Рішення № 23859176, 04.04.2012, Кагарлицький районний суд Київської області

Справа № 2-16/12

Рішення

іменем України

"04" квітня 2012 р. Кагарлицький районний суд Київської області

в складі: головуючого Шевченко І.І.

при секретарі Губенко А.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кагарлик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

позивач просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату з 1 липня 2009 року по 17 серпня 2009 року в сумі 1083,87 гривень, видати судовий наказ про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату з 1 липня 2009 року по 17 серпня 2009 року в сумі 313,33 гривень, згідно посадової інструкції завідуючої фермою, стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки з 17 серпня 2009 року по 23 вересня 2009 року в сумі 852,80 гривень, стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень, стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати та витрати на правову допомогу адвоката в сумі 200 гривень та витрати по сплаті за проведення почеркознавчої експертизи, посилаючись на те, що 23.04.2009 р. між нею - ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено безстроковий трудовий договір, який був зареєстрований в Деснянському районному центрі зайнятості м. Києва.

Відповідно до вищезазначеного договору відповідач прийняв її на роботу, а вона зобов'язувалась виконувати обов'язки керуючого господарством.

17.08.2009 р. трудовий договір з її ініціативи було розірвано.

Згідно ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В порушення вимог ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України відповідачем в день звільнення їй не було видано належним чином оформлену трудову книжку та не здійснено розрахунок, а саме: не виплачено заробітну плату з 1 липня 2009 року по 17 серпня 2009 року, що складає 1083,87 гривень, оскільки її заробітна плата, згідно трудового договору від 23.04.2009 р. становила 700 гривень на місяць.

Відповідач належним чином оформлену трудову книжку із записом про звільнення згідно ст.38 Кодексу законів про працю України їй було видано лише 23.09.2009 p., чим порушує право на її отримання та наступне працевлаштування. Також, відповідач відмовляється виплати несплачену заробітну плату.

Згідно ч. 4 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Виходячи з вищезазначеної норми ч. 4 ст. 235 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з невидачею трудової книжки та не проведенням розрахунку Відповідач зобов'язаний виплатити їй його середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки.

За час незаконної затримки видачі трудової книжки та проведення розрахунку відповідач зобов'язаний їй сплатити компенсацію з 17 серпня 2009 року по 23 вересня 2009 року в сумі 852,80 гривень, оскільки її заробітна плата становила 700 гривень на місяць.

У зв'язку з незаконною невидачею відповідачем трудової книжки, вона не мала можливості влаштуватись на інше місце роботи, оскільки всі роботодавці для працевлаштування вимагають трудову книжку.

У зв'язку з вищезазначеними порушеннями її прав, їй була завдана моральна шкода.

Згідно ч. 1 ст. 237-1 Кодексу законів про працю України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

В результаті невидачі їй належно оформленої трудової книжки, вона зазнала моральних страждань, оскільки були порушені її нормальні життєві зв'язки. Невидача відповідачем трудової книжки позбавила її можливості працевлаштуватись за іншим місцем роботи, що спричинило погіршення її матеріального становища та її сім'я та фактично позбавило їх засобів існування.

Моральні страждання спричинили погіршення емоційного та психологічного її стану, оскільки відсутність засобів для існування пригнічувало її та її сім'ю.

Крім цього, через невидачу відповідачем трудової книжки вона змушена була докладати зусиль для повернення трудової книжки та стягнення компенсації шляхом звернення до суду.

Виходячи з ступеню моральних та психологічних страждань, душевних переживань та зусиль, які докладаються нею для стягнення належних йому коштів, вона оцінює розмір завданої йому моральної шкоди у сумі 5 000 гривень.

Відповідач позовні вимоги позивача не визнав в повному обсязі з наступних підстав. Перше в чому відсутній здоровий глузд заяви ОСОБА_1, поданої до суду через півтора року з дня розірвання трудового договору в центрі зайнятості Деснянського району м. Києва. Договір був розірваний по мирній і обопільній згоді двох сторін і підписаний в «ЦЗ»в присутності інспектора. З цього виникає логічне питання, чому ОСОБА_1 підписала договір про розірвання трудових відносин? Та тому що у неї не було аргументів. А хіба людина підпише документ, якщо йому не виплатили грошей, звичайно ні. Значить, було щось інше що вона приховувала. Вона не могла влаштуватися на чергову роботу, так як у неї на руках не було трудової книжки. По-перше, вона поїхала додому і з 17 серпня 2009р. не працювала. Будинки, де вона живе, у Рівненській області, роботи немає - це явний факт. Але якщо навіть і з'явилася робота, уявімо, вона що типовий працівник, менеджер або державний службовець, або ж вона влаштовується через резюме, немає звичайно, а тому при працевлаштуванні можна заводити нову трудову книжку, це не принципово і немає таких вимог в КЗпП. З його боку прописані всі записи з датами прийому на роботу та звільнення завірені печаткою. А то, що інспектор в «ЦЗ», ОСОБА_1, в його присутності пояснив і озвучив номер кабінету, де вона повинна була просто поставити штамп у трудовій книжці, природно вона цього не зробила, звинувачуючи його шляхом брехні. Прочитавши заяву юристи, до яких він звертався для оцінки кваліфіковано чи складено заяву, прийшли до єдиної думки, що суми в платіжних відомостях за липень 2009р. у розмірі 618,95 грн. і за серпень у розмірі 333,65 грн., це всього лише привід для відкриття справи, а мета це 5000 грн. За моральну шкоду сфабрикованої заяви. А статті з кодексу закону про працю, наведені в позовній заяві, ч 1 ст. 47, ч 1 ст. 116, ч 4 ст. 35.стосуються підприємств, де є відділ кадрів. А «ЧП»звільняє і приймає на роботу тільки через «ЦЗ»в присутності інспектора та найманого працівника. Наступний пункт позовної заяви - це відшкодування морального збитку в розмірі 5000 грн. ОСОБА_1 працювала в нього на посаді керуюча господарством. А отже, згідно підписаної нею посадовою інструкцією, в її обов'язки входили функції прописані в пунктах інструкції. Якщо читати по пунктам, то ясно і зрозуміло, що вона вела документи по колу її обов'язків, для цього їй було надано окреме приміщення для діловодства. Вона. мала доступ до всіх документів, що стосуються ведення господарством. Він зі свого боку, якщо привозив якісь документи, то вона знала куди і по яких папках їх розкласти. Також ж він віддавав їй платіжні відомості для підпису про отримання заробітної плати, які вона підписувала і складала в папку. В цю папку складалися не тільки відомості про зарплату (оригінали) а й табеля. На жаль, цю папку з оригіналами документів він не знайшов. А після її звільнення з нею ж і не стало кілька журналів з діловодства. З його боку він не став їй дзвонити з розпитуваннями, що б не псувати собі нерви, бо знав що вона конфліктна людина і заводитися з нею, собі дорожче. Для неї було важливо розірвати з нею трудову угоду, і чим швидше, тим краще, не зробивши цього вчасно, щомісяця треба платити гроші за найманого працівника по всіх фондах - це норма закону про «ЧП». Після розірвання договору з нею він, природно, склав важливі для нього документи, а саме: договори з найманими робітниками, звіти по фондам, податкової та пенсійного, а про папку з відомостями і табелями він зізнатися чесно забув, так як вона не представляла якоїсь цінності та важливості. У своєму клопотанні вище він вказував, що ОСОБА_1 щось приховувала і це наводило на різні домисли. І ось тільки завдяки експертизі все прояснилося і стало ясно. Для цього багато розуму не треба, що б зрозуміти, що це шахрайство з боку ОСОБА_1 Тепер зрозуміло, чому вона не підняла питання в «ЦЗ»про виплату зарплати, бо як знання, що розпис свою вона підмінила, і папка з документами була в неї. А як підмінила підпис - це питання технічне, чи то «лівою рукою», чи то «лівою ногою», або взагалі з допомогою іншої особи. Це продуманий план на перед, а саме: шахрайство. І лише по закінченню півтора року вона звертається до суду з позовом, при цьому не дає жодних документів, крім легітимного договору «ЦЗ». Ще одне питання, а де квитанції про зарплату, які він їй роздруковував із зазначенням сум про заробітну плату, запевнивши печаткою. Тепер що стосується відомостей про заробітну плату, наданих ним в суд. Він витратив кошти, час, їздив до бухгалтера, шукав у себе в старих паперах, їздив до батьків, шукав у них в старих документах, тому що завіз частина паперів до них. Йому самому було цікаво, як це не виплатив зарплату і що це за маячня. Він на 100% був упевнений в документах, які надав до суду, а саме: в грошових відомостях, підписаних позивачем. У нього не на йоту не було сумніву, що це не її розпис. В такому разі можна сказати наступне: з нього ОСОБА_1 хоче виманить грошей шляхом обману.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

В судовому засіданні суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Копією трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 23 квітня 2009 року підтверджуються трудові відносини між ОСОБА_1 та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, який був зареєстрований в Деснянському районному центрі зайнятості м. Києва.

Порядком реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особо, яка використовує найману працю, затвердженого Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 08.06.2001 року №260 (реєстрація в Мінюсті 27.06.2001 року за №554/5745), передбачено, що у разі закінчення строку трудового договору або припинення його дії достроково в трудовому договорі фізична особа робить запис про підстави його припинення з посиланням на відповідні статті Кодексу законів про працю України, про що сторони сповіщають центр зайнятості, який зареєстрував трудовий договір.

Копією трудової книжки НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_1 підтверджується, що вона працювала у ПП ОСОБА_2 керуючою господарством за трудовим договором № 629 від 23 квітня 2009 року у період з 23 квітня 2009 року по 17 серпня 2009 року. День зняття з реєстрації трудового договору у Деснянському районному центрі зайнятості м. Києва -10 вересня 2009 року.

Згідно з ч. 2 ст. 24, ст. 47, 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документи про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров'я та інші документи.

Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів.

Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

В силу ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників»відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Законом України від 24 березня 1995 року № 108/95 -ВР «Про оплату праці», вимоги яких поширюються на ці правовідносини та передбачають, що власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа за виконану працівником роботу зобов'язується виплачувати йому заробітну плату, передбачену трудовим договором між працівником і власником підприємства, у передбачені законом строки та при кожній виплаті заробітної плати повинен повідомляти працівника про дані, що належить до періоду, за який провадиться оплата праці.

Відповідно до ст. 94 КЗпП та ст.. 1 Закону заробітна плата -це винагорода, яку за трудовим договором власник виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі змістом ст. 24 Закону, заробітна плата виплачується особисто працівникові за місцем роботи або за його заявою через банківські установи.

Належним доказом отримання позивачкою заробітної плати може слугувати лише її підпис у відомості про її отримання.

Відповідачем ОСОБА_2 суду було надано п'ять копій розрахунково -платіжних відомостей та дві копії відомостей розрахунків сум страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, що підлягає сплаті.

В судовому засіданні позивачем ОСОБА_1 не заперечувався факт отримання заробітної плати за квітень - червень 2009 р.р., що підтверджується її підписами у трьох копіях розрахунково -платіжних відомостей за квітень -червень 2009 р.р.

Проте, у двох копіях розрахунково -платіжних відомостей за липень та серпень 2009 р.р. позивачем заперечувався факт отримання заробітної плати, оскільки у даних копіях розрахунково -платіжних відомостей міститься підпис, який не належить їй.

Позовні вимоги позивача щодо заробітної плати з 01 липня 2009 року по 17 серпня 2009 року підлягають до задоволення з наступних підстав.

Стосовно заробітної плати за період з 01 липня 2009 р. по 17 серпня 2009 року, то підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача заробітна плата в сумі 952 грн. 60 коп.., з них: за липень 2009 р. -618 грн. 95 коп., за серпень 2009 р. -333 грн. 65 коп., які позивачем не були отримані, оскільки, згідно висновку № 15/1930/12-32 від 05.03.2012 року судово -почеркознавчої експертизи, у розрахунково -платіжних відомостей за липень та серпень 2009 р.р. підписи від імені ОСОБА_1 електрофотографічне зображення якого розміщене в графі «Розписка в отриманні»на зворотній стороні електрофотокопії розрахунково-платіжної відомості за серпень 2009 року /по фірмі ФОП ОСОБА_2/, (а.с. 30) та підпис від імені ОСОБА_1, електрофотографічне зображення якого розміщене в графі «Розписка в отриманні»на зворотній стороні електрофотокопії розрахунково-платіжної відомості за липень 2009 року /по фірмі ФОП ОСОБА_2/, (а.с. 31), виконані не ОСОБА_1 (зокрема, з навмисною зміною ознак почерку), а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1

Оскільки іншого доказу відповідач надати не зміг, суд робить висновок про те, що заробітну плату з 01 липня 2009 р. по 17 серпня 2009 року до сьогоднішнього дня позивач не отримала.

На підставі наявних у матеріалах даної цивільної справи платіжних відомостей, суд прийшов до висновку, що позивач має заборгованість із заробітної плати, яка підлягає стягненню із відповідача.

Всі суми суд визначає без утримання податку та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільнені, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Лише в разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений вище строк виплатити не оспорювань ним суму.

Таким чином, сума заборгованості по заробітній платні складає 618,95 + 333,65 = 952 грн. 60 коп.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача щодо заробітної плати за липень -серпень 2009 року, оскільки підтверджується належними доказами, а строк давності відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України до таких вимог не застосовується та стягує з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованої заробітної плати з 01 липня 2009 року по 17 серпня 2009 року без утриманням встановлених законодавством податків та зборів.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки видачі трудової книжки з 17 серпня 2009 року по 23 вересня 2009 року в сумі 852,80 гривень суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із тим за змістом ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 КЗпП України, суд може поновити ці строки.

Суд звернув уваги на зазначені положення закону, роз'яснивши позивачу ОСОБА_1 положення ст.. 10 ЦПК України та наслідки їх не вчинення. Проте, позивач ОСОБА_1 заявила в судовому засіданні, що не має наміру поновлювати строки із звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при видачі трудової книжки з 17 серпня 2009 року по 23 вересня 2009 року в сумі 852,80 гривень.

Таким чином, суд перевірив дотримання позивачем ОСОБА_1 строків на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та даючи юридичну оцінку зібраним по справі доказам, враховуючи що позивач не просила суд поновити йому строк звернення до суду, яка є окремою й самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, суд приходить до висновку, що у задоволенні в цій частині вимог позивачу необхідно відмовити у зв'язку зі спливом позовної давності.

Щодо позовної вимоги позивача про видачу судового наказу про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача не виплачену заробітну плату з 1 липня 2009 року по 17 серпня 2009 року в сумі 313,33 гривень, то суд приходить до наступного висновку.

Згідно ст.. 95 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення. Судовий наказ є і підставою виконання, і виконавчим документом. Ст. 106 ЦПК передбачає ска сування судового наказу судом, що його ухвалив. Тому суд вважає, що судовий наказ є особливим правозастосовуючим актом суду, яким визначені права та обов'язки суб'єктів цивільного правовідношення за наявності лише потенційного спору про право. Судовим на казом вирішується питання про стягнення з боржника коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Виконується судовий наказ за загальними правилами ви конавчого провадження.

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу, яка грунтується на правочині, вчиненому у письмовій формі. Уявляєть ся, що у даному випадку закон розуміє просту та «кваліфіковану» письмову форму. Згідно зі ст. 208 ЦК у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами і правочини між фі зичною та юридичною особами, крім правочинів, які можуть вчи нятися усно (ст. 206 ЦК); правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатко вуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повніс тю виконуються у момент їх вчинення, за винятком правочинів, що підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Правочин, вчинений у пись мовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випад ках, встановлених законом (наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового бу динку (квартири) або іншого нерухомого майна) або домовленістю сторін.

Судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми за робітної плати.

Статею 102 ЦПК України передбачено порядок розгляду заяв про видачу судового наказу, а саме: у разі прийняття заяви стягувача про видачу судового наказу суд у триденний строк видає судовий наказ по суті заявлених вимог, видача судового наказу проводиться без судового засідання і виклику стягувача та боржника для заслуховування їх пояснень.

Тобто, вказана стаття передбачає вкрай спрощену процедуру розгляду заяви про видачу судового наказу: його складання та видача проводяться без судового засідання. Суд повинен дотримува тись чотирьох вимог: 1) заява повинна бути прийнята і прийнят тя її має бути оформлено ухвалою суду; 2) процедура складання та видачі судового наказу повинна бути здійснена у триденний строк; 3) розгляд заяви про видачу судового наказу проводиться без виклику стягувана та боржника, тобто без їх присутності та їх пояснень; 4) наказ повинен відповідати вимогам ст. 103 цього Кодексу. Більш того, хід розгляду заяви не фіксується у протоколі, який у цьому виді провадження не передбачений. Тому слушним є твердження, що наказне провадження можна нази вати непротокольним, тому в цій частині позовних вимог позивачу суд вважає за необхідне відмовити.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5 000,00 гривень, тому вимоги позивача підлягають до частково задоволення з наступних підстав.

Згідно вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої в наслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною 1 ст.47 КЗпП України передбачено обов'язок власника або уповноваженого ним органу видати працівнику в день звільнення належно оформлену трудову книжку.

Ураховуючи положення цієї норми та співвідношуючи їх зі встановленими в засіданні обставинами й фактами, суд вважає, що вони свідчать про наявність в діях (бездіяльності) відповідача безперечної вини у порушенні законного (трудового) права позивача, що є підставою для стягнення моральної шкоди на користь позивача.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо, при цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості і справедливості, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 400 грн. у відшкодування моральної шкоди. В решті позовних вимогах щодо моральної шкоди суд позивачу відмовляє.

До стягнення на користь позивачки із відповідача підлягають витрати понесенні на проведення почеркознавчої експертизи, що доводиться із долученої квитанції №38601636 від 26.08.2011 року, а саме: сума 1125,12 грн.

Стосовно витрат на правову допомогу, то відповідно до ст.. 84 ЦК України -це витрати сторони, що вона понесла у зв'язку із оплатою допомоги адвоката. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю сторін. На підтвердження цієї обставини суду слід надати договір про надання правової допомоги та документ, що свідчить про оплату гонорару. Це можуть бути квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною витрати. У постанові від 01 жовтня 2002 року у справі № 30/63 Верховний Суд України звертає увагу на те, що судові витрати за участю адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, тому суд стягує з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката у сумі 200 грн. 00 коп.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору звільняються, зокрема, позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги частково, а позивач був звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду, вказані судові витрати слід стягнути з відповідача в дохід держави відповідно до положень ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись КЗпП України, ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 212, 213, 214, 215, 218 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»суд,-

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 про стягнення невиплаченої заробітної плати та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 заборгованої заробітної плати з 01 липня 2009 року по 17 серпня 2009 року без утриманням встановлених законодавством податків та зборів і 400 грн. у відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 1352 (одну тисячу триста п'ятдесят дві) грн. 60 коп.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1325 (одну тисячу триста двадцять п'ять) грн. 12 коп., з них: витрати на правову допомогу адвоката у сумі 200 грн. 00 коп., витрати пов'язанні з проведенням почеркознавчої експертизи в сумі 1125 грн. 12 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь держави судовий збір на р\р 31219206700324, МФО 821018, код 22030001, ЄДРПОУ -37341907, банк -ГУ ДКСУ у Київській області в сумі 107 (сто сім) грн. 30 коп.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Кагарлицький районний суд протягом десяти днів з дня проголошення, а особами , які брали участь у справі і не були присутніми в судовому засіданні протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: І. І. Шевченко