Рішення № 23795666, 26.04.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-68/3178-2012 26.04.12

За позовомПублічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»в особі Центральної філії ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО»до Відкритого акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»провідшкодування шкоди, Суддя Ониськів О.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (предст. за довіреністю),

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 4 477,60 грн., з яких 4.161, 28 грн. суму страхового відшкодування та 316, 31 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач всупереч положенням ст. 27 Закону України «Про страхування»та ст. ст. 993, 1191 ЦК України не відшкодовує позивачу суму страхового відшкодування, сплаченого позивачем за шкоду, завдану страхувальником відповідача.

Ухвалою від 16.03.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/3178-2012, розгляд справи призначено на 02.04.2012.

Ухвалою суду від 02.04.2012 розгляд справи було відкладено на 17.04.2012 у зв'язку з відсутністю у судовому засіданні відповідача та необхідністю витребувати додаткові документи у сторін.

Представником позивача у судовому засіданні 17.04.2012 була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути з відповідача суму у розмірі 3.409,11 грн., з яких 3.168,28 грн. основного боргу і 240 грн. пені.

Ухвалою суду від 17.04.2012 розгляд справи було відкладено на 26.04.2012 у зв'язку з нез'явленням відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази.

У судове засідання 26.04.2012 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.

Відповідач подав пояснення на позовну заяву, в яких заперечував проти задоволення заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається судом за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 26.04.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як підтверджено матеріалами справи, 21.02.2011 у м. Одесі по вул. Дворянській сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Кіа»д.н. НОМЕР_1, власником якого є Представництво «Ferrosan International A/S»під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля "Форд" д.н. НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_3.

Відповідно до постанови Приморського районного суду міста Одеса від 25.03.2011, ОСОБА_3 було визнано винним у порушенні вимог Правил дорожнього руху України та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

В результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Кіа»д.н. НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження. Відповідно до звіту експертного автотоварознавчого дослідження № 70 від 11.04.2011, вартість матеріального збитку, завдана власнику вказаного автомобіля складає 3.678,28 грн.

ДТП згідно з Договором добровільного страхування № 19G-0355509 від 21.05.2010, укладеним між ВАТ «Українська страхова компанія «Дженералі Гарант»(рішенням Загальних зборів акціонерів ВАТ «УСК "Дженералі Гарант" від 20.04.2011 було перейменовано на «Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО») (страховик) та Представництвом «Ferrosan International A/S»(страхувальник), було визнано страховим випадком, про що складено страховий акт № 119675 від 07.04.2011, відповідно до якого сплата страхового відшкодування страхувальнику підлягала у сумі 4.671,28 грн.

Дану суму страхового відшкодування Публічне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»виплатило, що підтверджується платіжним дорученням № 2098 від 20.04.2011.

Згідно з Полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/7192938 транспортний засіб «Форд»д.н. НОМЕР_2, забезпечений Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».

Листом від 13.06.2011 № 119675/24, який було отримано відповідачем 26.07.2011, позивач з метою досудового врегулювання даного спору звернувся до відповідача з проханням в добровільному порядку виплатити страхове відшкодування у розмірі 3 678,28 грн.

Станом на час розгляду спору відповідачем вказаних коштів не сплачено, доказів зворотного суду не надано.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування»та ст. 993 ЦК України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ст. 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Таким чином, до позивача, який сплатив страхову виплату за завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди шкоду, перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів»при настанні страхового випадку страховик (страхова організація, що має право на здійснення обов'язкового страхування цивільної-відповідальності) відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини справи, відповідач є особою, відповідальною за шкоду, завдану автомобілю особи, застрахованої позивачем, оскільки відповідно до договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу відповідач взяв на себе відповідальність за свого страхувальника, а саме за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до п. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані позивачу збитки є відповідач як страховик відповідно до положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»в межах, передбачених полісом обов'язкового страхування цивільної відповідальності, та винна особа відповідно до положень ст. 1187 ЦК України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню страховиком.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Підпунктом 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» встановлено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про страхування»франшиза -це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих (12.1 ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів»).

Згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеним відповідачем зі своїм страхувальником, ліміт відповідальності становить 50.000 грн., а розмір франшизи -510 грн.

Відтак, відповідальність страховика винної особи регламентована положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів»та обмежується укладеним договором страхування. Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в розмірі 3.168, 28 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Законами України «Про страхування»та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розміру неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.

Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.

Разом з цим, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Отже, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.

Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч.3 ст. 549 ЦК України).

Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України «Про страхування»та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).

За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування цивільне законодавство не передбачає можливості забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.

Вищенаведеним спростовуються посилання позивача на необхідність застосування до правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу положень п. 36.5 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», які регулюють грошові правовідносини за участю страхувальника та страховика, пов'язані з нарахуванням пені, оскільки такі твердження позивача ґрунтуються виключно на безпідставному ототожненні договірних правовідносин страхування та правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу за участю двох страховиків, які є відмінними за своєю правовою природою (предметом правового регулювання та суб'єктним складом).

З урахуванням наведеного суд, враховуючи встановленні обставини справи, дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 240,83 грн. не підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимих доказів на спростування позовних вимог, та обставин справи, встановлених судом, відповідачам не дано.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати в сумі 1.495,80 грн. (судовий збір) покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта»(01032, вул. Жилянська, 75, м. Київ, код ЄДРПОУ 00034186) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Публічного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «ГАРАНТ-АВТО»в особі Центральної філії ПАТ «УСК «ГАРАНТ-АВТО» (01042, Ново-Печерський пров., 19/3, м. Київ, р/р №26508532 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»МФО 300335, код ЄДРПОУ 25965081) страхове відшкодування у сумі 3.168 (три тисячі сто шістдесят вісім) грн. 28 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.495 (одна тисяча чотириста дев'яносто п'ять) грн. 80 коп.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 27.04.2012

СуддяОниськів О.М.