Постанова № 23736282, 25.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 5019/1630/11

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дунаєвської Н.Г. - головуючого,

Мележик Н.І.,

Подоляк О.А.

розглянувши у відкритому

судовому засіданні касаційну

скаргу Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради

на постанову Рівненського апеляційного

господарського суду від 23.12.2011 року

у справі № 5019/1630/11

господарського суду Рівненської області

за позовом Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради

до Рівненської крайової організації Української республіканської партії Лук'яненка

про звільнення майна шляхом виселення

за участю представників:

позивача - Гарника О.В.;

відповідача - Циби В.П., Мачуського Є.А.;

В С Т А Н О В И В:

В липні 2011 року Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради (позивач) звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Рівненської крайової організації Української республіканської партії Лук'яненка (відповідач) про звільнення нежитлового приміщення за адресою: м. Рівне, вул. С.Петлюри, 1, загальною площею 32,9 кв.м. шляхом виселення.

Рішенням господарського суду Рівненської області від 28.09.2011 року (суддя Войтюк В.Р.) позов задоволено; зобов'язано Рівненську крайову організацію Української Республіканської партії Лук'яненка звільнити нежитлове приміщення по вул. С. Петлюри, 1 у м. Рівне, загальною площею 32,9 кв. м., шляхом виселення, стягнуто держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2011 року (судді: Грязнов В.В., Мельник О.В., Савченко Г.І.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради просить скасувати постанову апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права та залишити в силі рішення місцевого господарського суду.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1 статті 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 02.09.1996 року між Департаментом міського господарства м.Рівне та Рівненською обласною організацією Української Республіканської Партії укладено договір оренди нежитлового приміщення, загальною площею 72,8кв.м., у м. Рівне, вул. С.Петлюри, 1.

Договір укладено відповідно до рішення Рівненської міської ради "Про оренду приміщень, розміщених в будинку по вул. С.Петлюри, 1" №136 від 29.05.1996 року, яким Департамент міського господарства зобов'язано укласти та переукласти договори оренди строком на 25 років з політичними партіями та громадськими організаціями, що орендують приміщення за вказаною адресою для забезпечення їх статутної діяльності та звільнення їх на 10 років від орендної плати.

28.03.2000 року, в зв'язку з реорганізацією Департаменту міського господарства, спірний договір переукладено з Управлінням житлового господарства (орендодавець) та Рівненською обласною організацією Української Республіканської партії (орендар) на нежитлове приміщення загальною площею 69,7 м2.

Пунктом 11 Договору встановлено, що орендар звільняється від сплати орендної плати строком на 10 років відповідно до рішення Рівненської міської ради від 29.05.1996 року №136.

Строк дії Договору визначено на 25 років, починаючи з 02.09.1996 року.

В подальшому, Управління житлового господарства і Управління комунального господарства реорганізовано в Управління житлово-комунального господарства (рішення Рівненської міської ради від 02.07.2002 року № 41), яким передано Управлінню комунальної власності (позивач) на баланс нежитлові приміщення комунальної власності загальною площею 1 636,3 м2 за адресою: м. Рівне, вул. С.Петлюри, 1 (рішення Рівненської міської ради від 10.07.2009р. №2653).

На думку позивача, зміст договору оренди від 28.03.2000 року не відповідає ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»в зв'язку з відсутністю в ньому таких істотних умов, як вартість майна з урахуванням його індексації, орендна плата з урахуванням її індексації, порядок використання амортизаційних відрахувань, умови повернення орендованого майна, страхування орендарем взятого ним в оренду майна, тощо. В зв'язку з цим, позивачем направлено відповідачу пропозиції щодо внесення змін або переукладення договору оренди (листи від 24.11.2009 № 08-818, від 31.12.2009 № 08-948, від 03.03.2010 № 08-104, від 11.03.2010 № 01-79, від 09.04.2010 № 01-133), на які відповіді позивачем не отримано.

29.04.2010 року Управлінням комунальної власності направлено вимогу № 08-256 Рівненській крайовій організації Української республіканської партії Лук'яненка про звільнення приміщення та наступне передання його по акту приймання-передачі 13.05.2010 о 12.00.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Управління комунальною власністю Виконавчого комітету Рівненської міської ради зазначило, що через ненадання відповіді стосовно пропозицій про переукладення договору оренди, сторонами не досягнуто згоди щодо істотних умов договору оренди, а тому, в силу вимог п.8 ст. 181 ГК України, договір є неукладеним. В зв'язку з неповерненням відповідачем 13.05.2010 року орендованого майна приміщення має бути звільнено шляхом виселення останнього.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до вимог закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна"(в редакції, що діяла на момент укладення Договору) передбачено, що відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).Договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно ст.286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі. Аналогічну норму містить ч.1 та 5 ст.762 ЦК України.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі розірвання договору оренди, закінчення його строку та відмови від його продовження або банкрутства орендаря, він зобов'язаний повернути орендодавцю об'єкт оренди на умовах, зазначених в договорі.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ст.651 ЦК України).

З огляду на вимоги вищевказаних статей цивільного законодавства, якими встановлено, що договір вважається укладеним лише після досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних його умов, місцевий господарський суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з відсутності згоди відповідача на переукладення договору оренди нежитлового приміщення від 28.03.2000 року за пропозицією позивача.

При цьому місцевим господарським судом зазначено, що факти встановлені при вирішенні справ № 3/103 та 18/97 не можуть вважатись преюдицією, оскільки при їх вирішенні судами не оцінювались і не досліджувались обставини справи щодо відповідності змісту договору вимогам чинного законодавства, зокрема, наявності чи відсутності істотних умов договору, укладеності чи неукладеності спірного договору. З огляду на вказане, а також пославшись на п.3.1.1 Положення, затвердженого рішенням Рівненської міської ради № 108 від 04.10.2002 року, згідно якого завданням позивача, між іншим, є забезпечення захисту майнових та немайнових інтересів міської ради та її виконавчого комітету в судових органах, місцевий господарський суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Проте, апеляційна інстанція, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, вірно вказала на помилковість висновків суду першої інстанції щодо неукладення договору оренди нежитлового приміщення від 28.03.2000 року, оскільки даний факт встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.02.2009 року у справі № 3/103, якою скасовано рішення господарського суду Рівненської області від 22.10.2008 року про задоволення позовних вимог Управління житлово-комунального господарства до Рівненської крайової організації Української республіканської партії Лук'яненка про усунення перешкод в користуванні нежитловим приміщенням загальною площею 69,7 м2, що знаходиться у м. Рівне, вул. С. Петлюри, 1, та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову; та рішенням господарського суду Рівненської області у справі № 18/97 від 09.06.2010 року, яке вступило в силу, про відмову в позові Управлінню житлово-комунального господарства до Рівненської крайової організації Української Республіканської партії Лук'яненка про стягнення заборгованості з орендної плати за період з вересня 2006 року по жовтень 2009 року в сумі 10 060, 61 грн.

Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду у справі № 3/103 встановлено, що Рівненська обласна організація Української республіканської партії була зареєстрована 25.10.1993 року, а 21.04.2002 року - реорганізована в Українську народну партію "Собор" шляхом приєднання до Української республіканської партії, зі зміною найменування останньої на Українська республіканська партія "Собор". Згідно рішення з'їзду Української республіканської партії "Собор"від 28.05.2006 року - остання перейменована в Українську республіканську партію Лук'яненка, яка 26.06.2007 року зареєстрована Міністерством юстиції України як юридична особа (свідоцтво №814920).

Разом з тим, позивачем відмовлено у неодноразових пропозиціях Рівненської крайової організації Української республіканської партії Лук'яненка переукласти спірний договір в зв'язку з ненаданням доказів правонаступництва Рівненської обласної організації Української республіканської партії.

Також, вирішуючи спір у справі № 18/97, господарський суд Рівненської області дійшов висновку про укладеність спірного договору оренди від 28.03.2000 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Водночас, апеляційним господарським судом вірно спростовано висновки місцевого господарського суду з посиланнями на ст. 12 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", про те, що сторони не дійшли згоди з усіх істотних умов договору оренди, оскільки Цивільний та Господарський кодекси України вступили в дію лише 01.01.2004 року, і їх положення щодо неукладених угод на дату укладення спірного договору (28.03.2000 року) не діяли, а тому ні положення вказаних кодексів, ні їх Прикінцеві та перехідні положення на спірні відносини не розповсюджуються.

З огляду на те, що строк дії спірного договору не закінчився, а матеріали справи не містять відомостей про ліквідацію чи банкрутство сторін та про розірвання спірного договору у встановленому законодавством порядку, ґрунтуються на вимогах закону висновки суду апеляційної інстанції, про те, що невнесення сторонами змін до даного Договору в частині встановлення орендної плати чи інших істотних умов договору не є підставою для визнання його неукладеним та визнання відповідача таким, що безпідставно перебуває в орендованому приміщенні.

Крім того, апеляційною інстанцією обґрунтовано зауважено, що Управлінням комунальною власністю не дотримано вимог ч. 3, 4 ст. 188 ГК України, якими передбачено порядок внесення змін та розірвання господарських договорів, зокрема, щодо звернення заінтересованої сторони до суду у випадку неодержання відповіді на надіслану пропозицію про зміну чи розірвання договору, та вірно вказано що саме позивачем мало бути застосовані вимоги ст. 188 ГК України щодо примусового внесення змін до спірного договору через необхідність його приведення у відповідність до чинного законодавства.

Спростовуючи висновки місцевого господарського суду, апеляційним господарським судом також вірно зазначено про неправильне застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин ст. 387 ЦК України і ст. 181 ГК України стосовно витребовування майна власником від особи, яка незаконно заволоділа ним, оскільки відповідач правомірно володіє та користується спірним нежитловим приміщенням.

При цьому, апеляційна інстанція правильно виходила з того, що позивачем не зазначено, які саме нежитлові приміщення в будівлі за адресою м. Рівне, вул. С.Петлюри, 1 безпідставно і незаконно займає Відповідач, а тому твердження позивача про зайняття відповідачем приміщень, загальною площею 39,2 кв.м., у вказаній будівлі не є обґрунтованими.

З урахуванням наведеного, судом апеляційної інстанції вірно зазначено про відсутність правових підстав для задоволення позову.

За таких обставин, апеляційний господарський суд, враховуючи зазначені приписи норм чинного законодавства, повно, всебічно дослідив надані сторонами докази, доводи, належно їх оцінив і дійшов обґрунтованого висновку про скасування рішення місцевого суду та відмову в задоволенні позовних вимог.

З даними висновками апеляційного суду повністю погоджується судова колегія Вищого господарського суду України, оскільки вони відповідають матеріалам справи, встановленим судом обставинам та вимогам закону.

Доводи касаційної скарги про те, що договір безоплатного користування майном, тобто договір позички, помилково визнано судом договором оренди є безпідставними та не спростовують правильності висновків апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до намагань позивача надати перевагу одних доказів над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

Враховуючи те, що у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, прийнята постанова відповідає нормам чинного законодавства та підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115 -1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Управління комунальною власністю виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.12.2011 року у справі № 5019/1630/11 залишити без змін.

Головуючий суддяН.Г. Дунаєвська СуддіН.І. Мележик О.А. Подоляк