Рішення № 23914211, 28.04.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 220

РІШЕННЯ

Іменем України

28.04.2012Справа №5002-34/901-2011

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України

по Рівненській області

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

третя особа Українське державне підприємство поштового зв'язку "Укрпошта"

в особі Рівненської дирекції УДППЗ "Укрпошта"

про стягнення 36 466,29 грн.

Суддя А.Р. Ейвазова

п р е д с т а в н и к и :

від позивача - не з'явилися;

від відповідача - не з'явилися;

від третьої особи - не з'явилися

Суть спору: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській області (далі РВ ФДМУ по Рівненській області) звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом та просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2:

- збитки у розмірі 10 468,20грн., у зв'язку з неотриманням орендної плати у період з 01.02.2009р. по 09.12.2009р.;

- пеню у сумі 1 171,11грн.;

- неустойку у сумі 24 826грн. за час прострочення повернення об'єкт оренди.

Вимоги позивача мотивовані тим, що відповідач безпідставно користується майном, хоча договір №664-2008 від 26.08.2008р. оренди такого майна, на виконання якого відповідачу передавалось майно, визнано недійсним рішенням господарського суду Рівненської області від 19.02.2009р. у справі №3/1, яке набрало законної сили (т.1 а.с.2-3).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 17.03.2011 р. позовна заява прийнята до розгляду суддею Білоус М.О. та за такою заявою порушено провадження у справі №5002-16/901-2011 (т.1 а.с.1).

Ухвалою господарського суду АР Крим від 12.04.2011 р. до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, залучено Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» в особі Рівненської дирекції УДППЗ «Укрпошта» (далі - УДППЗ "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції) (т.1 а.с. 38-39).

Рішенням господарського суду АР Крим від 30.05.2011р. у задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.76-81).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. вищевказане рішення господарського суду АР Крим від 30.05.2011р. скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків у вигляді недоотриманої орендної плати у сумі 10 468,20грн. та прийнято нове рішення про задоволенні відповідних вимог у цій частині; в частині стягнення пені у розмірі 1 171,11грн. та неустойки за час прострочення повернення об'єкта оренди у сумі 24 826,98грн. у позові відмовлено (т.1 а.с.106-118).

Постановою Вищого господарського суду України від 13.02.2012р. постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.07.2011р. та рішення господарського суду АР Крим від 30.05.2011 р. скасовані, а справу передано на новий розгляд господарському суду АР Крим (т.1 а.с.149-153).

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями справу 28.02.2012р. передано судді господарського суду АР Крим Ейвазовій А.Р із наданням їй №5002-34/901-2011.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 01.03.2012р. справу прийнято до провадження (т.2 а.с.40-41).

Відповідач у справі - ФОП ОСОБА_2 відзиву на позов суду не надав; повноважний представник відповідача в жодне з судових засідань не з'явився; про причини своєї неявки суд не повідомив; про день та час кожного з судових засідань повідомлявся шляхом направлення копій відповідних ухвал на адресу, яка зазначена у Спеціальних витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №13317396 від 15.03.2012р., №13488981 від 03.04.2012р. (т.2 а.с.33-34, 46-47), що підтверджується копіями списків згрупованих поштових відправлень - рекомендованих листів (т.2 а.с.38,44, 69-70). При цьому, на момент прийняття рішення у справі, копія ухвали про призначення справи до розгляду від 01.03.2012р. повернута відділенням зв'язку м. Євпаторія з зазначенням причин не вручення відповідного поштового відправлення - "за закінченням терміну зберігання" (т.2 а.с.51-53).

Третя особа - УДППЗ "Укрпошта" в особі Рівненської дирекції письмового пояснення по суті заявлених вимог не надала; повноважний представник такої особи в судове засідання не з'явився і про причини неявки не повідомив. Відповідна особа повідомлена про час і місце засідання суду шляхом направлення їй копій ухвал, що підтверджується копіями списків згрупованих поштових відправлень - рекомендованих листів, долучених до матеріалів справ(т. 2 а.с.37,45,71-72); копія ухвали про призначення справи до розгляду від 01.03.2012р. отримана третьою особою, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (т.2 а.с.42).

В судове засідання 28.04.2012р. сторони та третя особа не з'явились та до прийняття рішення у ній клопотань про відкладення розгляду справи не подавали.

Зважаючи на вказані обставини, а також враховуючи те, що строк вирішення спору у даній справі, встановлений ст.69 ГПК України, вичерпано (справа передана 28.02.2012р.,отже. останній день строку 28.04.2012р.), а клопотань про його продовження сторонами до прийняття рішення у справі не подано, а також враховуючи, що заявлені вимоги підтримані представником позивача в судовому засіданні 19.04.2012р., суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників сторін та третьої особи за наявними у справі документами і матеріалами.

Дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Між РВ ФДМУ по Рівненській області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 26.08.2008 р. укладено договір оренди державного майна № 664-2008. (т. 1 а.с. 5-6, далі-договір).

За умовами договору, позивач (орендодавець) взяв на себе зобов'язання передати у строкове платне користування державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлові приміщення площею 55,3 кв.м. на 1 поверсі гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_1, що перебувають на балансі РД УППЗ «Укрпошта»; відповідач - сплачувати орендну плату за користування відповідним об'єктом, нести витрати, пов'язані з утриманням майна.

Вартість об'єкта оренди визначена згідно зі звітом про оцінку і складає за незалежною оцінкою станом на 30.06.2008р. - 218 450 грн. (п.1.1 договору).

Факт передачі позивачем (орендодавцем) та прийняття відповідачем (орендарем) зазначених приміщень підтверджується відповідним актом приймання-передачі майна від 26.08.2008р., який підписано представниками сторін за договором (т.1 а. с. 7).

У подальшому сторонами укладено додаткову угоду до відповідного договору від 01.09.2008р., якою внесені зміни до вказаного договору.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 19.02.2009 р., яке прийнято у справі №3/1за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2. до РВ ФДМУ по Рівненській області, Міністерства транспорту і зв'язку України, Генеральної дирекції УДППЗ "Укрпошта", третя особа - Рівненська дирекція УДППЗ "Укрпошта" про визнання права власності на частку у нерухомому майні та за зустрічним позовом Міністерства транспорту та зв'язку України до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2, РВ ФДМУ по Рівненській області, третя особа - Рівненська дирекція УДППЗ "Укрпошта" про визнання недійними вказаного договору та додаткової угоди до нього, задоволено зустрічний позов, а у задоволені зустрічного позову відмовлено (т.2 а.с.8-12).

Вказаним рішенням визнано недійсними зазначений договір і додаткову угоду від 01.09.2008 р. до такого договору, а також зобов'язано відповідача повернути державне майно, передане за умовами договору оренди від 26.08.2008 р. № 664-2008 (т.1 а.с. 8-12)

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 08.12.2009 р., яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.08.2010р., рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.2009р. у справі №3/1 залишено в силі (т. 1 а.с. 13-16).

Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Рівненського міського управління юстиції 27.01.2011 р. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу господарського суду Рівненської області у справі 3/1, згідно якої боржнику запропоновано добровільно виконати рішення господарського суду Рівненської області від 19.02.2009 р. у справі №3/1 в строк до 03.02.2011р. (т.1 а.с.21).

Постановою від 02.06.2011р. відповідне виконавче провадження закінчено у зв'язку з виконанням (т.2 а.с.62-64).

Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку відшкодувати збитки у зв'язку з неможливістю повернути отримане ним за недійсним договором, що дорівнює розмірі орендної плати, пені за порушення зобов'язання з оплати орендної плати та неустойки за порушення зобов'язання в частині повернення об'єкта оренди.

Заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стверджуючи про наявність у відповідача обов'язку щодо відшкодування збитків у вигляді недоотриманої орендної плати за період з лютого 2009р. по листопад 2009р. позивач у позовній заяві посилався на наявність у відповідача такого обов'язку в силу ст.1166 ЦК України, ст.208 ЦК України та у зв'язку з визнанням відповідного договору недійсним. Отже, позивач не лише посилався на відповідні норми права, які визначають певний обов'язок, але й посилався на матеріально-правовий факт, з наявністю якого пов'язується виникнення відповідного зобов'язання, а саме - факт визнання недійсним вищевказаного договору та додаткової угоди, що також входить до підстав позову.

При цьому, підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу; не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права; посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. (п.3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У додаткових поясненнях від 13.04.2012р. позивач також посилається на наявність у відповідача відповідного обов'язку в силу ст.224 ГК України.

Так, наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним визначені ст.208 ЦК України, відповідно до ч.2 якої, у випадку, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним з інших підстав ніж як таке, що вчинено з метою, суперечною інтересам держави і суспільства, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом.

Також, ст.216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, відповідна норма встановлюють аналогічний обов'язок сторони недійсного правочину, яка одержала виконання, що неможливо повернути, - відшкодувати вартість того, що одержано за недійсним договором (правочином), зміст якого становлять певні зобов'язання.

В силу ч.3 ст.207 ГК України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення; у разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції зазначив про можливість визнання недійсним договору та припинення його дії на майбутнє, зважаючи на те, що фактичне користування майном неможливо повернути.

Для встановлення моменту, з якого відповідний договір визнано недійсним, судом досліджено судові акти, що прийняті у вищевказаній справі №3/1 господарського суду Рівненської області, які є преюдиційними для даної справи в силу ч.2 ст.35 ГПК України, зважаючи на те, що у вказаній справі в якості сторін брали участь особи, які є сторонами у даній справі.

Між тим, у відповідних судових рішеннях, зокрема, рішенні господарського суду Рівненської області від 19.02.2009р. не має посилань на те, що договір оренди державного майна від 26.08.2008р. №664-2008р., що укладений між РВ ФДМУ по Рівненській області та ФОП ОСОБА_2, а також додаткова угода від 01.09.2008р. до цього договору визнані недійсними лише на майбутнє.

При цьому, відповідно до ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Слід зазначити, що відповідна норма, на відміну від ч.3 ст.207 ЦК України, визначає момент недійсності саме правочину (правочин, зокрема, двосторонній (багатосторонній) правочин /ч.2 ст.202 ЦК України/ - договір, може бути підставою для виникнення не одного зобов'язання, сукупність яких становлять зміст такого двостороннього (багатостороннього) правочину), а ч.3 ст.207 ГК України - момент припинення виконання лише окремого зобов'язання, а не всіх зобов'язань за правочином, зокрема, такого, виконання якого можливо припинити лише на майбутнє.

Між тим, момент визнання недійсним правочину не впливає на виникнення обов'язку повернути отримане за таким правочином, оскільки у будь-якому разі сторона має повернути отримане за недійсним правочином, а у випадку неможливості - відшкодувати вартість того, що одержано.

Користування майном неможливо повернути, отже, позивач має право вимагати у відповідності з ст.216 ЦК України, ст.208 ГК України, відшкодувати вартість такого майнового права, і його вартість правомірна визначена рівній розміру орендної плати, яка обрахована ним у відповідності з існуючими на зазначений момент нормами, зокрема: Методикою розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. №786; постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009р. №316 тощо.

За таких обставин, вимоги в частині стягнення 10 468,20грн. в рахунок відшкодування вартості користування майном, а фактично недоотриманої орендної плати є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, посилаючись на ст.785 ЦК України, позивач стверджує про виникнення у відповідача обов'язку сплатити неустойку у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення, а саме за період січень 2010р. по січень 2011р. у розмірі 12 413,49грн.

В цій частині вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.785 ЦК України, на яку позивач посилається мотивуючи заявлені у цій частині вимоги, у разі припинення договору найму, наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено у договорі; невиконання відовідного обов'язку щодо поверення речі, тягне за собою виникнення у наймодавця права вимагати сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користуваня річчю за час прострочення.

Разом з тим, позивач помилково вважає, що відповідна норма підлягає застосуванню до відносин сторін у справі.

Так, частина перша вказаної норми встановлює, що фактом, з яким пов'язано виникнення у наймача обов'язку повернути об'єкт найму (оренди), - є припинення договору найму.

Однак, такого факту під час розгляду спору у даній справі не встановлено, а з'ясовано, що відповідний договір визнано судом недійсним з посиланням на порушення при його укладенні вимог ст. 9 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", отже, недодержання вимог ЦК України, які необхідні для дійсності правочину.

При цьому, як вже вказувалось, суд не визнавав такий договір недійсним на майбутнє; а в силу ст.236 ЦК України, визнаний недійсним судом правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Отже, відповідний договір, який визнаний недійсним, не є підставою для виникнення у його сторін прав та обов'язків, визначених таким договором, зокрема, обов'язку повернути майно з настанням такого факту як припинення відповідного договору, невиконання якого передбачає відповідальність, встановлену ст.785 ЦК України.

Так, як визначено ч. 1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків (тобто не є підставю для виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків), крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а повернути майно відповідач зобов'язаний не в силу умов відповідного договору, а виходячи з наявності у нього як у відповідного державного органу права управляти відповідним майно та неправомірності його перебування у відповідача, вимог чч.2,3 ст.326, ст.1212 ЦК України; невиконання такого обовязку не є підставою для відповідальності, визначеної ст.785 ЦК України, а є підставою для виникнення інших обов'язків, встановлених чинним законодавством.

За таких обставин, у задоволенні вимог щодо стягнення неустойки у розмірі 24 826,98грн. слід відмовити.

Також, не підлягають задоволенню і вимоги щодо стягнення пені у розмірі 1 171,11грн., оскільки відповідні вимоги також ґрунтуються на умовах договору, який є недійсним і не є підставою для виникнення зобов'язань, у т.ч. додаткового (акцесорного) зобов'язання по оплаті пені у випадку прострочення виконання основного зобов'язання - щодо сплати орендної плати.

Судові витрати, відповідно до приписів ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

При визначенні розміру витрат по оплаті позову державним митом та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, суд не брав до уваги норми Закону України «Про судовий збір», який набрав чинності згідно п.1 ст.10 цього Закону, 01.11.2011р., оскільки позовна заява, з якої сплачується мито та витрати, подана до набрання чинності вказаним Законом - 11.03.2011 (здана відділенню зв'язку для відправлення до суду) (т.1 а.с.2,3,22).

Так, обов'язок сплатити мито та відповідні витрати виникає при поданні позову, оскільки відповідний позов на момент його подання вже має бути оплачений митом та на такий момент мають бути сплачені витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

З урахуванням ставки державного мита, яка встановлена п.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (у чинній на момент подання позову редакції), розміру задоволених вимог, з відповідача в доход державного бюджету підлягає стягненню 104,68грн. державного мита.

Крім того, з відповідача в доход державного бюджету, згідно з ст.471 ГПК України (в редакції, чинній на момент подання позову), постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. №1258 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, та їх розмірів» (чинній на момент звернення з позовом), підлягає стягненню 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повний текст рішення складено 03.05.2012р.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до державного бюджету України (на рахунок відділення Державного казначейства в м. Рівне на р/р 31141700002, код одержувача 22586331, банк одержувача - УДК в Рівненській області, МФО 833017, код платежу 22080300) 10 468,20грн. збитків.

3. В частині стягнення 1 171,11грн. пені та 24 826,98грн. неустойки відмовити.

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в доход державного бюджету 104,68грн. державного мита.

5. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 в доход державного бюджету 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Ейвазова А.Р.