Постанова № 23863786, 03.05.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 травня 2012 року Справа № 5019/2869/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Юрчук М.І., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Левчук І.О.

за участю представників сторін:

позивача: представник Куріцина Г.А.

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на рішення господарського суду Рівненської області від 14.02.12р. у справі № 5019/2869/11 (суддя Павлюк І.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна"

до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення в сумі 89 831 грн.82 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області у справі №5019/2869/11 від 14.02.12р. позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення в сумі 89 831 грн.82 коп. задоволено частково.

Стягнуто з СПД - фізичної особи ОСОБА_4 1642 грн. 19 коп. заборгованості по розрахунках, 106 грн. 71 коп. пені, 109 грн. 62 коп. збитків, завданих внаслідок інфляції, 52 грн. 67 коп. 3% річних та 38 грн. 22 коп. судового збору.

В решті позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 642 грн. 19 коп. заборгованості по лізинговим платежам, 106 грн. 71 коп. пені, 109 грн. 62 коп. збитків, завданих інфляцією та 52 грн. 67 коп. 3% річних ґрунтуються на нормах чинного законодавства, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню. Однак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 429 грн. 00 коп., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги товариства з обмеженою відповідальністю "ОРУМ" щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу та збитків у розмірі 66 355 грн. 58 коп., які є сумою різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи, а відтак не підлягають задоволенню.

Відмовлено також в частині позовних вимог щодо стягнення процентів за користування чужими коштами в сумі 136грн.05коп.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Порше Лізинг Україна" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 14.02.12р. у справі 5019/2869/11 повністю та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню. Крім того, апелянт, як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, посилається на те, що твердження суду про недоведеність позивачем, які саме послуги надавало Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) "Орум", про відсутність причинно-наслідкового зв'язку між необхідністю цих послуг та простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором про фінансовий лізинг є невірними, та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи документами. Також відповідач в порушення умов Договору про фінансовий лізинг, допускав прострочення сплати лізингових платежів. Відповідно до положень ст.ст. 610, 611 ЦК України та умов Договору про фінансовий лізинг, факт такого порушення тягне за собою негативні правові наслідки для відповідача, зокрема, відшкодування збитків.

Відповідачем (його представником) відзиву на апеляційну скаргу не подано; в судове засідщання відповідач (його представник) не з'явилися, про день та час розгляду апеляційної скарги повідомлені в установленому порядку як за місцем реєстрації місцепроживання так і за місцем фактичного проживання, відповідно до даних позивача (АДРЕСА_1).

Рівненський апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що рішення господарського суду Рівненської області від 14.02.12р. у даній справі слід залишити без змін, а апеляційну скаргу скаржника - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2009р. між ТОВ "Порше Лізинг Україна" (лізингодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (лізингоодержувач) був укладений договір про фінансовий лізинг № 00001269 (надалі - Договір; а.с. 17-23), відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався надати у користування лізингоодержувачу об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW Caddy Raster 1.9 І TDI 2008 року виробництва, шасі № НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, а лізингоодержувач зобов'язався прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму відповідно до Договору згідно із графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів, що становить невід'ємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривнях суми у 26 580,95 доларів США, не враховуючи авансового платежу у сумі, що дорівнює еквіваленту 1 843,50 доларів США.

Позивач передав об'єкт лізингу у користування відповідача 22.12.2009р., що підтверджується підписаним позивачем та відповідачем актом прийому-передачі до Договору № 00001269 (а.с. 25).

Відповідач відповідно до положень пункту 6.1. Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Відповідно до пункту 6.5. Умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше 10-го (десятого) календарного дня з дати направлення рахунку відповідачу.

І. Що стосується позовних вимог про стягнення із відповідача 1642грн.19коп. несплачених лізингових платежів, пені у сумі 106грн.71коп., 3% річних у сумі 52грн.67коп., інфляційних втрат у сумі 109грн.62коп.

Згідно зі статтею 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати лізингові платежі.

У відповідності до статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із статтею 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України - зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України - боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом, при цьому статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач, в порушення умов Договору, допускав прострочення сплати лізингових платежів за листопад - грудень 2010 року, частково виконав зобов'язання по сплаті лізингового платежу за січень 2011 року відповідно рахунку № 00027225 від 05.01.2011р. (а.с. 27, т.1).

Так, загальна сума платежу за січень 2011 року становила 3 535 грн. 29 коп., проте відповідачем сплачено 1 893 грн. 10 коп.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за несплаченими лізинговими платежами становить 1 642 грн. 19 коп.

Доказів сплати боргу відповідач не подав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 642 грн. 19 коп. заборгованості по лізинговим платежам ґрунтуються на нормах чинного законодавства, стверджуються матеріалами справи, а відтак підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 546 ЦК України передбачає, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 8.2. Договору та ч. 6 ст. 232 ГК України, позивачем, за несплату лізингового платежу відповідно до рахунку № 00027225 від 05.01.2011р., нараховано відповідачу пеню за період з 15.01.2011р. по 15.07.2011р. в розмірі 106 грн. 71 коп.

У відповідності до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував відповідачу 109 грн. 62 коп. збитків, завданих інфляцією за період з січня 2011р. по грудень 2011р. та 52 грн. 67 коп. 3% річних за період з 15.01.2011р. по 15.12.2011р..

Вимоги позивача про стягнення з відповідача 106 грн. 71 коп. - пені, 109 грн. 62 коп. - збитків, завданих внаслідок інфляції та 52 грн. 67 коп. 3% річних ґрунтуються на нормах чинного законодавства, стверджуються матеріалами справи, наданим розрахунком, а відтак судом першої інстанції задоволенні правомірно.

Апелянт не обґрунтував та не довів в установленому порядку, у чому допущено порушення норм матеріального права місцевим судом при задоволення позову в частині стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за лізинговими платежами, пені, 3% річних, інфляційних.

ІІ. Що стосується позовних вимог про стягнення із відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 136 грн. 05 коп.

Позивач, відповідно до пункту 8.2. Договору та в порядку статті 536 ЦК України, нарахував відповідачу відсотки за користування чужими грошовими коштами з розрахунку ставки -7,75% за період з 05.01.2011р. по 15.12.2011р. в розмірі 136 грн. 05 коп.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, - зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1 та 2 статті 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами обов'язковою умовою є визначення розміру таких процентів в договорі чи відповідному законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Правовою підставою для визначення розмірі процентів, що підлягають стягненню з відповідача за користування чужими грошовими коштами позивач вказує на положення статті 1048 Цивільного кодексу України, однак суд відзначає наступне.

Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Дана норма міститься в § 1 "Позика" Главі 81 "Позика. Кредит. Банківський вклад" Цивільного кодексу України та регулює правовідносини, що виникають із договорів позики, а відтак не може бути застосовуватися до відносин лізингу, з яких виник спір у даній справі, оскільки чинним законодавством України не передбачено можливості застосування до договору лізингу положень про позику.

З огляду на викладене та враховуючи те, що, як умовами Договору (в т.ч. Загальними умовами), так і чинним законодавством, яке регулює відносини лізингу, не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, правові підстави для задоволення вимоги позивача та стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами в сумі 106 грн. 05 коп. відсутні.

Судом першої інстанції правомірно надано оцінку зазначеним правовідносинам та обґрунтовано та підставно відмовлено в позові в цій частині позовних вимог.

Доводами апеляційної скарги не спростовується висновок господарського суду Рівненської області щодо порушення норм матеріального права.

ІІІ. Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача збитків у розмірі 87784грн.58коп.

Відповідно до пункту 4.4. Умов лізингу, відповідач зобов'язувався відшкодувати всі витрати, понесені в результаті експлуатації об'єкта лізингу, включаючи, окрім іншого, витрати, що можуть бути понесені внаслідок дотримання обґрунтованих вимог позивача щодо експлуатації та/або передачі об'єкта лізингу.

Згідно пункту 9.2. Умов лізингу відповідач зобов'язаний повністю відшкодувати витрати на технічне обслуговування об'єкта лізингу.

У відповідності до пункту 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового припинення договору з боку позивача, відповідач зобов'язувався повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Відповідно до пункту 13.1. Умов лізингу у випадку відмови відповідача від повернення об'єкту лізингу або затримки у такому поверненні, позивач мав право конфіскувати об'єкт лізингу. При цьому, на підставі пункту 13.6. Умов лізинг, відповідач був зобов'язаний відшкодувати позивачу будь-які витрати, пов'язані із конфіскацією об'єкта лізингу.

Згідно із ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" № 723/97-ВР від 16.12.1997р. із змінами і доповненнями, лізингодавець має, зокрема, право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках. Відповідно до п. 2. ст. 7 зазначеного закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

В позовній заяві позивач вказує, що відмовився від Договору і висунув вимогу про сплату відповідачем заборгованості за Договором, а також про повернення об'єкта лізингу, у зв'язку із систематичним порушенням Договору з боку відповідача, несплатою лізингових платежів відповідно до Плану відшкодування, несплатою відшкодування витрат позивача відповідно до умов Договору. Про це, як вказує позивач, він проінформував відповідача листом (вимогою) за вихідним номером № 00001269 від 01.02.2011р. (а.с. 27-28, т.1), що направлявся на адресу відповідача: 33022 Україна, АДРЕСА_1.

При цьому, у своїй вимозі позивач встановив строк для сплати заборгованості впродовж 3 днів, та для повернення об'єкту лізингу впродовж 10 днів з дня доставки вимоги за адресою відповідача.

Відповідно до пояснень представника позивача у судовому засіданні відповідач отримав лист, він був належним чином повідомлений про припинення Договору і про вимогу повернути об'єкт лізингу у встановлений строк.

Договір припинений з 04.02.2011р..

Позивач зазначає, що відповідач всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства не виконав обґрунтовані вимоги позивача, не сплатив заборгованість, не передав у визначений строк об'єкт лізингу позивачу і надалі всіляко ухилявся від повернення об'єкта лізингу.

Сума збитків, заявлена позивачем у позові та у подальшому відображена в апеляційній скарзі становить 87784грн.58коп. та складається із таких двох складових:

- збитки у розмірі 21 429 грн. 00 коп., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ "ОРУМ" щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу;

- збитки, як сума різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів розміром у 66 355 грн. 58 коп.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 429 грн. 00 коп., які були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ "ОРУМ" щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

З метою зменшення своїх збитків та відновлення своїх порушених прав на повернення об'єкту лізингу, позивач змушений був звернутись до спеціалізованої організації ТОВ "ОРУМ" для супроводу та забезпечення здійснення виконавчого напису на Договорі про фінансовий лізинг та повернення об'єкта лізингу у примусовому порядку.

Звернення до ТОВ "ОРУМ", вчинення виконавчого напису, розшук майна боржника призвели до витрат позивача. На думку позивача ці витрати є збитками, а їх понесення підтверджується наступними документами:

- договір про надання послуг № 29/28-011 від 01.02.2011р. (а.с. 30-35, т.1) укладений між позивачем та ТОВ "ОРУМ";

- завданням до договору № 29/28-011 від 25.06.2011р.;

- акт приймання-передачі наданих послуг від 28.02.2011р. (а.с. 45, т.1);

- рахунок-фактура №11Т-0107211 від 07.02.2011р. на суму 3 972 грн. 85 коп. та платіжне доручення № 661 від 08.02.2011р. з відміткою про проведення платежу (а.с. 46, т.1);

- рахунок-фактура № 11Т-02280211 від 28.02.2011р. на суму 17 458 грн. 15 коп. та платіжне доручення № 1301 від 28.02.2011р. з відміткою про проведення платежу (а.с. 45-47, т.1).

Досліджуючи зазначені письмові докази Рівненський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що вони не є належними та допустимими доказами в розумінні статті 34 ГПК України.

Так на виконання умов договору № 29/28-011 від 01.02.2011р. ТОВ "ОРУМ" виставило для позивача рахунок-фактуру №11Т-0107211 від 07.02.2011р. на суму 3 972 грн. 85 коп.

У рахунку-фактурі виконавець зазначив найменування послуги за яку проводиться оплата: "Передплата за надання колекторських послуг згідно акту приймання-передачі завдання №1205 від 03.02.2011".

Аналогічно було відображено найменування послуги за яку проводиться оплата у рахунку-фактурі № 11Т-02280211 від 28.02.2011р.: "Сплата за надання колекторських послуг згідно акту приймання-передачі завдання №1269 від 21.02.2011".

Отже має місце два завдання для колекторської фірми при виконанні умов договору № 29/28-011 від 01.02.2011р.: №1205 від 03.02.2011р. та №1269 від 21.02.2011р.

Ні одного, ні другого письмового доказу позивачем не надано. Натомість надано без номеру завдання, яке, як визнала у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, відношення до даного спору не має (а.с.42, т.1).

Акт приймання-передачі від 28.02.11р. стосується лише завдання №1269. Саме цим актом констатується, що усі послуги за зазначеним завданням виконані повністю і агентство не має більше зобов'язань перед замовником за цим завданням.

Будь-яких покликання на завдання №1205 Акт приймання-передачі від 28.02.11р. не містить.

Таким чином Актом приймання-передачі від 28.02.11р. може бути підтвердженою лише сума 17458,15грн., а не 21 429 грн. 00 коп.

Позивач же зазначає у позові, що у зв'язку із виконанням договору №29/28-011 від 01.02.2011р. він поніс витрати у розмірі 21 429 грн. 00 коп.

Позивач наголошує, що матеріальні витрати є реальними збитками позивача, оскільки вони пов'язані із втратами, які позивач зробив для відновлення свого порушеного права згідно із п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України та зазначає, що наявні усі елементів цивільного правопорушення, які необхідні для застосування відшкодування збитків, а саме: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача і збитками та вини у заподіянні збитків.

Протиправна поведінка заподіювача - відповідача, на думку позивача, полягала у порушенні зобов'язань за Договором (зокрема п. 12.9), порушення приписів чинного законодавства (ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг", ч. 1. ст. 785 Цивільного кодексу України) і в ухилянні від повернення об'єкту лізингу.

Як в позовній заяві, так і в апеляційній скарзі, позивач зазначає, що збитки розміром 21 429 грн. 00 коп. були понесені позивачем зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ "ОРУМ" щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача (відповідача) і збитками полягав у тому, що збитки розміром 21 429 грн. 00 коп. через матеріальні витрати на послуги ТОВ "ОРУМ" виникли виключно і тільки через порушення відповідачем п. 12.9. Договору і приписів чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено в суді першої інстанції, які саме послуги надавало ТОВ "ОРУМ", причинно-наслідковий зв'язок між необхідністю цих послуг та простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 66 355 грн. 58 коп. як різниці між ринковою вартістю автомобіля та сумою лізингових платежів, що залишилися несплаченими.

Як зазначає у позовній заяві, а також у апеляційній скарзі позивач, внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань і припиненням Договору, у нього (позивача) виникли збитки, які не могли бути компенсовані наступною реалізацією автомобіля. Це пов'язане, в першу чергу, із природнім зменшенням вартості об'єкту лізингу у зв'язку із його використанням, а також із коливанням ринкових цін на автомобілі.

Згідно ч. 3. ст. 22 Цивільного кодексу України, збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до п. 12.9 Умов лізингу, після вилучення об'єкту лізингу відповідач був зобов'язаний компенсувати будь-яку різницю між ринковою вартістю автомобіля та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими.

Після вилучення об'єкта лізингу позивач доклав зусиль для проведення відповідного маркетингу, організував аукціон за результатами якого 03.05.2011р. між позивачем та МПП "Вік-Експо" було укладено договір комісії № 2011/017 (а.с. 47-49, т.1). За цим договором комісії № 2011/017 автомобіль було реалізовано за ціною 91770грн.00коп., що підтверджується відповідною видатковою накладною № 00036346 від 30.05.2011р. (а.с. 50, т.1).

На момент вилучення об'єкту лізингу несплаченими залишалися платежі на суму 19 935,90 доларів США. Офіційний обмінний курс НБУ гривні до долару США на 25.02.2011р. становив: 100 одиниць доларів США за 793грн.17 коп., що в сумі становило 158125грн.58коп.

Як вказує позивач, різниця між ринковою вартістю легкового автомобіля (предмету лізингу) та сумою лізингових платежів, що залишилися несплаченими становить 158125грн.58коп. - 91 770 грн. 00 коп. = 66 355 грн. 58 коп.

Відтак відповідач на підставі Договору та діючого законодавства зобов'язаний сплатити позивачу суму різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів розміром у 66 355 грн. 58 коп. як суму нанесених збитків.

Однак, з тексту договору комісії № 2011/017 вбачається, що МПП "Вік-Експо" є не покупцем автомобіля, а лише особою, уповноваженою позивачем реалізувати цей автомобіль. В матеріалах справи відсутні належні докази відчуження автомобіля уповноваженою позивачем особою.

Не підтверджено належними та допустимими доказами і перерахування 91 770 грн. 00 коп. з рахунку МПП "Вік-Експо" на рахунок позивача. У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача не спромоглася надати такі докази.

Таким чином, твердження позивача про ринкову вартість автомобіля у розмірі 91 770 грн. 00 коп. не підтверджено наявними у справі доказами.

Договором, зокрема, розділом "Умови лізингу", вартість об'єкту лізингу 18 435 доларів США, авансовий платіж 1 843,50 доларів США, позивач зобов'язався здійснити фінансування у розмірі 16 591,50 доларів США.

Таким чином, профінансувавши у 2009 році купівлю автомобіля для відповідача за Договором у розмірі 16 591,50 доларів США, позивач отримав майно вартістю 18 435 доларів США.

На момент вилучення об'єкту лізингу, як вказує позивач, несплаченими залишалися платежі на суму 19 935,90 доларів США.

Таким чином, матеріалами справи спростовується наведене позивачем твердження про наявність збитків, які виникли у нього у результаті невиконання відповідачем умов договору, які пов'язані з природнім зменшенням вартості об'єкту лізингу у зв'язку з його використанням та коливанням ринкових цін на автомобілі.

У відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки ); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до ч. 5 ст. 653 ЦК України якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до статей 33 та 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Рівненський апеляційний господарський суд погоджується з рішенням суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 21 429 грн. 00 коп., які, на думку позивача, були понесені ним у зв'язку із примусовим вилученням об'єкту лізингу і полягали у витратах на послуги ТОВ "ОРУМ" щодо забезпечення і супроводження дій по примусовому вилученні об'єкту лізингу та збитків у розмірі 66 355 грн. 58 коп., які є сумою різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів є безпідставними та не підтверджуються матеріалами справи, а відтак не підлягають задоволенню.

З огляду на вищевикладене, апеляційна інстанція погоджується з рішенням місцевого суду про те, що задоволенню підлягають вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1 642 грн. 19 коп. заборгованості по лізинговим платежам, 106 грн. 71 коп. пені, 109 грн. 62 коп. збитків, завданих інфляцією та 52 грн. 67 коп. 3% річних, а в задоволенні решти позовних вимог судом першої інстанції відмовлено правомірно.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з врахування всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103 - 105 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 14.02.12 р. у справі №5019/2869/11 залишити без змін, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" - без задоволення.

Справу №5019/2869/11 повернути господарському суду Рівненської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Юрчук М.І.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.