Постанова № 23890554, 03.05.2012, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 травня 2012 р. № 2а-11443/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд

у складі: головуючого - судді Сакалоша В.М.,

за участю секретаря судового засідання Семеряк М.І.,

представника позивача Стороженка Г.П., представника відповідача Карпина Я.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логістіктранссервіс»до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Логістіктранссервіс»звернулось до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Залізничному районі м.Львова № 0001282302/15728, № 0001292302/15726 та № 0001302302/15727 від 05.05.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства є безпідставними та необґрунтованими, а відтак податкові повідомлення-рішення відповідача, що були прийняті з урахуванням таких висновків, підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 24.10.2011 року відкрито провадження у справі. Хід розгляду справи відображений в ухвалах суду. Під час судового розгляду, за згодою представника позивача, задоволено клопотання представника відповідача та замінено первинного відповідача Державну податкову інспекцію у Залізничному районі м. Львова належним відповідачем Державною податковою інспекцією у Залізничному районі м. Львова Львівської області Державної податкової служби. В судовому засіданні 03.05.2012 року відповідно до вимог ч.3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав викладених у позові та додаткових поясненнях, просив суд адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Позиція представника відповідача викладене у письмовому запереченні позовних вимог № 9/10-008 від 29.11.2011 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення відповідача, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою адміністрацією у Львівській області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Логістіктранссервіс»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року, результати якої відображені в Акті № 64/23-а/35101990 від 18.04.2011 року. Перевірку проведено на підставі направлень, виданих ДПА у Львівській області та наказу Голови ДПА у Львівській області № 308 від 29.03.2011 року.

За результатами проведеної перевірки ДПА у Львівській області прийшла до висновку, що ТзОВ «Логістіктранссервіс»порушено вимоги:

- п. 4.1.1 п.4.1 ст. 4, п.п.11.3.1 п. 11.3 ст. 11, п. 1.32 ст.1, пп.1.20.5-1 п. 1.20 ст. 1, пп. «б»пп. 1.20.9 п. 1.20 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п. 5.9, п. 5.10 ст. 5, п.5.1, п.п.5.2.1 п. 5.2 ст. 5, пп. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11, пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5, пп. 5.6.2 п. 5.6. ст. 5, пп. 5.2.5 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», зокрема занижено ТзОВ «Логістіктранссервіс»податок на прибуток підприємств в сумі 1 541 084 грн.;

- п. 4.1, п. 4.3 ст.4, пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», зокрема занижено податок на додану вартість в сумі 451 707 грн., завищено відємне значення рядка 26 декларації з податку на додану вартість в сумі 22 639 грн., завищено значення рядка 21 (позитивне відємне значення) декларації з податку на додану вартість в сумі 726 552 грн.;

- п. 3.1.1 п. 3.1, п. 7.1 ст. 7, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. «а»п. 17.2. ст. 17, пп. «а»п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підставі висновків зазначеного Акту перевірки, 05.05.2011 року ДПІ у Залізничному районі м. Львова прийняті податкові повідомлення-рішення № 0001302302/15727, яким позивачу зменшено розмір відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 22 639 грн., № 0001282302/15728, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на прибуток в сумі 1 926 356,25 грн., та № 0001292302/15726, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання за платежем податок на додану вартість в сумі 564 633,75 грн.

Позивач не погодився із вказаними вище податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх в адміністративному порядку, а в подальшому до суду.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховував наступні обставини справи та норми діючого на момент виникнення спірних правовідносин законодавства.

Щодо заниження ТзОВ «Логістіктранссервіс»валового доходу за 3 квартали 2010 року в сумі 6 449 957,67 грн., заниження суми балансової вартості запасів за 3 квартали 2010 року в сумі 2 603 483 грн., заниження суми коригування валового доходу за 3 квартали 2010 року в сумі 172 249,33 грн., а також заниження валових витрат за 3 квартали 2010 року в сумі 7 725 196,80 грн., судом встановлено наступне.

Декларація з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2010 року подана ТзОВ «Логістіктранссервіс»до органу ДПС 28.02.2011 року з показниками податку на прибуток лише за І півріччя 2010 року.

В обґрунтування своєї позиції, позивач посилається на відсутність первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку за 3 квартали 2010 року, у звязку з вилученням оригіналів таких документів на підставі постанови слідчого СВ ПМ ДПІ у м. Львові Переймибіди П.Б. 01.10.2010 року. Враховуючи викладене, до декларації з податку на прибуток підприємств за 3 квартали 2010 року не включено показники господарської діяльності за ІІІ квартал 2010 року.

Під час перевірки первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку ТзОВ «Логістіктранссервіс»за 3 квартали 2010 року податковим органом встановлено, що загальний обсяг продажу автомобілів без ПДВ за 9 місяців 2010 року становить 14 432 625 грн. (без коригувань на повернення товару), відповідно дану суму ТзОВ «Логістіктранссервіс»необхідно було включити у рядок 01.1 Декларацій «доходи від продажу товарів (робіт, послуг)»в декларації за 3 квартали 2010 року, однак в даний рядок сформовано в сумі 7 982 667грн., як наслідок різниця становить 6 449 958грн.

За 3 квартали 2010 року приріст балансової вартості запасів становив 3 712 620,03 грн., відповідно таку суму необхідно було включити у рядок 01.2 Декларацій «приріст балансової вартості запасів»в декларації за 3 квартали 2010 року, однак даний рядок сформовано в сумі 1 109 137 грн., як наслідок різниця становить 2 603 483 грн.

З аналогічних підстав, позивачем включено у рядок 02.1 «зміна суми компенсації вартості товарів (робіт, послуг)»декларації по податку на прибуток за 3 квартали 2010 року суму 912 084 грн., хоча аналізом первинних бухгалтерських документів за 3 квартали 2010 року встановлено, що обсяг коригування на повернення автомобілів без ПДВ становить 1 084 333,33 грн. Таким чином, різниця становить 172 249,33 грн.

Враховуючи показники податкової декларації з податку на прибуток позивача за 3 квартали 2010 року, при перевірці первинних документів та регістрів бухгалтерського обліку за 3 квартали 2010 року, податковим органом встановлено, що сума витрат на придбання автомобілів та без ПДВ за 9 місяців 2010 року становить 13 799 802 грн., відповідно, дану суму ТзОВ «Логістіктранссервіс»необхідно було включити у рядок 04.1 Декларації «витрати на придбання товарів (послуг), крім визначених у 04.11»за 3 квартали 2010 року, однак даний рядок сформовано в сумі 6 074 605 грн. Різниця становить 7 725 196,80 грн.

З аналогічних підстав ТзОВ «Логістіктранссервіс»занижено валові витрати за 3 квартали 2010 року в сумі 912 496 грн. , зокрема валові витрати на оплату праці, страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування, оплату мита, акцизу, податку з власників транспортних засобів, комунального податку, витрат на банківське обслуговування.

Станом на 2010 рік спірні правовідносини регулювались Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств № 334/94-ВР від 28.12.1994 року, в редакції від 22.05.1997 року за № 283/97-ВР (далі Закон).

Відповідно до вимог п. 4.1 ст. 4 Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами.

Валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону). (пп. 4.1.1 п. 4.1 Закону).

Згідно із пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності (п.5.1 ст. 5 Закону).

Як вбачається з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

При цьому, відповідно до пп. 1.2.1 п. 1.2 ст. 1 Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що підприємство зобовязано було відобразити у податковій звітності дані про формування валового доходу та валових витрат в повному обсязі. Не відображення показників загального доходу, отриманого від продажу товару (автомобілів), витрат, понесених підприємством, призводить надання недостовірної інформації органам державної податкової служби, ухилення від сплати податків у відповідному обсязі.

Посилання позивача на відсутність первинних документів, необхідних для відображення показників у податковій звітності, суд вважає безпідставними, оскільки такі документи не знищені, є в наявності. Проведення слідчих дій в межах кримінальної справи, в тому числі виїмки, не зупиняє господарської діяльності підприємства. Відповідно до ст. 186 Кримінально-процесуального кодексу України копії вилучених документів за клопотанням власника, а також інших осіб, які за законодавством мають право користуватися цими документами, можуть бути надані слідчим під час вилучення документів. Копії вилучених документів виготовляються з використанням копіювальної техніки, електронних засобів цих осіб (за їх згодою) або копіювальної техніки, електронних засобів органів, що проводять вилучення, та засвідчуються підписом слідчого і завіряються печаткою. Позивач мав змогу скористатись таким правом з метою забезпечення відображення даних про валовий дохід та валові витрати у податковій звітності у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, суд також приходить до висновку про підставність та обґрунтованість висновку відповідача щодо заниження позивачем податкових зобовязань за вересень 2010 року в сумі 343 916,68 грн. (у звязку з не включенням суми 375 166,68 грн. у рядок 1 Декларації «операції на митній території України, що оподатковуються за ставкою 20 відсотків, крім імпорту товарів»за вересень 2010 року) та заниження податкового кредиту податку на додану вартість за вересень 2010 року на суму 590 103 грн. (у звязку з не включенням суми 626 160,48 грн. у рядок 12.1 Декларації «ПДВ сплачений митним органам»за вересень 2010 року).

З приводу порушення ТзОВ «Логістіктранссервіс»вимог пп. 1.20.5-1, п.п. «б»пп.1.20.9 п.1.20, п.1.32 ст.1, пп.7.4.1, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону щодо заниження валового доходу в сумі 5 920 838,92 грн. та не включення до бази оподаткування з податку на додану вартість за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року суму 1 426 141 грн. при здійсненні операцій з реалізації ввезених (імпортованих) вживаних транспортних засобів і причепів фізичним та юридичним особам на митній території України за цінами, нижчими за звичайні (нижчими митної вартості), судом встановлено наступне.

Під час проведення перевірки Державною податковою адміністрацією у Львівській області виявлено, що за період з 01.10.2007 року по 30.09.2010 року позивачем укладено ряд контрактів з нерезидентами на поставку вживаних, легкових автомобілів та причепів. На поставки автомобілів та причепів за контрактами підприємством заявлено до митного оформлення та оформлено відповідні вантажно-митні декларації. На підставі даних документів було сплачено до державного бюджету суми митних зборів, мита, податку на додану вартість. Автомобілі та причепи в подальшому були реалізовані фізичним особам на митній території України за цінами, що є нижчими за звичайні (нижчими митної вартості товару). Різниця між звичайною ціною (митною вартістю) та ціною реалізації при продажі транспортних засобів та причепів становить без ПДВ 5 920 838,92 грн.

Позивач посилається на те, що органами державної податкової служби безпідставно ототожнюються поняття «митна вартість»та «звичайна ціна».

Як вбачається з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону, доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Відповідно до пп. 1.20.5 п. 1.20 ст. Закону у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом (пп.1.20.5-1 п. 1.20 ст. Закону).

Згідно із п. 3.1 додатку до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затв. Міністерством фінансів України від 07.07.1999 року № 163, визначення справедливої вартості придбаних ідентифікованих активів і зобовязань для товарів ціна реалізації за вирахуванням витрат на реалізацію та суми надбавки (прибутку), виходячи з надбавки (прибутку) для аналогічної готової продукції та товарів. Відповідно, справедлива ринкова ціна товару не може бути нижчою, ніж ціна придбання цього товару.

Для того, щоб визначити звичайну ціну на придбаний та в подальшому реалізований позивачем товар (автомобілі, причепи), відповідач взяв за основу митну вартість товарів.

Відповідно до п. 2 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.2006 року №1766, визначення митної вартості товарів - сукупність дій, які вчиняються декларантом та/або митним органом з метою визначення вартості товарів відповідно до положень Митного кодексу України та інших нормативно-правових актів».

Згідно із ч.1 ст.16 Закону України «Про Єдиний митний тариф»нарахування мита на товари та інші предмети, що підлягають митному обкладенню, провадиться на базі їх митної вартості, тобто ціни, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону України. При визначенні митної вартості до неї включаються ціна товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також такі фактичні витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури: на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України; комісійні та брокерські; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх ввезення (вивезення).

Таким чином, митна вартість фактично включає ціну придбаного товару та суму витрат, понесених покупцем у звязку з придбанням такого товару.

Відповідно до ст.261 Митного кодексу України відомості про митну вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, використовуються для нарахування податків і зборів (обов'язкових платежів), ведення митної статистики, а також у відповідних випадках для розрахунків у разі застосування штрафів, інших санкцій та стягнень, встановлених законами України.

Як вбачається з п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість»№ 168/97-ВР від 03.04.1997 року, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно із п. 4.3 ст. 4 вказаного Закону для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, пов'язаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обов'язкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування. Визначена вартість перераховується в українські гривні за валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на кінець операційного дня, що передує дню, в якому товар (товарна партія) вперше підпадає під режим митного контролю відповідно до митного законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем на підставі вимог вищенаведеного податкового та митного законодавства було взято до уваги митну вартість придбаного товару (автомобілів та причепів).

Також суд враховує те, що згідно із ст.42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Відповідно діяльність ТзОВ «Логістіктранссервіс»як субєкта підприємницької діяльності повинна мати на меті одержання прибутку.

Валові витрати підприємства на придбання продукції (товару) не можуть перевищувати валові доходи від його реалізації, коли така різниця є економічно та юридично необґрунтованою. Однак, в даному випадку виявлено та не спростовано позивачем той факт, що валові доходи від реалізації автомобілів та причепів фізичним особам на митній території України були нижчими від валових витрат позивача, понесених під час придбання такого товару.

Відповідно до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи зі змісту наведеної норми, саме на податкові органи покладається обовязок надати достатні докази на обґрунтування висновків про порушення платником податків норм податкового законодавства, на підставі яких такому платникові визначено відповідні грошові зобовязання.

Відповідачем доведено належними та допустимими доказами підставність висновків, викладених в Акті перевірки № 64/23-а/35101990 від 18.04.2011 року. При цьому, такі доводи відповідача не спростовані позивачем.

Аналізуючи діюче на момент виникнення спірних правовідносин законодавство та обставини справи, суд приходить до висновку, що твердження органу державної податкової служби з приводу порушення позивачем вимог податкового законодавства знайшли своє підтвердження зібраними у справі належними та допустимими доказами, а тому, у суду відсутні правові підстави вважати оскаржувані податкові повідомлення-рішення неправомірними.

Таким чином, сукупність вищенаведених, підтверджених документально та встановлених обставин дає суду підстави визнати позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Відповідно до ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - субєкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати. Оскільки відповідачем не представлено суду документального підтвердження судових витрат, то такі не підлягають стягненню з позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.7-14, 69-71, 86, 94, 159-163, 167 КАС України -

п о с т а н о в и в :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлений 08 травня 2012 року.

Суддя Сакалош В.М.