Рішення № 23900561, 11.05.2012, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 2-4426/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.03.2012 р. м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Холод Р.С.,

при секретарі: Луньовій С.С.,

за участі представника позивача Грони Д.С., ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Запоріжжя цивільну справу за позовом ТОВ «Соцсфера»до ОСОБА_2 про виселення без надання іншого жилого приміщення та стягнення суми заборгованості, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «СоцСфера»звернулося до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 4203,37 гривень, судових витрат та виселення без надання іншого житлового приміщення, посилаючись на те, з 15.05.2007 року ТОВ «СоцСфера»відповідно договору купівлі-продажу №1544 є власником приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, яке здає в найм громадянам та надає готельні послуги. ОСОБА_2 проживає в кімнаті АДРЕСА_1 вищезазначеного будинку, проте укласти договір найму з позивачем відмовляється, продовжує користуватися кімнатою без правових підстав, чим порушує норми законодавства України. Крім того, вона користується житлово-комунальними послугами, які надає позивач, проте плату за них не вносить. У зв'язку з цим у відповідача виникла заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 4203,37 гривень.

В судовому засіданні представник позивача Грона Д.С. позов підтримав у повному обсязі, просив суд його задовольнити з підстав, викладених у ньому, та додатково суду пояснив, що 20.01.2009 року, 01.11.2009 року та 19.12.2010 року ОСОБА_2 було запропоновано укласти договір найму кімнати, проте вона від цієї пропозиції відмовилась, про що були складені відповідні акти. При цьому відповідач була повідомлена про те, що у випадку не підписання договору найму, ТОВ «СоцСфера»буде вимушене звернутися до суду з позовом про виселення. Вказаними діями ОСОБА_2 порушує право приватної власності ТОВ «СоцСфера»на житлове приміщення, позбавляє його права вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном, отримувати прибуток. Крім того, він зазначив, що відповідач своєю відмовою від укладання договору найму порушує норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», відповідно до підпункту 3 пункту 2 статті 21 якого ТОВ «СоцСфера»повинно підготувати та укласти із споживачем (орендарем житлового приміщення) договір на надання житлово-комунальних послуг, а споживач, в свою чергу, укласти такий договір із постачальником послуг.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 позов не визнали повністю та просили суд відмовити в його задоволенні, зазначивши при цьому, що твердження позивача про надання готельних послуг є необґрунтованим, так як у ТОВ «СоцСфера»як у юридичної особи відсутня така сфера господарської діяльності як надання готельних послуг. Відповідач проживає в кімнаті АДРЕСА_1, з 1997 року постійно, про що свідчить штамп в паспорті про реєстрацію. Також, вони зазначили, що діючим законодавством не передбачено виселення без надання іншого приміщення лише на підставі того, що особа не бажає укладати договір найму. Крім того, законодавством України не передбачено укладання договору найма житла з мешканцями гуртожитку. Акти, надані представником позивача, про відмову в підписанні договору найму не можуть бути визнані судом належним доказом по справі, так як в них відсутні дані про те, коли та в який час відповідач повідомлялась про укладення договору, не зазначені повноваження членів комісії та норми закону, які передбачають складання акту саме такого змісту. Також, вони пояснили суду, що відповідно до ст.ст.1, 19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»забороняється виселення мешканців гуртожитку (громадян, які на законних підставах тривалий час проживають у гуртожитках та не мають іншого житла) без надання їм іншого приміщення. ОСОБА_2 проживає в гуртожитку більше п'яти років та не має власного житла. Крім того, відповідач зазначила, що позивач не укладав з нею ніяких договорів про надання житлово-комунальних послуг, не надав суду доказів того, що розрахунок наявної у неї заборгованості виконано згідно тарифів, затверджених рішенням органів місцевого самоврядування, та не вказав у ньому на яку саме площу була нарахована заборгованість. Також відповідач зазначила, що вона регулярно сплачувала позивачу комунальні платежі.

Суд, вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та її представника, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, аналізуючи і оцінюючі всі надані сторонами докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов є обґрунтованим, та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У червні 1996 року заступнику генерального директора у справах побуту заводу «Комунар»ОСОБА_4 надійшло клопотання від головного лікаря пологового будинку №7 м. Запоріжжя про поселення ОСОБА_5, так як її сім'я є біженцями з Баку, на що останній надав згоду та дав розпорядження на поселення ОСОБА_5 на три місяці.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15.05.2007 року, укладеного між ЗАТ з іноземною інвестицією «Запорізький автомобілебудівний завод»(продавець) та ТОВ «СоцСфера»(покупець), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6 та зареєстрованого у реєстрі за №1544, продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв належний продавцю об'єкт нерухомості - будинок АДРЕСА_1, що підтверджено витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Згідно з п.6.2 договору купівлі-продажу від 15.05.2007 року право власності на нерухоме майно, що є предметом цього договору, виникає у покупця з моменту державної реєстрації цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 з 1997 року проживає за адресою: АДРЕСА_1, і є споживачем житлово-комунальних послуг. Ці факти також були підтверджені відповідачем у судовому засіданні.

Згідно розрахунку суми заборгованості, проведеного директором та головним бухгалтером ТОВ «СоцСфера», ОСОБА_2 має заборгованість за житлово-комунальні послуги за період з квітня 2009 року по травень 2011 року включно в сумі 4203,37 гривень, яку добровільно нею не сплачено.

На підставі наданих відповідачем квитанцій про оплату комунальних послуг №К6/С/152 від 12.12.2011 року, №К6/8/46 від 08.11.2011 року, №К6/8/9 від 08.10.2011 року, №К6/А/10 від 10.09.2011 року, №К6/5/75 від 05.08.2011 року, №К6/7/64 від 07.07.2011 року, №К6/2/11 від 02.03.2011 року, №К6/V/128 від 31.03.2011 року, №К6/Е/189 від 14.06.2011 року, №К6/5/77 від 05.05.2011 року встановлено, що ОСОБА_2 були оплачені надані житлово-комунальні послуги за листопад 2011 року в розмірі 500 гривень, жовтень 2011 року -450 гривень, вересень 2011 року -400 гривень, серпень 2011 року -361 гривня, липень 2011 року -400 гривень, червень 2011 року -500 гривень, лютий 2011 року -500 гривень, березень 2011 року -500 гривень, травень 2011 року -500 гривень, квітень 2011 року -600 гривень.

Разом із тим, за зазначені місяці позивач заборгованість з ОСОБА_2 не намагається стягнути.

Відповідно до проектів: договору найму №219 від 01.01.2009 року, договору найму №336 від 01.11.2009 року, договору найму №189 від 01.01.2011 року, акту від 20.01.2009 року, складеного комісією у складі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про відмову укладання договору найму, акту від 01.11.2009 року, складеного комісією у складі: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, про відмову укладання договору найму №336 від 01.11.2009 року, встановлено що ТОВ «СоцСфера»неодноразово намагалося укласти з ОСОБА_2 договір найму кімнати, але остання від підписання договорів відмовлялась та повідомлення не брала, про що були складені відповідні акти. Згідно акту від 19.12.2010 року комісія у складі ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вручила ОСОБА_2 проект договору найма, але останя від підпису відмовилася.

Згідно наказу №10 від 01.11.2005 року про прийняття по переводу, виданого директором ТОВ «СоцСфера»:

- ОСОБА_7 працювала в.о. завідуючою гуртожитком за адресою: АДРЕСА_1 ТОВ «СоцСфера»,

- ОСОБА_8 та ОСОБА_11 працювали ліфтерами ТОВ «СоцСфера»;

- ОСОБА_10 працювала прибиральницею ТОВ «СоцСфера»;

- ОСОБА_9 працювала горничною ТОВ «СоцСфера»;

- ОСОБА_12 працювала бібліотекарем ТОВ «СоцСфера».

Таким чином, встановлено, що зазначені акти були підписані працівниками ТОВ «СоцСфера», тобто відповідними особами.

ОСОБА_5 не є та ніколи не була працівником ТОВ «СоцСфера». Цей факт був підтверджений відповідачем у судовому засіданні.

На підставі інформації вих.№4809 від 13.03.2012 року, наданої керівником інформаційно-юридичної групи ТОВ «ЗМБТІ», за матеріалами перевірки в автоматизованій системі «Реєстр права власності на нерухоме майно»в зоні обслуговування ЗМБТІ та паперових носіях реєстрації права власності м.Запоріжжя право власності за ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2 (чоловік відповідача), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_4 (дочка відповідача) не зареєстровано. Об'єкт нерухомості літ.А-9 за адресою: АДРЕСА_1, для проведення технічних інвентаризацій з 25.12.1997 року по теперішній час був представлений як гуртожиток.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.132-1 Житлового кодексу України біженцям надаються, у порядку, встановленому законом, жилі приміщення з фондів житла для тимчасового проживання. Жила площа в жилих приміщеннях з фондів житла для тимчасового проживання надається за нормами, встановленими для проживання громадян у гуртожитках.

Згідно ст.9 раніше діючого Закону України «Про біженців»від 24.12.1993 року особа, яка подала заяву про надання статусу біженця, має право на користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення до вирішення питання про надання статусу біженця, але на строк не більше трьох місяців.

Судом встановлено, що у червні 1996 року заступником генерального директора у справах побуту було надано дозвіл на поселення ОСОБА_5 на три місяці, так як її сім'я є біженцями з Баку.

На підставі інформації вих.№4809 від 13.03.2012 року, наданої керівником інформаційно-юридичної групи ТОВ «ЗМБТІ», встановлено, що об'єкт нерухомості літ.А-9 за адресою: АДРЕСА_1, для проведення технічних інвентаризацій з 25.12.1997 року по теперішній час був представлений як гуртожиток.

За змістом ст.6 Житлового кодексу України жилі будинки та жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових приміщень і гуртожитків. Правовий режим гуртожитків врегульовано главою 4 Житлового кодексу України.

Відповідно до ст.ст.127, 128, 129 Житлового кодексу України, Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою Ради Міністрів УРСР №208 від 03.06.1986 року з подальшими змінами та доповненнями, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнанні для цієї мети жилі будинки. Жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету. На підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

За змістом вказаних норм жила площа у гуртожитку надається особам, які перебувають із підприємством у трудових правовідносинах. Судом встановлено, що сторони по справі у трудових правовідносинах не перебувають і не перебували. Надання жилої площі особам, які не працюють на підприємстві, є порушенням діючого законодавства.

Як вбачається з обставин справи, відповідачу у встановленому порядку ордер на вселення у кімнату АДРЕСА_1 гуртожитку не видавався, вона була поселена у червні 1996 року на підставі розпорядження заступника генерального директора у справах побуту лише на три місяці, у зв'язку з чим передбачені законом підстави для проживання ОСОБА_5 у спірній кімнаті гуртожитку відсутні. На час розгляду позову судом, договір найму житлового приміщення між власником приміщення та відповідачем укладений не був.

Відповідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала, або ж для відмови їй у цьому.

Таким чином, тривалість проживання відповідача у гуртожитку та її реєстрація не можуть бути прийняті судом в якості підстав для відмови в задоволенні позову, тому що факт реєстрації засвідчує лише факт проживання відповідача по зазначеній адресі, а не її право на користування житлом.

Доводи відповідача та її представника про те, що відповідно до ст.19 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»забороняється виселення мешканців гуртожитку без надання їм іншого приміщення, не можуть бути прийняті судом до уваги, так як згідно ст.1 вищезазначеного закону цей закон не поширюється на осіб, які мешкають у гуртожитку без законних підстав. Крім того, дія цього Закону не поширюється на гуртожитки, що знаходяться у приватній власності.

Відповідно до ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

На підставі ст.391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 109 Житлового кодексу України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Згідно ст.116 Житлового кодексу України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Тому, враховуючи, що відповідач без жодних правових підстав, за відсутності рішення адміністрації про надання їй жилої площі у гуртожитку, укладеного з позивачем договору найму, спеціального ордеру, що є єдиною підставою для вселення в гуртожиток, самовільно вселилася до гуртожитку і незаконно проживає в ньому по теперішній час та в добровільному порядку виселитися з нього не бажає, в трудових відносинах з позивачем не перебуває, а також те, що вона не надала суду, маючи таку можливість, доказів на підтвердження її законного проживання в даному гуртожитку, тому суд дійшов висновку про необхідність виселити відповідача із займаного нею жилого приміщення кімнати АДРЕСА_1 у гуртожитку, за адресою: АДРЕСА_1, без надання іншого жилого приміщення.

Суд не знаходить підстав для відмови у позові у зв'язку зі спливом строків позовної давності, оскільки вимоги власника про виселення з належного йому житлового приміщення є такими вимогами, коли сам зміст суб'єктивного права, що захищається в суді, виключає дію правил про позовну давність, а тому положення ст.267 Цивільного кодексу України у цьому випадку застосовуватись не можуть.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Права та обов'язки мешканців гуртожитків як споживачів житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про електроенергетику», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року, Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1357 від 26 липня 1999 року, Правилами надання послуг з вивезення побутових відходів, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1070 від 10 грудня 2008 року, та іншими законами та нормативними актами з питань надання окремих видів таких послуг.

Згідно ст.ст.130, 131 Житлового кодексу України порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається законодавством Української РСР. Примірне положення про гуртожитки затверджується Радою Міністрів Української РСР за погодженням з відповідними профспілковими органами.

Відповідно до п.18 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постаново Ради міністрів Української РСР №208 від 03.06.1986 року, громадяни, які проживають у гуртожитку, зобов'язані своєчасно вносити плату за користування жилою площею і за комунальні послуги відповідно до пункту 38 цього Примірного положення.

Відповідно до ст.67 Житлового кодексу України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Згідно п.39 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постаново Ради міністрів Української РСР №208 від 03.06.1986 року, плата за користування жилою площею в гуртожитку і за комунальні послуги вноситься не пізніше десятого числа наступного за оплачуваним місяця.

Як встановлено судом, відповідачем безпідставно, всупереч вимогам законодавства України, орендна плата та плата за житлово-комунальні послуги сплачувалась нерегулярно та не в повному обсязі, у зв'язку з чим згідно з розрахунку наданого позивачем, який суд визнає як належний доказ по справі, за період з квітня 2009 року по травень 2011 року включно утворилась заборгованість в сумі 4203,37 гривень.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). На підставі ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що надані ОСОБА_2 у судовому засіданні платіжні доручення про сплату відповідачем за орендну плату та за комунальні послуги за травень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2009 року, враховані позивачем при розрахунку заборгованості.

Крім того, враховуючи заперечення відповідача щодо неправильного розрахунку заборгованості, суд надавав час (відкладав судове засідання) відповідачу зробити з бухгалтерією ТОВ «СоцСфера»перерахунок, взаєморозрахунок, але ОСОБА_2 цим не скористалася та у подальшому не довела своїх тверджень щодо неправильного розрахунку заборгованості та не надала суду свій контр-розрахунок.

Таким чином, суд приходить до висновку, що внаслідок неправомірних дій відповідача, які виразились в порушенні строків та порядку оплати житлово-комунальних послуг, позивач зазнав збитків, які підлягають відшкодуванню.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що позов є законним та обґрунтованим, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.88 Цивільно-процесуального кодексу України, так як судове рішення ухвалюється у повному обсязі на користь позивача, понесені ним і документально підтверджені судові витрати підлягають стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 67, 109, 116, 128, 129, 130, 131 ЖК УРСР, ст.ст. 267, 317, 319, 321, 391, 526, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «СоцСфера»до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості в розмірі 4203,37 гривень та виселення без надання іншого житлового приміщення -задовольнити повністю.

Виселити ОСОБА_2 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Соцсфера» (69027, м. Запоріжжя, вул. Барикадна, 39, р/р 26007336 в Філії ВАТ «Банк КІПРУ»у м. Запоріжжі, МФО 313407, ЄДРПОУ 33836599) заборгованість за житлово-комунальні послуги у сумі 4203 (чотири тисячі двісті три) гривні 37 (тридцять сім) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Соцсфера» судовий збір у розмірі 51 (п'ятдесят одна) гривня та витрати з оплати інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи у розмірі 120 (сто двадцять) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Запорізької області через Комунарський районний суд м. Запоріжжя.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Комунарського районного суду

м.Запоріжжя Р.С. Холод