Рішення № 23706022, 24.04.2012, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Горького, 18

тел. /0552/ 49-31-78, 42-06-22, 32-11-36

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2012 р. Справа № 5024/205/2012

Господарський суд Херсонської області у складі судді Людоговської В.В. при секретарі Загной О.О, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Південьагрохім", м. Миколаїв,

до Фермерського господарства "Едельвейс-2", с. Коробки Каховського району,

про стягнення 457885 грн. 66 коп.

за участі представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, представник, дов. від 03.01.2011 р.;

відповідача - ОСОБА_2, представник, дов. від 06.02.2012 р р.;

Товариство з обмеженою відповідальністю "Південьагрохім" (позивач) звернулося до господарського суду з позовом до фермерського господарства "Едельвейс-2" (відповідач) про стягнення заборгованості за договором ПХ-66 від 07.04.2011 р. в розмірі 379 037 грн. 00 коп.

9 квітня 2012 року позивач подав заяву про збільшення та уточнення позовних вимог.

Позивач наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві.

В судовому засіданні 03.04.2012 року оголошувалась перерва до 10.04.2012 р. після чого розгляд справи було продовжено.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Південьагрохім»(позивач, постачальник) та Фермерським господарством з відокремленою садибою «Едельвейс-2»(відповідач, покупець) укладено договір №ПХ-66 від 07.04.2011 р. (далі -Договір), за умовами якого постачальник зотов'язався передати у власність покупця товари згідно накладних, які додаються до договору і є його невід'ємною частиною.

Договір підписаний сторонами без зауважень, скріплений печаткою. Протягом дії Договору в нього не вносилися зміни та доповнення.

Із огляду на зазначений Договір суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки, правовідносини, які витікають із нього, регулюються ст. 264-271 ГК України.

Вищевказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Законами України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов»язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на корить другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено ст.175 ГК України.

В силу п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

За змістом ст.712 ЦК України та ст.265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу за видатковими накладними товар на загальну суму 451931,00 грн.

За умовами п.3.1. договору ціна товару повинна бути повністю сплачена постачальнику на наступних умовах:

а) якщо сторони підписали специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує постачальнику товар відповідно до вказаного графіка.

Матеріалами справи підтверджується, що сторони підписували специфікацію на кожну партію товару. За специфікацією №1 від 07.04.2011 року термін оплати до 01.10.2011 року; з специфікацією №2 від 18.04.2011 року термін оплати до 01.10.2011 року; за специфікацією №3 від 18.04.2011 року термін оплати до 10.07.2011 року; за специфікацією №4 від 18.04.2011 року термін оплати до 30.07.2011 року.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що відповідач свої грошові зобов'зання виконав частково в сумі 72894,00 грн., заборгованість перед позивачем на день розгляду справи становить 379037,00 грн., що підтверджено матеріалами справи.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження виконання належним чином своїх зобов'язань щодо добровільної сплати основного боргу.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача, щодо відсутності на видаткових накладних номеру договору, оскільки інших договорів між сторонами укладено не було.

Таким чином, позовна вимога щодо стягнення основного боргу є доведеною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Відповідно до п.6.2. Договору у випадку прострочення оплати вартості товару відповідач сплачує штраф у розмірі 10% та пеню у розмірі 0,5% від суми поставки за кожен день прострочення.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 39961,77 грн. пені та 45188,60 грн. штрафу.

Згідно частини 1 статті 230 ГК України пеня й штраф є господарськими штрафними санкціями, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст.231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

Пункт 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань"№543/96-ВР від 22.11.96. передбачено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу, та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд перевірив розрахунки пені та, враховуючи вищевикладене, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 28963,04 грн..

Суд не знаходить достатніх підстав для стягнення заявленого штрафу, а тому відмовляє в задоволенні позовних вимог в цій частині - в сумі 45188,60 грн., що обумовлене наступним: пунктом 6.2. договору за одне й те ж порушення передбачено і штраф, і пеню, які є відповідальністю одного виду. Відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме порушення. Штраф є повторною відповідальністю поряд з пенею за одне й те ж порушення, ця відповідальність не може бути застосована у відповідності зі змістом ст. 61 Конституції України.

Окрім того, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", яким врегульовано договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, встановлена відповідальність, яка в ст. 1 обмежена пенею у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тому, відповідач зобов'язаний сплатити на користь позивача індекс інфляції за весь час прострочення та три відсотки річних з простроченої суми.

Суд перевірив розрахунки в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4088,78 грн. та 3 % річних в сумі 7753,76 грн. і зазначає, що позовні вимоги в цій частині обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

В силу ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За приписами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'активному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного рішення.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позивачу на підставі ст..49 ГПК України відшкодовуються судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог за рахунок відповідача, з вини якого спір доведено до врегулювання в судовому порядку.

На підставі вищевказаних норм права та керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, - суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фермерського господарства з відокремленою садибою «Едельвейс-2»(74824, Херсонська область Каховський район, с. Коробки, вул. Терни, окрема садиба «Едельвейс-2», буд.5, ідентифікаційний код юридичної особи 33574183) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Південьагрохім»(54021, м. Миколаїв, вул. Робоча, 11, кв.57) 379037,00 грн. боргу, 28963,04 грн. пені, 4088,78 грн. інфляційних втрат, 7753,76 грн. 3% річних, в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору 8396,85 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.В.Людоговська

Повне рішення складено 27.04.2012 р.