Рішення № 23706035, 26.04.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2012 р. Справа № 5024/202/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О. О , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий Дім "Віза-Ві", м. Херсон,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонский оптовый торговый дом-02",

м. Херсон,

про стягнення 601361 грн. 12 коп.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, представник, дов. 28.10.2011 р.;

від відповідача - в засідання суду не прибув;

Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий Дім "Віза-Ві" (позивач) звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонский оптовый торговый дом-02" (відповідач) заборгованості за договором поставки № 13/207/104 від 13.04.2011 р. в розмірі 601 361 грн. 12 коп.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач в судове засідання не прибув, хоча належним чином повідомлений про час та дату судового засідання. Відповідач подав докази, що підтверджують оплату 100 000, 00 грн. основної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 772 від 06.03.2012 р. та № 866 від 13.03.2012 року. У відзиві на позовну заяву заперечує проти стягнення з нього пені, оскільки її стягнення не передбачено умовами договору.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім «Віза-Ві" (позивач, постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Херсонский оптовый торговый дом - 02" (відповідач, покупець) укладено договір поставки №13/207/104 від 13.04.2011 р. (далі -Договір), за умовами якого позивач зобов»язується постачати, а відповідач приймати та оплачувати товар в строки, встановлені договором.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов»язань, а саме майново-господарських зобов»язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов»язання, що виникає між суб»єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб»єкт (зобов»язана сторона, у тому числі боржник) зобов»язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб»єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб»єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов»язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов»язання, які є одним із видів господарських зобов»язань, - це цивільно-правові зобов»язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов»язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов»язаної сторони виконання її обов»язку. Майнові зобов»язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб»єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов»язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Позивач свої договірні зобов'язання щодо поставки виконав в повному обсязі, що підтверджено накладними, наданими до матеріалів справи.

Відповідно до Додатку №1 до Договору (а.с.77) строк оплати товару - відстрочка оплати 60 календарних днів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов»язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач платіжним дорученням №772 від 06.03.2012 р. та платіжним дорученням №866 від 13.03.2012 р. частково сплатив основний борг в сумі 100000,00 грн.. Враховуючи викладене, керуючись п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, - суд припиняє провадження в частині стягнення основного боргу.

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково, заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 455877,78 грн., позовні вимоги щодо стягнення цієї суми є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З посиланням на ст.230 ГК України позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 31776,90 грн. пені. Відповідач заперечує проти її стягнення, стверджуючи, що розмір пені не передбачено умовами договору.

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки (в тому числі штрафу, пені); відшкодування збитків. При цьому, відповідно до статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється в письмовій формі. Частиною 2 статті 551 ЦК України також визначено, що предметом неустойки є грошова сума, розмір якої встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто, при укладенні договору сторонами в письмовій формі узгоджується розмір та порядок сплати неустойки (штрафу, пені). Договором розмір неустойки сторонами не встановлено, тому відсутні правові підстави для стягнення пені в сумі 31776,90 грн.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 5613,90 грн. та 3 % річних в сумі 8092,54 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

З огляду на неявку представника відповідача сторін, суд зазначає, що в силу статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право брати участь в господарських засіданнях. Сторони зобов»язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об»єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ст.28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють в межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище.

Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Відповідно до ст.77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Суд зауважує, що відкладення на підставі ст.77 ГПК України розгляду справи у разі нез»явлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обов»язком суду, і використовується ним, якщо причини неявки є поважними та обґрунтованими, та неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

Судовий збір відповідно до ст.49 ГПК України стягується з відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі вищевказаних норм права та керуючись ст. 49, ч.1 п.1-1 ст.80, ст.ст. 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1.Позов задовольнити частково. Припинити провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 100000,00 грн.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Херсонський оптовый торговый дом-02»(73000, м.Херсон, вул..Ілліча, 86, кв.88, р/р 260010231169, МФО 320627, код ЄДРПОУ 32125630) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Віза-Ві»(73000, м.Херсон, вул..9-го Січня, 49, кв.53, р/р 26005210000090 в ХФ ВАТ «Ві Ей Бі Банк», МФО 380537, код ЄДРПОУ 35120530) 455877,78 грн. боргу, 5613,90 грн. збитків від інфляції, 8092,54 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 11391,68 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 27.04.2012 р.