Постанова № 23701111, 09.02.2012, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2012 року 15:03 Справа № 2а-0870/7852/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., за участю секретаря судового засідання Богомаз Г.А. та представників:

позивача: Шмаровоз Т.М.

відповідача: Благодіра Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергоальянс»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про визнання неправомірними дій та скасування податкових повідомлень-рішень

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

27 вересня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергоальянс» (далі - позивач або ТОВ «НВП «Енергоальянс») звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя (далі - відповідач або ДПІ у Орджонікідзевському районі) в якій просить:

1) визнати дії посадових осіб відповідача під час проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Демопроммонтаж» за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 за результатом яких складено акти №93/23-5/34535737 від 24.03.2011 та №220/23-509/34535737 від 29.06.2011 неправомірними (відповідно до уточнених позовних вимог);

2) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 квітня 2011 року №0000722305/6115, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 63516,25 грн.;

3) визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2011 року №0000732305/6116 та від 26 липня 2011 року №0001552305/10926, якими визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 38521,25 грн.

Ухвалою суду від 28 жовтня 2011 року відкрито провадження у справі №2а-0870/7852/11, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 09 листопада 2011 року.

За клопотанням представників сторін розгляд справи відкладався та провадження у справі неодноразово зупинялось.

В судових засіданнях представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги (з урахуванням наданих уточнень) в повному обсязі. На їх обґрунтування зазначив, що в актах перевірки податковий орган робить висновок щодо порушення податкового обліку з підстав наявності постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.03.2009 р. по кримінальній справі №1-200/09.

В акті перевірки податковим органом зазначено, що постановою в кримінальній справі встановлено, що створені групою осіб у складі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підприємства, в тому числі і ТОВ «Демопроммонтаж», мають ознаки, характерні для фіктивних підприємств.

Таким чином перевіряючі приходять до висновку, що оформлення TOB «НВП «Енергоальянс» договорів та первинних документів щодо ремонтних робіт з TOB «Демопроммонтаж», діяльність якого визнана судом незаконною, суперечить нормам ЦКУ та не може бути спрямованим на реальне настання правових наслідків.

Однак, позивач вважає, що даний висновок є таким, що не відповідає дійсності оскільки всі роботи були реально виконані та підтверджені всіма необхідними документами первинної бухгалтерської звітності.

Посилання податкового органу в акті перевірки про те, що взаємовідносини між ним та TOB «Демопроммонтаж» здійснені без мети настання реальних правових наслідків є безпідставними та такими, що не підтверджені документальними доказами. Висновки перевіряючи ґрунтуються на припущеннях, що протирічить загальним засадам чинного податкового законодавства України.

Представник відповідача проти заявлених вимог заперечив, зазначив що перевірка позивача була проведена у відповідності до норм чинного законодавства, а винесені на підставі висновків акту перевірки податкові повідомлення-рішення є обґрунтованими та законними виходячи з слідуючих обставин.

Перевіркою повноти визначення валових витрат при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Демопроммонтаж» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. встановлено їх завищення у сумі 203252,00 грн.

Зазначене правопорушення виникло внаслідок наступного: TOB «НВП «Енергоальянс» укладено договір з TOB «Демопроммонтаж» за №15/02-03 від 15.02.2008 р. Згідно даного договору TOB «Демопроммонтаж» (Підрядчик) приймає на себе зобов'язання виконати роботи по капітальному ремонту побутових приміщень корпуса №1 (сантехнічні роботи) на BAT «ЗAЛK», а TOB «НВП «Енергоальянс» (Замовник) прийняти та оплатити виконані роботи на умовах Договору.

Повна вартість робіт згідно договірної ціни та кошторису, що є невід'ємною частиною даного договору складає 243902,64 грн.

Вважає, що TOB «Демопроммонтаж» не мало можливості власними засобами виконати такий значний обсяг робіт, що зазначений у акта виконаних робіт. Оскільки у TOB «Демопроммонтаж» відсутні трудові ресурсі та кваліфіковані працівники, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби.

Також, перевіркою повноти визначення податкового кредиту TOB «НВП «Енергоальянс» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності з TOB «Демопроммонтаж» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. встановлено його завищення на суму 40650 грн.

Зазначене правопорушення виникло внаслідок наступного: TOB «НВП «Енергоальянс» укладено договір з TOB «Демопроммонтаж» за №15/02-03 від 15.02.2008 р. Згідно даного договору TOB «Демопроммонтаж» (Підрядчик) приймає на себе зобов'язання виконати роботи по капітальному ремонту побутових приміщень корпуса №1 (сантехнічні роботи) на BAT «3AЛK», а TOB «НВП «Енергоальянс» (Замовник) прийняти та оплатити виконані роботи на умовах Договору.

Повна вартість робіт згідно договірної ціни та кошторису, що є невід'ємною частиною даного договору складає 243902,64 грн.

В ході проведення перевірки на підставі податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку (форма №1ДФ) за період з 1 по 4 квартали 2008р. встановлено, що на підприємстві працювало 4 особи.

За даними декларації з податку на прибуток залишки ТМЦ у TOB «Демопроммонтаж» становить 0,00 тис. грн. Значення в рядках 4.10 «Витрати на поліпшення основних фондів», 04.2 «убуток балансової вартості запасів» декларації відсутні. Сума амортизаційних відрахувань становить лише 1254,00 грн.

Вважає, що TOB «Демопроммонтаж» не мало можливості власними засобами виконати такий значний обсяг робіт, що зазначений у акта виконаних робіт. Оскільки у TOB «Демопроммонтаж» відсутні трудові ресурсі та кваліфіковані працівники, основні фонди, складські приміщення, транспортні засоби.

Також зазначив, що постановою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 02.03.2009р. по кримінальній справі №1-200/09 встановлено, що ТОВ «Демопроммонтаж» має ознаки фіктивного підприємства, так як було створено ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без наміру проводити фінансово-господорську діяльність, а для прикриття фактично здійснюваної незаконної діяльності по наданню фінансових послуг.

Розгляд справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 09.02.2012 на підставі ст.160 КАС України судом проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка TOB «НВП «Енергоальянс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при взаємовідносинах з TOB «Демопроммонтаж» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р. За результатами перевірки складено акт №93/23-5/34535737 від 24.03.2011р.

На підставі акту перевірки були прийнятті податкові повідомлення-рішення №0000722305/6115 та №0000732305/5116 від 19.04.2011р.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями TOB «НВП «Енергоальянс» було подана скарга (вих. №24/7 від 05.05.2011) до ДПА у Запорізькій області.

Під час розгляду матеріалів справи з'ясовано, що обставини викладені у скарзі, потребують проведення позапланової перевірки.

Листом ДПА у Запорізькій області від 14.06.2011р. №2676/10/25-020 було доручено керівництву ДПІ у Орджонікідзевському районі організувати проведення позапланової перевірки TOB «НВП «Енергоальянс».

На виконання вказаного доручення та керуючись підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України фахівцями ДПІ у Орджонікідзевському районі в період з 21.06.2011 по 29.06.2011 проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB «НВП «Енергоальянс» з питання дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємодіях з TOB «Демопромонтаж» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р., за результатами якої складено акт від 29.06.2011р. №220/23-509/34535737.

Рішенням ДПА у Запорізькій області про результати розгляду скарги від 06.07.2011р. №2992/10/25-020 податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011р. №0000722305 залишено без змін. Податкове повідомлення-рішення від 19.04.2011р. №0000732305 скасовано в частині зайво донарахованого податку на додану вартість в сумі 9833,00 грн. та зайво застосованих штрафних фінансових) санкцій в сумі 2458,25 грн., в іншій частині вказане рішення залишено без змін.

26 липня 2011 року ДПІ у Орджонікідзевському районі на підставі акта перевірки №93/23-5/34535737 від 24.03.2011р. (далі - Акт перевірки) та рішення про результати розгляду скарги №2992/10/25-020 від 06.07.2011р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001552305/10926, яким визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 38521 грн. 25 коп.

Як вбачається з акту перевірки від 24.03.2011 року (стор.3, розділ 3.1.2 Акту перевірки) перевіркою повноти визначення валових витрат при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з TOB «Демопроммонтаж» за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 встановлено їх завищення в сумі 203252,00 грн., в т.ч. по періодах: за 1 квартал 2008 року у розмірі 49167,00 грн., за півріччя 2008 року у розмір: 125000,00 грн., за III квартал 2008 року у розмірі 203252 грн., за рік 2008 у розмірі 203252,00 грн.

В порушення вимог пп.5.2.1 п.5.2, абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства» підприємством до складу валових витрат неправомірно віднесені витрати на загальну суму 203252,00 грн.

Зазначене порушення виникло внаслідок наступного:

Згідно документів, наданих до перевірки за перевіряємий період віднесено до складу валових витрат суму 203252,00 грн.

Товариство уклало договір з TOB «Демопроммонтаж» за №15/02-03 від 15.02.2008р. Згідно даного договору TOB «Демопроммонтаж» (підрядник) приймає на себе зобов'язання виконати роботи по капітальному ремонту побутових приміщень корпуса №1 (сантехнічні роботи) на BAT «3AЛK», а ТОВ «НВП «Енергоальянс» (замовник) прийняти та оплатити виконані роботи на умовах Договору.

При цьому податковим органом досліджено первинну бухгалтерську документацію, про що зроблено запис в акті, а саме:

- ТОВ «НВП «Енергоальянс» до складу валових витрат віднесено суми на підставі первинних документів, наданих TOB «Демопроммонтаж», а саме актів виконаних робіт, податкових накладних, перелік яких зазначено у відповідній таблиці (сторінки 4 - 5 Акту перевірки);

- розрахунки між підприємствами проведені в безготівковій формі на підставі платіжних доручень (таблиця №2, сторінка 5 Акту перевірки).

Відповідно до відомостей викладених в Акті перевірки, зауважень до порядку заповнення та ведення первинних документів бухгалтерського обліку відповідачем не зроблено. Також, ДПІ у Орджонікідзевському районі не зроблено зауважень щодо неповноти чи недостовірності будь-яких первинних документів бухгалтерського чи податкового обліку.

Відповідно до Акту перевірки, основною обставиною на підставі якої відповідач робить висновок про порушення позивачем норм податкового законодавства, є наявність постанови Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 02.03.2009р. по кримінальній справі №1-200/09.

В Акті перевірки ДПІ у Орджонікідзевському районі зазначено, що постановою суду в кримінальній справі встановлено, що створені групою осіб у складі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підприємства, в тому числі ТОВ «Демопроммонтаж» мають ознаки, характерні для фіктивних підприємств, а саме: створено учасниками злочину без наміру здійснювати фінансово-господарську діяльність; невідповідність юридичної адреси з фактичним місцезнаходженням офісу даного підприємства, де зберігалися печатки та стаціонарний комп'ютер із встановленим програмним забезпеченням «Клієнт-Банк» для керування рахунками підприємства; розбіжності між оборотом по рахунку з сумами, зазначеними у фінансовій звітності підприємства за період його діяльності.

Таким чином, перевіряючі ДПІ у Орджонікідзевському районі приходять до висновку, що оформлення TOB «НВП «Енергоальянс» договорів та первинних документів щодо ремонтних робіт з TOB «Демопроммонтаж», діяльність якого визнана судом незаконною, без наміру здійснення статутної діяльності та реальною метою якого було надання фінансових послуг по конвертації безготівкових коштів у готівкові шляхом проведення безготівкових операцій, та є таким, що суперечить нормам ЦКУ та не може бути спрямованим на реальне настання правових наслідків.

Враховуючи висновок постанови суду та з урахуванням зазначеного, перевіряючі вважають що податкові накладні та акти виконаних робіт, надані TOB «Демопроммонтаж», а також банківські виписки не є підтверджуючими документами, оскільки складені з порушенням діючого законодавства.

З урахуванням вказаної постанови в кримінальній справі, відповідачем встановлено порушення вимог ст.1, п.2 ст.3, п.1, п.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.1.7 ст.1, пп.7.2.1 п.7.2, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого неправомірно завищено податковий кредит на суму 40650 грн.

Однак, суд не погоджується з даним висновком, виходячи з наступних обставин.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в редакції чинній на час виникнення правовідносин між ТОВ «НВП «Енергоальянс» та ТОВ «Демопроммонтаж», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94 - ВР від 28.12.1994, зі змінами та доповненнями (далі - Закон №334/94-ВР) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону №334/94-ВР, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону №334/94-ВР, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

При цьому п. 5.9 Закону №334/94-ВР визначено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 2.3.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства передбачено, що у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, необхідно зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Статтею 1 Закону України N 996-ХІVвід 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» зі змінами та доповненнями, визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України Закону України N 996-ХІVвід 16.07.1999 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому необхідно досліджувати наявність господарської мети вчиненні відповідних дій платника податку.

Щодо реальності здійснення господарської діяльності та наявності ділової мети у вчинених правочинах з TOB «Демопроммонтаж» по наданню послуг з ремонту BAT «3AЛK», суд зазначає наступне.

В Акті перевірки від 24.06.2011 (стор.6-7) зазначено, що в ході перевірки підприємством наданий договір №ФСЦМ-2008-25Р від 14.02.2008р., укладеного між TOB «СЦ «Металург» (Генпідрядчик) та TOB «НВП «Енергоальянс» (Субпідрядник) про виконання робіт по капітальному ремонту побутових приміщень на об'єктах BAT «3AЛK».

Також судом встановлено, що ДПІ у Орджонікідзевському районі проведено планову виїзну перевірку TOB «СЦ «Металург» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 26.07.2007р. по 31.03.2009p., валютного та іншого законодавства за період з 26.07.2007р. по 31.03.2009р. За результатами перевірки встановлені взаємовідносини між TOB «НВП «Енергоальянс» та TOB «СЦ Металург» за період з 01.01.2008р. по 31.12.2008р щодо надання послуг. За даними бухгалтерського видаткового обліку TOB «СЦ «Металург» фінансово-господарські операції відображені в повному обсязі, що відображено в данних податкової звітності підприємства.

Відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Натомість, відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Перевіряючими під час проведення перевірки та розгляду скарг не надано доказів щодо наявності умислу у посадових осіб ТОВ «НВП «Енергоальянс» та TOB «Демопроммонтаж» щодо укладення фіктивних правочинів, не надано доказів щодо визнання договору та бухгалтерських документів недійсними або такими, що укладені з порушенням вимог чинного законодавства. Також не надано доказів, що роботи не виконувались.

Надання лише постанови в кримінальній справі щодо наявності злочинного умислу під час створення підприємства - ТОВ «Демопроммонтаж» не є доказом щодо відсутності реальності наданої послуги.

Відповідно до ч.4 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрати законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний харектер.

Тобто, особа не може зазнавати негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність свого контрагента, якщо не буде встановлено узгодженості дій платника податків на вчинення такого діяння.

Податкові органи не позбавлені права звернутися до суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це встановлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Право на звернення податкових органів із відповідними позовами встановлено також Законом України «Про державну податкову службу в Україні».

При цьому умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. Носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину, є посадові особи цих юридичних осіб.

Щодо встановлених порушень відповідачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 (далі - Закон №168/97-ВР), у редакції, чинній на час формування податкового кредиту, податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Отже, Законом № 168/97-ВР встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Тобто, законодавцем чітко визначено, що належним чином оформлена податкова накладна є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідачем не надано належних доказів щодо неправомірності чи недійсності виданих податкових накладних.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних послуг були включені до податкового кредиту, приймаючи до уваги, що зазначені податкові накладні не визнані недійсними, будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення цих податкових накладних вимогам Закону № 168/97-ВР акт перевірки не містить, ТОВ «НВП «Енергоальянс» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим послугам до складу податкового кредиту, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди-покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками вимог податкового законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит, яке виникло в результаті сплати податку на додану вартість при придбанні товарів (робіт, послуг).

Вищевказане підтверджується, зокрема, практикою Верховного суду України, який в справі №06/47 від 11.10.2006 зазначив, що «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній, виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.»

Відповідно до п.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

На час здійснення господарських операцій ТОВ «Демопроммонтаж»:

- було зареєстровано належним чином, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також відомостями з офіційного сайту Державної податкової служби України (т.2 а/с 122, 126);

- було платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100018285 (т.2 а/с 123)

- мало ліцензію на здійснення будівельної діяльності в тому числі на виконання сантехнічних робіт, що підтверджується Ліцензією серії АБ №205300 та додатком з переліком видів діяльності до неї (т.2 а/с 124-125).

Відповідно до п.1.8 ст. Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податків у зв'язку з надмірною сплатою податку до бюджету у випадках, зазначених цим Законом.

Згідно п.1.3 ст.1 Закону № 168/97-ВР, платник податку це особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Відповідно до положень Закону № 168/97-ВР сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару (вартості послуги), є податковим зобов'язанням продавця товару (надавача послуги), і саме надавець послуги товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Згідно з п.10.2 ст.10 цього ж Закону платники податку, визначені у пп. «а», «в», «г», «д» п.10.1 цієї статті відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Факт виконаних робіт підтверджується актами виконаних робіт укладених між ТОВ «НВП «Енергоальянс» (Судпідрядник) та ТОВ «СЦ «Металург» (Генпідрядник).

Положеннями Закону № 168/97-ВР передбачено, що реєстрація особи платником ПДВ діє до дати її анулювання. Відтак до дати здійснення такого анулювання особи, зареєстровані платниками податку на додану вартість, зобов'язані керуватися нормами законодавства, яким в Україні регламентується порядок оподаткування податком на додану вартість.

Анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Демопроммонтаж» відбулось 16.04.2010, що підтверджується документальними доказами, які долучені до матеріалів справи в тому числі відомостями з офіційного сайту Державної податкової служби України (т.2 а/с 126).

Окрім того, відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Нормативними актами України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

При сплаті послуг замовник зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість особі, яка надає послуги, яка в свою чергу зобов'язана внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність.

Що стосується твердження відповідача, щодо відсутності у ТОВ «Демопроммонтаж»: складських приміщень, транспортних засобів, основних фондів, трудових ресурсів та кваліфікованих працівників, то чинне Законодавство України не передбачає ні право ні обов'язок замовника перевіряти технічні можливості контрагентів на виконання ними умов господарської угоди. Крім того, виконання ремонтних робіт (сантехнічні роботи) не передбачає в обов'язковому порядку наявність складу, транспорту, тощо у контрагента в даному випадку у -ТОВ «Демопроммонтаж».

Щодо твердження відповідача, що ТОВ «Демопроммонтаж» було складено та видано завідомо неправдиві документи, тому податкові накладні та акти виконаних робіт складені ТОВ «Демопроммонтаж», банківські виписки на підставі яких позивачем сформовано валові витрати за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 не є підтверджуючими документами, оскільки складені з порушенням діючого законодавств.

Окрім вказаного вище, суд звертає увагу, що частина 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Виходячи з положень ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України, правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Частинами 1 та 5 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, зниження, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, Акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, як вже вище було зазначено, судові рішення про визнання договорів недійсними, укладених позивачем з контрагентами, відсутні.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений позивачем правочин є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про взаємовідносини, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочини ухвалюється судове рішення.

Суд відмічає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

При цьому, слід зазначити, щодо висновку про порушення позивачем положень Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств» та «Про податок на додану вартість», відповідач дійшов з огляду на обставини діяльності інших осіб, а не позивача, що є хибним, так як позивач не несе відповідальності за дії іншої особи.

Суд зазначає, що позивачем належним чином оформлено господарські правовідносини з контрагентом, а фактичне здійснення таких операцій підтверджується належними первинними документами та документами податкової звітності.

Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 КАС України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідно до п. 1.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 (далі - Порядок), за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка. Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Необхідно зазначити, що згідно ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалено вирок або постанова, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеною вище постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська не встановлено злочинності господарських взаємовідносин підприємства позивача та ТОВ «Демопроммонтаж». Також, відповідно до резолютивної частини згаданої постанови відсутні речові докази, а саме первинні бухгалтерські документи по взаємовідносинам ТОВ «Демопроммонтаж» з ТОВ «НВП «Енергоальянс», які при розгляді справи в суді та прийняті рішення досліджувались.

Суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладеного договору та первинних бухгалтерських документів, його позиція про те, що цей договір ймовірно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 19 квітня 2011 року №0000722305/6115 та від 26 липня 2011 року №0001552305/10926 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача: «визнати дії посадових осіб відповідача під час проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Демопроммонтаж» за період з 01.01.2008 по 31.12.2008 за результатом яких складено акти №93/23-5/34535737 від 24.03.2011 та №220/23-509/34535737 від 29.06.2011 неправомірними», слід зазначити наступне.

Компетенція - це певний обсяг прав та обов'язків, покладених на конкретний орган, які він повинен здійснювати в процесі практичної діяльності.

Повноваження (компетенція) Відповідача та його посадових осіб визначенні положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», зокрема, ст.10 зазначеного Закону передбачено, що - «державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції, здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів (обов'язкових платежів)». Вказана функція надана органам податкової служби з метою фактичної реалізації ст.67 Конституції, тобто здійснення контролю за сплатою податків, зборів, обов'язкових платежів. Для правової реалізації вказаної функції органи податкової служби наділенні правом проводити перевірки. Вказане право передбачено пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.75 Податкового кодексу України, а саме.

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України (далі ПК України), органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до п. 75.1 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до пп. 78.1.5 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, як то платником податків подано в установленому порядку органу державної податкової служби заперечення до акта перевірки або скаргу на прийняте за її результатами податкове повідомлення-рішення, в яких вимагається повний або частковий перегляд результатів відповідної перевірки або скасування прийнятого за її результатами податкового повідомлення-рішення у разі, коли платник податків у своїй скарзі (запереченнях) посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, та об'єктивний їх розгляд неможливий без проведення перевірки. Така перевірка проводиться виключно з питань, що стали предметом оскарження.

Згідно з п. 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Як встановлено з матеріалів справи та підтверджено в судовому засіданні, копія наказу №1762 від 21.06.2011р. про проведення документальної виїзної позаплановової перевірки позивача вручено під розписку директору Макайову A.A. - 21.06.2011р.

Згідно з п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу України, посадові органу податкової служби вправі приступити до проведення документальної виїзної перевірки за наявності підстав, та за умови пред'явлення направлення на проведення такої перевірки. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника органу податкової служби або його заступника, що скріплений печаткою органу податкової служби.

Як свідчать матеріали перевірки директор TOB «НВП «Енергоальянс» Макайов A.A. був ознайомлений з направленням на перевірку - 21.06.2011р.

Перевірка проводилась у відповідності до повноважень та компетенції податкових органів встановлених Податковим кодексом України. Крім того, перевіряючий виконував наказ керівника про призначення перевірки.

Також, позивач не зазначає які саме дії відповідача щодо проведення перевірки, згідно наказу, він просить визнати протиправними.

Крім вказаного вище, з даного питання слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 3 КАС України переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини першої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Водночас пунктом 8 частини першої статті 3 КАС України визначено, що позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

В свою чергу, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбудеться припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно на думку особи спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може поставити питання про визнання таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення , що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо відповідні дії не повинні вчинюватися таким суб'єктом стосовно цієї особи, виходячи з наданої йому компетенції.

Бездіяльність суб'єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні, але не вчинюються суб'єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

При цьому оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги особи можуть бути задоволені за умови, що такі дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов'язків.

Виходячи з наведеного, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які не впливають на суб'єктивні права та обов'язки особи, зокрема ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб'єкта владних повноважень. Тобто, особа не вправі вимагати визнання протиправними тих дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які не є юридично значимими для позивача.

Такими діями, зокрема, є дії державних органів із забезпечення внутрішньої взаємодії між підрозділами та посадовими особами державного чи самоврядного органу, дії, що мають процедурний характер із здійснення внутрішнього документообігу державних та самоврядних органів, фактичні дії з фіксації певних обставин (акти перевірки, акти обстеження тощо) та інші дії, які не впливають на реалізацію особою належних їй суб'єктивних прав та не призводять до покладення на таку особу певних обов'язків.

Крім того, дії та/або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не мають самостійного правового значення в тому разі, якщо вони не являють собою остаточне волевиявлення владного суб'єкта у певних правовідносинах, зокрема, в тому разі, коли в подальшому з урахуванням вчинених дій має бути прийнято рішення суб'єкта владних повноважень стосовно прав та/або обов'язків певної особи.

Щодо наявності порушення прав, свобод та інтересів особи під час проведення контролюючими органами перевірок дотримання вимог податкового законодавства, варто враховувати таке.

Відповідно до пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов'язаний його підписати.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджено наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р. № 984 (надалі - Порядок). Відповідно до пункту 3 Порядку акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

У пункті 6 розділу І Порядку передбачено, як складається висновок акта документальної перевірки, зокрема про те, що зазначається опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Відповідно до пункту 6 розділу ІІ Порядку факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У разі незгоди платника податків з висновками акта такий платник зобов'язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом (абзац 4 пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України).

З наведеного вбачається, що акт перевірки є носієм доказової інформації, яка в подальшому має використовуватися контролюючим органом для прийняття рішення щодо визначення платникові податків грошових зобов'язань. При цьому акт складається посадовими особами контролюючого органу і не містить волевиявлення самого органу щодо виявлених посадовими особами фактів.

Крім того, висновки акту перевірки не є остаточними, оскільки платник податків вправі надати свої зауваження до відповідного акту, що можуть у подальшому бути враховані контролюючим органом під час вирішення питання про здійснення нарахування грошових зобов'язань за результатами перевірки. Натомість висновки посадових осіб, зазначені в акті перевірки, є лише думкою цих осіб щодо поведінки платника податків. При цьому відповідно до статті 58 Податкового кодексу України питання щодо визначення грошового зобов'язання платникові податків за результатами перевірок вирішує контролюючий орган, а не посадові особи, що здійснювали перевірку.

Відповідно до викладеного, діяльність із складання актів документальних перевірок є службовою діяльністю працівників контролюючого органу на виконання своїх посадових обов'язків із збирання доказової інформації щодо дотримання платником податків податкової дисципліни. Тому, як власне акт перевірки, так і дії посадових осіб контролюючого органу із складання цього акту не створюють жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім права на надання зауважень до акту перевірки. Водночас, таке право виникає у зв'язку із самим фактом складення акту безвідносно до його конкретного змісту.

Враховуючи викладене, ані акт перевірки, ані дії посадових осіб із включення до такого акту певних висновків не породжують правових наслідків для платника податків, тобто не змінюють стану його суб'єктивних прав та не створюють жодних додаткових обов'язків для платника податків. З урахуванням цього, ані акт перевірки, ані дії посадових осіб контролюючого органу щодо включення до акту певних висновків не можуть порушувати права платника податків.

Щодо можливості впливу відповідних висновків акту перевірки на охоронюваний законом інтерес платника податків варто зазначити таке.

Наявність акту перевірки чи включення до його змісту певних висновків самі собою не створюють жодних перешкод для діяльності платника податків. Тому ці висновки, а так само і відповідні дії посадових осіб контролюючого органу не заважають у набутті платником податків певних матеріальних чи нематеріальних благ. Водночас, характерною ознакою охоронюваного законом інтересу відповідно до правової позиції Конституційного Суду України є саме прагнення особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб.

Отже, відсутність перешкод у діяльності особи зумовлює відсутність порушень у реалізації охоронюваних законом інтересів особи, оскільки в такому разі правомірне прагнення особи до набуття певних благ не обмежується.

В разі, якщо платник податків вважає, що викладена в акті інформація є такою, що не відповідає дійсності та/або зашкоджує його діловій репутації, такий платник податків не позбавлений можливості здійснити захист своєї ділової репутації в порядку цивільного чи господарського судочинства.

Таким чином, діяльність контролюючого органу із оформлення результатів перевірки, зокрема із складання акту перевірки та формування його змісту не може порушувати права та/або охоронювані законом інтереси особи в публічно-правових відносинах. В зв'язку з цим, відсутні підстави для задоволення позову платника податків, якщо змістом позовних вимог є визнання протиправними актів перевірки та/або дій контролюючого органу зі складання таких актів чи включення до їх змісту певних висновків.

Згідно з ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

За таких обставин суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергоальянс» задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 19 квітня 2011 року №0000722305/6115 та від 26 липня 2011 року №0001552305/10926.

3. В іншій частині адміністративного позову відмовити.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «Енергоальянс» судовий збір у розмірі 1,70 грн. (однієї гривні семидесяти копійок).

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Ю.П.Бойченко