Постанова № 23848625, 09.02.2012, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2012 р. Справа № 2а-1954/08/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Бенедик А.П.

суддів: Курило Л.В.

Калиновського В.А.

за участю секретаря

судового засідання Верман А.М., Деревянко А.О.

представника позивача Гіль А.В.

представника відповідача Дикого Я.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду у м. Харкові адміністративну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2011 р. по справі № 2а-1954/08/2070

за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк",

Приватної фірми "Апія"

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", Приватної фірми "Апія", в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідачів солідарно 898023,21 грн. - суму заборгованості по 24 податкових векселях, що були видані при імпорті товарів на митну територію України у періоді за вересень 2007 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на те, що Приватною фірмою "Апія" при імпорті товарів на митну територію України за вересень 2007 року оформлено 24 податкові векселі по податку на додану вартість, а саме: АА0127077, АА0127078, АА0127076, АА0127074, АА0127073, АА0127093, АА0127092, АА0127088, АА0127079, АА0127089, АА0127095, АА0127094, АА0127086, АА0127085, АА0127084, АА0127080, АА0127082, АА0127083, АА0127081, АА0127102, АА0127101, АА0127104, АА0127105 на загальну суму 898023,21 грн., які підтверджені авалем Харківської філії відкритого акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (на час розгляду справи ПАТ "ВіЕйБі Банк").

Позивач зазначив, що всі вищезазначені векселі відповідали вимогам Закону України "Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, авальовані Харківською філією відкритого акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" та по одному з примірників векселів надіслані митним органом до СДПІ ВПП у м. Харкові.

Вищезазначені податкові векселі, які оформлені 21.09.2007 року з терміном погашення 20.10.2007 року, відносяться до 1 категорії, погашення їх необхідно здійснювати згідно з п.11.5 ст.11 Закону України "Про податок на додану вартість".

На думку позивача, платник податку повинен погасити вказані векселі шляхом

перерахування коштів до бюджету. З приводу цього СДПІ ВПП у м. Харкові неодноразово зверталася до ПФ "Апія" з вимогою щодо погашення вищезазначених податкових векселів (листи від 04.10.2007 року за №13113/10/48-039 та від 12.10.2007 року №13535/10/48-039), але на час розгляду справи ПФ "Апія" не погасила податкові векселі грошовими коштами. Відповідно до Закону України "Про податок на додану вартість", банк - аваліст зобов'язаний оплатити податковий вексель у разі непогашення його у строк платником.

Враховуючи наведене, позивач вважає, що Харківська філія Відкритого акціонерного товариства "ВіЕйБі Банк" (на час розгляду справи ПАТ "ВіЕйБі Банк") зобов'язана оплатити податкові векселі, які не сплачені підприємством в установлений строк.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2011 р. адміністративний позов Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові задоволено частково.

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" суму заборгованості по 24 податкових векселях на загальну суму 898023.21 грн., що були видані Приватною фірмою "Апія" при імпорті товарів на митну територію України у періоді за вересень 2007 року.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський Акціонерний Банк", не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2011р. та відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на прийняття

оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити вимоги апеляційної скарги без задоволення, постанову суду першої інстанції -без змін.

Представник відповідача, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", в судовому засіданні суду апеляційної інстанції 23.01.2012 р. підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Представник другого відповідача, ПФ Апія», в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.

Представник відповідача, ПАТ "Всеукраїнський Акціонерний Банк", та представник

позивача в подальшому в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомили.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта та представника

позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Приватна фірма "Апія" зареєстрована виконавчим комітетом Харківської міської ради 30.06.1998 року, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи та довідкою АА №100622 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Відповідно до довідки СДПІ ВПП у м. Харкові №144 від 23.12.2010 року, ПФ "Апія" перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 12.07.1998 року, на дату видачі цієї довідки перебуває на обліку у СДПІ ВПП у м. Харкові. Згідно з свідоцтвом №100015008 від 26.01.2007 року, ПФ "Апія" зареєстрована платником податку на додану вартість з 12.08.1998 р. (т.1, а.с. 5, 6,86-89, 90, т.2, а.с.114-126).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки АА №275749 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, Публічне акціонерне товариство "ВіЕйБі Банк" зареєстровано Шевченківською районною у місті Києві державною адміністрацією 02.07.1992 року; має банківську ліцензію № 35, яка видана НБУ 03.12.2001 року. Згідно свідоцтва №100045394 від 08.06.2007 року, ВАТ «Всеукраїнський акціонерний банк»зареєстровано платником податку на додану вартість з 08.01.1998 р (т.1, а.с. 93, 94, 192).

Також встановлено, що при імпорті товарів на митну територію України у вересні 2007 року ПФ "Апія" видано 24 простих векселя, які підтверджені авалем Харківської філії ВАТ "ВіЕйБі Банк" та відповідають вимогам п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з ПАТ "ВіЕйБі Банк" суми заборгованості по 24 податкових векселях на загальну суму 898023,21 грн., що були видані при імпорті товарів на митну територію України у періоді за вересень 2007 року, та про відмову у задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Приватною фірмою "Апія" на час розгляду справи сума заборгованості не відшкодована, відповідальність за несплату у встановлений строк ПФ "Апія" авальованих податкових веселів несе ПАТ "ВіЕйБі Банк" відповідно до вимог п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»та положень п.19 Постанови Кабінету Міністрів України №1104.

Суд мотивував судове рішення і тим, що відобразити суму податкових векселів у складі податкових зобов'язань податкової декларації, відповідно до положень п.19 Постанови Кабінету Міністрів України №1104 та абз.4 п.11.5 ст.11 Закону України №168/97-ВР, підприємство має можливість лише після подання ним відповідної письмової заяви до податкового органу. Відсутність такої заяви свідчить про небажання ПФ "Апія" скористатися правом погашення податкових векселів за рахунок підтвердженої податковим органом суми бюджетного відшкодування, тому включення зобов'язань по податкових векселях до складу податкових зобов'язань, і як наслідок до складу податкового кредиту, є таким, що суперечить приписам діючого законодавства.

При цьому суд зазначив, що порядок солідарного стягнення з відповідачів та солідарної відповідальності діючим законодавством не передбачено.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Згідно п.1.16 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий вексель - це письмове безумовне грошове зобов'язання платника податку сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та терміни, визначені цим Законом, що підтверджена комерційними банками шляхом авалю, який видається платником на відстрочення сплати податку на додану вартість, що справляється при імпорті товарів на митну територію України. Протест податкового векселя не здійснюється, сума, зазначена у непогашеному векселі, розглядається як податкова заборгованість, яка погашається у порядку, передбаченому законодавством для погашення податкового боргу.

Постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 01.10.1997 року затверджено Порядок випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України.

Відповідно до п.3 розділу 1 та п.6,7,9 розділу ІІ зазначеної Постанови Кабінету Міністрів України №1104, зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України виникають у день оформлення вантажної митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), але сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя. Видача податкового векселя здійснюється за бажанням платника податку на додану вартість. Векселедержателем є державна податкова інспекція за місцем реєстрації векселедавця як платника податку на додану вартість. Податковий вексель складається на суму податкового зобов'язання, тобто на суму податку на додану вартість, яка нарахована і має бути сплачена при імпорті товарів на митну територію України. Вартість товарів для цілей визначення суми податку, належної до сплати, визначається відповідно до пункту 4.3 Закону України №168/97-ВР. Видача податкового векселя здійснюється під час проведення митного оформлення імпортованих на митну територію України товарів у строк, встановлений для сплати податку на додану вартість.

При імпорті датою виникнення податкових зобов'язань є дата подання митної декларації, в якій зазначена сума ПДВ, що підлягає до сплати. Сплата коштів у рахунок погашення податкових зобов'язань з ПДВ здійснюється одночасно зі сплатою мита до/або під час оформлення ВМД через органи Державного казначейства України.

Відповідно до п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку при імпорті товарів на митну територію України, за умови оформлення митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), можуть за власним бажанням надавати органам митного контролю податковий вексель на суму податкового зобов'язання зі строком погашення на тридцятий календарний день з дня його поставки органу митного контролю, один примірник якого залишається в органі митного контролю, другий надсилається органом митного контролю на адресу органу державної податкової служби за місцем реєстрації платника податку, а третій залишається платнику податку.

Платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або шляхом заліку сум бюджетного відшкодування, підтвердженого податковим органом; якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша, ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позовних вимог позивача, суд

першої інстанції безпідставно не застосував пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-111; п.п.7.2-7.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. №166; п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», які підлягали обов'язковому застосуванню до спірних правовідносин, дійшовши хибного висновку про наявність підстав для стягнення з Банку 898 023,21 грн.

При цьому суд залишив поза своєю увагою той факт, що позивачем не додержано вимог ст.5, п.п.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21.12.2000 №2181-111 (далі - Закон України №2181), дійшовши невірного висновку про наявність підстав для стягнення суми, що є порушенням пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України №2181; п.п.7.7.7, п.7. ст. 7 Закону «Про податок на додану вартість»; п.п.7.2-7.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. №166.

Згідно п.3 розділу 1 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 № 1104 (далі - Постанова КМУ №1104), зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України виникають у день оформлення вантажної митної декларації (за винятком тимчасової чи неповної, періодичної чи попередньої декларації), але сплату можна відстрочити шляхом видачі податкового векселя.

Сума, на яку ПФ «Апія»видані податкові векселі, включена підприємством до складу податкових зобов'язань в декларації за вересень 2007 (рядок 19.2) на погашення векселів та відповідно є узгодженою платником податку самостійно, що не спростовано представником позивача ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції.

Згідно пп.4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання, що кореспондується з приписами п.п.7.2 - 7.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. № 166.

Відповідно до п.7.2 Порядку, зареєстровані в податковій інспекції (адміністрації) декларації підлягають документальній невиїзній (камеральній) перевірці.

Згідно пункту 7.4 Порядку, документальну невиїзну (камеральну) перевірку даних,

заявлених у податковій звітності з податку на додану вартість, податковий орган проводить протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації..

За результатами перевірки робиться відповідний запис у розділі IV податкової декларації та складається Акт про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за формою, визначеною в додатку 2 до цього Порядку (пункт 7.3).

При цьому, форма зазначеного Акту передбачає розкриття та відображення як випадків заниження, так і випадків завищення платником податкових зобов'язань з ПДВ у відповідному звітному періоді.

Згідно п.п.7.7.7 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, він надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

Надсилання податковим органом такого податкового повідомлення, згідно п.п.7.7.7 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є єдиним законним порядком встановлення/визначення податкового зобов'язання у випадках, коли платником податків таке зобов'язання не визначено та не сплачено (в тому числі, коли декларацією з ПДВ платником визначено від'ємне значення суми ПДВ) та подальшого надання встановленому податковому зобов'язанню статусу податкового боргу/заборгованості в порядку, передбаченому Законом №2181.

У разі, коли сума податкового зобов'язання розраховується контролюючим органом відповідно до ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», такий контролюючий орган в обов'язковому порядку надсилає платнику податків податкове повідомлення.

Згідно п.п.6.2.1 п.6.2 ст.6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань

платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Тобто у випадках, коли платник податків вважає, що не має зобов'язань перед бюджетом, тільки з моменту надіслання податковим органом податкового повідомлення платнику податків за встановленою формою та згідно закону можливо виникнення та визначення податкового зобов'язання контролюючим органом.

Позивач, вважаючи, що спірні векселі є векселями 1 категорії і безпідставно включені платником, Приватною фірмою «Апія», до складу податкових зобов'язань в рядок 19.2 податкової декларації, не надав доказів зняття такої суми податкових зобов'язань з нарахування в податковій декларації актом камеральної перевірки та нарахування кожного такого податкового векселя в картці особового рахунку платника, як окремого документу, оскільки ним не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів на підтвердження факту складання акту про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з ПДВ та доказів виявлення фактів завищення (заниження) ПФ «Апія»податкових зобов'язань з ПДВ у відповідному звітному періоді.

Більше того, судом першої інстанції встановлено, що податкові повідомлення-рішення та податкові вимоги про погашення податкової заборгованості Приватній фірмі «Апія» позивачем не надсилались.

Таким чином, сума 898 023,21 грн., яка за оскаржуваним судовим рішенням стягнута з Банку, позивачем самостійно не визначена податковим зобов'язанням/боргом, а тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, в порушення зазначених норм матеріального права, безпідставно стягнув грошові кошти з відповідача, які не є податковою заборгованістю/боргом.

Окрім того, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні справи безпідставно не застосував приписи п.1.16 ст.1; абзацу 3 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», абзацу 6 п.5, п.201 Постанови Кабінету Міністрів України №1104, ст.ст.5, 6 Закону України №2181, дійшовши помилкового висновку про те, що спірні податкові векселі є непогашеними, а тому сума заборгованості підлягає стягненню з Банку.

Так, згідно п.1.16 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», протест

податкового векселя не здійснюється, сума, зазначена у непогашеному векселі, розглядається як податкова заборгованість, яка погашається у порядку, передбаченому законодавством для погашення податкового боргу.

Відповідно до абзацу 6 п.5 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1104, протест податкового векселя не здійснюється, сума, зазначена у непогашеному векселі, розглядається як податкова заборгованість, яка погашається у порядку, передбаченому законодавством для погашення податкового боргу.

Порядок погашення податкового боргу врегульований положеннями Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», Порядком направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України від 21.06.2001р. №253 та передбачає обов'язкове направлення платнику податків, який не сплатив податкового зобов'язання, податкового повідомлення та при подальшій несплаті -податкової вимоги про сплату податкового боргу.

Згідно п.1.6 ст.1 Закону «Про податок на додану вартість», податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 1.2 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання визначається як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Відповідно до п.1.1 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Тобто, кожне податкове зобов'язання, в тому числі за ПДВ, є персоніфікованим та сплачується саме платником податку, яким у даному випадку є відповідач, ПФ «Апія».

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Декларація з ПДВ ПФ «Апія»за вересень 2007 року була прийнята податковим органом без зауважень, що підтвердив у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача.

За даними рядка 18.2 податкової декларації, різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду складає від'ємне, а не позитивне значення (тобто сплата ПДВ за вересень 2007 року декларацією ПФ «Апія»не передбачена). Отже, ПФ «Апія»не визначила самостійно суму податкового зобов'язання, що підлягає сплаті до бюджету у декларації з ПДВ за вересень 2007 року (т.1, а.с.7-9).

Матеріали справи не містять Акту перевірки декларації з ПДВ ПФ «Апія», порядок стягнення податкового боргу, згідно приписів Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»до підприємства не застосовувався, докази направлення позивачем Приватній фірмі «Апія»відповідних податкових повідомлень-рішень та податкових вимог відсутні.

Ці факти не спростовані представником позивача в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, сума у розмірі 898 023,21 грн., щодо якої статус узгодженого позивачем податкового зобов'язання не підтверджено, стягненню в судовому порядку не підлягає, оскільки стягнення податковим органом у судовому порядку коштів, які не є податковим боргом, чинним законодавством не передбачено взагалі.

Зазначене кореспондується з приписами пункту 20 Постанови Кабінету Міністрів України №1104, відповідно до якого, у разі наявності податкового боргу за податковими деклараціями, до яких включено податкові зобов'язання, визначені у податкових векселях, стягнення такого податкового боргу проводиться відповідно до Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідне стягнення податкового боргу у судовому порядку можливе виключно у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання після вчинення контролюючим органом дій, згідно приписів ст.6 Закону №2181 (тобто, встановлення податкового зобов'язання податковим боргом).

Колегія суддів вважає безпідставним доводи позивача про те, що ПФ «Апія»не приймала рішення про застосування абзацу 7 п. 1 1.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», з якими необґрунтовано погодився суд першої інстанції, оскільки позивач не надав ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів на підтвердження факту застосування порядку погашення податкового боргу, передбаченого Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Суд першої інстанції безпідставно залишив поза своєю увагою те, що згідно вимог п.1.16 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», п.20 Постанови Кабінету Міністрів України №1104, положення ст.ст.5, 6 Закону України №2181 розповсюджуються і на заборгованість за податковими векселями.

Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов необгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ПАТ «ВіЕйБі Банк»суми заборгованості за 24 спірними векселями, порушивши вимоги Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»; Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997 №1104, а також приписи ст.ст.70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окрім того, судом першої інстанції безпідставно не застосовано приписи п.4.9 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України, затвердженого Постановою Національного банку України від 16.12.2002 р. № 508, який підлягав застосуванню до правовідносин сторін при вирішенні спору.

Зокрема, п.1.1 Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України встановлює загальні правила, порядок проведення і здійснення банками операцій з векселями, що видані та підлягають оплаті на території України в національній валюті.

Згідно п. 4.9 Положення, банк зобов'язаний платити за авальованим векселем, якщо була відмова платника від платежу або акцепту. Якщо аваль наданий за акцептанта або векселедавця простого векселя, то для здійснення вимоги до банку - аваліста здійснення протесту не обов'язкове. Банк може вимагати від векселедержателя належних доказів того, що він звертався з вимогою про платіж або акцепт і йому відмовлено.

Позивачем, в порушення вимог ч.1 ст. 71 КАС України, не надано ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції доказів відмови ПФ «Апія»від оплати спірних векселів, які є необхідними умовами для звернення позивача до банку-аваліста щодо оплати спірних векселів.

Згідно наданих позивачем листів від 04.10.2007 р. та 12.10.2007 р., ПФ»Апія»лише зазначає про факт погашення спірних векселів, а не відмовляється від їх оплати (т.1, а.с.14-14).

Таким чином, у ПАТ «ВіЕйБі Банк», як банка-аваліста, взагалі відсутні підстави для оплати спірних векселів, оскільки вони були пред'явлені позивачем до оплати з порушенням порядку пред'явлення.

Суд першої інстанції безпідставно залишив поза своєю увагою зазначені обставини, не надавши правової оцінки факту відсутності доказів належного пред'явлення векселів до оплати та не застосував зазначену норму матеріального права.

Окрім того, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції не застосував норми матеріального права, а саме приписи абзацу 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», що підлягали застосуванню до спірних правовідносин.

Видача податкового векселя здійснюється у відповідності з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість», розділу II Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму ПДВ при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1104 від 01.10.1997.

Згідно п.1.16 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий вексель - це письмове безумовне грошове зобов'язання платника податку сплатити до бюджету відповідну суму коштів у порядку та терміни, визначені цим Законом, що підтверджене комерційними банками шляхом авалю, який видається платником на відстрочення сплати податку на додану вартість, що справляється при імпорті товарів на митну територію України.

Спосіб погашення векселів, встановлений абзацом 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», передбачає погашення податкового векселя шляхом включення суми зобов'язань за ним до складу податкової декларації з ПДВ за відповідний звітний період, за умови, що платник податку на дату поставки органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша, ніж сума зобов'язання по такому векселю.

При цьому спосіб, передбачений абзацом 7 п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», не містить умов щодо строку сплати таких векселів (до, чи після закінчення терміну подачі податкової декларації з ПДВ за звітний період, в якому відбулася поставка таких векселів).

Згідно абзацу 7 п. 11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо платник податку на дату поставки податкового векселя органу митного контролю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша, ніж сума зобов'язання по такому векселю, платник податку має право включити суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний (податковий) період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається погашеним та платник податку має право на включення до складу податкового кредиту суми зобов'язань по податковому векселю у наступному звітному (податковому) періоді.

Тобто, приписи абзацу 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлюють безумовне право платника податку включати суму зобов'язань по податковому векселю до складу податкових зобов'язань за звітний період, в якому відбулася його поставка органу митного контролю, незалежно від строку сплати такого векселя, якщо платник податку на дату такої поставки податкового векселю має підтверджену податковим органом суму бюджетного відшкодування, яка дорівнює або більша, ніж сума зобов'язання по такому векселю.

Як свідчать письмові докази та не заперечувалось представником позивача у суді апеляційної інстанції, Приватна фірма «Апія»для погашення податкового векселя відображала його суму у складі податкових зобов'язань в декларації по ПДВ в місяці погашення )т.1, а.с.7-9).

Судом першої інстанції встановлено, що видані ПФ «Апія»векселі є такими, що відповідають ознакам, наведеним у п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», а також те, що ПФ «Апія»мала підтверджену актом перевірки податкового органу суму бюджетного відшкодування в розмірі 258 706,23 грн., а жоден спірний вексель зазначену суму не перевищував.

Суд першої інстанції залишив поза своєю увагою відсутність доказів на спростування наявної суми відшкодування у розмірі 2 569 750.00 грн., підтвердженої Актом від 20.07.2006 №294/23-504/25613488/18 по результатах виїзної позапланової перевірки ПФ «Апія»(т.1, а.с. 36-60).

Як свідчать письмові докази, в декларації з ПДВ ПФ «Апія»за вересень 2007 року суми податкових векселів, виданих у звітному місяці, і по яких не прийнято рішення про дострокове погашення, відображаються в рядку 19.2 (збільшення податкових зобов'язань). До декларації оформлений реєстр з повним переліком емітованих та погашених таким чином векселів за вересень 2007 року, в тому числі і 24 спірних векселі (т.1, а.с.7-11).

Зазначену суму (в тому числі і суму спірних векселів) ПФ «Апія», на виконання абз.7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», відобразила в рядках 6 (зі знаком "+"), 19.1 (зі знаком "-") та в рядку 19.2 (зі знаком "+") податкової декларації з ПДВ за вересень 2007 року (т.1, а.с.7-9).

Таким чином, на дату поставки податкового векселя ПФ «Апія»органу митного контролю при підтвердженій податковим органом сумі бюджетного відшкодування, що дорівнює або більше, ніж сума зобов'язання по кожному податковому векселю, платник податків, відповідно до абз.7 ст. 11.5 Закону України «Про податок на додану вартість», включив суму податкового векселя в декларацію з ПДВ того звітного періоду, в якому такий вексель виданий державній митній службі. При цьому, вексель вважається погашеним, а у платника податків в наступному податковому періоді виникло право на податковий кредит.

Однак, суд першої інстанції, невірно встановивши обставини справи, без застосування приписів абзацу 7 п.11.5 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», дійшов помилкового висновку про те, що у позивача існує право вимагати у відповідача, ПАТ «Ві Ей Бі Банк», повторного погашення спірних податкових векселів.

У випадку, якщо податковий вексель відповідає ознакам, встановленим абзацом 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», та його погашення здійснюється саме за правилом, встановленим зазначеною нормою (на відміну від норм абз.5 та абз.6 зазначеної статті), сума податку, визначена у векселі, окремо до бюджету не сплачується та враховується у розрахунках податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, в якому податковий вексель погашено. Сума податку на додану вартість, зазначена в податковому векселі, відображається у податковій декларації окремим рядком, при цьому вексель вважається погашеним.

Особливість погашення податкового векселя у спосіб, визначений абзацом 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», полягає в тому, що фактично відбувається зміна зобов'язання, встановленого у векселі, в податкове зобов'язання, визначене платником податку згідно податкової декларації, при цьому, враховуючи припинення саме вексельного зобов'язання, аваліст цінного паперу є таким, що вибув із зобов'язання.

Судом першої інстанції також порушено приписи абзаців 3, 5 п.19 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.1997№ 1104, та абзаців 4, 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість».

Так, судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме застосовано положення абзацу 4 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», абзацу 5 п.19 Постанови Кабінету Міністрів України №1104, які не підлягали застосуванню в цих правовідносинах та безпідставно не застосовано приписи абзацу 3 п.19 Постанови Кабінету Міністрів України №1104, що підлягали застосуванню.

Відповідно абзацу 4 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку може за самостійним рішенням достроково погасити вексель шляхом перерахування коштів до бюджету або шляхом заліку сум бюджетного відшкодування.

Абзацом 5 пункту 19 Постанови Кабінету Міністрів України №1104 також встановлена можливість дострокового погашення векселя шляхом перерахування коштів до бюджету або заліку сум бюджетного відшкодування згідно з поданою заявою.

При цьому, як свідчать письмові докази та не заперечувалось представником позивача у суді апеляційної інстанції, дострокове погашення векселів ПФ «Апія»не здійснювалось, підстави для застосування положень законодавства, що регулюють дострокове погашення векселів, відсутні.

Однак, суд першої інстанції неправильно встановивши зміст спірних правовідносин, помилково вважав, що ПФ «Апія»здійснювала дострокове погашення векселів шляхом заліку, застосувавши до спірних правовідносин положення закону щодо дострокового погашення векселів шляхом заліку, що не підлягають застосуванню у даному випадку. Такий висновок суду першої інстанції не відповідає фактичним обставинам справи, змісту спірних правовідносин та спростовується письмовими доказами.

Письмові докази свідчать про неможливість застосування до даних правовідносин

положень абзацу 4 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», абзацу 5 п.19 Постанови Кабінету Міністрів України №1104, які є іншим механізмом погашення податкових векселів, оскільки право на погашення податкових векселів у спосіб, передбачений абзацом 7 п.11.5. ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», та за умови неперевищення жодним з векселів суми бюджетного відшкодування, втрачається платником податку лише у випадку припинення бюджетної заборгованості перед таким платником, а застосування правил погашення векселя, встановлених абзацом 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість», не припиняє такого права щодо інших векселів (оскільки бюджетна заборгованість не зникає), дострокового погашення податкового векселя шляхом заліку не відбувається.

Однак, суд першої інстанції зміст спірних правовідносин не встановив, що призвело до помилкового висновку про обрання відповідачем способу погашення векселів шляхом заліку і необхідності подання заяв та про те, що ПФ «Апія»повинна була погашати податкові векселі шляхом перерахування коштів до бюджету.

Внаслідок цього судом першої інстанції безпідставно та необґрунтовано застосовано положення абзацу 4 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»та абзацу 5 п.19 Постанови КМУ №1104, які регулюють правовідносини при достроковому погашенні векселів шляхом перерахування коштів до бюджету або заліку, однак не регулюють спірні правовідносини, та не застосовано приписи абзацу 3 п.19 Постанови Кабінету Міністрів України №1104, які кореспондуються з положеннями абзацу 7 п.11.5 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість»та підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Тобто, застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють дострокове погашення векселів, є порушенням норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2011р. не відповідає вимогам ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню.

Підстави для скасування судового рішення та ухвалення нового закріплені в ст. 202

Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, а його висновки не відповідають фактичним обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне, відповідно до ч.2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, п.1. п.3, п. 4 ч.1 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. ст. 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2011 р. по справі № 2а-1954/08/2070 за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк", Приватної фірми "Апія" про стягнення заборгованості скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити Спеціалізованій державній податковій

інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові у задоволенні позову в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Бенедик А.П.Судді Курило Л.В. Калиновський В.А.