Ухвала суду № 2379837, 03.07.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 липня2008 року                 м. Київ

  Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

ГоловуючогоЦуркана М.І.,суддів:Амєліна С.Є.,Ліпського Д.В.,Мойсюка М.І.,

Юрченка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі               м. Запоріжжя до Комунального підприємства «Айс», Приватного підприємства «Інтер-Груп» про визнання угоди недійсною, яка переглядається за касаційною скаргоюКомунального підприємства «Айс» на постанову господарського суду Запорізької області від 20 червня 2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 5 вересня      2006 року

у с т а н о в и л а :

У квітні 2006 року Державна податкова інспекція (далі ДПІ)у Шевченківському районі м. Запоріжжя звернулась в суд з позовом до Комунального підприємства (далі – КП) «Айс», Приватного підприємства (далі ПП) «Інтер-Груп» про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору купівлі-продажу товарів на загальну суму 4964, 40 грн., який підтверджується видатковою накладною №2705-1 від 27 травня 2004 року, рахунком-фактурою №СФ-2505-1 від 25 травня 2004 року та реєстром проведених документів по системі клієнт-банк за 26 травня 2004 року.

Зазначала, що на час укладення угоди набуло чинності рішення суду про скасування державної реєстрації ПП «Інтер-Груп», тобто останнє позбавлено було спеціальної правоздатності, що має наслідком визнання угоди недійсною з підстав передбачених статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Постановою господарського суду Запорізької області від 20 червня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду   від   5   вересня   2006   року, позов задоволено.

У касаційній скарзі КП «Айс», з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що виконавчим комітетом Запорізької міської ради 9 вересня 2003 року КП «Айс» зареєстровано як юридичну особу та присвоєно ідентифікаційний код 01553563.

Відділ реєстрації та єдиного реєстру Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради своїм рішенням №Ю0011961 від          27 лютого 2004 року зареєстрував ПП «Інтер-Груп», як юридичну особу, з присвоєнням ідентифікаційного коду 328899408295, про що видане свідоцтво №11851505.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від         8 листопада 2004 року державну реєстрацію ПП ««Інтер-Груп» скасовано.

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя 25 листопада         2005 року прийнято акт №215 про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість ПП ««Інтер-Груп».

ДПІ у Шевченківському районі м. Запоріжжя встановлений факт господарських взаємовідносин між КП «Айс» та ПП «Інтер-Груп» по договору купівлі-продажу на суму 4964,40 грн., який підтверджується видатковою накладною №2705-01 від 27 травня 2004 року, рахунком-фактурою №СФ-2505-1 від 25 травня 2004 року, реєстром проведених документів по системі клієнт-банк за 26 травня 2004 року.

Задовольняючи позов суди виходили з того, що з укладенням договору ПП «Інтер-Груп» мало на меті ухилення від сплати податків, а тому угода підлягає визнанню недійсною за правилами статей 207, 208 Господарського кодексу України, як така, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте з такими висновками погодитись не можна.

Згідно з частиною першою статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною першою статті 203, частиною другою статті 215, частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

 У разі задоволення позову висновок суду про нікчемність правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору.

 За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.

 Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до частини першої статті 208 Господарського кодексу України передбачені нею санкції застосовує лише суд.

Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині першій статті 238 Господарського кодексу України.

Тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.

Задовольняючи позов про стягнення в доход держави одержаного за зобов'язанням, суди не звернули увагу і не дали оцінку тому факту, що господарське зобов'язання мало місце у травні 2004 року, а з позовом податковий орган звернувся у квітні 2006 року, тобто з пропуском строків можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Таким чином, суди порушили норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення рішень, які не відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості і таке неправильне вирішення справи не може бути усунено судом касаційної інстанції.

За наведених обставин всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 229, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Айс» задовольнити.

Постанову господарського суду Запорізької області від 20 червня    2006 року та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від           5 вересня 2006 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Ухвала набирає законної сили  з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237 – 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                                              М.І. Цуркан

Судді:                                                                         С.Є. Амєлін

                                                                                    Д.В. Ліпський

                                                                                    М.І. Мойсюк

В.В. Юрченко