Постанова № 23688524, 17.04.2012, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2012 р. Справа № 2а/0470/1934/12 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коренева А.О.,

при секретарі Литвин Ю.Ю.,

за участю

представників позивача -Гончарова Н.В., Бакун Т.В.

представника відповідача -Прошакова М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську в приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Приватофис»до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби про визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.11 №0734321502, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Приватофис», звернувся до суду з позовом до ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання противоправним рішення ДПІ щодо проведення камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ з порушенням законодавчо встановленого терміну її проведення та визнання противоправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.11 №0734321502, за яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ у розмірі 963 грн. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем порушені строки проведення камеральної перевірки, а саме 30 денний строк, що настає за граничним терміном отримання податкової декларації. Також позивачем вказано на не порушення ним п.201.4 ст.201 ПКУ, оскільки всі податкові накладні збережені платником та є в наявності, а обов'язок покупця при здійснені податкового обліку якимсь чином підтверджувати дату отримання податкової накладної чинним законодавством не передбачено. В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та зазначили, що продавець не відмовлявся надавати податкові накладні позивачу, відбулась затримка з їх отримання, тому підстав для подання заяви зі скаргою до податкового органу у позивача не було. Щодо дати отримання податкових накладних, то вони містяться в реєстрі отриманих податкових накладних, які долучені до адміністративного позову. Оскільки податкові накладні, включені до акту перевірки, оформлені в період дії Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР, тобто до встановлення ПКУ граничного терміну у 365 днів, то їх врахування платником при формування податкового кредиту здійснено на законних підставах.

Відповідач позов не визнав з мотивів, наведених у письмових запереченнях, зазначивши зокрема, що документальним підтвердженням при включені до складу податкового кредиту суми ПДВ на підставі податкової накладної, отриманої в інших податкових періодах, ніж дата їх виписки, є документ, який підтверджує надходження такої податкової накладної до покупця саме в тому іншому податковому періоді. В судовому засіданні представник відповідача зазначив, що з 01.01.11 набрав чинності ПКУ, тому з 01.01.11 положення цього кодексу є обов'язковими в тому числі при врахуванні податкових накладних, виписаних до вказаної дати, оскільки іншого положення ПКУ не передбачають. Отже, положення п.198.6 ст.198 ПКУ, які передбачають, що право на включення до податкового кредиту сум ПДВ на підставі отриманих податкових накладних, зберігається протягом 365 календарних днів з дати виписки такої накладної, є обов'язковими для врахування платником при формуванні податкового кредиту. Також представником відповідача зауважено в судовому засіданні, що в акті перевірки допущено технічну описку на арк.1 акту, а саме помилково зазначено про порушення пп.6 п.198.6 ст.198 ПКУ, адже положення вказаного пункту не містять підпунктів. В розділах акту «Результати перевірки» та «Висновки перевірки» вірно зазначено про порушення позивачем п.198.6 ст.198 ПКУ. Така описка, як і порушення строків проведення камеральної перевірки не потягли прийняття невірного рішення, акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства, прийнятий відповідно до обставин, що склались, та є вірним по суті.

Суд зазначає, що на виконання Постанови КМУ «Про утворення територіальних органів ДПС» від 21.09.11 №981, під час розгляду справи відбулось припинення ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська шляхом перетворення останньої у Державну податкову інспекцію у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, що підтверджується долученою до матеріалів справи випискою з ЄДР юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ідентифікаційний код 20288799). Відповідно до ст.59 ГК України у разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання. Враховуючи наведене, з огляду на положення ст.55 КАС України, суд допустив заміну відповідача ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська її правонаступником ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби.

Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд при винесені постанови виходить з наступних підстав та мотивів.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем 08.06.11 проведена камеральна перевірки податкової звітності позивача з податку на додану вартість за січень 2011р. Результати перевірки оформлені актом від 08.06.11 №0014728. Проведеної камеральною перевіркою встановлено, що позивач в порушення п.198.6 ст.198 ПКУ включив до складу податкового кредиту січня 2011р. суму ПДВ в розмірі 963,36 грн. на підстав податкових накладних, по яких минуло 365 календарних днів з дати їх виписки, а саме: жовтня 2008р. та липня 2008р., що є порушенням п.198.6 ст.198 ПКУ. Відповідно до висновків перевірки таке порушення п.198.6 ст.198 ПКУ призвело до завищення від'ємного значення за січень 2011р. на 963,36 грн.

З посиланням на згаданий акт перевірки, враховуючи його висновки, податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.07.11 №0734321502, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 963 грн. Зазначене рішення контролюючого органу було оскаржено позивачем в адміністративному порядку до контролюючого органу вищого рівня. Рішенням Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області від 29.09.11 №28717/10/15-216 (а.с.40-42) та рішенням Державної податкової адміністрації України від 23.12.11 №8269/6/10-2115 (а.с.48-49) скарги позивача залишені без задоволення.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаних висновків відповідача і винесених на підставі такого висновку спірного акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, проаналізувавши положення законодавчих актів, якими врегульовані спірні правовідносини, суд зауважує на наступному.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами господарських взаємовідносин Позивача з ТОВ «Промбудремонт», що відбулись на підставі Договору від 16.06.08 №69-М та оформлені актом виконаних послуг №09/06-М, контрагентом - ТОВ «Промбудремонт» (індивідуальний податковий номер - 317389905637) позивачу була виписана податкова накладна від 07.07.08 №488 (а.с.87) на загальну суму 5 382,50 грн., в тому числі ПДВ 897,08 грн. Також, за результатами господарських взаємовідносин позивача з АК «Харківобленерго» (індивідуальний податковий номер 001319520396), оформлених актом приймання виконаних робіт б/н та б/д (а.с.95) та актом приймання виконаних робіт №447 (а.с.102), останнім для позивача були виписані податкові накладні від 17.07.08 №169/761 на загальну суму 322,66 грн., в тому числі ПДВ 53,78 грн., та від 24.10.08 №174/761 на загальну суму 73,79 грн. в тому числі ПДВ 12,30 грн.

З Реєстру отриманих та виданих податкових накладних, наданих позивачем на виконання ухвали суду від 24.02.12, вбачається, що дата отримання зазначених податкових накладних від 07.07.08 №488, від 17.07.08 №169/761 та від 24.10.08 №174/761 визначена позивачем «31.01.11», що слугувало підставою для включення сум ПДВ за такими накладними до податкового кредиту саме у січні 2011р. Так, судовим оглядом податкової декларації з ПДВ за січень 2011р., поданої позивачем до ДПІ 30.03.11 (а.с.73-78), встановлено, що до складу податкового кредиту за січень 2011р. позивачем включені суми ПДВ за податковими накладними, виписаними постачальником за номером 317389905637 (ТОВ «Промбудремонт») у липні 2008р. та постачальником за номером 001319520396 (АК «Харківобленерго») у липні 2008р. та жовтні 2008р.

Суд відмічає, що до 01.01.11 правовідносини з приводу визначення сум податкових зобов'язань з податку на додану вартість, в тому числі оформлення податкових накладних та формування податкового кредиту з ПДВ, були врегульовані Законом України «Про податок на додану вартість» №168 (далі - Закон №168). Отже, враховуючи, що господарські взаємовідносини позивача із зазначеними вище контрагентами мали місце у 2008р., до податкових накладних, оформлених за такими взаємовідносинами, як і до підстав виникнення права на податковий кредит з ПДВ за такими накладними, мають бути застосовані приписи положень Закону №168. Так, відповідно до положень пп. 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Приписи пп.7.4.5 п.7.4. ст.7 закону №185 застерігають, що до складу податкового кредиту не підлягають включенню суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п.1.7. ст.1 Закону №168 податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Враховуючи положення пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону №168, задля можливості реалізації платником свого права на податковий кредит законодавець наділив платника податку також правом, у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг) (пп.7.2.6 Закону №168).

Отже, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пп.7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не може реалізувати своє право на включення до податкового кредиту сум ПДВ, не підтверджених податковою накладною. Враховуючи наведене, з огляду на той факт, що позивач не звертався до ДПІ зі скаргою щодо дій контрагентів у зв'язку із неотриманням від них податкових накладних, право на включення відповідних сум ПДВ до податкового кредиту до їх отримання у нього було відсутнє.

Разом з тим, оскільки в положеннях п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 законодавцем зазначено про наявність у платника податків саме права на подання скарги, а не обов'язку її подання, то суд відзначає, що нереалізація цього права з будь-яких причин не має своїм правовим наслідок втрату права на податковий кредит. На користь викладеного свідчать положення пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 цього Закону, згідно з якими датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Системний аналіз наведених положень Закону №168 дає підстави вважати, що у випадку, коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, в яких фактично відбулись господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в тому податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані. Саме таких висновків дійшов Верховний Суд України в рішенні від 05.12.11, прийнятому за результатами розгляду заяви ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про перегляд судового рішення у справі за позовом ТОВ «Акцентбуд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Частиною 2 ст.161 КАС України визначено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу. Приписи наведеної норми процесуального закону прямо кореспондуються з положеннями ст.244-2 КАС України, відповідно до ч.1 якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України. Враховуючи наведені приписи процесуального закону суд вважає, що викладені в зазначеному судовому рішенні висновки Верховного Суду України мають бути обов'язково взяті до уваги при розв'язанні даного спору по суті.

За викладених обставин, задля реалізації та підтвердження права на податковий кредит за податковою накладною в тому податковому періоді, в якому вона отримана, платник має підтвердити факт отримання такої накладної саме в цьому податковому періоді.

Стверджуючи про фактичне отримання податкових накладних від 07.07.08 №488, від 17.07.08 №169/761 та від 24.10.08 №174/761 саме у січні 2011р. позивач посилається на реєстр отриманих податкових накладних. Суд наголошує, що за змістом пп.7.2.8 п.7.2 ст.7 Закону №168 реєстр отриманих податкових накладних в силу положень ст.70 КАС України не може слугувати належним, допустимим та достатнім доказом на підтвердження обставини отримання податкової накладної саме у тому періоді, коли така накладна включена до реєстру, адже він є тим документом інформаційного характеру, що містить загальні зведені результати обліку податкових накладних, суми ПДВ за якими включені платником до податкового кредиту відповідного звітного періоду. Невключення податкової накладної до зазначеного реєстру за наявності її оригіналу не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку. В судовому засіданні представники позивача не надали суду чітких пояснень, яким чином зазначені податкові накладні були ним отримані у січні 2011р. На вимогу суду позивачем не подано жодних доказів їх отримання або поштою (конверт або інший підтверджуючий стосовно їх надходження документ), або нарочно (документи про відрядження працівників позивача до ТОВ «Промбудремонт» та до АК «Харквобленерго»). Відповідний вхідний реєстраційний штамп на згаданих податкових накладних, який проставляється в звичайних умовах отримання документу в підтвердження факту та дати надходження документу до особи, позивачем також не проставлений, що було встановлено в ході розгляду справи та вбачається з копій цих накладних, які містяться в матеріалах справи. Між тим, суд зазначає, що місто, в якому зазначені контрагенти перебувають, відмінне від міста позивача. Так, ТОВ «Промбудремонт» знаходиться у м. Донецьку, а АК «Харквобленерго» - у м. Харкові, а позивач - в м. Дніпропетровську. За відсутністю фактичних даних, які б показували, що податкових накладні за 2008 р. отримані позивачем у січні 2011р., суд критично ставить до доводів позивача та визнає недоведеним факт отримання останнім спірних податкових накладних саме в січні 2011р. Судом при виконанні вимог ст.11 КАС України щодо офіційного з'ясування всіх обставин по справі наявності таких доказів не виявлено.

Також суд відзначає, що оскільки своє право на податковий кредит 2008р. позивач реалізував в січні 2011р., тобто під час дії Податкового кодексу України, то така реалізація, як і порядок визначення суми, що підлягає сплаті до бюджет, мають відбуватись за правилами ПКУ. Відповідно до п. 198.6. ст.198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної. Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку. Згідно з п.200.1 ст.200 ПКУ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Отже, завищення платником податку суми податкового кредиту має своїм наслідок або заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, або завищення суми від'ємного значення.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, враховуючи, що віднесення сум податку до податкового кредиту за податковими накладними 2008р. здійснено позивачем в січні 2011р., тобто під час дії Податкового кодексу України та за формою податкової звітності, затвердженої Наказом державної податкової адміністрації України від 25.01.11 №41 відповідно до положень ПКУ, з огляду на відсутність документів, підтверджуючих дату їх отримання позивачем, висновки відповідача щодо порушення позивачем положень п.198.6 ст.198 ПКУ, що призвело до завищення від'ємного значення, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

Щодо позовних вимог стосовно визнання противоправними рішення відповідача про проведення камеральної перевірки даних, задекларованих у податковій звітності з ПДВ з порушення законодавчо встановленого терміну її проведення, суд зауважує наступне. Відповідно до п.76.1 ст.76 ПКУ камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова. Зі змісту п.200.10 ст.200 ПКУ вбачається, що камеральна перевірка даних, заявлених у податковій декларації з ПДВ, проводиться податковим органом протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання такої декларації. Наведені положень не дають жодних підставі вважати, що пропущення податковим органом встановленого законом строку для її проведення звільняє контролюючий орган від обов'язку її проведення, тягне безпідставність висновків такої перевірки та противоправність рішень, винесених за результатами такої перевірки. Суд звертає увагу на положення ч.2 ст.19 Конституції України, де указано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки з положень ПКУ вбачається що камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність, відповідач не мав жодних правових підстав для залишення податкової звітності позивача за січень 2011р. без камеральної перевірки. З огляду на викладене, враховуючи що будь-яке спеціальне рішення про проведення камеральної перевірки не приймається, а податковий орган проводить таку перевірку безпосередньо в силу закону, підстави для задоволення позову в частині визнання рішення про проведення камеральної перевірки відсутні.

Помилковими також є доводи позивача, що порушення податковим органом строків проведення камеральної перевірки тягне противоправність рішення, винесеного за результатами такої перевірки. Адже положення ПКУ не встановлюють такого юридичного наслідку порушення контролюючим органом визначеної його нормами процедури проведення перевірки, як недійсність рішення, прийнятого за результатами такої перевірки. У даному випадку суд, констатуючи порушення відповідачем строків проведення камеральної перевірки звітності позивача за січень 2011р., не може з цієї підстави визнати недійсним рішення податкового органу, винесеного за її результатами, позаяк обставини викладені в акті перевірки узгоджується з вимогами законодавства та відповідають обставинами, що склались.

Суд окремо зауважує, що відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд розглядує адміністративну справу не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та зважаючи на те, що вимогами заявленого позову є визнання противоправними рішень відповідача, предметом доказування у даній справі мають бути обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість прийняття таких рішень, встановлення їх підставного та обґрунтованості. Не є предметом позову дії податкового органу з приводу розгляду заперечень позивача на акт та скарг на спірне рішення, отже, суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати правовий аналіз таких дій.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення спірним податковим повідомленням-рішенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то в задоволенні позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 2, 8-12, 69, 71, 158-163, 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, визначеними ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили згідно зі ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 13.04.12.

Суддя А.О. Коренев