Рішення № 23801126, 27.04.2012, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"27" квітня 2012 р. Справа № 8/024-12

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місцезнаходження: 08300, АДРЕСА_1,

до Бориспільської міської ради Київської області, ідентифікаційний код: 04054903, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72,

про переведення прав і обов'язків орендаря за договором оренди землі та визнання незаконним і скасування рішень міської ради, -

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності від 06.02.2012 року;

від відповідача: не з'явився, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі за текстом: Позивач) звернулася з позовом до Бориспільської міської ради Київської області (далі за текстом: Відповідач або Орендодавець) про переведення прав і обов'язків орендаря за договором оренди землі від 01.04.2005 року, який укладений між приватним підприємцем ОСОБА_3 та Бориспільською міською радою, щодо ділянки, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2 для встановлення малої архітектурної форми та визнання незаконним і скасування рішень Бориспільської міської ради від 20.12.2011 року за № 1469-19-VI та № 1472-19-VI.

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що він є єдиним спадкоємцем померлої фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, який спільно із Позивачем по АДРЕСА_2 користувався на умовах оренди земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 01.04.2005 року. Однак, Відповідач відмовляється переукладати з Позивачем зазначений договір оренди землі та прийняв незаконні рішення про припинення дії цього договору і про відмову його переукласти.

Ухвалою суду від 21.02.2012 року порушено провадження у справі № 8/024-12 та останню призначено до розгляду на 13.03.2012 року.

13.03.2012 року в судове засідання з'явився Позивач, який частково виконав вимоги ухвали суду від 21.02.2012 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 21.02.2012 року не виконав. Ухвалою суду від 13.03.2012 року розгляд справи відкладено на 17.04.2012 року.

17.04.2012 року в судове засідання з'явився Позивач, який частково виконав вимоги ухвал суду від 21.02.2012 року та від 13.03.2012 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвал суду від 21.02.2012 року та від 13.03.2012 року не виконав. Позивач заявив клопотання про продовження строку вирішення спору, яке ухвалою суду від 17.04.2012 року задоволено та розгляд справи відкладено на 27.04.2012 року.

27.04.2012 року в судове засідання з'явився Позивач, який частково виконав вимоги ухвал суду від 21.02.2012 року, від 13.03.2012 року та від 17.04.2012 року, дав пояснення, позов підтримав і просив задовольнити. Відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвал суду від 21.02.2012 року, від 13.03.2012 року і від 17.04.2012 року не виконав. У зв'язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданих пояснень представника Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 27.04.2012 року.

Відповідно до абз. 3 п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»від 26.12.2011 року за №18, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи надані представником Позивача пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

Детально розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача та дослідивши подані докази, господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач обґрунтував свої вимоги тим, що він є єдиним спадкоємцем померлої фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, який спільно із Позивачем по АДРЕСА_2 користувався на умовах оренди земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 01.04.2005 року. Однак, Відповідач відмовляється переукладати з Позивачем зазначений договір оренди землі та прийняв незаконні рішення про припинення дії цього договору і про відмову його переукласти.

Проте, суд дослідивши матеріали справи приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача по справі є безпідставними та необґрунтованими належними і допустимими доказами з наступних підстав.

Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 6 передбачає, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Також, Цивільний кодекс України у ст. 628 передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до вимог ст. 51 Цивільного кодексу України, до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Згідно із вимогами п. 2 ч. 2 ст. 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є: громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно з ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови по предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Закон України «Про оренду землі»у ст. 13 передбачає, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 ст. 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 22.09.2005 року за N 5-рп/2005 у справі N 1-17/2005, суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. При цьому згідно мотивувальної частини даного рішення Конституційного суду України оформлення особою постійного або строкового права на земельну ділянку є виключно правом особи, а не обов'язком.

01.04.2005 року між Бориспільською міською радою та приватним підприємцем ОСОБА_3 (далі за текстом: Орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстрований в реєстрі за № 789, щодо ділянки, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2 для встановлення малої архітектурної форми (далі за текстом: Договір).

Закон України «Про оренду землі»у ч. 1 ст. 7 передбачає, що право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи - орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців - до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону.

Сторони вказаного Договору в ч. 2 п. 33 при укладенні останнього з дотриманням вимог ст. 124 Земельного кодексу України, ст.ст. 1, 7, 13 Закону України «Про оренду землі», ст.ст. 6, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України та ст.ст. 179, 180 Господарського кодексу України визнали обов'язковою умовою Договору те, що право на оренду земельної ділянки у разі смерті фізичної особи-орендаря, засудження або обмеження її дієздатності за рішенням суду переходить до спадкоємців або інших осіб, які використовують цю земельну ділянку разом з орендарем.

Суд дослідивши та проаналізувавши зміст ч. 2 п. 33 Договору приходить до висновку, що сторони Договору при його укладенні досягли згоди з приводу того, що обов'язковою умовою переходу права на оренду земельної ділянки у випадку смерті Орендаря до його спадкоємців є спільне використання цієї ділянки спадкоємцем разом із Орендарем до часу смерті Орендаря.

Таким чином, положення ч. 2 п. 33 Договору повністю кореспондуються з вимогами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оренду землі»та не суперечать останнім.

Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В ході розгляду справи встановлено, що фізична особа -підприємець ОСОБА_3, який є Орендарем за Договором, згідно свідоцтва про смерть від 30.04.2011 року помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.11.2011 року, яке зареєстровано в реєстрі за № 3-646, та довідки Бориспільської міської державної нотаріальної контори від 16.02.2012 року за № 112/01-14, єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.11.2011 року, яке зареєстровано в реєстрі за № 3-646, спадщина складається з 1/3 (однієї третьої) частини квартири АДРЕСА_1.

Суд звертає увагу на те, що у вказаному свідоцтві про право на спадщину за законом від 08.11.2011 року відсутнє посилання на наявність у складі спадщини малої архітектурної форми та права на оренду земельної ділянки за Договором, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2 для встановлення малої архітектурної форми, яке в силу вимог ст.ст. 1218, 1219, 1296, 1297, 1299 Цивільного кодексу України, ст. 20 Закону України «Про оренду землі»підлягає державній реєстрації відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внаслідок чого отримання у спадщину права на оренду земельної ділянки в обов'язковому порядку засвідчується свідоцтвом на спадщину.

Позивач обґрунтовуючи свої позовні вимоги під час розгляду справи посилався на те, що Відповідач безпідставно відмовляється визнати за ним, як єдиним спадкоємцем за законом, відповідно до ч. 2 п. 33 Договору право на оренду земельної ділянки, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2 для встановлення малої архітектурної форми з тих підстав, що в силу положень ч. 2 п. 33 Договору, Позивач до моменту смерті Орендаря не використовував спільно з останнім вказану земельну ділянку.

Як свідчать матеріали справи, Позивач на підтвердження спільного використання з Орендарем до моменту смерті останнього земельної ділянки, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2 посилається на письмові докази у справі у вигляді свідоцтва про сплату єдиного податку від 09.06.2011 року серії З за № НОМЕР_2, згідно якого Позивач з 01.07.2011 року по АДРЕСА_2 має право здійснювати роздрібну торгівлю, та квитанцій про сплату орендних платежів за період з квітня 2011 року по лютий 2012 року, відповідно до яких платником орендних платежів за період з квітня 2011 року по січень 2012 року є ОСОБА_3 та лише за лютий 2012 року платником орендних платежів значиться ОСОБА_1.

Суд уважно вивчивши та дослідивши зміст зазначених письмових доказів у вигляді свідоцтва про сплату єдиного податку від 09.06.2011 року серії З за № НОМЕР_2 та квитанцій про сплату орендних платежів за період з квітня 2011 року по лютий 2012 року приходить до висновку, що вказані письмові докази свідчать про те, що Позивач почав використовувати земельну ділянку, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2 для здійснення торгівлі з малої архітектурної форми з 09.06.2011 року, в той час коли фізична особа - підприємець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, що в свою чергу спростовує позицію Позивача про використання спільно із фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 до ІНФОРМАЦІЯ_1 року вищевказаної земельної ділянки та підтверджує правомірність відмови Відповідача від переукладення з Позивачем, як спадкоємцем фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, договору оренди землі від 01.04.2005 року.

Одночасно судом береться до уваги, що у Позивача відсутні будь-які письмові докази наявності у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та у Позивача, як спадкоємця останнього, малої архітектурної форми або майнових прав на таку малу архітектурну форму на земельній ділянці, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2. Жодних інших доказів Позивачем суду не надано.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України «Про оренду землі», укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

З врахуванням положень ст. 20 Закону України «Про оренду землі» суд приходить до висновку, що Позивач протиправно з 09.06.2011 року при відсутності зареєстрованого права оренди земельної ділянки, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2 використовує останню.

Таким чином, Позивач не довів суду за допомогою належних і допустимих доказів факт використання спільно з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, земельної ділянки, площею 0,007 га, по АДРЕСА_2, в зв'язку з чим вимоги Позивача про переведення на нього прав Орендаря за договором оренди землі від 01.04.2005 року є безпідставними та необґрунтованими, внаслідок чого суд в їх задоволенні відмовляє в повному обсязі.

Крім того, Позивач просить суд визнати незаконним і скасувати рішення Бориспільської міської ради від 20.12.2011 року за № 1469-19-VI та № 1472-19-VI.

Суд за наслідком дослідження вказаних рішень Бориспільської міської ради приходить до висновку, що вони в повному обсязі відповідають вимогам ст.ст. 7, 31 Закону України «Про оренду землі»та положенням ч. 2 п. 33 Договору, якими врегульовані правила, умови та випадки переходу права на оренду земельної ділянки та припинення дії договору оренди землі, в зв'язку з чим суд погоджується з позицією Відповідача, що Договір станом на 20.12.2011 року припинив свою дію, внаслідок чого Відповідач правомірно відмовився вносити в договір зміни щодо особи Орендаря земельної ділянки.

Проте, оскільки вимога Позивача про переведення на нього прав Орендаря за договором оренди землі від 01.04.2005 року є безпідставною та необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, то вимога Позивача про визнання незаконними і скасування рішень Бориспільської міської ради від 20.12.2011 року за № 1469-19-VI та № 1472-19-VI, як похідна позовна вимога, задоволенню також не підлягає.

На підставі викладених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача є безпідставними, необґрунтованими та не доведеними суду за допомогою належних і допустимих доказів, в зв'язку з чим суд відмовляє в їх задоволенні повністю.

Відповідно до вимог ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів, можуть вважатися письмовими доказами, які стосуються предмета спору і обставин справи.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судових засіданнях надані Позивачем докази спростовані за допомогою належних і допустимих доказів, які містяться у матеріалах справи, та Відповідачем в ході судового розгляду справи не заперечувались.

Згідно з ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при відмові в позові господарські витрати покладаються на Позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місцезнаходження: 08300, АДРЕСА_1, до Бориспільської міської ради Київської області, ідентифікаційний код: 04054903, місцезнаходження: 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Київський шлях, 72, про переведення прав і обов'язків орендаря за договором оренди землі та визнання незаконним і скасування рішень міської ради, - відмовити повністю.

2. Господарські витрати за даним позовом у вигляді судового збору у сумі 1073,00 грн. (одна тисяча сімдесят три гривні 00 коп.) покласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місцезнаходження: 08300, АДРЕСА_1.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення складено та підписано 03.05.2012 року