Постанова № 23812253, 26.04.2012, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

26 квітня 2012 р. № 2-а- 3205/12/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Крайник Т.О.,

за участю представників сторін: позивач - Лукашина І.А., відповідач - Липитинська О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Харківське АТП-16358" до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Харківське АТП-16358»звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова, в якому просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.12.2011 року № 0001592303 та від 26.12.2011 року № 0001602303 у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що викладені в акті перевірки висновки, на підставі якого відповідачем були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам податкового законодавства та прийняті із вільним застосуванням норм чинного законодавства України, у зв'язку із чим є незаконними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 24.04.12р. допущено заміну первинного відповідача - Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова на належного відповідача-Західну міжрайонну Державну податкову інспекцію м. Харкова Харківської області Державної податкової служби.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач послався на їх необґрунтованість та безпідставність.

Представники сторін у судовому засіданні 26.04.2012 року підтримали свої правові позиції по справі.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з такого.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Харківське АТП-16358»пройшло державну реєстрацію в установленому законом порядку, перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за кодом 03118914, зареєстровано платником податку на додану вартість, про що 01.11.2011 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Харкова видане відповідне Свідоцтво № 200008410 НБ № 427560, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Жовтневому районі м. Харкова з 03.10.1994 року за № 75.2.

Відповідно до довідки Серія АА № 424367 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій видами діяльності Публічного акціонерного товариства «Харківське АТП-16358»за КВЕД є діяльність автомобільного вантажного транспорту (60.24.0), інші види оптової торгівлі (51.90.0), організація перевезення вантажів (63.40.0), здавання в оренду власного нерухомого майна (70.20.0), оренда автомобілів (71.10.0).

Судом встановлено, що в період з 02.12.2011 року по 05.12.2011 року Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по господарських відносинах з ПП УНТК «Енергоспецмонтаж»за період липень, серпень 2011 року, за результатами якої складено акт перевірки від 06.12.2011 року № 2769/23-0305/03118914.

З посиланням на зазначений акт контролюючим органом були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.12.2011 року № 0001592303, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 299 015,00 грн., з яких за основним платежем -239 212,00 грн., за штрафними санкціями -59 803,00 грн., від 26.12.2011 року № 0001602303, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 118 733,00 грн.

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних податкових повідомлень-рішень відображений в акті від 06.12.2011 року № 2769/23-0305/03118914 висновок суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем:

- п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість всього в сумі 357 945,00 грн., в т.ч. за липень 2011 року в сумі 128 231,00 грн., за серпень 2011 року -229 714,00 грн., що призвело до зменшення рядка 24 Податкової декларації з ПДВ «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу ПК наступного податкового періоду» на суму 118 733,00 грн., у т.ч. за липень 2011 року на суму 118 733,00 грн.

- встановлено заниження ПДВ в липні 2011 року на суму 9498,00 грн. та в серпні 2011 року на суму 229 714,00 грн. за рахунок незаконно сформованого податкового кредиту по взаємовідносинах з ПП «УНТК Енергоспецмонтаж».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно п. 200.1 ст. 200 Податкового Кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п. 200.3 ст. 200 Податкового Кодексу).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що 01.07.2011 року між позивачем (надалі -Орендар) та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»(надалі -Орендодавець) був укладений договір оренди транспортних засобів № 1/07, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Орендодавець зобов'язується передати Орендарю в тимчасове платне користування транспортні засоби, зазначені у Додатку № 1, що є невід'ємною частиною цього Договору, а також зобов'язується забезпечити своїми силами його керування та технічну експлуатацію, а Орендар зобов'язується прийняти в платне користування транспортні засоби під керуванням екіпажу Орендодавця і зобов'язується сплачувати Орендодавцю орендну плату (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору користування транспортними засобами здійснюється для ведення господарської діяльності Орендаря.

Розділом 4 Договору передбачена орендна плата та порядок розрахунків.

Згідно з п. 4.1 Договору розмір орендної плати є договірним.

Базою для визначення вартості місячної орендної плати є вартість погодженої Сторонами орендної плати за одну добу оренди транспортних засобів, яка складає 850,00 грн., в т.ч. ПДВ -141,60 грн., та орендної плати за одну добу оренди вантажних причепів 153,00 грн., в т.ч. ПДВ -25,5 грн. (п. 4.2 Договору).

За домовленістю Сторони складають двосторонній акт про вартість місячної орендної плати, в якому зазначається час користування Орендарем транспортних засобів (п. 4.3 Договору).

Розмір орендної плати може бути змінено, шляхом укладання Сторонами додаткової угоди (п. 4.4 Договору).

Відповідно до п. 5.2.1 Договору Орендар зобов'язаний нести витрати на оплату пального.

Згідно п. 7.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання та діє до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Додатком № 1 до Договору оренди транспортних засобів № 1/07 від 01.07.201 року визначений перелік транспортних засобів, що надаються в оренду, підписаний Сторонами та скріплений печатками юридичних осіб.

Додатковими угодами № 1 від 01.07.2011 року та № 2 від 01.08.2011 року до Договору оренди транспортних засобів № 1/07 від 01.07.2011 року Сторонами був змінений розмір орендної плати.

01.07.2011 року між Сторонами Договору був підписаний Акт № 1 прийому-передавання автомобілів з екіпажем дол. Договору № 1/07 від 01.07.2011 року про те, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв механізми договору № 1/07 від 01.07.2011 року згідно переліку, наведеного в Акті.

На підставі Договору № 1/07 від 01.07.2011 року ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»на адресу позивача були виписані податкові накладні № 508 від 31.07.2011 року на суму 586500,00 грн., в т.ч. ПДВ -97750,00 грн., № 157 від 12.08.2011 року на суму 519623,50 грн., в т.ч. ПДВ -86603,92 грн., № 523 від 31.08.2011 року на суму 519 623,50 грн., в т.ч. ПДВ -86603,92 грн. (номенклатура постачання товарів/надання послуг -орендна автомобілів).

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового Кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Видані ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»за липень, серпень 2011 року на адресу позивача вище перелічені податкові накладні повністю відповідають вимогам п. 201. ст. 201 Податкового Кодексу України.

31.07.2011 року, 12.08.2011 року та 31.08.2011 року між Сторонами Договору були підписані Акти № 1/1/07, 2/1/07, 3/1/07 приймання послуг з оренди автомобілів відповідно про те, що Виконавцем були проведені роботи по Договору № 1/07 від 01.07.2011 року з зазначенням найменування автомобілю, державного номеру, екіпажу, періоду оренди, кількості днів, вартості одного дня оренди, в т.ч. ПДВ, перелік яких наведений в Актах.

Розрахунки між позивачем та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»були проведені у безготівковій формі у повному обсязі шляхом перерахуванням позивачем на рахунок ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»грошових коштів, що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Як було вже встановлено судом, відповідно до п. п. 5.2.1 Договору № 1/07 від 01.07.2011 року позивач, користуючись транспортними засобами, зобов'язаний нести витрати на оплату пального.

Так, судом встановлено, що 01.07.2011 року між позивачем (надалі -Покупець) та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»(надалі -Продавець) був укладений договір купівлі-продажу № 28/07, відповідно до умов якого у порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов'язується передати у власність Покупця дизельне пальне (надалі -Товар), а Покупець зобов'язується прийняти товар та сплатити його вартість на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору кількість (обсяг), ціна, порядок та строк передачі товару Покупцю визначаються у Специфікаціях та видаткових накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.

Згідно п. 1.3 Договору місцем поставки є склад паливно-мастильних матеріалів Продавця за адресою пров. Метізний, 14а в м. Харкові, який орендований Продавцем згідно окремого договору оренди.

Сума договору та порядок передачі товару передбачений Розділом 2 Договору.

Загальна сума цього Договору складає загальну вартість всіх переданих Покупцю партій Товару, зазначених у видаткових накладних (п. 2.1 Договору). Передача товару здійснюється на підставі заявки Покупця (п. 2.2 Договору). Продавець передає товар уповноваженому представнику Покупця, за наявності належним чином оформленої довіреності (п. 2.3 Договору). Покупець сплачує вартість отриманої партії товару протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару на підставі рахунка-фактури Продавця (п. 2.4 Договору). Розрахунки за цим Договором здійснюються у національній валюті України -гривні, шляхом перерахування Покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця (п. 2.5 Договору).

Відповідно до п. 7.1 Договору договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2011 року.

Як вбачається з умов п. 1.3 зазначеного договору місцем поставки є склад паливно-мастильних матеріалів Продавця за адресою пров. Метізний, 14а в м. Харкові, який орендований Продавцем згідно окремого договору оренди.

В матеріалах справи наявна копія договору оренди б/н від 01.07.2011 року, укладеного між ТОВ «Спецстройтехніка»(Орендодавець за договірними умовами) та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»(Орендатор за договірними умовами), предметом якого є тимчасове платне користування ємкостей для зберігання паливно-мастильних матеріалів в кількості 10 шт., розташованих за адресою м. Харків, пров. Метізний, 14а, метою використання майна - є зберігання ГСМ.

Факт передачі орендованого згідно з Договором оренди б/н від 01.07.2011 року майна підтверджується Актом прийому-передачі від 01.07.2011 року, підписаний сторонами та скріплений юридичними печатками юридичних осіб, що, в свою чергу, підтверджує можливість виконання п. 1.3 Договору № 28/07 від 01.07.2011 року.

На підставі договору № 28/07 від 01.07.2011 року ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»на адресу позивача були виписані податкові накладні № 407 від 29.07.2011 року на суму 182 887,60 грн., в т.ч. ПДВ -30 481,27 грн., № 40 від 02.08.2011 року на суму 318 039,40 грн., в т.ч. ПДВ -53006,57 грн., видаткові накладні № 22/07 від 29.07.2011 року на суму 182 887,60 грн., в т.ч. ПДВ -30481,27 грн., № 25/08 від 02.08.2011 року на суму 318 039,40 грн., в т.ч. ПДВ -53 006,57 грн.

29.07.2011 року, 02.08.2011 року між позивачем та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж» були підписані додатки до накладної № 22/07 від 29.07.2011 року та № 25/08 від 02.08.2011 року відповідно - Акти виробки нафтопродуктів, про те, що Виконавцем були передані нафтопродукти по договору № 28/07 від 01.07.2011 року, перелік яких наведений в цих Актах.

Видані ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»за липень, серпень 2011 року на адресу позивача вище перелічені податкові накладні повністю відповідають вимогам п. 201. ст. 201 Податкового Кодексу України.

Розрахунки між позивачем та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»були проведені у безготівковій формі у повному обсязі шляхом перерахуванням позивачем на рахунок ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»грошових коштів, що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 2.1 Договору оренди транспортних засобів № 1/07 від 01.07.2011 року метою оренди є користування транспортними засобами для ведення господарської діяльності позивача.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, суд вважає за необхідне встановити можливості позивача використання отриманих ним послуг у власній господарській діяльності чи з метою отримання прибутку, як так, виходячи зі змісту господарської операції, останні є невід'ємною ланкою у господарському ланцюгу та дослідити відповідні первинні документи.

На вимогу суду, представником позивача були надані до суду документи, якими позивач підтверджує факт використання отриманих ним послуг (наданих робіт) з метою отримання прибутку, що в свою чергу, підтверджує факт здійснення господарської операції.

Так судом встановлено, що 25.05.2011 року між позивачем (надалі -Перевізник) та ПАТ «Державна акціонерна компанія «Українське видавничо-поліграфічне об'єднання»(надалі -Відправник) був укладений договір № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до умов якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Перевізник зобов'язується доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Відправником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення і видавати уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу вантажу), а відправник зобов'язується сплачувати за перевезення вантажу плату (п. 1.1 Договору).

Відповідно до п. 5.1 Договору строк надання послуг визначається сторонами та продовжується до 31.12.2011 року.

Згідно з п. 6.4.2 цього Договору Перевізник має право доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Відправником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення своїми силами, або залучити для цього на договірних засадах третіх осіб, які мають відповідну автотранспортну техніку та досвід в сфері надання автотранспортних послуг.

Як вбачається з наданих представником позивача в судовому засіданні податкових накладних, виписаних ДАК «Укрвидавполіграфія»на адресу позивача на підставі Договору № 1 від 25.05.2011 року, актів здачі-прийняття робіт за зазначеним Договором, послуги з перевезення були надані позивачем ДАК «Укрвидавполіграфія»в липні та серпні 2011 року, тобто після укладення Договору № 1/07 від 01.07.2011 року оренди транспортних засобів, укладеного між позивачем та його контрагентом ПП «УНТК «Енергоспецмонтаж», що в свою чергу, доказує здійснення господарських операцій по Договору № 1/07 від 01.07.2011 року та Договору № 28/07 від 01.07.2011 року у господарському ланцюгу з метою отримання прибутку.

Суд зазначає, що факт невід'ємної ланки Договору № 1/07 від 01.07.2011 року та Договору № 28/07 від 01.07.2011 року у господарському ланцюгу, підтверджується подоржніми листами вантажного автомобіля, товарно-транспортними накладними, посвідченнями водія, свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу, з яких вбачається, що перевезення вантажу за Договором № 1 від 25.05.2011 року здійснювалося транспортними засобами, які позивачем були отримані в оренду від ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»за Договором № 1/07 від 01.07.2011 року. Крім того, з подорожніх листів вбачається, що маркою пального є дизельне паливо, що, в свою чергу, підтверджує використання позивачем придбаного за Договором № 28/07 від 01.07.2011 року дизельного пального у господарській діяльності під час виконання умов Договору № 1 від 25.05.2011 року.

Надаючи оцінку дослідженим за правилами ст. 86 КАС України документам, які містяться в матеріалах справи, суд встановлює факт реальності здійснення господарських операцій за Договорами № 1/07 від 01.07.2011 року та 28/07 від 01.07.2011 року з метою отримання прибутку.

Крім того, судом встановлено, що 01.08.2011 року між позивачем (надалі -Замовник) та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»(надалі -Виконавець) був укладений договір № 1/8 з надання послуг по ремонту автомобіля, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати послуги по ремонту автомобіля КАМАЗ-53215 (держ. номер АХ 1352АА), а Замовник зобов'язується прийняти і сплатити надані послуги.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна Договору складає 21 100,00 грн., в т.ч. ПДВ -3 516,67 грн.

Згідно п. 2.2 Договору об'єм, характер і вартість послуг, передбачених п. 1.1 Договору, визначається актом виконаних робіт.

На підставі договору № 1/8 від 01.08.2011 року ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»на адресу позивача була виписана податкова накладна № 156 від 12.08.2011 року на суму 21100,00 грн., в т.ч. ПДВ -3500,00 грн.

12.08.2011 року між Сторонами Договору був підписаний Акт № 1/1/8 здачі-прийняття робіт (надання послуг) про те, що Виконавцем були проведені роботи по Договору № 1/08 від 01.08.2011 року з ремонту двигуна КАМАЗ 53215 (АХ 1352 АА) на суму 21 000,00 грн., в т.ч. ПДВ -3500,00 грн. Акт підписаний Сторонами та скріплений печатками юридичних осіб.

Матеріалами справи підтверджено, що 21.09.2011 року згідно Договору № 1/08 від 01.08.2011 року позивачем на рахунок ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»були перераховані кошти у сумі 21000,00 грн., в т. ч. ПДВ -3500,00 грн.

В матеріалах справи наявний договір б/н від 01.08.2011 року, укладеного між ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»та ФОП ОСОБА_3 про купівлю-продаж запчастин для автомобіля, перелік яких наведений у Специфікації (додаток № 1) до даного Договору, що підтверджує можливість виконання ПП «УНТК «Енергоспецмонтаж»ремонту автомобілю за Договором № 1/08 від 01.08.2011 року.

Як пояснив в судовому засіданні представник позивача Договір № 1/8 від 01.08.2011 року був укладений з метою виконання умов Договору № 8/8 від 01.08.2011 року, укладеного між позивачем (Виконавець за договірними умовами) та ТОВ «ПАК Імпекс»(Замовник за договірними умовами), відповідно до якого Виконавець зобов'язується надати послуги з ремонту автомобіля КАМАЗ 53215 (АХ 1352 АА), а Замовник зобов'язується прийняти і сплатити надані послуги.

Відповідно до п. 2.1 Договору ціна договору складає 21100,00 грн., в т.ч. ПДВ -3 516,67 грн.

01.08.2011 року між Сторонами договору № 8/08 від 01.08.2011 року був підписаний Акт передачі автомобілю для виконання ремонтних робіт за зазначеним Договором, а 12.08.2011 року -Акт про повернення автомобілю після ремонту.

12.08.2011 року позивачем на адресу ТОВ «ПАК Імпекс»була виписана податкова накладна № 3 на суму 21100,00 грн., в т.ч. ПДВ -3516,67 грн.

Відповідно до Акту № ОУ-00038/1 здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаного 30.08.2011 року Сторонами Договору № 8/8 від 01.08.2011 року Виконавцем були проведені роботи з ремонту двигуна автомобілю КАМАЗ 53215 (АХ 1352 АА) за серпень 2011 року на суму 21 100,00 грн., в т.ч. ПДВ -3516,67 грн.

Факт розрахунків підтверджується банківською випискою, копія якої наявна в матеріалах справи.

Надаючи оцінку зазначеним договорам та документам, складеним на їх підставі на та їх виконання, суд приходить до висновку про встановлення реальності факту виконання позивачем умов Договору № 1/8 від 01.08.2011 року та можливості виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з урахуванням того, що право платника податку на податковий кредит пов'язано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, пов'язаній з господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що позивач на момент здійснення перевірки мав належним чином оформлені податкові накладні, що підтверджують розмір податкового кредиту, відображений в декларації з податку на додану вартість за липень 2011 року, що в свою чергу не заперечується і відповідачем та встановлено в акті перевірки позивача. Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту позивачем сформовано правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої контрагенту позивача.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість за липень. серпень 2011 року сум ПДВ на підставі отриманих податкових накладних.

Таким чином, з урахуванням положень Цивільного Кодексу України щодо умов, порядку укладення та виконання договорів, беручи до уваги вивчені судом документи, які наявні в матеріалах справи, та надавши їм оцінку за правилами ст. 86 КАС України, суд, досліджуючи їх, встановлює наявність обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підприємство, яке є стороною договору, на час здійснення господарської операцій з придбання товару (робіт, послуг) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем (виконавцем), який зареєстрований у встановленому законом порядку, як юридична особа, та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність порушника.

Виходячи з положень ст. ст. 80, 89, 91, 92 Цивільного кодексу України, ст. ст. 55, 58, 59, 79, 91 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", позивач та ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»є окремими суб'єктами господарювання, а відтак - окремими платниками податків.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником, у зв'язку з чим питання сплати податків поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від сплати податкових зобов'язань інших осіб. Сама по собі несплата податку продавцем, у тому числі внаслідок ухилення від сплати, в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

З аналізу норм Податкового Кодексу України вбачається, що підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначене законодавство не передбачає. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, суд вважає необхідним зазначити, що створення юридичної особи навіть з метою надання послуг іншим особам щодо ухилення від сплати податків само по собі не означає, що всі правочини, укладені такою юридичною особою, вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Тому у кожному окремому випадку необхідно з'ясовувати наявність чи відсутність мети сторін договору, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Зазначене само по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації підприємства і до моменту його виключення з державного реєстру.

Як вбачається з акту перевірки позивача від 06.12.2011 року № 2769/23-0305/03118914 в основу встановленого податковим органом порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України є викладені в акті перевірки висновки з приводу того,що укладені позивачем та його контрагентом угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Наведений вище висновок відповідача базується на інформації згідно актів про неможливості проведення зустрічної звірки підприємства-контрагента ПП «УНТК «Енергоспецмонтаж»за липень 2011 року, від 21.10.2011 року № 116/18-13/35522273 за серпень 2011 року, від 07.11.2011 року № 222/23-03-05/35522273 з приводу чого суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Також суд вважає за необхідне зазначити, що Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акти перевірки контрагентів позивача, ні рішення податкових органів не містить таких посилань, а й не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки позивача у спірних правовідносинах при укладанні і виконанні договорів Державною податковою інспекцією до суду не подано, а судом самостійно при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку, який несе самостійну відповідальність за порушення правил поведінки податкового обліку.

Відповідно до ст. 69 КАС України докази в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому докази повинні бути належними та обґрунтованими. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору (ст. 70 КАС України).

Статтею 71 КАС України встановлений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що використання податковим органом акту перевірки контрагента позивача, за результатами якого зроблені висновки про порушення вимог податкового Кодексу України, в якості доказової бази порушення позивачем податкового законодавства не є належними та допустимими доказами по справі, а тому судом до уваги не приймаються.

Статтею 71 КАС України встановлений обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС України.

Враховуючи вимоги КАС та аналізуючи документи, що містяться в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що по господарських операціях позивач свої зобов'язання за договорами виконав, розрахунки за надані послуги здійснені безготівковим шляхом, витрати з придбання товару (послуг) правомірно віднесені до складу податкового кредиту, що підтверджується наданими позивачем до суду копіями відповідних договорів, накладних та інших підтверджуючих цей факт документів, документи по господарських операціях оформлені відповідно до вимог закону.

Відповідно, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями, у тому числі видаткові накладні і податкові накладні, були виписані у зв'язку з реальним виконанням вказаних правочинів, ці документи були належним чином оформлені, а відомості, що містилися у них, достовірні.

Зокрема, органи державної податкової служби згідно чинного законодавства не наділені правом самостійно визнавати недійсними податкові накладні та визначати підстави не включення будь-яких сум до податкового кредиту.

З огляду на викладене, вищезазначені доводи відповідача про порушення позивачем податкового законодавства є безпідставними і судом до уваги не приймаються, оскільки укладені з позивачем договори схвалені з боку ПП «УНТК Енергоспецмонтаж»шляхом виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинним і в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнані, а податкові накладні, надані позивачем, виписані зазначеними підприємствами по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та його контрагентами в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Відповідно до ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З огляду на це, суд при вирішенні даної справи враховує існуючу практику Європейського Суду з прав людини щодо зобов'язань зі сплати ПДВ.

Так, у справі "БУЛВЕС" проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом також приймається до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання, а також висновків акта перевірки щодо порушення позивачем вимог Податкового Кодексу України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 94, 128, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Харківське АТП-16358" до Західної міжрайонної Державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова №0001592303 від 26.12.2011 року та №0001602303 від 26.12.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Харківське АТП-16358" (61019, м. Харків, пр. Ілліча, б. 118-А, код 03118914) судовий збір в сумі 2 146 (дві тисячі сто сорок шість) грн. 00 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст виготовлено 28 квітня 2012 року.

Суддя Горшкова О.О.