Постанова № 23788237, 19.04.2012, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №8.2.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 квітня 2012 року Справа № 2а/1270/2359/2012

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Островської О.П.,

при секретарі - Тельдековій Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000061710 від 11.01.2012 року, -

ВСТАНОВИВ :

22 березня 2012 року позивач фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську в обґрунтування якого послався на наступне. 30.10.2006 року позивач отримав у виконавчому комітеті Луганської міської ради свідоцтво про державну реєстрацію, номер запису 2 382 000 0000 020009. Позивач здійснює наступні види діяльності: організація перевезення вантажів (63.40.0); діяльність автомобільного вантажного транспорту (60.24.0), технічне обслуговування та ремонт автомобілів (50.20.0) та є платником податків та зборів, з 30.10.2006 року перебуває на обліку в Державній податковій інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську за № 282000002. Крім того, є платником податку на додану вартість відповідно до Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 26.10.2007 року за НОМЕР_3, виданого Державною податковою інспекцією в Жовтневому районі у м. Луганську, індивідуальний податковий номер платника ПДВ НОМЕР_1.

11 січня 2012 року відповідачем на підставі Акту від 26.12.2011 року № 3189/1710/2586000193 «Про результати позапланової невиїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» (код за ЄДРПОУ 36917523) за період з 01.01.11р. по 30.09.11р.» було прийнято податкове повідомлення-рішення №0000061710, згідно якого, встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, у зв'язку із чим збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість НОМЕР_2 у розмірі 42 484, 32 грн. (за основним платежем - 42 483,32 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (платежами) - 1,00 грн.).

За висновками, викладеними суб'єктом владних повноважень в Акті від 26.12.2011 року, в діяльності позивача податковим органом виявлено порушення пп. 198.1, п.198.2. п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на додану вартість у загальній сумі 42 483,32 грн., в тому числі за травень 2011 року у сумі 42 483,32 грн. Вказаний висновок ґрунтувався на припущеннях перевіряючих про нікчемність договору, що був укладений та виконувався позивачем та ТОВ «Оріал» (код за ЄДРПОУ 36917523).

Позивач вважає, що відповідачем під час здійснення перевірки були зроблені помилкові висновки щодо порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки реальність господарських операцій підтверджується первинними документами: договором про надання транспортно-експедиційних послуг, податковими накладними, актами виконаних робіт-послуг; відсутні факти, які б свідчили про те, що господарські операції не відповідають дійсним намірам сторін і спрямовані на ухилення від сплати податків; правочини не порушують публічний порядок та відсутнє відповідне рішення суду про визнання договору, укладеного між позивачем та ТОВ «Оріал», недійсним.

01.05.2011 року між позивачем та ТОВ «Оріал» було укладено договір № 010511 про надання транспортно-експедиційних послуг. Сторонами належним чином та своєчасно виконувалися зобов'язання за вказаним договором. На підтвердження надання послуг постачальником послуг ТОВ «Оріал» були виписані податкові накладні:

№ 519 від 10.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.;

№ 521 від 17.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.;

№ 523 від 24.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.;

№ 525 від 31.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.

Разом на суму 254 900,00 грн., в тому рахунку ПДВ 42 483,32 грн.

Сторонами договору були складені акти виконаних робіт (послуг): № 519 від 10.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.; № 521 від 17.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.; № 523 від 24.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.; № 525 від 31.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.

Разом на суму 254 900,00 грн., в тому рахунку ПДВ 42 483,32 грн.

Позивач зазначив, що укладаючи договір із зазначеним контрагентом, він за допомогою інтернет-ресурсу переконався у наявності запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про підтвердження відомостей про юридичну особу ТОВ «Оріал» та згідно відомостей сайту ДПА України, ТОВ «Оріал» було зареєстровано в якості платників ПДВ. Вищевказаний договір з боку ТОВ «Оріал» був підписаний директором підприємства, який на той час мав всі повноваження на укладення угод, його підпис завірений печаткою підприємства, крім того укладена угода була виконана, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами. Договір, акти виконаних робіт (послуг), податкові накладні були надані відповідачу під час проведення перевірки. Вказані документи були виконанні відповідно до вимог чинного законодавства. Первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання договору із ТОВ «Оріал», на підставі яких відповідну суму коштів включено до складу податкового кредиту позивача, оформлена належним чином. Отже, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Оріал» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, угода виконана відповідно до умов, встановлених сторонами.

Відносно твердження про нікчемність зазначених правочинів, позивач вказав, що згідно частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Твердження відповідача щодо нікчемності правочинів не є підставою для визнання таких правочинів нікчемними, оскільки ним не доведено, на підставі якої саме статті ЦК України правочини вчинені між позивачем та його контрагентом є нікчемними. Положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угода, що укладена між позивачем та ТОВ «Оріал» не визнана судом недійсною і її недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами. Отже, висновки про ознаки нікчемності укладеної позивачем угоди ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Таким чином, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угоди нікчемною, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними. У відповідача на час проведення перевірки та й на даний час відсутні докази, що договір, який був укладений між позивачем та ТОВ «Оріал» визнаний судом недійсним. Отже, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем - з одної сторони та ТОВ «Оріал» - з другої сторони, недійсним. Виходячи з приписів ст. 19 ч. 2 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивач вважає, що рішення відповідача як суб'єкта владних повноважень, винесено всупереч приписам Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Податкового кодексу України, Закону України «Про Бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судові практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №і 742/11/13-11, Наказу ДПАУ від 22.12.2010 року № 984, який зареєстровано в Міністерстві Юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772 «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства». Тому позивач просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000061710 від 11.01.2012 року.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2012 року допущено процесуальне правонаступництво, а саме замінено відповідача - Державну податкову інспекцію в Жовтневому районі у м. Луганську на його правонаступника - Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав у повному обсязі, у наданих запереченнях послався на наступне. ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» за період з 01.01.11 по 30.09.11. За результатами проведеної перевірки складено акт від 26.12.11 р. № 3189/1710/2586000193 про проведення невиїзної документальної перевірки Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» за період з 01.01.11 по 30.09.11., яким встановлено порушення п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижені суми податку на додану вартість у сумі 42 483,32грн., в тому числі за травень 2011 року у сумі 42 483,32грн. Проведеною перевіркою було встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Оріал» укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг №010211 від 01.05.11. Транспортне - експедиторська діяльність здійснюється на підставі договорів транспортного експедирування, які укладаються письмово. Відповідно до них експедитор зобов'язується за плату й за рахунок клієнта виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Ці норми встановлено статтями 316, 930 Цивільного кодексу й ст. 9 Закону № 1955-ІУ. Крім того, ст.9 Закону № 1955-ІУ передбачено такі істотні умови, договору транспортного експедирування: - відомості про сторони договору (місцезнаходження, код ЗКПО (для юридичних осіб), ідентифікаційний код (для фізичних осіб); вид послуги експедитора; вид і найменування вантажу; права, обов'язки та відповідальність сторін; розмір плати експедиторові; порядок розрахунків; пункти відправлення й призначення вантажу; порядок узгодження зміни маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк виконання договору; умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Перевезення вантажів оформляється товарно-транспортними документами. Факт надання транспортно-експедиційних послуг під час перевезення має підтверджуватися єдиним транспортним документом або комплектом документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення. Факт прийняття послуг може бути додатково підтверджено двостороннім актом приймання-передачі послуг. Але наявність лише акта виконаних робіт за відсутності транспортних документів не дає права суб'єкту господарювання на включення вартості послуг до складу валових витрат. Під час проведення перевірки позивачем не було надано документи, що підтверджують факт здійснення транспортних перевезень (надання послуг). Слід зазначити, що відповідно до «Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства спорту України від 14.10.97 № 363 факт здійснення транспортних перевезень повинен бути підтверджений товарно-транспортними накладними. Відповідно до розділу 11 вищезазначених Правил перевезення вантажів основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Крім того, якщо товар доставлявся вантажним автомобілем, підтверджуючим документом є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, затверджена Наказом Міністерства транспорту Міністерства статистики України від 29.12.95 № 488/346. У ній повинні бути відмітки відправника товару (щодо відвантаження товару) та його одержувача (стосовно фактичного отримання товару). В ході проведення перевірки не встановлено наявність відповідних документів, що підтверджують факт відвантаження чи отримання товарів Форми бланків перевізних документів, затверджені наказом Мінтрансу від 19.11.1993 р. № 460 «Про затвердження бланків перевізних документів» на час проведення перевірки відсутні. Таким чином, як на час проведення перевірки так і на теперішній час не має можливості встановити вид транспорту, розмір витрат та особу, яка понесла дані витрати. Зазначене підтверджує відсутність доказів фактичного отримання товару та реального його транспортування. Згідно ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. Несплачений підприємством, зокрема, податок на додану вартість є дохідною частиною Державного бюджету, власністю держави. Таким чином, ДПІ у Жовтневому районі м. Луганська, як суб'єкт владних повноважень, прийнявши оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яким позивачу донараховане суму податкових зобов'язань з ПДВ діяла відповідно до вимог чинного законодавства та у межах наданих органам державної податкової служби прав. Тому представник відповідача у задоволенні позову просить відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.

У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 17 КАС України передбачено, що в числі інших юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України основним завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Тому у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті ( вчинені) вони:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

- з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано,

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії),

- безсторонньо ( неупереджено),

- добросовісно,

- розсудливо,

- з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації,

- пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія),

- з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення,

- своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статус державної податкової служби України, її функції та правові основи діяльності визначено нормами Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Податковим Кодексом України.

Державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам наведеної норми Конституції України та аналогічним вимогам Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Відповідно до статті 1 зазначеного вище закону, до системи органів державної податкової служби віднесено Державну податкову адміністрацію України, державні податкові адміністрації в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах.

Судом встановлено, що позивач у встановленому порядку зареєстрований в якості фізичної особи - підприємця виконавчим комітетом Луганської міської ради 30.10.2006 року за №23820000000020009 (а.с.9), знаходиться у відповідача на обліку, як платник податків, у тому числі є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва №100073631 НБ № 083767 від 26.10.2007 року (а.с11,12). Позивач веде господарську (підприємницьку) діяльність, отримує прибутки та сплачує податки, збори (обов'язкові платежі). Працівниками Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську у встановленому порядку проведена невиїзна документальна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Оріал» за період з 01.01.11 по 30.09.11 року.

Результати перевірки оформлені актом № 3189/1710/2586000193 від 26.12.2011 року (а.с.14-21).

Перевіркою, як зазначено у акті, встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижені суми податку на додану вартість у сумі 42483,32 грн., в тому числі за травень 2011 року у сумі 42483,32 грн.

На підставі цього акту складено податкове повідомлення-рішення №0000061710 від 11.01.2012 року. (а.с.13).

Згідно вказаного податкового повідомлення-рішення №0000061710 від 11.01.2012 року встановлено порушення п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, у зв'язку із чим позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану на суму 42484,32 грн. (за основним платежем - 42483,32 грн., за штрафними (фінансовими санкціями (платежами) -1,00 грн.)

За висновками, викладеними відповідачем в згаданому Акті, в діяльності позивача податковим органом виявлено порушення, а саме: ФОП ОСОБА_1 безпідставно завищено податковий кредит з ПДВ по операції з придбання послуг у ТОВ «Оріал» на загальну суму ПДВ 42483,32 грн., в тому числі за травень 2011 року на суму ПДВ 42483,32 грн.

Позивач не згоден з вказаним податковим повідомленням-рішенням.

Таким чином, причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту за травень 2011 по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «Оріал».

Справа розглядається у межах виниклого спору та заявлених позовних вимог.

При цьому, враховуючи спірний період, суд вважає необхідним при вирішенні спору керуватися Податковим кодексом України.

Суд вважає, що у даному випадку у відповідача не було підстав для прийняття зазначеного податкового повідомлення - рішення.

Згідно зі ст. 198 Податкового Кодексу України:

198.1. Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

198.2. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

198.3. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

198.6. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно зі ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, яка є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця, та є підставою для нарахування сум податку, що відноситься до податкового кредиту.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, то відповідні документа не можуть вважатися первинними для цілей податкового обліку навіть за наявності усіх формальних реквізитів, що передбачені для певного виду документа чинним законодавством.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Податковий кредит формується при дотриманні платником податку вказаних вимог закону.

При цьому, господарські операції (поставка, продаж тощо) є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов'язань.

Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з легітимними рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податку.

Аналіз реальності господарських операцій може здійснюватися на підставі даних податкового та бухгалтерського обліку платника податків та інших обставин, в тому числі реального економічного змісту господарських операцій та підтвердження їх первинними документами (товарно-транспортними накладними та ін.).

Відповідно до п. 2, 5, 18 Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.97 № 165, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 за № 233/2037 "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення": податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2 Порядку заповнення податкової накладної); податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п.5 Порядку заповнення податкової накладної); всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця (п.18 Порядку заповнення податкової накладної).

Отже, підставою для формування податкового кредиту, а в подальшому для відшкодування від'ємного значення між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду є належним чином оформлена податкова накладна, зокрема, наведені в ній відомості повинні відповідати дійсності.

Надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки і збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів.

Наявність належним чином оформлених податкових накладних є підставою для включення до податкового кредиту платника сум ПДВ за такими накладними за умови реального вчинення дій по виконанню господарської операції.

Судом встановлено, що 01 травня 2011 року за № 010511 між позивачем та його контрагентом ТОВ «Оріал» було укладено договір про надання транспортно-експедиційних послуг. (а.с.27).

Вказаний договір підписаний директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

На виконання цього договору вказаним контрагентом було надано транспортно-експедиційні послуги на суму 254 900,00 грн., у тому числі позивачем було сплачено ПДВ у сумі 42483,32 грн., на що було оформлено цим контрагентом та видано позивачеві податкові накладні:

№ 519 від 10.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.(а.с.32);

№ 521 від 17.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.(а.с.33);

№ 523 від 24.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.(а.с.34);

№ 525 від 31.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.(а.с.35).

Вказані податкові накладні оформлені належним чином.

Крім того, виконання договору підтверджуються належним чином оформленими первинними документами.

Так, на підтвердження виконання робіт сторони складали акти виконаних робіт: № 519 від 10.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.; № 521 від 17.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.; № 523 від 24.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.; № 525 від 31.05.2011 року на суму 63 725,00 грн., у тому рахунку ПДВ 10 620,83 грн.; Разом на суму 254 900,00 грн., в тому рахунку ПДВ 42 483,32 грн.(а.с.28-31).

Вказана первинна документація бухгалтерської та фінансової звітності, складена на виконання договору з контрагентом ТОВ «Оріал» на підставі якої відповідну суму коштів включено до складу податкового кредиту позивача, оформлена належним чином.

Доводи відповідача про:

неможливість фактичного здійснення виконавцем ТОВ «Оріал» господарських операцій через відсутність необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання та інших основних фондів майна;

порушення ст. 203, ст. 215 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_1 з виконавцем ТОВ «Оріал», -

викладені у акті перевірки та які стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, на увагу не заслуговують, оскільки спростовуються вищевказаними доказами.

Доводи відповідача стосовно неналежного оформлення первинних документів бухгалтерської та фінансової звітності на увагу також не заслуговують.

Правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення.

До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діючим законодавством передбачена лише одна умова: вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результатів робіт, послуг.

Факт отримання позивачем послуг від контрагента ТОВ «Оріал» підтверджено здійсненням позивачем оплати отриманих послуг згідно з платіжними дорученнями, які надавались відповідачеві при перевірці (а.с.183-192). Крім того, на підтвердження зазначених фактів під час перевірки позивачем було надано виписку з банківського рахунку ФОП ОСОБА_1 у АТ «ОТП Банк» за період з 01.01.2011 року по 30.09.2011 року. (а.с.149-158 )

Таким чином, на момент перевірки реальність господарської операції між позивачем та ТОВ «Оріал» підтверджено первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Зобов'язання за договором між позивачем та його вказаним контрагентом виконані сторонами договору у повному обсязі, що підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського обліку, якими відображено господарську операцію.

Доводи відповідача щодо відсутності товарно-транспортних накладних на перевезення вантажу або комплекту документів (автомобільних, залізничних накладних тощо), у яких відображається шлях проходження вантажу від пункту відправлення до пункту призначення за вказаним договором, у даному випадку на увагу не заслуговують, оскільки ця обставина не є підставою вважати, що господарська операція за зазначеним договором не виконувалася, бо її наявність підтверджена іншими вище вказаними доказами, які відповідачем не спростовано.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України №88 від 24 травня 1995 року, зареєстрованим в Мінюсті України, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документу (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посада, прізвища та підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документу.

Згідно ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Правові та організаційні засади транспортно-експедиторської діяльності в Україні визначає Закон України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до ч.2 ст.4 даного Закону експедитори для виконання доручень клієнтів можуть укладати договори з перевізниками, портами, авіапідприємствами, судноплавними компаніями тощо, які є резидентами або нерезидентами України.

Згідно з ч.3 ст.8 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів «Інкотермс»; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.9 вказаного Закону за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Уразі залучення експедитором до виконання його зобов'язань за договором транспортного експедирування іншої особи у відносинах з нею експедитор може виступати від свого імені або від імені клієнта.

Враховуючи зазначене, в даному випадку експедитор за договором ТОВ «Оріал» організовував доставку вантажу, тобто здійснював ряд дій, спрямованих на доставку вантажу за замовленням позивача за пунктом призначення, зокрема, планування, замовлення рухомого складу, оформлення необхідних документів.

За таких обставин, предметом договору на транспортно-експедиційне обслуговування є саме послуги по організації доставки вантажу, а не послуги з перевезення такого вантажу, відповідно, суд приходить до висновку, що до складу валових витрат позивач відносив витрати на транспортно-експедиційне обслуговування, а не витрати на транспортування вантажу.

Первинна транспортна документація регламентує взаємовідносини перевізника та замовника, як учасників транспортного процесу.

Тобто для ведення податкового обліку щодо надання транспортно-експедиційних послуг не застосується.

Доводи відповідача стосовно того, що вказаний вище договір між позивачем та його контрагентом ТОВ «Оріал» є нікчемним договором, на увагу не заслуговують.

Згідно частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Пунктом 3 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування, однак відповідачем належні докази з цього приводу не надано.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Угоди, які укладені між позивачем та його контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Таким чином, відповідач при складанні акту перевірки та прийнятті на його підставі оскаржуваного повідомлення-рішення, вийшов за межі своїх повноважень і самостійно, поза судовою процедурою, визнав вищезазначений договір, укладений між позивачем - з одної сторони та ТОВ «Оріал» з другої сторони, недійсним, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо самостійного визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Суд не приймає до уваги та вважає безпідставними доводи податкового органу стосовно не підтвердження між позивачем та його контрагентами господарських операцій, що є по своїй суті нікчемністю укладених правочинів та відповідно не створюють юридичних наслідків, оскільки зазначені доводи є лише припущеннями відповідача.

За таких обставин, відповідач не довів суду правомірність своїх висновків щодо порушень позивачем податкового законодавства, його доводи щодо ненадання належним чином оформлених первинних бухгалтерських та фінансових документів, та щодо нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними.

Крім того, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентами платника податку, про що зазначено у акті перевірки позивача.

Таким чином, висновки відповідача про неможливість фактичного здійснення виконавцем ТОВ «Оріал» господарських операцій через відсутність необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання та інших основних фондів майна, а також про те, що проведені операції не мають реального товарного характеру (відсутність товарно-транспортних накладних тощо), тобто здійснений правочин між ТОВ «Оріал» та позивачем, не відповідає вимогам закону, не спричинив реального настання правових наслідків та являється нікчемним, оскільки вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, свого підтвердження не знайшли в судовому засіданні, вони є лише припущеннями відповідача, на підставі яких відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

За таких обставин суд вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що, оскільки судове рішення ухвалене на користь особи, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або з відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 19.04.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 23.04.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції в Жовтневому районі м. Луганська Луганської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000061710 від 11.01.2012 року задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Жовтневому районі у м. Луганську від 11.01.2012 року № №0000061710.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 424 грн. 86 коп. (чотириста двадцять чотири грн. 86 коп).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 23 квітня 2012 року.

СуддяО.П. Островська