Рішення № 23779327, 25.04.2012, Холодногірський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Харкова)

"25" квітня 2012 р.

Справа №2-1023/12

Провадження №2/2024/576/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 квітня 2012 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Шрамко Л.Л.,

з участю секретаря - Куніциної М.Є.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення суду в м. Харкові цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, приведення сторін у первісний стан, визнання права власності,

3-і особи - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Комунальне підприємство «Харківське міське БТІ»,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки, просить визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 28 жовтня 2010 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, привести сторони угоди у первісний стан, відновити право власності на 16/25 частин домоволодіння по пров. Печерському,3 м. Харкова за ОСОБА_6, анулювати реєстрацію права власності в КП «Харківське міське БТІ»на імя ОСОБА_4, визнати за ОСОБА_7, померлою 26 жовтня 2008 р., право в спільній сумісній власності подружжя на 4/25 частки або 9, 37 кв.м. зазначеного домоволодіння, визнати за ним - позивачем - право спадкування після смерті матері - ОСОБА_7 - на 2/25 частки або 9, 37 кв.м. домоволодіння за зазначеною адресою.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що його батько ОСОБА_6 та мати ОСОБА_7 проживали в частині зазначеного будинку, та в період шлюбу прибудували до зазначеної частини будинку приміщення: 2-4 пл.13,0 кв.м., 2-3 пл.11,10 кв.м., кухню 2-2 пл.7,60 кв.м., 2-9 пл.3,4 кв.м., 2-8 пл. 2,4 кв.м. В цьому будинку він - позивач - проживав з народження, з 1951 р. Після смерті матері 26 жовтня 2008 р. юридично своє право на спадщину він не оформив, оскільки батько запевнив його, що він - позивач - є єдиним спадкоємцем, та зможе оформити право на всю спадщину після смерті батька. На момент смерті батька ОСОБА_6, який помер 23 лютого 2011 р., він мешкав в спірному будинку, та є спадкоємцем за законом першої черги після смерті матері та батька. На підставі свідоцтва про право власності батьку ОСОБА_6 належало 16/25 частки зазначеного домоволодіння. У домоволодінні без реєстрації мешкали його - позивача - колишня дружина - відповідачка - та їх син ОСОБА_8 Після похорон батька відповідачка з сином замінили у будинку замки та не впускали його у спадкову частину будинку, у звязку з чим він звертався до міліції, після чого від відповідачки дізнався про продаж частини домоволодіння відповідачці. Договір купівлі-продажу підписав від імені батька його - позивача - син - ОСОБА_8 на підставі генеральної довіреності. При укладенні договору купівлі-продажу нотаріусом ОСОБА_9 не було перевірено факту наявності спадкоємця за законом, який претендує на частину відчужуваної власності, а саме, що 8/25 частин або 30,6 кв.м. домоволодіння належало його батьку згідно договору дарування та 8/25 добудованої площі або 37,5 кв.м. батьку та матері позивача належало на праві спільної сумісної власності подружжя. Вважає, що нотаріус помилково порахувала, що батьку належить 16/25 частини будинку на праві особистої приватної власності, не враховуючи, що в них була частка матері (4/25), у тому числі і його-позивача спадкова частина у розмірі 2/25 частини будинку після смерті матері. Позивач вважає, що за станом здоровя його батько не міг здійснити таку угоду, оскільки був хворим, поводив себе неадекватно, він страждав захворюванням головного мозку, у звязку з чим матір перед своєю смертю передала йому - позивачеві - всі правовстановлюючі документи на домоволодіння.

У судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_1 підтримали позовні вимоги, послалися на вищенаведені обставини. Крім того, позивач зазначив, що довіреність на укладення угоди посвідчена нотаріусом від імені ОСОБА_6 9 квітня 2010 р., однак в цей день вони святкували у спірному будинку день його - позивача - народження, та батько нікуди не виїжджав. Також зазначив, що посилання позивачки на пропуск строку позовної давності є безпідставним.

Відповідачка ОСОБА_4 позов не визнала, зазначила, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з позивачем, та з 11.08.1972 р. , по теперішній час зареєстрована та мешкає за адресою: м. Харків, пров. Печерський, 3, та ніколи з реєстрації не знімалась. Їх шлюб розірвано. З 1995 р. позивач не мешкає у зазначеному будинку, одружився та проживає у дружини. Зазначила, що договір купівлі-продажу, укладений від імені ОСОБА_6 її сином на підставі генеральної довіреності 8 жовтня 2010 р., відповідає волі ОСОБА_6, так як він бажав розпорядитись своєю власністю саме так, вартість частини будинку йому сплачена. ОСОБА_6 був стурбований, що між позивачем та його сином - ОСОБА_8 не має спілкування, та позивач не виявляє турботи про сина. Оскільки позивач був одружений та мав іншу сімю, була загроза, що після смерті дідуся частина його будинку буде продана чужим людям, та вона з сином залишаться без житла. Також зазначила, що між ОСОБА_6 та нею були хороші відносини, вона допомагала йому, піклувалась про нього, так як постійно мешкала поруч. Будь-яких ознак неадекватності у дідуся не бачила, для свого віку він був цілком розумним. Позивач разом з ОСОБА_6І постійно не мешкав, він постійно проживає у своєї дружини.

Представник відповідачки ОСОБА_2 зазначила, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог. Договір купівлі-продажу укладений відповідно до вимог законодавства, право власності на частину будинку набуто відповідачкою правомірно. Вважає, що будь-яких ознак неадекватного стану у ОСОБА_6 не було, психічними захворюваннями він не страждав, та не перебував на обліку у психіатра. Крім того, при посвідченні довіреності нотаріусом було перевірено його дієздатність. Доказів того, що ОСОБА_6 не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними під час укладення договору, суду не надано, клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи позивачем не заявлено, хоч такий висновок і не матиме правового значення для розгляду даної справи, оскільки ОСОБА_6 особисто не підписував договір, а правомірність довіреності, виданої ним онуку, позивачем не оспорюється. Також зазначає, що частина будинку належала батьку позивача на праві особистої власності, доказів, що частина будинку на праві спільної сумісної власності належала подружжю, позивачем не надано, тому підстави для набуття позивачем права власності в порядку спадкування після смерті матері відсутні. Також подала заяву, в якій просила відмовити у позові позивачу про визнання права спадкування після смерті матері, померлої 26 жовтня 2008 р., на 2/25 частки домоволодіння, на тій підставі, що позивачем пропущений 3-річний строк давності звернення до суду з зазначеними вимогами.

3-я особа - приватний нотаріус ОСОБА_9 у судовому засіданні проти позову заперечувала, пояснила, що 9 квітня 2010 р. до неї звернувся ОСОБА_6 з проханням посвідчити довіреність на уповноваження бути представником свого онука ОСОБА_8 Особу ОСОБА_6 було встановлено, дієздатність перевірено, та розяснено зміст ст.ст.237-241, 244, 245, 247-250, 1000-1007 ЦК України. ОСОБА_6 зазначив, що довіреність необхідна для відновлення правовстановлюючих документів на будинок з наступним укладенням договору купівлі-продажу зі своєю невісткою ОСОБА_4, так як вона мешкає поруч з ним, доглядає його. Він турбувався про те, щоб після його смерті частина будинку не була продана стороннім особам, внаслідок чого відповідачка та його онук, який все життя проживав в будинку, могли б залишитися без житла. 8 жовтня 2010 р. вона - нотаріус - посвідчила зазначений договір купівлі-продажу 16/25 частин спірного житлового будинку,який був укладений між ОСОБА_8, діючим від імені ОСОБА_6 на підставі довіреності, та ОСОБА_4 Було перевірено, що на момент укладання цього договору вказані 16/25 частин житлового будинку нікому не продані, не подаровані, в спорі та під арештом не значаться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо них з боку третіх осіб. Співвласник відмовився від переважного права на придбання частини будинку. Вважає, що підстав для визнання посвідченого нею договору недійсним не має.

Представник 3-ї особи КП «Харківське міське БТІ»в судове засідання не зявився, про слухання справи повідомлений належним чином. Відповідно до вимог ст. 169 ЦПК України суд вважає можливим розглянути справу у відсутності представника 3-ої особи.

Суд, вислухавши сторони, їхніх представників, 3-ю особу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти.

ОСОБА_6 та ОСОБА_7 (до реєстрації шлюбу - Наумова) перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 липня 1950 р.

З свідоцтва про народження серії ВЛ№ 233460, виданого Ленінським відділом РАЦС Харківського МУЮ вбачається, що у них 9 квітня 1951 року народився син - ОСОБА_3 - позивач по даній справі.

Рішенням Ленінського виконкому райради депутатів трудящих м. Харкова від 28 червня 1960 р. № 12 ОСОБА_6, як власнику частини домоволодіння, дозволено провести житлову прибудову до своє частини будинку.

Рішенням народного суду Ленінського району м. Харкова від 5 квітня 1961 р. за позовом ОСОБА_6 до співвласника ОСОБА_6, кожному з яких належало по Ѕ частині домоволодіння, проведено реальний розподіл домоволодіння з земельною ділянкою.

Рішенням Ленінського виконкому райради депутатів трудящих м. Харкова від 12 січня 1965 р. № 6/10 ОСОБА_6 за його заявою дозволено оформити самовільну прибудову в домоволодінні.

3 червня 1965 р. Ленінським райжилуправлінням м. Харкова на підставі рішення Ленінської районної ради депутатів трудящих №63/5 від 14 травня 1965 р. про перерозподіл ідеальних часток у домоволодінні між співвласниками ОСОБА_6 взамін договору дарування від 8 серпня 1957 р. видане свідоцтво про право особистої власності на 16/25 частин домоволодіння по пров. Печерському, 3 у м. Харкові.

Ішенням

Рішенням Ленінського виконкому райради депутатів трудящих м. Харкова від 5 травня 1976 р. № 51/8 ОСОБА_6, як власнику частини домоволодіння, також дозволено оформити самовільні прибудови.

З витягу № 26194808 від 21 травня 2010 р., виданого КП «Харківське міське БТІ», вбачається, що на підставу дубліката про право власності від 3 червня 1965 р., виданого 26 квітня 2010 р., право власності на 16/25 зазначеного домоволодіння було зареєстровано за ОСОБА_6.

Позивач з 1971 р. постійно зареєстрований у зазначеному домоволодінні.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 серпня 1972 р., шлюб сторін розірвано 18 жовтня 2005 р. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Як вбачається з паспорту відповідачки, з 11 жовтня 1972 р. вона постійно зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_2, відмітки про зняття її з реєстрації відсутні.

ОСОБА_8 - син сторін - постійно зареєстрований та мешкає в цьому будинку.

З свідоцтва про смерть серії І-ВЛ № 195863, виданим відділом РАЦС по м. Харкову №4 Харківського МУЮ, вбачається, що ОСОБА_7 померла 26 жовтня 2008 року.

Після її смерті ніхто з заявами до нотаріальної контори про прийняття спадщини не звертався, що підтверджено сторонами у судовому засіданні.

Як вбачається з витягу медичної карти, виданої 11.04.2011 р. поліклінічним відділенням №2 Харківської міської клінічної лікарні №1, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, перебував на диспансерному обліку у звязку з наступними захворюваннями: ішемічною хворобою серця, гіпертонічною хворобою, дифузним кардіосклерозом, миготливою тахіаритмією, хворобами шлунково-кишкового тракту, хронічною цереброваскуляторною недостатністю, дисциркуляторною енцефалопатією змішаного ґенезу 3 ступеню з лікворною гіпертензією; неодноразово лікувався в 1-ї міській лікарні в терапевтичному та гастроентероголічному відділеннях, у 2007 і 2008 роках двічі переніс скороминуще порушення мозкового кровообігу, малі ішемічні інсульти з правостороннім геміпарезом, пірамідною недостатністю, остаточні прояви яких збереглися до останніх днів. З 12 жовтня 2010 р. його стан погіршився: наростали явища серцево-судинної недостатності, цереброваскулярної недостатності, на фоні чого 23 лютого 2011 р. він помер.

9 квітня 2010 р. приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 посвідчена довіреність, за якою ОСОБА_6 уповноважив ОСОБА_8 бути його представником з усіма повноваженнями з питань, зокрема, відчуження нерухомого мана, розпорядження ним, для чого надані всі права з питань оформлення свідоцтва про права власності, усіх інших документів та дублікатів до них, та вчинення всіх інших юридично значимих дій, повязаних з цією довіреністю.

28 жовтня 2010 р. ОСОБА_8, діючі від імені ОСОБА_6 на підставі зазначено довіреності, та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_6 продав відповідачці 16/25 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель по пров. Печерському, 3 у м. Харкові. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 55.

При оформленні договору купівлі-продажу частини домоволодіння приватним нотаріусом ОСОБА_5 був зібраний ряд документів, зокрема:

- нотаріально посвідчена заява ОСОБА_8 від 28.10.2010 р., діючого за довіреністю від ОСОБА_6, в якій він зазначив, що 16/25 частин зазначеного домоволодіння не є обєктом спільної власності та перебувають в особистій приватній власності ОСОБА_6, оскільки одержані ним під час шлюбу в дар, будь-яких прав щодо них в інших осіб немає;

- дублікат свідоцтва про право особистої власності ОСОБА_6 на 16/25 частин зазначеного домоволодіння;

- витяги з реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Харківське міське БТІ», від 21.05.2010 р. та 29.09.2010 р, про реєстрацію за ОСОБА_6 16/25 частин спірного домоволодіння 21 травня 2010 р. на підставі дубліката свідоцтва про право власності; та про реєстрацію за співвласником - ОСОБА_10 права власності на 9/25 частини зазначеного домоволодіння з описом обєкту з метою відчуження належної частини;

- нотаріально посвідчена заява ОСОБА_10- співвласника домоволодіння, від 28 жовтня 2010 р. про її відмову від переважного права купівлі 16/25 частин спірного домоволодіння за ціною 73 477, 76 грн.;

- витяг з Єдиного реєстру заборон відчуження про відсутність інформації щодо зазначеного будинку від 28.10.2010 р.,

- довіреність ОСОБА_6 на імя ОСОБА_8 на укладення угод від його імені та витяг з Єдиного реєстру довіреностей;

- довідка, видана 27 жовтня 2010 р. головою квартального комітету «Печерський» про те, що по пров. Печерському, 3 у м. Харкові зареєстровані: ОСОБА_6, ОСОБА_4 та ОСОБА_8;

- нотаріально посвідчена заява ОСОБА_8 від 28.10.2010 р., діючого від імені ОСОБА_6, в якій він зазначив, що 16/25 частин домоволодіння належить ОСОБА_6 на праві приватної особистої власності, неповнолітні діти не проживають, внаслідок укладання договору купівлі-продажу не було порушено прав та законних інтересів неповнолітніх та малолітніх дітей;

- витяг з Державного реєстру актів цивільного стану від 22 жовтня 2010 р. про реєстрацію шлюбу ОСОБА_6 та Наумової (після реєстрації - ОСОБА_6) 16 липня 1950 р.;

- копія повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_7 26 жовтня 2008 р.;

- копія свідоцтва про розірвання шлюбу сторін від 18 жовтня 2005 р.

Договір купівлі-продажу від 28 жовтня 2010 р. в цей же день зареєстровано в Державному реєстрі правочинів, про що свідчить витяг № 9174750, виданий приватним нотаріусом ОСОБА_5

На підставі оспорюваного договору купівлі-продажу право власності на 16/25 частин домоволодіння зареєстровано в КП «Харківське міське БТІ»за відповідачкою ОСОБА_4

З свідоцтва про смерть серії І-ВЛ № 301907, виданим відділом РАЦС по м. Харкову Харківського МУЮ, вбачається, що ОСОБА_6 помер 23 лютого 2011 року.

На підставі заяви позивача Ленінським РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області 6 лютого 2012 р. порушено кримінальну справу за ознаками складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 358 КК України за фактом внесення завідомо неправдивих відомостей в довідку від 27 жовтня 2010 р. про склад сімї в тій частині, що ОСОБА_3 не проживає та не прописаний в будинку.

З листа прокуратури Харківської області від 20 лютого 2012 р. вбачається, що за результатами перевірки скарги позивача порушено кримінальну справу за ч.4 ст. 190, ч.1 ст. 358 КК України.

Свідок ОСОБА_11, сусідка сторін, в судовому засіданні пояснила, що позивач займався будівництвом, робив ремонт в будинку. Він поховав свою мати. Коли мати була жива, вона казала їй, що спадкоємцем будинку буде її син - позивач. ОСОБА_6 був хворим, волочив ногу, не завжди впізнавав людей, погано говорив, був неуважним, неповноцінним від старості та хвороби, рідко виходив на вулицю. Позивач доглядав його та мешкав разом з ним. Відповідачка з сином також постійно разом мешкала в цьому будинку.

Свідок ОСОБА_12 дружина позивача, в судовому засіданні пояснила, що з 2008 р. після смерті матері чоловіка вона - ОСОБА_12 разом з чоловіком та його батьком мешкали у спірному будинку, до цього вона проживала на своїй житловій площі, а чоловік мешкав з батьком. ОСОБА_6 у грудні 2007 р. та в червні 2008 р. переніс ішемічні інсульти, а у 2002 р. та 2007 р.р. переніс операції на очах. Після другого інсульту батько позивача, на її думку, був недієздатним, не міг читати і писати, одна рука у нього була нерухома, він нічого не міг робити. Зазначила, що допомагала чоловіку доглядати ОСОБА_6, викликали лікаря, лікували його. Поховали його за свій рахунок. З квітня по жовтень 2009 р. з чоловіком займались облаштуванням спірного будинку, ремонтували дах, провели воду у будинок, каналізацію, облаштували паркан, поставили душову кабінку, пилили дерева. Для ремонтних робіт наймали бригаду з двох чоловік. У ремонті допомагали також її сини. Їй відомо, що перед смертю матір віддала всі документи на будинок позивачу. З 18 жовтня 2010 р. ОСОБА_6 вже не вставав, його стан погіршився, він помирав. У психіатра на обліку він не перебував, був на обліку у невропатолога. У психіатричній лікарні він не лікувався. Він плутав імена, мав галюцинації. Після 2007 р. він рухався з трудом, та вони з чоловіком виводили його на двір. З березня 2010 р. стан ОСОБА_6 різко погіршився, а з жовтня 2010 р. він вже помирав, у нього не працювала рука, він тягнув ногу, мав поганий зір.

Свідок ОСОБА_13 - син дружини позивача - свідка ОСОБА_12 - в судовому засіданні пояснив, що з 2009 р. після смерті матері позивач провів у будинок воду, каналізацію, поставив душову кабіну, покращував батьку умови проживання. Також в кухні була поставлена перегородка. Позивач давав йому гроші для закупівлі будівельних матеріалів. Була проведена вода у будинок, каналізація, відремонтовано дах. Йому відомо, що ОСОБА_6 хворів, ледве рухався, у нього не працювала права рука, був поганий зір. У 2009 р. влітку він декілька разів виходив прогулятись лише з сторонньою допомогою. Він не міг обходитись без сторонньої допомоги, міг не впізнавати людей, не читав газет, телевізор не дивився. Зазначив, що позивач постійно проживав у спірному будинку, а його - свідка мати - ОСОБА_12 - періодично проживала, вона допомагала доглядати дідуся, готувала їжу.

Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні пояснив, що на прохання позивача у спірному будинку проводив будівельні роботи, ремонтував дах, вивозив будівельне сміття, демонтував курятник, зрізав старі дерева, відремонтував паркан,провадив інші роботи. ОСОБА_6 погано рухався, в прибудові кухні відгородили частину кімнати, де встановили душову кабінку, туалет, також було проведено опалення. ОСОБА_6 з ним вітався лівою рукою, так як права не працювала, інколи не впізнавав його. За ОСОБА_6 доглядали його син позивач - з дружиною ОСОБА_12, купали його, годували. 9 квітня 2010 р. він прийшов зранку в будинок провадити будівельні роботи, та ввечері був запрошений на день народження позивача, з 18 до 20 год. відмічав день народження. Вдень він-Легкий В.В. працював на даху, не бачив, щоб ОСОБА_6 куди-небудь виходив, він був вдома.

Свідок ОСОБА_10 - двоюрідна сестра позивача, в судовому засіданні пояснила, що всередині 90-х років позивач покинув сімю, та мешкав окремо. Він погано доглядав батька. Доглядали його відповідачка, син сторін, старша сестра. Вона - ОСОБА_10 приходила провідувати дідуся. Після смерті матері позивач не часто приходив провідувати батька. Ремонт позивач зробив, але неякісно. Дідусь переживав, що у позивача з сином немає взаєморозуміння, вони не спілкувались. Зазначила, що ОСОБА_6 хворів, але сумнівів стосовно його адекватності у неї не було, швидку йому не викликали, у лікарні він не лежав. ОСОБА_6 виходив у двір, до нього привозили його братів поспілкуватись. Позивач не забезпечив постійним доглядом батька, лише приходив, не жив з ним, знаходився з ним лише останній тиждень життя. Догляд здійснювала відповідачка. Восени 2010 р. її сестра надала письмову згоду на продаж частини будинку відповідачці.

Свідок ОСОБА_15 - двоюрідний брат позивача - в судовому засіданні пояснив, що весною 2010 р. він був в гостях у дядька - ОСОБА_6, який попрохав його відвезти до нотаріуса на вул. Ленінградську. Він зайшов у будинок за ОСОБА_6, в будинку, крім нього, нікого не було. Він відвіз ОСОБА_6 до нотаріуса, а потім через деякий час забрав його від нотаріальної контори відповідачку з сином, та товариша останнього. На момент смерті ОСОБА_6 відповідачка з сином проживали у спірному будинку. Позивач не проживав постійно в будинку, мешкав у своєї дружини. Перед смертю ОСОБА_6 був слабким. Коли до нього приїжджав брат Петро, дідусь розповідав, що хоче поїхати до нотаріуса щось зробити для ОСОБА_8 - онука, та просив його відвезти до нотаріуса.

Свідок ОСОБА_8 - син сторін, в судовому засіданні пояснив, що з народження проживає разом з матірю в спірному будинку. З 1995 р. батько не проживає за зазначеною адресою, проживає другої дружини. Позивач просив доглядати дідуся. Дідусь почував себе нормально, самостійно ходив до туалету, вдягався, їв, гуляв, будь-яких психічних розладів за ним помічено не було. За життя дідусь бажав, щоб його частина будинку в майбутньому належала йому - свідку - та його матері, оскільки не довіряв сину у звязку з пропажею документів на будинок. Він побоювався, що позивач може оформити будинок на себе, а потім продати. Для відновлення документів та подальшого відчуження будинку ОСОБА_6 оформив довіреність на нього - свідка. В подальшому на підставі зазначеної довіреності за бажанням ОСОБА_6 ним був укладений договір купівлі-продажу його - свідка - матері - частини спірного будинку, та гроші були передані дідусю.

Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні пояснив, що часто заходить в гості до сина сторін - ОСОБА_8, знає його матір та дідуся. Останній раз приходив в гості за місяць до смерті дідуся. Звертався до дідуся по столярній справі. ОСОБА_6 адекватно відповідав на питання, впізнавав його. ОСОБА_8 розповідав йому, що у нього з батьком немає взаєморозуміння.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають на підставі наступного.

Згідно з ч.3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, або якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.ч.2, 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Як зазначено у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними угод на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

В обґрунтування позовних вимог про визнання договору недійсним позивач посилається на те, що саме під час укладення договору купівлі-продажу, а не довіреності, відчужувач не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними. Свої вимоги в цій частині він обґрунтовує посиланням на ст. ст. 215, 225 ЦК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 особисто договір купівлі-продажу частини будинку не підписував, його підписав за його довіреністю ОСОБА_8

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Довіреність на вчинення зазначеної угоди, а також інших дій, повязаних з укладанням зазначеної угоди, була дійсна на момент укладення оспорюваного договору, що було перевірено нотаріусом. Правомірність зазначеної довіреності позивачем не оспорюється, вона не була скасована довірителем, не припинила свою дію на час укладення оспорюваного договору, не визнана недійсною або нечинною, та її дійсність не є предметом розгляду даної справи, отже суд виходить з правомірності довіреності, виданої ОСОБА_6 своєму онуку. За таких обставин суд не приймає до уваги пояснення позивача, свідка ОСОБА_14 про те, що дідусь не виходив з дому 9 квітня 2010 р. та не міг виїжджати до нотаріуса.

Позивачем не заявлено клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи для визначення психічного стану померлого, хоч право заявити таке клопотання судом сторонам було розяснено, а лише вищезазначені пояснення свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_17, ОСОБА_14 та дані про хворобу ОСОБА_6 не є достатньою підставою для висновку про те, що він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Крім того, суд зазначає, що ОСОБА_12 є дружиною позивача, а ОСОБА_13 є її сином, тому вони зацікавлені в результатах розгляду даної справи.

Отже, належних доказів в обґрунтування доводів про те, що під час укладання договору купівлі-продажу частини будинку ОСОБА_6 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, позивачем суду не надано.

В обґрунтування вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсним позивач посилається також на те, що його батько не мав права відчужувати 16/25 частин домоволодіння, оскільки 8/25 добудованої площі частини будинку або 37, 5 кв.м. належало його батькам на праві спільної сумісної власності подружжя, а тому частка його матері становить 4/25, відповідно його спадкова частка після смерті матері становить 2/25, на яку він і просить визнати його право власності.

Однак зазначені доводи позивача є необґрунтованими на підставі наступного.

Свідоцтво про право особистої власності на 16/25 частин домоволодіння по пров. Печерському, 3 у м. Харкові видано ОСОБА_6 3 червня 1965 р. взамін договору дарування від 8.08.1957 р.

Отже, майнові правовідносини подружжя - батьків позивача регулювалися діючим в той час Кодексом законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 30 травня 1926 p., відповідно до якого майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Вищезазначений правовий статус придбаного в дар одним з подружжя майна не зазнав змін і в подальшому, редакція всіх прийнятих пізніше Сімейних кодексів України містить зазначене положення.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що ОСОБА_6 належало на праві особистої власності 16/25 частин спірного домоволодіння. Доводи позивача про те, що дружині останнього ОСОБА_18 належить 8/25 частин або 37,5 кв.м. спірного домоволодіння належними доказами не доведені та є припущеннями.

Ніяких доказів в підтвердження своїх доводів про те, що 8/25 частин спірного домоволодіння належало батькам на праві спільної сумісної власності, позивач суду не надав.

З позовом про розподіл спільного майна подружжя, визнання права власності на частину домоволодіння, виділ частки ОСОБА_7 не зверталось.

Відповідно до ч.2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч.2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Відповідно до ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Відповідно до вимог ст. 1299 ЦК Украйни якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу). Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

Судом встановлено, що ані батько позивача - ОСОБА_6 після смерті дружини ОСОБА_19, ані позивач не зверталися з приводу отримання свідоцтва про право власності, вступу у спадщину після її смерті. Отже, і відповідно до зазначених правових норм право власності на частину спірного будинку у позивача після смерті матері не виникло. За таких обставин доводи позивача про порушення його права є необґрунтованими.

Право власності на частину домоволодіння за ОСОБА_7 ніколи не було зареєстровано, отже доводи позивача про належність їй на праві власності частини домоволодіння, є безпідставними.

Наявність права ОСОБА_7 у спільній сумісній власності подружжя на 4/25 частки домоволодіння позивачем не доведена.

Крім того, як випливає із ст.25 ЦК України, фізичні особи мають здатність бути субєктом цивільних прав і обовязків, мати будь-яке право чи обовязок з тих, що надаються чи допускаються законом, тобто юридичну можливість, що випливає із закону.

Набуття конкретних субєктивних прав та володіння ними означає реалізацію правоздатності і здійснюється за наявності певних юридичних фактів.

Згідно ч.4 вищевказаної статті цивільна правоздатність особи є невіддільною від неї і припиняється з її смертю.

Отже, визнання права власності за померлою особою після її смерті є неможливим.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_7 померла 26 жовтня 2008 р., а тому правоздатність останньої припинилась в момент її смерті, тому вимоги про визнання за нею права власності є безпідставними.

Оскільки матері позивача право власності на частину домоволодіння не належало, до спадкової маси спірна частина домоволодіння не входить, доводи позивача про те, що він набув право власності після смерті матері в порядку спадкування за законом на зазначену частину домоволодіння, є необґрунтованими.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання за нею права в спільній сумісній власності подружжя на 4/25 частки спірного домоволодіння, а за позивачем - в порядку наслідування після смерті матері на 2/25 частини або 9,37 кв.м. домоволодіння є безпідставними.

Судом встановлено, що у кожної з сторін є будинкова книга, та будинкова книга є також у співвласника будинку - ОСОБА_10

У наданій позивачем будинковій книзі зазначено, що відповідачка зареєстрована в спірному домоволодінні 11 жовтня 1972 р., та була виписана 18 листопада 1972 р., також є запис про її виписку 22.10.1976 р., а також реєстрацію 24.03.1978 р., та зазначено, що запис про її виписку 22.10.1976 р. є помилковим,та вона виписана 25.01.2000 р. (а.с.77-78).

В будинковій книзі, наданою відповідачкою, зазначено про реєстрацію відповідачки 11 жовтня 1972 р., і сина сторін з 17 жовтня 1989 р., та відсутні якісь записи про їх зняття з реєстрації (а.с.82-83). Зазначені дані про реєстрацію відповідачки відповідають даним її паспорту.

Однак для розгляду даного спору на заявлених позивачем підставах та обставина, чи була знята з реєстрації відповідачка, правового значення не мають, як і пояснення вищезазначених свідків про проведення ремонтних робіт позивачем, його догляд за батьком.

Враховуючи, що частина будинку належала ОСОБА_6 на праві особистої власності, а позивач не був власником будинку, та не є неповнолітньою або малолітньою особою, правового значення для продажу будинку наявність реєстрації позивача не мала.

За таких обставин є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним і подання відповідачкою нотаріусу довідки про відсутність реєстрації позивача в будинку, що не відповідає дійсності, і для вирішення даного спору на заявлених позивачем підставах не має значення і факт порушення кримінальної справи за фактом підробки довідки про реєстрацію.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Оскільки суд відмовляє в позові як про визнання договору недійсним, так і про визнання права власності за ОСОБА_7 на 4/25 частки домоволодіння, а за позивачем - на 2/25 частки в порядку спадкування після смерті останньої, немає і передбачених ст. 216 ЦК України підстав для приведення сторін у первісний стан, відновлення права власності за ОСОБА_6, та анулювання реєстрації права власності в КП «Харківське міське БТІ»за на імя відповідачки.

Згідно зі ст. ст. 11, 60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано належних та достовірних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

За таких обставин суд відмовляє позивачу в позові по суті у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 59, 60, 209, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 15, 16, 25, 203, 204, 215, 225, 239, 392, 1218, 1297-1299 ЦК України, Кодексом законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану УРСР від 30 травня 1926 p., суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу 16/25 частин житлового будинку з надвірними будівлями по пров. Печерському, 3 у м. Харкові, укладеного 28 жовтня 2010 р. ОСОБА_8, діючим від імені ОСОБА_6, і ОСОБА_4, та посвідченого приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5, приведення сторін у первісний стан, відновлення права власності на зазначену частину домоволодіння за ОСОБА_6, анулювання реєстрації права власності в КП «Харківське міське БТІ» на імя ОСОБА_4, визнання за ОСОБА_7, померлою 26 жовтня 2008 р., права в спільній сумісній власності подружжя на 4/25 частки або 9, 37 кв.м. зазначеного домоволодіння, визнання за ОСОБА_3 права спадкування після смерті матері - ОСОБА_7 на 2/25 частки або 9, 37 кв.м. домоволодіння за зазначеною адресою - відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення, через Ленінський районний суд м. Харкова. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Л.Л. Шрамко