта Комсомолець» має заборгованість перед Управлінням Пенсійного фонду України в місті Єнакієве Донецької області в розмірі 3 927 893,82 гривень, яка повинна бути сплачена у березні 2003 року (а.с. 6-9). Виконуючи вимоги мирової угоди, підприємством було сплачено лише заборгованість по відшкодуванню пільгових пенсій у сумі 59 604,50 гривень.

На підставі Закону України «Про порядок погашення забовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» управлінням було списано заборгованість із збору на обовязкове державне пенсійне страхування, термін сплати якої не настав у сумі 2 971 072,67 гривень. Залишок заборгованості з регресних вимог складає 897 216,65 гривень. Дана заборгованість не сплачена відповідачем та не списана позивачем.

Крім того, суд ухвалою зобовязав позивача надати докази наявності заборгованості відповідача з регресних вимог. Позивачем надано лише акт інвентаризації розрахунків станом на 25 лютого 2002 року, складених представниками позивача та відповідача до укладення мирової угоди (а.с. 35).

Правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у редакції, що діяла на момент укладання мирової угоди та Цивільним кодексом Української РСР, 1963 року у редакції, яка діяла до 01 січня 2004 року.

Частиною 1 статті 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлено, що під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та (або) розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється угодою сторін.

Так, відповідно до ч.2 ст. 35 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обовязковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступної черг.

Наслідки невиконання мирової угоди передбачені статтею 39 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Так, відповідно до частин 5, 6 зазначеної статті мирова угода може бути розірвана за рішенням господарського суду у разі: невиконання боржником умов мирової угоди щодо не менш як третини вимог кредиторів. Розірвання мирової угоди господарським судом щодо окремого кредитора не тягне її розірвання щодо інших кредиторів.

Відповідно до частини 8 зазначеної статті у разі невиконання мирової угоди кредитори можуть пред'явити свої вимоги до боржника в обсязі, передбаченому цією мировою угодою.

Доказів розірвання мирової угоди господарським судом від 04 березня 2003 року позивачем на вимогу суду не надано.

Оскільки строком погашення кредиторських вимог позивача за мировою угодою встановлено березень 2003 року, то правовідносини між сторонами регулюються Цивільним кодексом Української РСР, 1963 року у редакції, яка діяла до 01 січня 2004 року.

Зобовязання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди урегульовані главою 40 Цивільного кодексу РСР.

Так, статтею 440 цього Кодексу передбачено, що шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, у повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Той, хто заподіяв шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з його вини.

Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає відшкодуванню лише у випадках, передбачених законом.

Відповідно до вимог статті 441 цього Кодексу організація повинна відшкодувати шкоду, заподіяну з вини її працівників під час виконання ними своїх трудових (службових) обов'язків.

Згідно із вимогами статті 441 цього Кодексу шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління, відшкодовується на загальних підставах (статті 440 і 441 цього Кодексу), якщо інше не передбачено законом. За шкоду, заподіяну такими діями організаціям, відповідальність настає в порядку, встановленому законом.

Статтею 456 Цивільного кодексу РСР встановлено відповідальність за ушкодження здоров'я і смерть громадянина, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків.

У разі заподіяння громадянину каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, пов'язаних з виконанням ним трудових обов'язків, організація або громадянин, відповідальні за шкоду, зобов'язані відшкодувати потерпілому у повному розмірі втрачений заробіток, а також виплатити потерпілому (членам сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого) одноразову допомогу в установленому законом порядку. При цьому пенсії та інші доходи, одержувані працівником, не враховуються.

В разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Шкода відшкодовується:

1) неповнолітнім дітям - до досягнення шістнадцятирічного віку, а учням - вісімнадцятирічного віку;

2) жінкам, старшим п'ятдесяти п'яти років, і чоловікам, старшим шістдесяти років, - довічно;

3) інвалідам - на строк інвалідності;

4) одному з батьків або подружжя померлого незалежно від віку і працездатності, якщо він не працює і здійснює догляд за дітьми, братами, сестрами або онуками померлого, які не досягли восьми років, - до досягнення ними восьмирічного віку.

Правила відшкодування шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я громадянина, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частині 2 статті 452 Цивільного кодексу РСР особа, яка відшкодувала шкоду, заподіяну з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Згідно із статтею 460 цього Кодексу організація або громадянин, відповідальні за заподіяну шкоду, зобов'язані за регресною вимогою органу державного соціального страхування чи Пенсійного фонду України відшкодувати суми допомоги або пенсій, що виплачені особам, зазначеним у статтях 456 і 457 цього Кодексу.

У випадках зменшення розміру відшкодування шкоди (стаття 454 цього Кодексу) відповідно зменшується і розмір відшкодування за регресною вимогою.

Так, згідно із діючим на той час законодавством, у відповідача виникло зобовязання по відшкодуванню управлінню регресних вимог, повязаних з каліцтвом працівників підприємства.

Однак, суд зауважує, що відповідно до мирової угоди строк погашення зобовязань відповідача перед позивачем березень 2003 року.

Загальний строк позовної давності передбачений статтею 71 вказаного Кодексу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки, тобто, до березня 2006 року.

Прикінцевими та перехідними положеннями Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року передбачено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Разом із тим, частиною 2 статті 1 Цивільного кодексу України передбачено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем мирову угоду з відповідачем не розірвано, трирічний строк давності звернення до суду за захистом порушеного права позивача щодо стягнення регресних вимог сплинув.

Крім того, Положенням про Пенсійний фонд України, нині діючими Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не передбачено права органів Пенсійного фонду України щодо звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з підприємств регресних вимог.

Отже, адміністративний позов управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області не містить обовязкового елементу позову - правової підстави, що тягне за собою відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог.

Відповідно до частини 4 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У позовних вимогах управління Пенсійного фонду України в Микитівському районі міста Горлівки Донецької області до державного підприємства «Шахта «Комсомолець» про стягнення заборгованості з відшкодування пенсій, виплачених у звязку з трудовим каліцтвом в сумі 897 216,65 гривень, яка виникла внаслідок невиконання умов мирової угоди, затвердженою ухвалою господарського суду Донецької області від 04 березня 2003року по справі № 18/236Б - відмовити.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті 27 квітня 2012 року.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голубова Л.Б.