Рішення № 23676431, 03.04.2012, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.04.2012 Справа № 18/232/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтех", вул. Садова, 17/51, м. Славута, Хмельницька обл., 30000

до Приватного підприємства "Індустріал-Кремінь", вул. Жовтнева, 47, м. Кременчук, Полтавська обл., 39600

про стягнення 37 710,98 грн.

Суддя Ківшик О.В.

Представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: не з'явилися.

03.04.2012 р. у судовому засіданні відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення, залучено її до матеріалів справи та повідомлено про термін виготовлення повного тексту судового рішення.

Суть спору: розглядається позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтех" про стягнення з Приватного підприємства "Індустріал-Кремінь" 37 710,98 грн. заборгованості, з яких : 21 047,00 грн. передоплата за непоставлений бітум нафтовий дорожній БНД 60/90 згідно рахунку-фактури № СФ-0000003, 10 570,40 грн. витрати на відрядження, 2 079,49 грн. пеня за період з 10.02.2011 р. по 07.12.2011 р., 1 119,63 грн. інфляційні нарахування, 814,97 грн. три проценти річних, 2 079,49 грн. відсотки за користування чужими коштами.

Позивач представництво у судове засідання не забезпечив, причин щодо цього суду не повідомив. Останній відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" був належним чином та завчасно повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання.

В попередньому судовому засіданні 06.03.2012 р. представник позивача заявив, що наполягає на задоволенні позовних вимог.

Відповідач представництво у судове засідання вдруге не забезпечив, вимог суду не виконав, причин щодо цього суду не повідомив. Останній відповідно до пп. 3.5.10 Інструкції з діловодства в господарських судах України та пп. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" був належним чином та завчасно повідомлений про час і місце проведення судових засідань, оскільки :

(1) ухвала про порушення провадження у справі від 08.02.2012 р. та ухвала про відкладення розгляду справи від 06.03.2012 р., які були направлені за зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців адресою місцезнаходження останнього, повернуті поштою з відміткою поштового відділення щодо закінчення строку зберігання;

(2) реєстрація зміни місцезнаходження Приватного підприємства "Індустріал-Кремінь" не здійснювалася (див. спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 12986259 від 08.02.2012 р.);

(3) до компетенції господарських судів не входить установлення фактичного місцезнаходження учасників процесу .

Відповідно до пп. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи достатність у матеріалах справи доказів для розгляду спору по суті, приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР) щодо права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку, закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору, відсутність клопотання щодо продовження строку вирішення спору, суд не оцінює вказану обставину як підставу для подальшого відкладення розгляду справи. Спір розглядається за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача (у минулому судовому засіданні), оцінивши надані докази,

встановив :

31.01.2011 року Приватним підприємством "Індустріал-Кремінь" був виставлений Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінтех" рахунок-фактура № СФ-0000003 на оплату бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 кількістю 7.800 тонн та загальною вартістю 37 440,00 грн..

09.02.2011 року на рахунок відповідача позивачем були перераховані кошти в сумі 22 400,00 грн., що підтверджується наявною у справі копією платіжного доручення № 5 від 09.02.2011 р. (а.с. 22).

23.06.2011 р. позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 34/11 від 12.05.2011 р. з вимогою повернути, зокрема, суму попередньої оплати в розмірі 22 400,00 грн.. Надсилання вищезазначеної претензії підтверджується чеком Укрпошти № 1241 (а.с. 52).

27.09.2011 р. відповідач здійснив часткове повернення попередньої оплати в розмірі 1 353,00 грн.. Дана обставина підтверджується наявною у матеріалах справи копією виписки по банківському рахунку позивача (а.с. 23).

За даними позивача на момент подання позову до суду відповідач свої зобов'язання щодо поставки дизельного палива не виконав, передоплату не повернув, заборгованість останнього складає 21 047,00 грн..

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом щодо стягнення з відповідача 37 710,98 грн. заборгованості, з яких : 21 047,00 грн. передоплата за непоставлений бітум нафтовий дорожній БНД 60/90 згідно рахунку-фактури № СФ-0000003, 10 570,40 грн. витрати на відрядження, 2 079,49 грн. пеня за період з 10.02.2011 р. по 07.12.2011 р., 1 119,63 грн. інфляційні нарахування, 814,97 грн. три проценти річних, 2 079,49 грн. відсотки за користування чужими коштами.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно із ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

При цьому відповідно до ст. 207 Цивільного Кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Положеннями ст. 627, ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України та ст. 180 Господарського кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як визначено ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи вбачається, що рахунок-фактура № СФ-0000003 від 31.01.2011 р. містить визначення товару, ціну, підписаний представником відповідача; позивач платіжним дорученням № 5 від 09.02.2011 р. перерахував відповідачу кошти в сумі 22 400,00 грн., з призначенням платежу "на оплату бітуму нафтового дорожнього в'язкого БНД 60/90 згідно рахунку-фактури № СФ-0000003 від 31.01.2011 р.". Враховуючи вищевикладене, сторони досягли згоди щодо істотних умов договору, а тому між сторонами відбулось укладання договору купівлі-продажу у спрощений спосіб. Даний факт не спростовується сторонами.

Враховуючи правову природу укладеного договору, кореспондуючи права та обов'язки його сторін, суд дійшов висновку, що оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватись з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з купівлі-продажу.

Відповідно ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до положень ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ст. 525, ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Стаття 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, строк передання продавцем (відповідачем) товару не визначено.

За змістом частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником зобов'язання не встановлений, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, а боржник повинен виконати таке зобов'язання у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як вже було зазначено в описовій частині даного рішення, з огляду на те, що відповідач протягом тривалого часу не поставляв замовленого позивачем товару, 23.06.2011 р. на адресу відповідача було направлено претензію № 34/11 від 12.05.2011 р. з вимогою в десятиденний термін від дати одержання цієї претензії повернути суму попередньої оплати.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 "Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів", затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 1149 від 12.12.2007 р. та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 19.12.2007 р. за № 1383/14650, нормативні строки пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку) між іншими населеними пунктами різних областей України становлять Д+5 (без урахування вихідних днів об'єктів поштового зв'язку), де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єкті поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Тобто, враховуючи вищевикладене, строк виконання відповідачем зобов'язань щодо поставки товару або повернення передоплати настав 11.07.2011 р..

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним Договором купівлі-продажу товар, який визначений в рахунку-фактурі № СФ-0000003 від 31.01.2011 р., в строки не поставив, суму передоплати в розмірі 21 047,00 грн. не повернув.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 21 047,00 грн. неповернутої передоплати підтверджені документально, відповідають нормам матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Одним із видів забезпечення виконання зобов'язань відповідно ст. 546 Цивільного кодексу України та ст. 199 Господарського кодексу України, є неустойка (штраф, пеня), розмір якої визначається відповідно до умов договору, що не суперечать чинному законодавству України.

Пункт 3 статті 549 Цивільного кодексу України визначає, що пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З наведеного вбачається, що законодавець поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, вид правопорушення за який вона стягується і конкретний її розмір.

Таким чином, у зв'язку із тим, що у договорі сторони не погодили конкретний розмір неустойки у разі порушення покупцем строків поставки товару, іншими актами цивільного законодавства конкретний розмір санкцій за вчинення зазначеного цивільного правопорушення не встановлено, а також з огляду на те, що невиконане відповідачем договірне зобов'язання не має грошового характеру, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з останнього 271,36 грн. пені.

Відповідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Після проведення перевірки наданого позивачем розрахунку позовних вимог щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, у розмірі 268,82 грн. за період з 11.07.2011 р. по 07.12.2011 р. (розрахунок здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга:Еліт 8.1.5").

В частині вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань в сумі 814,97 грн. за період з 10.02.2011 р. по 01.12.2011 р. суд дійшов висновку, що останні підлягають частковому задоволенню в розмірі 21,05 грн. за період з 28.09.2011 р. по 07.12.2011 р. з огляду на те, що за повідомленнями Державної служби статистики України від 09.08.2011 р., від 08.09.2011 р. та від 11.10.2011 р. індекс споживчих цін (індекс інфляції) у липні 2011 року становив 98,7 відсотка, у серпні 2011 року - 99,6 відсотка, у вересні 2011 року - 100,1 у жовтні 2011 року - 100,0%, а розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції на виконання рекомендацій Верховного Суду України (лист від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ") здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення оплати заборгованості.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 10 570,40 грн. понесених ним збитків. В обґрунтування своїх вимог в цій частині позивач посилається на те, що з огляду на невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару позивач був змушений двічі направляти до Приватного підприємства "Індустріал-Кремінь" своїх представників та автотранспорт, що призвело понесення позивачем збитків у вигляді витрат на відрядження.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог в цій частині належить відмовити у зв'язку з їх необґрунтованістю, виходячи з наступного.

Як визначено ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним правилом, закріпленим у ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, для притягнення до цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді відшкодування заподіяних ним збитків є наявність складу правопорушення : протиправна поведінка особи, шкода, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не доведено наявності усіх елементів цивільного правопорушення, зокрема: в чому саме полягає протиправна поведінка відповідача та його вина, а також існування безпосереднього причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача і збитками, завданими позивачу.

Отже суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені, які нараховані позивачем на заявлену до стягнення суму збитків, суд відмовляє в задоволенні позову в цій частині, оскільки чинним законодавством України не передбачено нарахування інфляційних нарахувань, трьох процентів річних та пені на суму збитків. Крім того, судом відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача збитків в розмірі 10 570,40 грн..

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст. 129 Конституції України та ст. 33, ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимих доказів в спростування вищевикладеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.

За викладеного, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 21 047,00 грн. основного боргу, 21,05 грн. інфляційних нарахувань та 268,27 грн. трьох процентів річних підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині позову слід відмовити.

Відповідно до пп. 1 п. 1 ст. 7 Закону України № 3674-VI від 8 липня 2011 року "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається, зокрема, в разі сплати судового збору у більшому розмірі, ніж встановлено.

Відповідно до ч. 2 п. 2 ст. 4 Закону України № 3674-VI від 8 липня 2011 року "Про судовий збір" із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше у розмірі 60 мінімальних заробітних плат, із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачується судовий збір у розмірі 1 розмір мінімальної заробітної плати.

При зверненні з даним позовом до суду позивачем платіжними дорученнями № 350 від 12.12.2011 р., № 4 від 12.01.2012 р. та № 25 від 02.02.2012 р. (оригінали платіжних доручень знаходяться в матеріалах справи) було сплачено судовий збір в розмірі 1 661,50 грн.. Ціна позову по даній справі становить 37 710,98 грн.. Таким чином, понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору в сумі 52,00 грн. підлягають поверненню останньому із державного бюджету як зайво сплачені, понесені позивачем при зверненні з даним позовом судові витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі матеріалів справи та керуючись ст.ст. 43, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Індустріал-Кремінь" (вул. Жовтнева, 47, м. Кременчук, Полтавська обл., 39600), р/р 26005057045000 в філії "ПрРУ" АТ "Банк Фінанси та кредит", МФО 331564, код ЄДРПОУ 36670755 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрінтех" (вул. Садова, 17/51, м. Славута, Хмельницька обл., 30000), р/р 26002439310220 в АТ"Брокбізнесбанк", м. Славута, МФО 315858, код 30160715 : 21 047,00 грн. заборгованості, 268,27 грн. трьох процентів річних, 21,05 грн. інфляційних нарахувань, 910,66 грн. судового збору.

Видати наказ з набранням рішенням законної сили.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Укрінтех" (вул. Садова, 17/51, м. Славута, Хмельницька обл., 30000), р/р 26002439310220 в АТ"Брокбізнесбанк", м. Славута, МФО 315858, код 30160715 з Державного бюджету 52,00 грн. сплаченого судового збору платіжним дорученням № 25 від 02.02.2012 р..

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

СУДДЯ О.В.КІВШИК

Повне рішення складене 09.04.2012 р.

Примітка : Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. Рішення може бути оскаржено протягом десяти днів з дня прийняття рішення, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.