Рішення № 23719640, 25.04.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" квітня 2012 р. Справа № 5023/1500/12

вх. № 1500/12

Суддя господарського суду Рильова В.В.

при секретарі судового засідання Боброва Д.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №27 від 11.01.2012р.,

відповідача - ОСОБА_2, за довіреністю № 6 від 01.11.2011р.;

розглянувши справу за позовом Державного підприємства "Куп'янське лісове господарство", м. Куп'янськ, Харківської області,

до Обласного управління водних ресурсів в особі Балаклійського міжрайонного управління водного господарства, м. Балаклія, Харківська область,

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Куп'янське лісове господарство", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Балаклійського міжрайонного управління водного господарства про зобов"язання відповідача в строк не більше одного року з дня винесення судового рішення оформити у відповідності з чинним законодавством право на користування лісовою ділянкою площею 3,9га в кварталі 122 виділ 19 Борівського лісництва ДП "Куп"янський лісгосп" або зобов"язання відповідача звільнити в той же строк незаконно зайняту ним ділянку і передання її по двосторонньому акту державі в особі позивача - ДП "Куп"янський лісгосп". Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

06.04.2012р. Обласне управління водних ресурсів в особі Балаклійського міжрайонного управління водного господарства надало через канцелярію суду супровідним листом (вих.№282 від 04.04.2012р.) документи на виконання ухвали суду про порушення провадження у справі №5023/1500/12, у тому числі й відзив, в якому заперечує проти позову, та клопотання про долучення до матеріалів справи поданих ним документів, які долучаються судом до матеріалів справи.

В судовому засіданні 11.04.2012р. представник позивача звернувся до суду із клопотанням про заміну відповідача у справі на належного, а саме замінити неналежного відповідача - Балаклійське міжрайонне управління водного господарства на належного відповідача - Обласне управління водних ресурсів в особі Балаклійського міжрайонного управління водного господарства, що виклав письмово у клопотанні наданому через канцелярію суду, обгрунтовуючи своє клопотання тим, що Балаклійське міжрайонне управління водного господарства не є юридичною особою і є відокремленим підрозділом Обласного управління водних ресурсів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.04.2012р. було задоволено клопотання позивача про заміну відповідача у справі на належного та замінено Балаклійське міжрайонне управління водного господарства на належного відповідача - Обласне управління водних ресурсів в особі Балаклійського міжрайонного управління водного господарства; розгляд справи було відкладено на 25.04.2012р.

Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2012р. позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд позов задовольнити, а саме зобов"язати відповідача в строк не більше одного року з дня винесення судового рішення оформити у відповідності з чинним законодавством право на користування лісовою ділянкою площею 3,9га в кварталі 122 виділ 19 Борівського лісництва ДП "Куп"янський лісгосп" або зобов"язати відповідача звільнити в той же строк незаконно зайняту ним ділянку і передання її по двосторонньому акту державі в особі позивача - ДП "Куп"янський лісгосп".

Представник відповідача в судовому засіданні 25.04.2012р. проти позовних вимог заперечував в повному обсязі, просить суд в задоволенні позову відмовити повністю, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вих.№281 від 04.04.2012р.).

Розглянувши матеріали справи, проаналізувавши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

В обгрунтування своїх позовних вимог позивач вказує на те, що відповідач - Обласне управління водних ресурсів в особі Балаклійського міжрайонного управління водного господарства, без спеціального дозволу, передбаченого ст. 69 Лісового кодексу України незаконно займає лісову ділянку площею 3,9га у кварталі 122 виділ 19 Борівського ДП "Куп"янський лісгосп", на якій розташовані зруйновані споруди, якими відповідач не користується, на підтвердження чого позивач надав Акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства від 29.11.2011р (арк. спр. 12).

На підставі викладеного позивач просить суд зобов"язати відповідача в строк не більше одного року з дня винесення судового рішення оформити у відповідності з чинним законодавством право на користування лісовою ділянкою площею 3,9га в кварталі 122 виділ 19 Борівського лісництва ДП "Куп"янський лісгосп", або зобов"язати відповідача звільнити, в той же строк, незаконно зайняту ним ділянку і передати її по двосторонньому акту державі в особі позивача - ДП "Куп"янський лісгосп".

Ретельно дослідивши докази, надані сторонами в обґрунтування позовних вимог та заперечень проти позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог Державного підприємства "Куп'янське лісове господарство", виходячи з наступного.

Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до положень ч.3 ст. 1 та ч.1 ст.5 Лісового кодексу України, усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Згідно з ч. 5 Розділу VII "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України, до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Статтею 57 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Згідно зі статтею 10 Лісового кодексу України у тимчасове користування земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися на умовах оренди. Умови оренди визначаються за угодою сторін у договорі.

В своїй позовній заяві позивач, у тому числі, просить суд зобов"язати відповідача оформити у відповідності з чинним законодавством право на користування лісовою ділянкою, при цьому позивач сам не визначає у якій спосіб має бути оформлено право відповідача на користування лісовою ділянкою.

Посилання позивача на ст. 69 Лісового кодексу України, є недоречним, оскільки вказана стаття регламентує порядок отримання спеціального дозволу на використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці, та жодним чином не обгрунтовує позовні вимоги позивача.

Так, в процесі судового розгляду справи, а саме в судовому засіданні 11.04.2012р., представник позивача зазначив, що під вимогою про зобов"язання відповідача оформити у відповідності з чинним законодавством право на користування лісовою ділянкою він розуміє зобов"язання відповідача укласти договір оренди з уповноваженою особою, тобто не з самим позивачем, але з ким саме позивач не зазначив, письмових уточнень до позовної заяви позивачем надано не було, отже позовні вимоги позивача розглядаються судом по суті в редакції позовної заяви від 26.03.2012р.

Позивач вказує у позовній заяві, що він є постійним лісокористувачем, але документів, передбачених ч.4 ст. 17 Лісового кодексу України, які посвідчують вказане право, до матеріалів справи позивачем надано не було.

До того ж суд вказує на те, що згідно пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади. Пунктом 34 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" передбачено, що питання регулювання земельних відносин вирішується виключно на пленарних засіданнях міської ради.

Згідно статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

З наведених норм права вбачається, що регулювання земельних відносин та вирішення питань щодо розпорядження землями є виключною, передбаченою Конституцією України, компетенцією відповідних органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади на здійснення права власності від імені українського народу на управління землями.

Виходячи з приписів вказаних нормативних актів та з матеріалів справи, а також з пояснень представників сторін, судом встановлено, що особою, яка уповноважена оформити у відповідності з чином законодавством право відповідача на користування спірною лісовою ділянкою, є відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади.

Суд вказує на те, що відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду мають підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

При цьому, пред'явлення позовних вимог однією юридичною особою в інтересах іншої юридичної особи нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено. Тоді, як з тексту позовної заяви вбачається, що позивач просить суд зобов'язати відповідача оформити у відповідності з чином законодавством право відповідача на користування спірною лісовою ділянкою з іншою особою, ніж позивач у даній справі. До того ж, позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що уповноважена на вчинення таких дій особа надала йому повноваження на пред'явлення позову в її інтересах.

На підставі вказаного, суд дійшов висновку, що позивач - Державне підприємство "Куп"янське лісове господарство", є неналежним позивачем у даній справі.

Крім того, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 10 Господарського процесуального кодексу України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду.

Більш того, за змістом ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Статтею 181 Господарського кодексу України передбачено, що проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Відповідно до вимог пунктів 4 і 5 статті 181 Господарського кодексу України, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.

Згідно п.7 ст. 181 Господарського кодексу України, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, укладання якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишились неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Відповідно до п.8 ст.181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови,щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Проте, позивач, подаючи позов з вимогою зобов'язати відповідача оформити у відповідності з чином законодавством право відповідача на користування спірною лісовою ділянкою взагалі не надав суду проект договору, який містив би всі істотні умови договору оренди щодо яких сторони не змогли знайти згоди, не надано і доказів надсилання відповідачу проекту договору оренди земельної ділянки, який містив би всі передбачені законом істотні умови. В матеріалах справи такі докази відсутні. Проект такого договору оренди не додавався і до позовної заяви.

На підставі вказаного суд вважає, що у Державного підприємства "Куп"янське лісове господарство" відсутні правові підстави для подання позову про зобов'язання Обласного управління водних ресурсів в особі Балаклійського міжрайонного управління водного господарства оформити у відповідності з чином законодавством право відповідача на користування спірною лісовою ділянкою.

При цьому, суд зауважує, що відповідно до ч.3 ст.84 Господарського процесуального кодексу України, у спорі про спонукання укласти договір у резолютивній частині рішення вказуються умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору. Висновки суду, викладені у резолютивній частині рішення, повинні ґрунтуватися на досліджених у судових засіданнях доказах ( в даному випадку -на проекті договору). Однак в матеріалах справи відсутній проект договору, про зобов'язання укласти який просить позивач.

Крім того, відповідно до п.5 ч.2 ст. 54 Господарського процесуального кодекса України, позовна заява має містити виклад обставин, на яких грунтуються позовні вимоги; зазначення доказів, що підтверджують позов; обгрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; законодавство, на підставі якого подається позов.

До обставин, на яких позивач обгрунтовує свої вимоги, належать обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування - це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включають факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

У предмет доказування включається також факт приводу для позову, який являє собою обставини, що підтверджують право на звернення до суду, тобто факти порушення суб"єктивного права чи охоронюванного законом інтересу позивача.

Посилання на законодавство являє собою юридичні підстави позову. У позовній заяві повинні бути викладені норми матеріального права, що регулюють спріні матеріально-правові відносини та порушені відповідачем, а також відповідно до яких, на думку позивача, слід вирішити спір.

Всупереч вищевказаним нормам, позивач у своїй позовній заяві не наводить правових підстав в обґрунтування позовних вимог.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, таким чином, верховенство права, передбачене конституційною нормою щодо судового захисту, не позбавляє сторону у справі, в даному випадку позивача, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у спосіб, як це передбачено чинним законодавством.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина п'ята статті 55). Це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (частина друга статті 22, стаття 64 Конституції України).

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного (оспорюваного) права, оскільки саме відновлення такого права є метою захисту та одночасно і його призначенням.

Відповідно до ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України, Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що вимоги про зобов"язання відповідача в строк не більше одного року з дня винесення судового рішення оформити у відповідності з чинним законодавством право на користування лісовою ділянкою площею 3,9га в кварталі 122 виділ 19 Борівського лісництва ДП "Куп"янський лісгосп" або зобов"язання його звільнити в той же строк незаконно зайняту ним ділянку і передати її по двосторонньому акту державі в особі позивача - ДП "Куп"янський лісгосп", не відповідають жодному з способів захисту прав та інтересів осіб, передбачених ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України. У відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України способи захисту права по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права.

Відсутність правових підстав для застосування такого способу захисту права випливає також з того, що у відповідності до ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України способи захисту права по своїй суті -це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Натомість обраний позивачем спосіб захисту до такого результату (відновлення права) привести не спроможний. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 року N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 року у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.

Крім того, в процесі судового розгляду справи, суд неодноразово пропонував позивачу надати правове обгрунтування позовних вимог, але позивач своїх правом не скористався й підтримує позовні вимоги в редакції позову від 26.03.2012р.

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що вимоги позовної заяви є альтернативними, а саме: позивач просить суд зобов"язати відповідача в строк не більше одного року з дня винесення судового рішення оформити у відповідності з чинним законодавством право на користування лісовою ділянкою площею 3,9га в кварталі 122 виділ 19 Борівського лісництва ДП "Куп"янський лісгосп", або зобов"язати відповідача звільнити, в той же строк, незаконно зайняту ним ділянку і передати її по двосторонньому акту державі в особі позивача - ДП "Куп"янський лісгосп", що є неприпустимим з огляду на наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення).

Таким чином, задоволення позову у наданій позивачем редакції є неприпустимим.

Положення ст.83 Господарського процесуального кодексу України містять вичерпний перелік прав суду при прийнятті рішення, і до таких прав не належить обрання судом, замість позивача, способу захисту порушених або оспорюваних прав позивача.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Нормами ст. 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В даному разі позивачем всупереч вимог ст. ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України, (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) не надано доказів порушення або оспорювання відповідачем прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів, які свідчать про порушення чи оспорення права позивача, суд приходить до висновку про відсутність підстав для судового захисту права у обраний позивачем спосіб, у зв"язку з чим відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати зі сплати судового збору та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, в даному разі витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача, та, оскільки позивачем не було сплачено судовий збір при поданні позовної заяви, сума судового збору у розмірі 1073,00грн. підлягає стягненню на користь державного бюджету України.

Суд звертає увагу позивача на те, що п.7. ст. 5 Закону України "Про судовий збір" визначено, що від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

При цьому, позивачем не доведено суду, що він звернувся із даним позовом до суду у випадку, передбаченому законодавством щодо захисту прав та інтересів інших осіб. В задоволенні позовної заяви у справі №5023/1500/12 було відмовлено, у тому числі, й з тих підстав, що позивачем не визначено в інтересах якої особи він звернувся до суду.

Враховуючи викладене, статтями 55, 124 Конституції України, керуючись ст. 20 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 20 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 54, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Куп"янське лісове господарство" (63701, Харківська область, м. Куп"янськ, вул. 1-го Травня, 37, р/р 26001201365100 в ПАТ "Укрсиббанк", МФО 351005, код 00993107) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області, код отримувача 37999654, рахунок №31215206783003, банк отримувача: ГУДКСУ у Харківській області, код банку 851011, код класифікації доходів бюджету: 22030001) 1073,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 28 квітня 2012 року.

Суддя Рильова В.В.

Справа №61/243-09