Рішення № 23742435, 27.04.2012, Новоазовський районний суд Донецької області

27.04.2012 2-518/11

Справа № 2-28

2012 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 року Новоазовський районний суд Донецької області у складі:

судді Кацаренко І.О.

при секретарі Андріановій Т.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

представника позивача адвоката ОСОБА_2,

відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,

представника відповідачів адвоката ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Новоазовську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя і його розділ,

В С Т А Н О В И В:

12 липня 2011 року позивач звернулася до суду з зазначеним позовом до відповідачів.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_6, з яким вона з 04 вересня 1993 року перебувала у зареєстрованому шлюбі і який постійно мешкав у АДРЕСА_1. Після смерті чоловіка залишилося спадкове майно у вигляді жилого будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_1, легкового автомобіля ВАЗ-2107 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 1989 року випуску, земельна ділянка площею 6,242 га, розташована на землях Хомутовської сільради Новоазовського району Донецької області.

Зазначені легковий автомобіль і земельну ділянку за спільні кошти вони з чоловіком придбали 20.02.1997 року і 03.03.2000 року відповідно, у зв'язку з чим просила визнати за нею право власності на Ѕ частину зазначеного майна на підставі ст.60 Сімейного кодексу України як за членом подружжя після смерті іншого члена подружжя, а також визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка на 1/6 частину зазначеного майна; за відповідачами як за синами ОСОБА_6 просила визнати право власності на 1/6 частину зазначеного майна за кожним з них. Оскільки легковий автомобіль є неподільною річчю, просила визнати за нею право власності на легковий автомобіль, стягнувши з неї на користь кожного з відповідачів по 1829 грн. вартості 1/6 частини автомобіля; визнати за нею право власності на 2/3 частини земельної ділянки, а саме 4,161 га, за відповідачами визнати право власності по 1/6 частині земельної ділянки за кожним з них; судові витрати, яких вона зазнала під час судового розгляду -655,16 грн. судового збору, 120 грн. витрат з ІТЗ, 1800 грн. витрат на правову допомогу -просила стягнути з відповідачів на її користь.

У судовому засіданні позивач і її представник адвокат ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги, просили задовольнити їх. При цьому суду пояснили, що позивач і відповідачі своєчасно звернулися до Новоазовської держнотконтори з заявами про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті їх чоловіка і батька ОСОБА_6. Вона, ОСОБА_1, у заяві до держнотконтори зазначала, що все майно, яке залишилося на день смерті її чоловіка і яке належало йому, вона приймає і претендує на отримання свідоцтва про право на спадщину на Ѕ частину майна як член подружжя в порядку ст.60 Сімейного кодексу України. Оскільки на жилий будинок АДРЕСА_1 не виявилося правовстановлюючого документу, вона зверталася до суду з позовом про визнання права власності за нею на зазначений жилий будинок, рішенням суду її позов було задоволено. Оскільки вона вважає, що легковий автомобіль і земельна ділянка є спільною сумісною власності її і її померлого чоловіка, вона вважає, що її частка в зазначеному майні становить по 4/6 або 2/3 його частини, а відповідачів -по 1/6 частині. Відповідачі вважають, що їх частки у зазначеному майні становлять не по 1/6 частині, а по 1/3 частині, у зв'язку з чим вона звернулася до суду за вирішенням спору, оскільки при наявності спору держнотаріус не видає свідоцтва про право на спадщину і про право власності.

Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 і їх представник адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали, зазначивши, що спірне майно не є спільною сумісною власністю позивача і їх померлого батька, оскільки придбано воно було їх батьком за його власні кошти, а не за спільні кошти його і позивача, як остання зазначає у позові і судовому засіданні. Тому вони вважають, по-перше, що оскільки вони всі троє своєчасно звернулися до держнотконтори з заявами про прийняття спадщини, державний нотаріус мав видати їм відповідні свідоцтва, бо ніякого спору між позивачем і ними не було і нема; по-друге, вони вважають, що позивача і їх частки в зазначеному у позові майні становлять по 1/3 частині за кожним, у зв'язку з чим позов не визнають і просять суд відмовити в його задоволенні позивачу.

Суд, вислухав у судовому засіданні сторони, їх представників, дослідивши письмові матеріали справи, вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено у судовому засіданні, що з 04 вересня 1993 року позивач перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_6 (а.с.10).

З копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на а.с.15 судом також встановлено, що перебуваючи у шлюбі, 20 лютого 1997 року, подружжям ОСОБА_6 був придбаний легковий автомобіль ВАЗ-2107 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 1989 року випуску.

З копії Державного акту на право приватної власності на землю серії ДН №01370, виданого 03 березня 2000 року головою Хомутовської сільради Новоазовського району Донецької області, судом встановлено, що ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 6,242 га, яка розташована на землях Хомутовської сільради Новоазовського району Донецької області і передана йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.21).

Згідно копії свідоцтва про смерть ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.11).

Відповідно до ст. 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 Сімейного Кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

На підставі зазначених норм діючого законодавства та добутих у судовому засіданні доказів, суд приходить до висновку, що спірний легковий автомобіль є спільною сумісною власністю позивача ОСОБА_1 та її померлого чоловіка ОСОБА_6, оскільки був придбаний за час перебування у шлюбі. Виходячи з такого висновку суду, суд визнає за позивачем право власності на Ѕ частину легкового автомобіля на підставі ст.60 СК України, а на підставі ст.ст.1261,1268 ЦК України -в порядку спадкування на третю частину від Ѕ частини легкового автомобіля, який належав її чоловіку на підставі ст.60 СК України, і визнає за позивачем право власності на 4/6 частини легкового автомобіля або 2/3 його частини. За кожним з відповідачів на підставі ст.ст.1261,1268 ЦК України суд визнає судовим рішенням право власності по 1/6 частині легкового автомобіля в порядку спадкування за законом.

При цьому суд виходить з того, що ствердження відповідачів про те, що спірний автомобіль позивач і їх померлий батько придбали не за спільні кошти, а за кошти, які батько виручив від продажу належного йому жилого будинку у 1996-1997 роках, не є підставою для відмови позивачу в цій частині позову, оскільки судом встановлено в судовому засіданні, що позивач і ОСОБА_6 перебували у шлюбі з 1993 року, а не після 1996-1997 років, обидва працювали, тому в світі положень ст.ст.60,62-63,70 СК України суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині. Крім того, суд вважає не спроможними заперечення проти позову відповідачів з тих підстав, що оскільки вони всі троє як спадкоємці першої черги за законом своєчасно звернулися до держнотконтори з заявами про прийняття спадщини і про видачу їм свідоцтв про право на спадщину, то у позивача не було правових підстав звертатися до суду з позовом. Неспроможними ці заперечення суд вважає тому, що з пояснень сторін у судовому засіданні судом встановлено, що у них є спір не тільки щодо перебування спірного майна у спільній сумісній власності подружжя, а і щодо часток у спірному майні, а тому наявний спір, який може бути вирішений лише у судовому порядку в світі ст.3 ЦПК України.

Стосовно позовних вимог позивача в частині визнання за нею права власності в порядку ст.60 СК України на земельну ділянку, яка належить її померлому чоловіку на підставі державного акту на право власності на землю, суд відзначає наступне.

Стаття 116 Земельного кодексу України містить підстави набуття права власності та права користування громадян та юридичних осіб земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, одним з яких є безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян (п. «а»ч.3 ст.116 ЗК України).

Згідно ст.118 ЗК України в редакції від 10.12.2009 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, подають до відповідної ради клопотання із зазначенням цільового призначення земельної ділянки та орієнтовані розміри.

Згідно роз'яснень, викладених у п.18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року з наступними змінами і доповненнями до неї «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», відповідно до положень статей 81,116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

З огляду на наведене вище суд приходить до висновку, що земельна ділянка площею 6,242 га, яка виділена була ОСОБА_6 у березні 2000 року і належить йому на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, не може бути спільною сумісною власністю подружжя, а тому суд визнає за кожною із сторін в порядку спадкування за законом як за спадкоємцями першої черги по 1/3 частині зазначеної земельної ділянки, задовольняючи позовні вимоги позивача в цій частині частково.

З висновку спеціаліста з експертної оцінки КТС на а.с.16-19 вбачається, що ринкова вартість спірного автомобіля становить 10974 грн.. Оскільки спеціаліст ОСОБА_7 при дачі висновку не попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст.384-385 КК України, свій висновок робив без доручення суду, суд вважає зазначений висновок неналежним доказом, не беручи його до уваги при вирішенні справи.

Оскільки позивачем на депозитний рахунок Новоазовського райсуду перераховані по 1829 грн. кожному відповідачу вартості 1/6 частини спірного автомобіля згідно висновку з оцінки його вартості, який суд визнає неналежним доказом (а.с.82-83), суд відмовляє позивачу у задоволенні її позову в частині стягнення з неї на користь відповідачів вартість 1/6 частини спірного автомобіля в грошовому вираженні, вважаючи за необхідне судовим рішенням повернути їй перераховані на депозитний рахунок кошти.

З висновку автотоварознавчої експертизи №1391/27 від 17.04.2012 року, яка проведена була на виконання ухвали суду, судом встановлено, що ринкова вартість автомобіля ВАЗ-2107 реєстраційний номер НОМЕР_1 1989 року випуску на момент проведення експертизи становить 15383,20 грн. (а.с.102-107). Вартість проведення зазначеної експертизи в сумі 471,36 грн. сплачена відповідачами в рівних частинах по 235,68 грн. кожним (а.с.112-113).

З витягу №39/679 від 09.06.2010 року на а.с.22 судом встановлено, що нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки складає 88226,39 грн..

Позивач при подачі позову сплатила 655,16 грн. судового збору (а.с.4-5).

Оскільки суд визнає за позивачем право власності на 2/3 частини легкового автомобіля ВАЗ-2107, вона має сплатити судового збору за ці позовні вимоги 1% ціни позову, але не менше 218,80 грн. (виходячи з розміру мінімальної зарплати в Україні станом на 01.04.2012 року 1094 грн.), як передбачено підпунктом 1.1 пункту 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір», який набрав чинності з 01.11.2011 року. Враховуючи, що за ці позовні вимоги ОСОБА_1 сплатила лише 73,16 грн., з неї суд достягує на користь держави 145,64 грн. (218,80 -73,16 = 145,64 грн.), а з кожного з відповідачів -по 218,80 грн. на користь держави.

1% вартості земельної ділянки становить 882,26 грн.. Оскільки суд визнає за кожною із сторін право власності по 1/3 частині спірної земельної ділянки, кожен зі сторін мав би сплатити на користь держави 1% вартості частини спадщини, тобто по 294,12 грн. (882,26 грн. : 3 частки = 294,09 грн.). Позивач сплатила за ці позовні вимоги 582 грн., тому суд з відповідачів на її користь стягує по 143,95 грн. судового збору (582 -294,09 = 294,09 грн. : 2 = 143,95 грн.) пропорційно задоволеним вимогам позивача, а на користь держави з відповідачів суд достягує різницю недоплаченого судового збору по 150,13 грн. (882,26 -582 = 300,26 грн. : 2 = 150,13 грн.) з тим, щоб загальна сума сплаченого судового збору на користь держави становила 882,26 грн. (582 грн. + 300,26 грн. = 882,26 грн.).

Оскільки позивач сплатила при подачі позову 120 грн. витрат з ІТЗ, за правилами ст.81 ЦПК України, яка діяла на день звернення позивача з позовом до суду, суд стягує з відповідачів на користь позивача по 40 грн. цих витрат з кожного.

У зв'язку з тим, що суд визнає за позивачем право власності на 2/3 частини автомобіля, а за кожним з відповідачів їх право на 1/6 частину автомобіля, на підставі ст.88 ЦПК України суд стягує з позивача на користь кожного з відповідачів по 157,12 грн. за сплачену ними вартість автотоварознавчої експертизи (1/6 від вартості експертизи становить 78,56 грн., 235,68 грн. сплаченої відповідачами Ѕ частини експертизи -78,56 грн. = 157,12 грн.).

Оскільки у судовому засіданні адвокат ОСОБА_2 діяв фактично як представник позивача, суд за правилами ст.ст.79,84 ЦПК України відносить понесені позивачем витрати на правову допомогу на її рахунок, не стягуючи з відповідачів на її користь ці витрати.

Керуючись ст.ст.10,60,79,81,84,88,209,212-215 ЦПК України, ст.ст. 60, 62-64,70 Сімейного Кодексу України, ст.ст.372,1261,1268 ЦК України, ст.ст.81,116,118 Земельного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»з наступними змінами й доповненнями до неї, суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя і його розділ задовольнити частково.

Визнати об'єктом спільної сумісної власності подружжя легковий автомобіль ВАЗ-2107 державний реєстраційний номер НОМЕР_1 1989 року випуску і в порядку його розділу:

- визнати за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину як члена подружжя і на 1/6 частину -в порядку спадкування за законом після смерті її чоловіка ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а всього визнати за нею право власності на 2/3 (дві треті) частини зазначеного автомобіля;

- визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/6 (одну шосту) частину зазначеного автомобіля в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/6 (одну шосту) частину зазначеного автомобіля в порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1.

В порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати за дружиною ОСОБА_1, сином ОСОБА_3 і сином ОСОБА_4 право власності по 1/3 (одній третій) частині за кожним на земельну ділянку площею 6,242 га на території Хомутовської сільської ради Новоазовського району Донецької області, КСП ім.Леніна, яка виділена була для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і належала ОСОБА_6 Харлампієвичу на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДН №01370, виданого 03 березня 2000 року Хомутовським сільським головою Новоазовського району Донецької області.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судового збору 145,64 грн..

Стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь держави судового збору по 368,93 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судового збору по 143,95 грн. з кожного і витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільної справи в суді по 40 грн. з кожного.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 і ОСОБА_4 по 157,12 грн. кожному витрат з проведення автотоварознавчої експертизи.

Повернути ОСОБА_1 перераховані нею по квитанціями №47 і №49 19 березня 2012 року на депозитний рахунок ( номер рахунку НОМЕР_2, установа банку -ГУ ДКСУ в Донецькій області, МФО 834016, код ЄДРПОУ 26288796, призначення платежу -внесення депозиту по цивільній справі) на ім'я ОСОБА_3 1829 (одну тисячу вісімсот двадцять дев'ять) грн. і ОСОБА_4 1829 (одну тисячу вісімсот двадцять дев'ять) грн..

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Новоазовський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя