Рішення № 23900408, 10.05.2012, Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

Справа № 801/3807/2012

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

"10" травня 2012 р. Бердянський міськрайонний суд Запорізької області

у складі - головуючого - судді Пустовіт З.П.

при секретарі Гоноболіній О.І.,

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача адвоката ОСОБА_2, представника відповідача Устіменка Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного закладу «Оздоровчий табір «Маяк», третя особа ОСОБА_4, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 03 квітня 2012 року звернувся до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до Оздоровчого табору «Маяк»Служби безпеки України, третя особа ОСОБА_4, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ №46 від 21.03.2012 року оздоровчого табору «Маяк»СБ України про його звільнення; поновити його на посаді сторожа оздоровчого табору «Маяк»СБ України з 21 березня 2012 року; стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 21.03.2012 року по 03.04.2012 року у розмірі 1073,00 грн. та понесені витрати на правову допомогу в сумі 2350,00 грн. В обґрунтування позову зазначавё що наказом №72 від 11.05.2010 року він був прийнятий на роботу до відповідача машиністом насосних установок на час оздоровчого сезону. Згідно наказу №117 від 03.06.2010 року він був призначений сторожем. Наказом №27 від 31.01.2012 року йому було оголошено сувору догану за порушення трудової дисципліни, халатне ставлення до своїх посадових обов'язків, з 21.01.2012 року відсторонено від займаної посади та переведено виконувати господарські роботи. 21 березня 2012 року його було звільнено з посади сторожа за ст..40 п.3 КЗпП України ( за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього розпорядку) З даним звільненням він категорично незгодний. Відповідно до наказу т№27 від 20.01.2012 року під час перевірки чергування охоронців було виявлено, що він нібито не робив обхід території та залишив своє робоче місце без поважних причин. Це не відповідає дійсності, оскільки того дня йшов сильний сніг і він розчищав територію, знаходячись на встановленому маршруті. Крім цього в наказі не зазначено періоду часу начебто його відсутності. В наказі про звільнення від 21.03.2012 року №46 зазначалося загальне «за систематичне невиконання своїх посадових обов'язків», проте яких саме, не вказано. Він не оскаржував наказ про порушення трудової дисципліни в силу своєї юридичної необізнаності, а за правовою допомогою звернувся вже після звільнення. Адміністрація табору повністю не розібралася в ситуації, не мало доказів щодо його відсутності на робочому місці, а тому звільнило його незаконно.

У травні 2012 року позивач подав до суду уточнюючу позовну заяву, правильно зазначивши назву відповідача: Державний заклад «Оздоровчий табір «Маяк»та розрахувавши суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 21.03.2012 року по 10.05.2012 року включно, яка за його розрахунками становить 1827,71 грн., яку він просив стягнути з відповідача, залишивши інші позовні вимоги буз змін та обґрунтування позову.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 підтримали позов повністю, оголосивши позовну заяву та просили її задовольнити.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 позов в частині поновлення позивача на роботі та стягненні середнього заробітку в розмірі, розрахованому головним бухгалтером підприємства, що за відрахуванням податків та обов'язкових платежів становить суму, належну до видачі 903,04 грн., визнав повністю. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розрахованому позивачем розмірі 1827,71 грн. заперечував. Вирішення питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 2350 грн. залишив на розсуд суду відповідно до вимог законодавства.

Заслухавши позивача, його представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що наказом №72 від 11.05.2010 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача машиністом насосних установок на час оздоровчого сезону. Згідно наказу №117 від 03.06.2010 року він був призначений сторожем. Наказом №27 від 31.01.2012 року позивачу оголошено сувору догану за порушення трудової дисципліни, халатне ставлення до своїх посадових обов'язків, з 21.01.2012 року відсторонено від займаної посади та переведено виконувати господарські роботи. 21 березня 2012 року позивача було звільнено з посади охоронця за ст..40 п.3 КЗпП України (за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку), що підтверджується копією трудової книжки позивача, копіями наказів №117 від 03.06.2010 року, №27 від 31.01.2012 року, №46 від 21.03.2012 року.

За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 22 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за п.п. 3, 4, 7, 8 ст. 40 п.1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені ст. ст. 147-1 , 148 , 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У силу ст. 10 ЦПК України саме на роботодавцеві лежить обов'язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарних проступків.

Відповідно до ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такий вид стягнення як догана.

Згідно положень ч.1 ст. 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Частиною 2 вказаної статті цього Кодексу встановлено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до ст.149 КЗпП України, до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення та при визначені засобу дисциплінарного стягнення враховувати тяжкість проступку, обставини його вчинення, наслідки порушення трудової дисципліни, попередню роботу працівника.

Згідно із положеннями ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд постановлює ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

В матеріалах справи є заява повноваженого представника відповідача ОСОБА_3 про визнання позову в частині поновлення на роботі ОСОБА_5 та виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яку він підтримав в судовому засіданні.

Суд вважає, що визнання позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, тому вважає можливим прийняти визнання позову відповідачем та задовольнити позов ОСОБА_5 в частині визнання протиправним та скасування наказу №46 від 21 березня 2012 року про його звільнення з роботи за п.3 ст.40 КЗпП України, поновлення його на роботі сторожем в державному закладі «Оздоровчий табір «Маяк»з 21.03.2012 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 22.03.2012 року по 10.05.2012 року включно, виходячи із середньоденного заробітку 34,44 грн. за 32 робочих дні ( в березні -7 днів, в квітні - 20 днів, в травні - 5 днів), що становить суму 1102,08 грн., а з урахуванням нарахованих підприємством утримань в сумі 199,04 грн., до видачі позивачу належить 903,04 грн.

При цьому суд не приймає до уваги розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, наведений позивачем в уточненій позовній заяві, що склало суму 1827,71 грн., оскільки він зроблений неправильно, в порушення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100: середньомісячна (середньоденна) заробітна плата не відповідає наданій відповідачем довідці, бо позивачем прийнято за основу встановлений законодавством мінімальний розмір заробітної плати, а не виплати за останні два місяці перед звільненням, та сума заробітку до стягнення розрахована за кількістю календарних днів, а не робочих, як передбачено законодавством.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 2 та ч. 1 п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 , середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Нарахування виплат, що обчислюється із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані дні протягом двох місяців на число відпрацьованих робочих днів.

Отже, розрахунок середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, наданий суду відповідачем (а.с.78), зроблений у відповідності до вимог законодавства, та становить суму до видачі 903,04 грн., а тому в іншій частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку на суму, що перевищує 903,04 грн., позивачу слід відмовити за безпідставністю.

Щодо стягнення судових витрат на правову допомогу, яка передбачена ст. 84 ЦПК України, суд вважає, що вони підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Статтею 84 ЦПК передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Згідно з п.2 ч.2 ст. 79 ЦПК до судових витрат серед іншого належать і витрати на правову допомогу.

Як видно з долучених квитанцій №1 від 23.03.2012 року та №1 від 03.04.2012 року, адвокат ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 кошти відповідно в сумі 350 грн. за підготовку позовної заяви та в сумі 2000,00 грн. за ведення цивільної справи (а.с.4,5).

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006р. № 590 № «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави», граничний розмір витрат, пов'язаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не можуть перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Отже, винагорода, одержувана адвокатом або фахівцем в галузі права за надання правової допомоги, повинна бути законною за формою і порядком внесення та розумно

обґрунтованою за розміром.

Враховуючи, що справа про поновлення на роботі є досить складною, тому підготовка та написання самої позовної заяви потребує певного часу та обсягу роботи. З урахуванням цих факторів та змісту складених адвокатом документів, суд вважає, що при складанні позовної заяви адвокатом затрачено більше ніж 1 година, тому 350 грн. є сумою меншою ніж 40 % від мінімальної заробітної плати у розмірі 1073 грн. (станом на березень 2012 року) за 1 годину роботи (1073 х 40 : 100 х 1 = 429,20 грн.) Тому суму на правову допомогу в розмірі 350 грн. суд вважає розумно обґрунтованою та підлягаючою стягненню з відповідача, враховуючи, що вона сплачена позивачем до укладення ним договору з адвокатом на представництво його інтересів в суді.

Щодо відшкодування інших 2000,00 грн. на правову допомогу за ведення цивільної справи в суді, то суд не знаходить підстав для їх відшкодування, виходячи з нижче наведеного.

Відповідно до ч.1,2 ст.56 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, яка має право: знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії долучених до справи документів, бути присутнім в судовому засіданні. Особа, яка має право на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка бере участь у справі.

Проте, як вбачається із змісту договору від 19.04.2012 року, укладеного між адвокатом ОСОБА_2 та ОСОБА_1, (а.с.23) позивачем надано адвокату повноваження свого представника, і саме в такому процесуальному статусі згідно з наданими документами та журналами судових засідань ОСОБА_2 брав участь у справі, і кошти в розмірі 2000 грн. за надані послуги у вигляді гонорару отримав як представник.

Представник особи, яка бере участь у справі, за дорученням (договором) має процесуальний статус саме представника цієї особи, що передбачено статтями 26, 42 ЦПК і не може одночасно мати процесуальний статус особи, яка надає правову допомогу. ЦПК не відносить до судових витрат витрати за послуги представника в суді, тому у відшкодуванні витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 2000 грн. позивачу слід відмовити.

Враховуючи, що позивач при зверненні до суду за вирішенням трудового спору звільнений від сплати судового збору, відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України він підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до п.2), п.4 ч.1 ст.367 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, та про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Між тим частиною 2 цієї ж статті передбачено, що суд, ухвалюючи рішення, може допустити негайне його виконання у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1, 2 і 3 частини першої цієї статті.

Враховуючи, що розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу нарахований лише за 32 робочих дні та становить суму до видачі 903,04 грн., суд вважає можливим на підставі ч.2 ст.367 ЦПК України допустити до негайного виконання рішення щодо стягнення всієї суми, замість розміру заробітної плати в межах одного місяця.

Керуючись ст.ст.10,11, 58-60, 62-64, 88, 174, 212-215, 367 ЦПК України, ст. 43 Конституції України , ст.ст.40 п.3, 147-149, 232, 235 КЗпП України, п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Державного закладу «Оздоровчий табір «Маяк», третя особа ОСОБА_4 про поновлення на роботі та стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ Державного закладу «Оздоровчий табір «Маяк»№46 від 21 березня 2012 року про звільнення ОСОБА_1 за п.3 ст.40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) сторожем в Державному закладі «Оздоровчий табір «Маяк» (ідентифікаційний код 20000083, місцезнаходження: м.Бердянськ, вул.. Айвазовського,1) з 21 березня 2012 року.

Стягнути з Державного закладу «Оздоровчий табір «Маяк»на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 22 березня 2012 року по 10 травня 2012 року включно в сумі 903 (дев'ятсот три ) гривні 04 копійки, яка є сумою до видачі з урахуванням утриманих на підприємстві податків та обов'язкових платежів, а також судові витрати на право допомогу в розмірі 350 грн.

У задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат на правову допомогу за ведення цивільної справи в сумі 2000,00 грн. ОСОБА_1 відмовити.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в сумі 903,04 грн. допустити до негайного виконання.

Стягнути з Державного закладу «Оздоровчий табір «Маяк» судовий збір в доход держави в сумі 214 грн. 60 копійок на р/р 31217206700011, отримувач: Бердянське УДКСУ (м.Бердянськ, Бердянський район, 22030001) Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38042560, Банк: Бердянське УДК ГУДКСУ в Запорізькій області, МФО 813015, Призначення платежу: «Судовий збір за позовом ОСОБА_1, Бердянський міськрайонний суд, код ЄДРПОУ суду 37381363».

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: З. П. Пустовіт