Постанова № 23691175, 24.04.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" квітня 2012 р. Справа № 5023/4437/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Плюшка І.А.суддівКочерової Н.О., Іванової Л.Б.,розглянувши касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харковіна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 рокуу справі№ 5023/4437/11 господарського суду Харківської області за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм"провідшкодування шкоди та застосування наслідків недійсності нікчемного правочинута за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я"провизнання договору дійснимза участю представників сторін:

від позивача: не з'явилися

від відповідача: ОСОБА_4 дов. від 03.01.2012

від скаржника: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

В червні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" звернулось до господарського суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм" про відшкодування шкоди у розмірі 34 300, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскільки укладений між ним та відповідачем договір № 21-11/ОС від 23.12.2010 року є нікчемним, то відповідач має відшкодувати позивачу збитки у розмірі 34 300,00 грн., понесені ним на підготовку до виконання зазначеного договору.

В подальшому позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача суму у розмірі 34 300,00 грн. в якості відшкодування збитків та застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину до договору №21-11/ОС від 23.12.2010 року, мотивуючи свої вимоги тим, що вказаний договір є нікчемним у зв'язку з тим, що він суперечить закону, та порушує господарський правопорядок.

22 червня 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм" звернулось до господарського суду із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" про визнання дійсним договору № 21-11/ОС від 23.12.2010 року, укладеного між сторонами у справі.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначав, що договір № 21-11/ОС від 23.12.2010 року відповідає вимогам діючого законодавства України: він підписаний двома сторонами, в договорі зазначені усі істотні умови, що характерні для договорів купівлі-продажу, а сторони у справі вчинили дії, спрямовані на виконання спірного договору.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.06.2011 року (суддя: О.В. Погорелова) в задоволенні первісного позову відмовлено повністю.

Зустрічний позов задоволено повністю. Визнано дійсним договір №21-11/ОС від 23.12.2010 року, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм".

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм" судові витрати.

При цьому, місцевий господарський суд, виходив з того, що позивач за первісним позовом не довів обставин, з якими закон пов'язує нікчемність правочину (договору № 21-11/ОС від 23.12.2010 року) внаслідок порушення публічного порядку, а зазначений договір відповідає вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину: в ньому узгоджено всі істотні умови, характерні для договорів купівлі-продажу, договір підписано обома сторонами та скріплено їх печатками, що посвідчує їх дійсність та реальність наміру сторін на його виконання, а дії сторін (позивач -передав товар, а відповідач -прийняв його та сплатив за нього грошові кошти) спрямовані на виконання спірного договору, на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У вересні 2011 року Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2011 року, в якій просила рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним правочин у вигляді договору № 21-11/ОС від 23.12.2010 року.

В обґрунтування своїх вимог Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові зазначала, що договір № 21-11/ОС від 23.12.2010 року, укладений між сторонами у справі, не спричиняє реального настання правових наслідків, що підтверджується фактами, встановленими під час перевірки фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм", метою укладення спірного договору є штучне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що спричиняє збитки доходу бюджету, а відтак, договір № 21-11/ОС від 23.12.2010 року порушує публічний порядок та є нікчемним.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року (судді: Погребняк В.Я. -головуючий, Гончар Т.В., Слободін М.М.) апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишено без задоволення, рішення місцевого господарського суду скасовано в частині задоволення зустрічного позову та в цій частині прийнято нове рішення, яким в задоволенні зустрічного позову відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 22.06.2011 року залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 204 Цивільного кодексу України, виходив з того, що договір № 21-11/ОС від 23.12.2010 року на день вирішення спору недійсним не визнаний, право або охоронювані інтереси позивача за зустрічним позовом не порушені, а відтак обраний останнім спосіб захисту прав та законних інтересів не може призвести до зміни правового стану сторін.

Залишаючи без задоволення вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд виходив з того, що рішення місцевого господарського суду у даній справі не впливає на права та обов'язки СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Харкові та не перешкоджає йому, як фіскальному органу держави, в межах своїх функцій, самостійно кваліфікувати спірний правочин як нікчемний і відповідним чином визначити обсяги податкових зобов'язань учасників даних правочинів та застосувати заходи фіскального примусу до учасників правовідносин.

Крім того, суд також зазначив, що висновки, викладені в акті виїзної планової перевірки ТОВ "Компанія "Сінтафарм" № 147/23-114/36922342, на який посилається СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Харкові як на доказ встановлення факту нікчемності договору № 21-11/ОС від 23.12.2010 року, не можуть бути підставою для скасування зазначеного договору, оскільки поставки товарно-матеріальних цінностей за цим договором не відносяться до 2010 року, який підлягав перевірці.

В касаційній скарзі Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові просить рішення місцевого господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" про відшкодування шкоди та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 23.12.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фармацевтична компанія "Здоров'я" (покупець) укладено договір №21-11/ОС, відповідно до умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити основну та допоміжну сировину, допоміжні матеріали (товар), за номенклатурою, кількістю та за ціною, вказаними в Специфікаціях та накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.

Відповідно до п.2.1 договору упродовж терміну його дії продавець здійснює поставку товару партіями, на підставі письмових заявок покупця, в яких зазначається строк поставки партії товару: вітчизняного виробництва -10 днів, імпортного виробництва -30-90 днів. Строк поставки товару вказується у специфікаціях.

Згідно з п.2.4 договору днем виконання продавцем зобов'язань щодо поставки товару вважається дата фактичної передачі товару, засвідчена підписом особи, уповноваженої у встановленому порядку покупцем на його отримання.

Відповідно до п.п. 5.1 та 5.2 договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця з відстроченням платежу 60 календарних днів з моменту отримання товару, якщо інший строк оплати не зазначено у рахунку на поставку. Датою оплати вважається дата зарахування коштів на рахунок продавця.

Також судами встановлено, що на виконання умов договору №21-11/ОС від 23.12.2010 року сторони підписали специфікації, копії яких містяться в матеріалах справи, на підставі яких відповідач за первісним позовом поставив, а позивач за первісним позовом прийняв товар на загальну суму 9 486 522,85 грн. Факт передачі та прийняття товару підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, підписаних уповноваженими особами та скріплених печатками сторін, копіями податкових накладних на вказані у видаткових накладних суми, довіреностями на отримання товару. Доказів, що підтверджують фактичне переміщення товару від продавця до покупця (товарно-транспортні накладні, путьові листи, наряди на виконання робіт по транспортуванню тощо) матеріали справи не містять.

Відповідно до виписки по рахунку ТОВ "Кампанія "Сінтафарм" відповідачем за первісним позовом була здійснена часткова оплата за отриманий ним товар за договором №21-11/ОС від 23.12.2010 року в сумі 8 040 099, 36 грн.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що СДПІ по роботі з великими платниками податку в місті Харкові було проведено виїзну планову перевірку ТОВ "Компанія "Сінтафарм" щодо дотримання останнім вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 26.01.2010 року по 31.12.2010 року, за результатами якої було складено акт № 147/23-114/3692232. Згідно із зазначеним актом місцезнаходженням суб'єкта господарювання відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію є: Харківська область, м. Дергачі, вул. Шевченка, 17. Фактично ТОВ "Компанія "Сінтафарм" використовувало в своїй діяльності офісні та складські приміщення за адресою: м. Харків, пров. Криничний, 10 та м. Харків, вул. Кузнечна, 36.

На податковий облік ТОВ "Компанія "Сінтафарм" взято 26.01.2010 року, на момент проведення перевірки перебуває на обліку в Дергачівській МДПІ.

У період, що перевірявся, ТОВ "Компанія "Сінтафарм" було самостійним платником таких порядків та зборів: податку на прибуток підприємства, податку на додану вартість, комунального податку.

За період з 26.01.2010 року по 31.12.2010 року ТОВ "Компанія "Сінтафарм" задекларовано податкового кредиту по ПДВ у сумі 2 855 777 грн. Перевіркою встановлено завищення податку на додану вартість в сумі 172 398 грн.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи, спір виник виключно з договірних правовідносин між позивачем та відповідачем.

Звертаючись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків в місті Харкові, зокрема, зазначає, що матеріалами перевірки фінансово-господарської діяльності товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Сінтафарм" встановлено відсутність вчинення останнім фактичних дій (поставки товару), спрямованих на виконання зобов'язань за договором № 21-11/ОС від 23.12.2010 року, що свідчить про його укладення без мети настання реальних наслідків. Натомість, метою укладення спірного договору є штучне формування податкового кредиту з податку на додану вартість, що спричиняє збитки доходу бюджету, а відтак, договір № 21-11/ОС від 23.12.2010 року не спричиняє реального настання правових наслідків, порушує публічний порядок та є нікчемним.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України (ст. 215 ЦК України).

Стаття 203 Цивільного кодексу України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, зокрема, частинами 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, а також правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За твердженням СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Харкові підставою недійсності договору купівлі-продажу № 22-11/ОС від 23.12.2010 року є те, що спірний договір не був направлений на реальне настання правових наслідків, порушує публічний порядок та є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину встановлені ст. 216 Цивільного кодексу України, відповідно до якої недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з Постановою Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, при оцінці доказів в обґрунтування нікчемності правочину повинна враховуватися вина однієї із сторін (представників сторін), як один з елементів суб'єктивної сторони кримінально караного діяння.

Однак, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази для кваліфікації нікчемного правочину.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

При цьому, вирішуючи спір про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків: відповідність угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з ч. ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аналогічні положення містить також і частина 2 статті 180 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарські суди попередніх інстанцій, дослідивши спірний договір, цілком вірно встановили, що сторони в момент вчинення правочину (при підписанні договору № 21-11/ОС від 23.12.2010 року) дотрималися всіх необхідних вимог чинного законодавства України та дійшли згоди щодо всіх істотних умов, що характерні для договорів купівлі-продажу, а саме: сторони домовилися щодо предмету договору, якості та кількості товару, ціни товару, умов та строків поставки товару та порядку його оплати, своїх обов'язків, відповідальності сторін, вирішення спорів, строку дії договору, порядку його розірвання та інших умов. Договір, при цьому, відповідно до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України та ст.181 Господарського кодексу України укладено в письмовій формі, підписано обома сторонами та скріплено печатками сторін, що посвідчує його дійсність та реальність наміру сторін на його виконання.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони вчинили дії, спрямовані на виконання спірного договору, а саме: позивач протягом періоду з січня 2011 року по травень 2011 року за видатковими накладними поставляв відповідачу товар, який було прийнято останніми відповідно до довіреностей на отримання товару та частково оплатив його.

Дослідивши наявні в матеріалах справи первинні документи суди дійшли до вірного висновку, що вони складені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Закону України "Про податок на додану вартість" та "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Отже, дії сторін у справі свідчать про те, що їх було спрямовано на виконання спірних договорів.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій відносно того, що наявні в матеріалах справи письмові докази свідчать про те, що спільні дії позивача та відповідача при укладенні та виконанні договору поставки № 21-11/ОС від 23.12.2010 року були направлені на набуття та реалізацію тих прав та обов'язків, які випливають саме з цього договору, і таким чином правочин у вигляді зазначеного договору спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, на момент укладення спірного договору його сторонами було повністю дотримано вимоги ст.203 Цивільного кодексу України, зміст спірного договору не суперечить чинному законодавству України, а сторони своїми діями щодо виконання умов договору підтвердили те, що зазначений договір був спрямований на реальне настання правових наслідків.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли до вірного висновку про відсутність підстав для визнання договору № 21-11/ОС від 23.12.2010 року недійсним, у тому числі у зв'язку з його нікчемністю.

Крім того, скасовуючи рішення місцевого господарського суду в частині задоволення зустрічного позову про визнання договору дійсним, суд апеляційної інстанції встановив, що договір № 21-11/ОС від 23.12.2010 року на день вирішення спору недійсним не визнаний, а відтак права або охоронювані інтереси позивача за зустрічним позовом не порушені. При цьому, керуючись ст. 204 Цивільного кодексу України, суд апеляційної інстанції цілком правомірно прийшов до висновку, що обраний позивачем за зустрічним позовом спосіб захисту прав та законних інтересів не може призвести до зміни правового стану сторін та правомірно відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Крім того, апеляційний господарський суд цілком вірно не взяв до уваги наданий СДПІ по роботі з великими платниками податків в м. Харкові акт № 147/23-114/36922342 від 24.03.2011 року про результати виїзної планової перевірки ТОВ "Компанія "Сінтафарм" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 26.01.2010 року по 31.12.2010 року, як доказ встановлення факту нікчемності договору № 21-11/ОС від 23.12.2010 року, оскільки поставки товарно-матеріальних цінностей за цим договором не відносяться до 2010 року, який підлягав перевірці, а стосуються 2011 року (відповідно до п. 14 спірного договору, договір вступає в силу з 10.01.2011 року та діє по 31.12.2011 року).

Разом з тим, апеляційний господарський суд також вірно зазначив, що рішення місцевого господарського суду у даній справі не впливає на права та обов'язки СДПІ по роботі з великими платниками податків у місті Харкові та не перешкоджає йому, як фіскальному органу держави, в межах своїх функцій, самостійно кваліфікувати спірний правочин як нікчемний і відповідним чином визначити обсяги податкових зобов'язань учасників даних правочинів та застосувати заходи фіскального примусу до учасників правовідносин.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова апеляційного господарського суду відповідає вимогам закону, а тому підстав для її зміни чи скасування не вбачається.

Посилання скаржника на порушення норм матеріального та процесуального права при винесенні постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування зазначеного судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.10.2011 року у справі № 5023/4437/11 без змін.

Головуючий І. Плюшко

Судді: Н. Кочерова

Л. Іванова