Рішення № 23795063, 03.05.2012, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24.04.12р. Справа № 17/5005/1327/2012За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дніпроінмед", м. Дніпропетровськ

Третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Моторне транспортне (страхове) бюро України, м. Київ

Третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1, м. Шахтарськ Донецької області

про стягнення 3 599,08 грн.

Суддя Суховаров А.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2, довір. № 2270 від 04.07.11р.;

від відповідача: не з'явився;

від третьої особи-1: не з'явився;

від третьої особи-2: не з'явився.

Суть спору:

Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Дніпроінмед" (далі - відповідач); за участю Моторного транспортного (страхового) бюро України (далі - третя особа-1) та ОСОБА_1 (далі - третя особа-2), у якому просить стягнути з відповідача на свою користь суму 3 599,08 грн. виплаченого страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування наземних транспортних засобів в порядку регресу.

Представник позивача наполягав на задоволені позовних вимог.

Відповідач не забезпечив присутність повноважного представника у призначеному судовому засіданні. Про місце, час та дату розгляду спору повідомлений належним чином, свідченням чого є документи долучені до матеріалів справи.

Разом з тим, відповідач позов не визнає. У відзиві вмотивовує свої заперечення посиланнями на те, що страхувальник (третя особа-2) за полісом № ВЕ/8520089 до теперішнього часу не повідомив страховика (відповідача) про настання страхового випадку що, насамперед, унеможливлює здійснення виплати страхового відшкодування.

Представники третьої особи -1, -2 у судове засідання не з'явилися. Про місце, час та дату розгляду спору повідомлені належним чином, що вбачається з матеріалів справи.

В той же час, третя особа-1 у письмових поясненнях (а.с. 65, 82) просить суд здійснювати розгляд спору за відсутності повноважного представника.

Ухвалою господарського суду від 03.04.12р. строк розгляду спору за клопотанням представника відповідача продовжено до 28.04.12р.

Суд вважає можливим здійснити розгляд спору за відсутності представників відповідача, третьої особи -1, -2, так як останні повідомленні про слухання справи належно та закінчився встановлений господарським процесуальним законодавством строк розгляду спору, а також в матеріалах справи достатньо необхідних господарському суду документів для прийняття обґрунтованого та правомірного рішення.

В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд,

встановив:

22.09.2010 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір добровільного страхування наземних транспортних засобів ЕК № 033-011-0174117 (далі - Договір), де предметом страхування за цією угодою виступають майнові інтереси ОСОБА_3, пов'язані з володінням, експлуатацією і розпорядженням транспортним засобом «Skoda Fabia», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 від страхових ризиків «ДТП», «ПДТО», «ІВП», «Викрадення».

За умовами ст.ст. 525, 526, ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та положень ст. 193 Господарського кодексу України, цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Вивчивши документи долучені до матеріалів справи господарський суд зазначає, що під час дії Договору, а саме 27.12.2010 року о 20 год. 30 хв. у м. Донецьк на вул. Челюскінців -вул. Любавіна сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме зіткнення транспортних засобів:

1. Fabia», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, на момент ДТП транспортний засіб перебував під керуванням ОСОБА_3.

2. «ВАЗ 21102», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, на момент ДТП транспортний засіб перебував під керуванням ОСОБА_4.

Вказана дорожньо-транспортна пригода сталась внаслідок порушення водієм автомобіля «ВАЗ 21102», д/н НОМЕР_2, громадянином ОСОБА_1 вимог пункту 10.1 Правил дорожнього руху України, що встановлено постановою Шахтарського міськрайонного суду Донецької області від 21.02.11р. за № 3-349/2011.

Внаслідок спірного ДТП власнику автомобіля Fabia», д/р НОМЕР_1, була завдана матеріальна шкода розмір якої, згідно звіту № 143 від 04.05.11р., становить загальну суму - 9 148,80 грн.

Також, матеріали справи відображають, що позивачем на підставі Договору та згідно з Правилами добровільного страхування засобів наземного транспорту, виплачено власнику транспортного засобу (ОСОБА_3) страхове відшкодування в розмірі фактично завданих збитків з вирахуванням ПДВ в розмірі 20%, безумовної франшизи та штрафних санкцій за порушення умов Договору в розмірі 50%, а саме - 3 599,08 грн., свідченням чого є платіжне доручення № 633 від 30.08.11р., яке є у справі.

Окрім того, детальний аналіз матеріалів справи відображає, що відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/8520089 (далі - Поліс), цивільно-правова відповідальність третьої особи-2 (ОСОБА_1 - страхувальник) застрахована у відповідача (страховика) зі строком дії страхового покриття з 29.11.2010 року по 28.11.2011 року.

За умовами вищезазначеного полісу встановлено ліміт відповідальності страховика (відповідача у справі) за шкоду, завдану майну третіх осіб застрахованою особою у сумі 50 000,00 грн., франшиза -1 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.01.2012 року позивач направив на адресу відповідача лист за вих. № 2 про сплату страхового відшкодування в порядку регресу, однак відповідач суму страхового відшкодування в порядку регресу не сплатив вмотивовуючи свою відмову відсутністю до теперішнього часу повідомлення від страхувальника (третьої особи-2) про настання страхового випадку.

Суд вважає за необхідне відмовити в задоволені позовних вимог з огляду на наступне.

Предметом спору у даній справі є стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика (в даному випадку позивача у справі, згідно Договору), який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник (ОСОБА_3) або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а тому до страховика, який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Статтями 1166 та 1188 ЦК України передбачено, що майнова шкода завдана неправомірними діями майну особи відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала, та в разі завдання шкоди внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки відшкодовується винною особою.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Аналіз документів долучених до матеріалів справи відображає, що особою, винною у скоєнні ДТП, наслідком якого стало пошкодження майна застрахованої позивачем особи, а, отже, і особою, винною у завданні збитків є ОСОБА_1 (третя особа-2), цивільно-правова відповідальність якого застрахована у відповідача.

Таким чином, з аналізу вищезазначених правових норм вбачається, що позивач після виплати застрахованій ним особі страхового відшкодування, може звернутися з відповідною вимогою про стягнення сплаченого страхового відшкодування в порядку регресу саме до страховика за наявності певних підстав.

Правила відшкодування шкоди заподіяної третій особі встановлені ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон), де згідно п. 22.1 якої при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Порядок виплати страхового відшкодування визначений ст. 37 Закону, зокрема, у п. 37.4 якої встановлено, що страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків. Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, у разі, коли такі витрати здійснюються за згодою страховика. Якщо страхувальник або особа, відповідальність якої застрахована, здійснили такі витрати без попереднього погодження із страховиком, страховик має право відмовити у компенсації таких витрат або зменшити їх розмір з урахуванням вимог законодавства України про порядок відшкодування такої шкоди.

Проте, відповідач, який є страховиком винної у скоєнні ДТП та нанесені збитків особи - ОСОБА_1, відповідальність якої ним застрахована, не здійснював виплати страхового відшкодування безпосередньо потерпілому, який отримав таке страхове відшкодування за Договором від позивача.

Натомість статтею 38 Закону визначено підстави для подачі регресного позову.

Приписами вказаної вище правової норми встановлено, що страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, зокрема, якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону.

Тобто, якщо б страхувальник або водій, який спричинив спірне ДТП, повідомили страховика про страховий випадок у строки і за умов, визначених у п.п. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 вищезгаданого Закону, то до страховика (в даному випадку позивача у справі), що виплатив страхове відшкодування потерпілій та застрахованій ним особі, перейшло б право регресного позову до страховика (в даному випадку відповідача у справі) у якого застраховано відповідальність особи, що спричинила ДТП.

Тоді як, ані страхувальник, ані водій, що спричинив спірне ДТП, не повідомили відповідача у строки, визначені у пп. 33.1.2 п. 33.1 ст. 33 Закону про настання 27.12.10р. ДТП, оскільки доказів наявності такого повідомлення про настання ДТП у період з 27.12.10р. по теперішній час до матеріалів справи не надано.

Таким чином, господарський суд зазначає про те, що позивач, відповідно до положень пп. 38.1.1 п. 38.1 ст. 38 Закону не набув право регресного позову саме до відповідача в силу того, що останнього не було повідомлено про спірне ДТП згідно з умовами Полісу та закону.

Натомість і невиконання цих обов'язків третьою особою-2 позбавило його права на відшкодування шкоди за його винні дії страховиком (відповідачем у справі) на підставі положень передбачених ст. 1194 ЦК України.

При цьому, суд вважає за доцільне вказати на те, що даної правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах, зокрема, від 25.11.2008 року (справа № 11/406-07) та від 24.12.2010 року (справа № 6-1ц10, згідно ЄДР судових рішень № 13507232), а також і Вищий господарський суд України у постанові від 21.09.11р. (справа № 23/106).

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Викладене є підставою для відмови в задоволені позову.

Згідно ст. 49 ГПК України, сплата судового збору покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 4, 32, 33, 36, 43, 45, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя А.В. Суховаров