Ухвала суду № 2379809, 27.03.2008, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня  2008 рокум. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

ГоловуючогоЦуркана М.І.Суддів:Амєліна С.Є.Кобилянського М.Г.Рибченка А.О. .Юрченка В.В.

при секретарі судового засідання Полинько Д.М.,

за участю: представників позивача - Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод «Автонавантажувач» - Гаврилюка О.Р., Стельмаха Ю.М.; представників відповідача - Державної податкової інспекції у м. Львові – Савки Н.Я., Гладій О.Б.,

розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Відкритого акціонерного товариства «Львівський завод «Автонавантажувач» до Державної податкової інспекції у м. Львові про визнання недійсними  податкових повідомлень-рішень, яка переглядається за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Львові на постанову господарського суду Львівської області від 20 січня 2006 року та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2006 року

                          у с т а н о в и л а :

У липні 2005 року відкрите акціонерне товариство «Львівський завод «Автонавантажувач» (далі – ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач»)  звернулося до суду з позовом доДержавної податкової інспекції у місті Львові (далі – ДПІ у м. Львові) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень № 1172320/3/11046 від 29 червня 2005 року та № 492320/3/11044 від 29 червня 2005 року.

Зазначали, що спірні податкові рішення прийняті відповідачем за результатами розгляду акта   документальної перевірки дотримання Товариством податкового та валютного законодавства за період  з 1 липня 2002 року по 1 квітня 2004 року.

За висновками акта, підприємством неправомірно:

- занижено валовий доход на суму 24616 грн. в ІУ кварталі 2003 року від операцій з продажу будівлі складу № 100 по вул. Шевченка, 165 у м. Львові на суму 29444 грн. (без ПДВ);

- не включено до складу валових доходів  в І кварталі 2004 року кредиторську заборгованість з відрахувань та зборів на будівництво та реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг в сумі 152 623 грн.;

- завищено валові витрати на суму 4 544 грн. в ІІІ -ІУ кварталах 2002 року та І кварталі 2003 року із вартості послуг по водопостачанню та водовідведенню об’єктів;

- подано уточнюючу декларація з податку на прибуток за 2000 рік від 19 серпня 2004 року.

Посилаючись на те, що: відчуження складу № 100 по вул. Шевченка, 165 у м. Львові було здійснене згідно експертної оцінки; строк позовної давності щодо стягнення кредиторської заборгованості з відрахувань та зборів на будівництво та реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг не витік; віднесення валових витрат по водопостачанню та водовідведенню об’єктів здійснено відповідно до п.п.5.4.9 п.5.4 ст.5 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»;  уточнюючий розрахунок подано згідно з листами ДПА України та правилами п.1.3 ст.1 цього Закону, - позивач просив податкове повідомлення - рішення  № 1172320/3/11046 від 29 червня 2005 року про визначення підприємству суми  штрафної (фінансової) санкції, як  податкового зобов»язання з податку на прибуток у розмірі 1970934 грн. та податкове повідомлення – рішення  № 492320/3/11044 від 29 червня 2005 рокупро визначення податковим зобов»язанням з податку на прибуток 5912802 грн. ( де 3941868 грн. основний платіж та 1970934 грн. - штрафна (фінансова) санкція)  визнати недійсними.

Постановою господарського суду Львівської області від 20 січня 2006 року позов задоволено частково.

Податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Львові № 1172320/3/11046 від 29 червня 2005 року про застосування до ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач» 1970 934 грн. штрафної (фінансової) санкції та податкове повідомлення-рішення № 492320/3/11044 від 29 червня 2005 рокуу частині визначення 1970934 грн. штрафної санкції, як податкового зобов»язання за платежем «податок на прибуток» визнано нечинними.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2006 року рішення суду першої інстанції частково скасовано та ухвалено задовольнити позов у повному обсязі.

У  касаційній скарзі ДПІ у м. Львові, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду скасувати, а постанову господарського суду Львівської області в частині задоволення вимог змінити, відмовивши у позові повністю.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що працівниками ДПІ у м. Львові проведено комплексну планову документальну перевірку ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач» з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 1 липня 2002 року по 1 квітня 2004 року і за результатами перевірки  складено  акт  №  133/23-2/05808758  від  19 листопада 2004  року.

За змістом акта перевірки,підприємством, у порушення вимог п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,  на  24616 грн. занижено дохід від операцій з продажу будівлі складу № 100 по вул. Шевченка, 165 реалізованого за  29 444 грн. (без ПДВ); кредиторська заборгованість з відрахувань та зборів на будівництво та реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг в сумі 152623 грн., яка утворилась до 01.01.2000 є простроченою і з порушенням вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» безпідставно не включена до валового доходу в І кварталі 2004 року; на порушення правил п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст. 5 згаданого Закону віднесено до валових витрат послуги з водопостачання та водовідведенню об»єктів власності позивача, які не належать до виробничої сфери, а в липні 2003 року Товариство безпідставно подало уточнюючий розрахунок податкових зобов»язань у зв»язку з виправленням самостійно виявлених помилок в якому суму в 22586600 грн. визначило витратами за операціями з основними фондами та нематеріальними активами, що потягло заниженню податку на прибуток.

Також встановлено, що забіржовою угодою № 191-03/4 від 31 жовтня 2003 року ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач» продало ЗАТ «Галнафтохім» будівлю складу № 100 по вул. Шевченка, 165 у м. Львові за 29 444 грн. без ПДВ, тобто за вартістю визначеною  експертом, а різницю між ціною  продажу  та  залишковою  вартістю   (4828 грн.) включено до валових доходів підприємства в ІУ кварталі 2003 року.

Задовольнивши позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що застосування  фінансових санкцій на суму 1970934 грн. у податковому повідомленні –рішенні № 1172320/3/11046 та такої ж суми  у податковому повідомленні –рішенні № 492320/3/11044 є неправомірними, оскільки по відношенню до позивача порушено справу про банкрутство, а відповідно до правил ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не застосовуються санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов»язань щодо сплати податків і зборів (обов»язкових платежів).

Щодо решти вимог, то суд дійшов висновку, що вони не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства.

Апеляційний суд, погодившись з висновком суду першої інстанції в частині задоволених вимог, вважав, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки в своїй діяльності Товариство не порушило вимог законодавства щодо оподаткування прибутку підприємства.

З висновками апеляційного суду погоджується і судова колегія Вищого адміністративного суду України.

За правилами п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» сума перевищення виручки від продажу над балансовою вартістю окремих об'єктів основних фондів групи 1 та нематеріальних активів включається до валових доходів платника податку, а сума перевищення балансової вартості над виручкою від такого  продажу  включається  до  валових  витрат  платника  податку.

Пунктом 16 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 підприємству надано право  переоцінювати  об'єкт  основних  засобів, якщо  залишкова  вартість цього об’єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.

Оскільки  при отриманні позивачем у власність від Фонду державного майна України у січні 1996 року вартість складу зазначена нульовою, а наказом  по ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач» № 91 від 14 червня 1996 року  проведено індексацію балансової вартості будівлі з відповідним відображенням у інвентарній картці та групувальній відомості, то визначення валового доходу від реалізації майна, як  виручки від продажу, що перевищує  балансову вартість (4828 грн.), здійснено відповідно до вимог п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді.

Визначення безповоротної фінансової допомоги наведено у п.п.1.22.1 п.1.22 ст.1 вказаного Закону, як суми заборгованості платника податку перед іншою юридичною чи фізичною особою, що залишилася нестягнутою після закінчення строку позовної давності.

Цивільним законодавством  (ст.257 ЦК України) загальний строк позовної давності встановлено в три роки, а його перебіг переривається   вчиненням   особою  дії, що свідчить про визнання нею свого  боргу  або  іншого  обов'язку (ст. 264 ЦК України). Оскільки Адміністрація автомобільних доріг у Львівській області зверталась до ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач» із претензіями № 11-091504 від 13 листопада 2000 року та № 09-11/334  від  27 березня 2002  року і останні визнавались позивачем, то апеляційний суд дійшов правильного висновку, що кредиторська заборгованість з відрахувань та зборів на будівництво та реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг у сумі  152623 грн., яка  утворилась станом  на  01.01.2000 не  набула ознак

безповоротної фінансової допомоги і не підлягала включенню до складу валових доходів позивача у І кварталі 2004 року.

Встановивши, що відповідач не надав належних доказів про віднесення приміщень по вул. Луцького, 14 та вул. Ярошенка, 18 у м. Львові до об’єктів соціальної інфраструктури, перелік яких наведено в п.п.5.4.9 п.  5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», апеляційний суд правильно зазначив про недоведеність висновку щодо завищення позивачем валових витрат з водопостачання та водовідведення  на суму 4544 грн.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» встановлено, що якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий  розрахунок.

ВАТ «Львівський завод «Автонавантажувач» у зв'язку з тим, що в річну декларацію по податку на прибуток не внесені результати від передачі у листопаді 2000 року до статутного фонду ЗАТ «Автонавантажувач» основних фондів, відніс до збитків 22586600 грн.,  як різницю між експертною оцінкою основних фондів І групи в сумі 5 550 000 грн. плюс право довгострокової оренди земельних ділянок з сумі 1 012 500 грн. та балансовою вартістю основних фондів в сумі 29 149 100 грн., про що у серпні 2004 року подав уточнюючу декларація з податку на прибуток за 2000 рік.

За змістом роз’яснень Державної податкової адміністрації України «Щодо податкового обліку операцій з основними фондами» від 14 грудня 1999 року № 1138/6/15-1116, від 20 грудня 1999 року № 7236/6/15, від 17 березня 2000 року № 13264/6\5-1116, основні фонди як матеріальні активи, що використовуються у будь-яких операціях, за визначенням п.1.6 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться до товарів. Внесок окремих об’єктів основних фондів платника податку до статутного фонду іншої юридичної особи в обмін на її корпоративні права відповідно до п.1.3 ст.1 Закону вважається продажем товарів, а корпоративні права на які здійснюється обмін основних фондів, вважаються відповідною компенсацією. Вищезазначені операції з обміну основних фондів на корпоративні права відображаються в податковому обліку платників податків у відповідності до п.п.8.4.3 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Наведене, у поєднанні з положеннями п.п.8.4.11 п.8.4 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами внесеними Законом України від 24.12.2002 року №349-ІУ) про те, що до продажу основних фондів та нематеріальних активів прирівнюються операції з внесення таких основних фондів та нематеріальних активів до статутного фонду іншої особи, давало позивачу підстави для надання уточнюючого  розрахунку, а тому апеляційний суд  обґрунтовано постановив рішення в цій частині на користь Товариства.

За наведених обставин доводи касаційної щодо неправильного застосування судами норм матеріального права є непереконливими і висновків про обґрунтованість вимог позивача не спростовують.

Згідно з   ч.1 ст.224 КАС України, якщо суди  не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу,  а  рішення залишає без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 230, 231 КАС України, колегія    суддів

у х в а л и л а :

Касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у м. Львові відхилити, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2006 року в частині, що  не скасована постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2006 року та саму постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2006 року, - залишити без змін.

 Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України лише за винятковими обставинами у строк та у порядку визначеними статтями 237- 239 КАС України.

Головуючий                                                                М.І. Цуркан

Судді:                                                           С.Є. Амєлін

                                                                      М.Г. Кобилянський

                                                           А.О.Рибченко

                                                               В.В. Юрченко